І.2. Основні риси сучасного державного (конституційного) права в зарубіжних країнах

1.2.1. Дефініція державного права

У літературі існують різні дефініції поняття "державного права", які за змістом дуже близькі. Найбільш оптимальним з них, на нашу думку є дефініція цього поняття, котру пропонує В.М.Шаповал¹.

Державне (конституційне) право - це сукупність юри­дичних норм, які закріплюють основи суспільного устрою; поря­док формування, організацію і компетенцію найважливіших ла­нок державного механізму; політико-територіальну ор­ганізацію держави, а також визначають основи взаємовідносин між державою і особою.

Це найбільш загальне визначення, тому спробуємо його "розгорнути" через призму предмета регулювання, суб'єктів, систему державного права.

1.2.2. Предмет правового регулювання державного права

Як відомо з курсу теорії держави і права, галузі права вио­кремлюються за специфічним колом суспільних відносин, які ними регулюються.

Державне (конституційне) право регулює суспільні відно­сини, які за своїм характером є політичними. Але не всі. Пред­метом державного (конституційного) права можна вважати безпосередньо ті відносини, які виникають у сфері державно­го володарювання. їх можна назвати державно-політичними відносинами володарювання, а звідси і державне (консти­туційне) право можна визначити як сукупність юридичних

¹ Див.: Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підруч-НИК.-К.Д997.-С.7.

норм, що регулюють и державно-політичні відносини волода­рювання.

Державно-правові відносини поділяються на 3 групи:

1) відносини, безпосередньо пов'язані з економічною і політичною організацією суспільства;

2) відносини, які виникають у процесі становлення і функціонування публічних, державних інститутів і відобража­ ють територіальну організацію держави (організація і діяльність державного механізму, політико-територіальний і адміністративно-територіальний устрій держави);

3) відносини, які характеризують основи взаємозв'язків

держави і особи.

Ці відносини ще називають конституційно-правовими або ж державно-правовими. їх учасниками можуть бути тільки певні суб'єкти.

1.2.3. Суб'єкти державного (конституційного) права

Суб'єкт державного (конституційного) права - це по­тенційний носій прав і обов'язків, передбачених нормами дер­жавного (конституційного) права.

Суб'єктами державного (конституційного) права є:

а) держава загалом і зокрема через:

державні органи;

органи влади суб'єктів федерації, адміністративно-те­риторіальних одиниць тощо.

б) фізичні особи:

депутати представницьких органів влади; громадяни чи їх спільноти (територіальні, соціальні)

тощо;

іноземні громадяни, особи без громадянства, біпатри­ди.

в) політичні партії;

г) в деяких державах - громадські об'єднання.

19

1.2.4. Система державного (конституційного) права

Державне (конституційне) право є складною системою, яка включає в себе взаємодіючі частини та елементи. Основні з них:

а) загальні принципи державного (конституційного) права;

б) інститути;

в) норми.

Загальні принципи складають каркас системи державного (конституційного) права і надають їй єдиної спрямованості. Вони регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а че­рез конкретні конституційно-правові норми і таким чином втілюються в правозастосовчій діяльності.

У державному (конституційному) праві можна виділити загальні принципи, які декларуються конституціями, напри­клад, народний суверенітет (ст. З Конституції Франції 1958 p.); народне представництво (преамбула Конституції Японії 1946 p.); розподіл влади (ст.20. Основного Закону ФРН); рівноправність (ст. З Конституції Італії 1947 р.)

Ці принципи не формулюють прав і обов'язків, але є виз­начальними для багатьох конституційно-правових норм.

Крім загальних принципів є ще такі принципи, які мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосо­вуються в державній діяльності.

Інститут державного (конституційного) права (дер­жавно-правовий інститут) - це відносно самостійна група норм державного (конституційного) права, які регулюють од­норідні і взаємопов'язані між собою суспільні відносини.

Державно(конституційно)-правові інститути розподіля­ються на:

1. Загальні;

2. Основні, які входять до складу загальних;

20

3. Початкові, котрі, як правило, містять в собі кілька пра­вових норм. Наприклад: Загальний інститут - інститут організації і діяльності

державного механізму. Основні інститути:

• інститути кожного з вищих органів влади;

• інститути місцевого управління і самоврядування тощо. Загальний інститут - інститут територіальної організації

держави.

Основні інститути:

• політико-територіальний устрій;

• адміністративно-територіальний устрій;

• державна територія.

Загальний інститут - інститут конституційного статусу

особи.

Основні інститути:

• інститут громадянства;

• основних прав і свобод.

Державно (конституційно)-правові норми - загально­обов'язкові правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою з метою регулювання і охорони конституційно-пра­вових відносин.

Державне (конституційне) право містить велику кількість норм. їх можна класифікувати за наступними критеріями:

За функціональною спрямованістю:

• регулятивні;

• матеріальні.

Зовнішня форма більшості конституційно-правових норм виражається в статтях конституцій або ж в інших джерелах державного (конституційного) права.

Таке загальне уявлення про державне (конституційне) право як галузь права. Однак слід акцентувати увагу на те, що такої єдиної галузі права як "державне право зарубіжних країн" не існує, бо саме поняття "зарубіжні країни" є умовним.

Воно може застосуватись тільки відносно науки і навчальної дисципліни, які представляють собою "результати" вивчення (дослідження) провідної галузі права зарубіжних країн.