§1. Поняття громадянства у конституційному праві зарубіжних країн

Становище індивіда в суспільстві, відображене і закріпле­не в основному законі, визначається як конституційний статус особи. Його зміст насамперед виявляється в інституті грома­дянства, принципах і конституційних правах і свободах.

Громадянство є засобом інституціоналізації принципів взаємовідносин держави і особи. Стан громадянства створює взаємні права і обов'язки. Держава поширює свою владу на громадянина як на своїй території, так і поза її межами, і може вимагати від нього виконання певних дій. Водночас громадя­нин може претендувати на захист своїх законних інтересів з боку держави або на їх захист від протизаконних дій самих державних органів. Тільки на основі громадянства особа наділяється всією повнотою конституційних прав і свобод. Зо­крема, стан громадянства визначає обсяг її правоздатності у сфері відносин владарювання.

Найбільш поширеним у зарубіжній юридичній науці є визначення громадянства як особливого правового зв'язку між особою і державою, що породжує для них взаємні права і обов'язки. Конституційна теорія і практика розрізняє дві сто­рони громадянства - державно-правову і міжнародно-право-

ву. У сфері міжнародно-правових відносин прийнято вживати термін "державна належність", який означає, що між особою і державою існує юридичний зв'язок особливого характеру, але при цьому особа може і не бути громадянином. Поняття дер­жавної належності є ширшим за громадянство, хоча у теорії терміни "громадянство" і "державна належність" розрізняють не завжди. У будь-якому випадку зміст цих термінів пов'яза­ний з юридично встановленими правами й обов'язками, з пев­ним співвідношенням між особою і державою, яке у конкрет­них випадках може бути різним. Водночас треба підкреслити, що для визначення самого сенсу громадянства важливим є не тільки поєднання прав і обов'язків особи і держави, а й на­явність в особи (громадянина) окремих, конкретних прав, якими є політичні права і передусім виборче право.

Характеризуючи поняття громадянства, слід вказати на сталість відповідного правового зв'язку, що виникає між осо­бою і державою. Така сталість існує у просторі і в часі. У про­сторі вона насамперед виявляється в тому, що стан громадян­ства зберігається за особою і в разі виїзду її за кордон. Разом з тим деякі, зумовлені цим станом, права і обов'язки особи під час її перебування за кордоном фактично не реалізуються. Це не означає, однак, що особа втратила такі права. Окремі ж пра­ва та обов'язки особи реалізуються саме під час її перебування за кордоном.

Сталість громадянства виявляється в його безперервності. Вона є головною ознакою, яка відрізняє його від правових зв'язків, що виникають між державою та іноземцями, які постійно або тимчасово мешкають на її території.

Рисою громадянства вважається також те, що воно ґрун­тується на фактичному зв'язку особи і держави. Але ця риса не має абсолютного значення. Наявність в особи фактичного зв'язку з державою не завжди свідчить про те, що вона має гро-

мадянство. З іншого боку, існують випадки, коли громадянин втрачає зв'язок зі своєю державою, але зберігає громадянство.