Методичні рекомендації до семінарського заняття

Підготовку до семінарського заняття необхідно почати з ознайомлення з планом семінару та рекомендованої до нього літератури. Організаційно заняття представляє собою семінар із елементам практичного заняття.

У першій частині передбачається розгляд першого питан­ня "Класифікація конституцій зарубіжних країн" методом ма-

лих груп. Його сутність полягає у тому, що навчальна група поділяється на 6 малих грун ("держав"), кожна з яких обирає свого "главу держави".

Викладач дає двом групам завдання класифікувати за пев­ний проміжок часу (2-3 хв.) конституцію окремої країни. "Гла­ва держави" однієї групи називає критерії класифікації і відповідь, а глава держави іншої - правильно чи ні. Кожна гру­па отримує за кожну правильну відповідь один бал, тобто мак­симальна кількість балів - 7. Така процедура використо­вується для кожної групи по чотири рази, тобто максимум балів, який може набрати кожна група, складає 28.

Після цього кожна з малих груп на чолі з "главою держа­ви" розподіляє між собою кількість набраних балів залежно від внеску кожного члена групи ("громадянина") у колективну відповідь. Результати повідомляються викладачеві, який відповідним чином оцінює тих, що навчаються.

Для ефективної підготовки до цієї частини семінарського заняття необхідно виконати завдання, які виносяться на са­мостійну роботу.

Друга частина семінарського заняття проводиться у формі заслуховування доповідей з п.п. 2,3 плану семінару. До­повідь на 10-12 хв. необхідно готувати на основі вивчення ре­комендованої літератури і вказівок викладача, які були зроб­лені на лекції.

Розкриваючи другий пункт плану семінарського заняття, слід звернути увагу на те, що структура конституцій, за деяки­ми винятками, має стандартний вигляд:

1) преамбула (вступ);

2) основна частина (текст конституції);

3) ряд положень: заключних, перехідних, додаткових;

4) додатки (в деяких конституціях).

Преамбула - виклад мети Конституції, історичних умов прийняття, прав і свобод громадян, початку державного функціонування.

Основна частина - права і свободи громадян, основи ільного устрою, система і статус державних органів, дер­жавні символи, порядок зміни Конституції. Основна частина складається, як правило, з:

- частин;

- розділів;

- глав;

- статей.

Чіткої регламентації в структурі основного тексту немає.

Заключні положення встановлюють порядок набрання чинності конституції.

Перехідні положення визначають терміни введення окре­мих норм.

Додаткові положення - тлумачні норми.

Стиль викладу конституцій суворо документальний, має деякі особливості в країнах романської, германської та англо­саксонської правових систем.

При підготовці до третього питання слід засвоїти, що більш ніж 200-літня історія конституціоналізму за способами прийняття Основного Закону знає конституції "октройо-

вані"і "народні".

I. Октройовані - це даровані конституції. Вони властиві насамперед країнам з монархічною формою правління. Про­ ект основного закону розробляється під контролем самого мо­ нарха (у парламентарних монархіях під контролем уряду) без залучення представницького органу або виборчого корпусу і ним же затверджується. Історично октройованими були кон­ ституції переважної більшості європейських держав. Із сучас­ них країн - октройованими є конституції Бахрейну, Йорданії, Кувейту, Марокко та деяких інших держав, де глави держав - монархи - зберігають значні владні повноваження.

II. На відміну від дарованої конституції, джерелом "на­ родної" конституції є виборчий корпус (громадяни), котрий: а) обирає парламент, б) установчі збори (конституанта), в) безпосередньо приймає Основний Закон на референдумі.

А) Якщо починати з Конституції США 1787 р., то історич­но першим способом прийняття Конституції були установчі збори (конституційна асамблея, конвент тощо).

Позитивна риса цього способу прийняття конституції по­лягає в тому, що установчі збори утворюються тільки з метою розробки та прийняття Основного Закону, а після цього роз­пускаються. Наприклад, так було прийнято Конституцію Франції 1848 р. В конституційному праві ці установчі збори визначають як "суверенні конституанта". Але у консти­туційній практиці зарубіжних країн більше місце займають так звані "несуверенні конституанты", які беруть участь тільки у розробці тексту конституції. Остаточне ж його затвер­дження здійснюється іншим способом, наприклад, референду­мом (Франція, Італія, Югославія - 1945-1947 pp.; Порту­галія - 1975-1976 pp.; Болгарія і Румунія - 1990-1991 pp.).

Б) Ще одним з "народних" способів прийняття сучасних конституцій, який досить широко застосовується, є референ­дум. При цьому він зазвичай виступає лише як кінцева стадія конституційної правотворчості. Іноді, як вже було зазначено, референдуму передує розробка і схвалення конституції уста­новчими зборами (Румунія). Досить часто проект конституції розробляє спеціальна комісія, до складу якої входять депутати парламенту (Ірландія, Данія, Іспанія), або розробку його кон­тролює уряд (Казахстан, Франція, Туреччина, Росія). У будь-якому випадку роль громадян, які беруть участь у відповідних референдумах, обмежується можливістю проголосувати "за" або "проти" запропонованого проекту.

Як стверджує В.М.Шаповал, "історія зарубіжних країн свідчить про те, що роль референдуму як способу прийняття ос­новного закону не слід перебільшувати. Його значення і зміст

можуть бути перекручені і навіть зведені нанівець шляхом різних маніпуляцій правлячих кіл, активного впливу їх на масо­ву політичну свідомість.

В) Досить поширеним "народним" способом прийняття конституції є введення її законодавчим органом (парламентом) на основі так званої кваліфікованої більшості (як правило, 2/3 від загальної кількості депутатів). Так були прийняті чинні кон­ституції Австрії, Фінляндії, Швеції, Японії, основні закони пе­реважної більшості держав Центральної і Східної Європи, а та­кож тих країн, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Іноді парламент схвалює спеціальну процедуру розробки і затвердження основного закону, якої сам і дотримується. Так було прийнято чинну Конституцію Греції. У деяких випадках парламент прямо проголошує себе установчими зборами і діє відповідним чином. Такий порядок використовувався при прийнятті в 60-і роки XX ст. перших конституцій в більшості франкомовних країн Африки, а також конституцій ряду інших країн, що розвиваються.

Існують і інші, комплексні способи прийняття консти­туцій. Зокрема, проект чинного Основного Закону ФРН був розроблений спеціальним конституційним конвентом, до складу якого ввійшли прем'єр-міністри земель. Після цього він обговорювався у парламентській раді, сформованій за уча­стю окупаційної адміністрації США, Великобританії і Франції. Членами цієї ради були також представники законо­давчих органів земель - ландтагів. Кінцевою стадією консти­туційної творчості стало схвалення проекту Основного Зако­ну ландтагами, після чого він набрав чинності.

¹ Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - К.: Арт Ек, Вища шк., 1997. - С 23.

45

Значними особливостями відрізнявся порядок прийняття чинної Конституції Австралії.

Ще одним цікавим прикладом є чинна Конституція Об'єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ). Процедура її введен­ня полягає у тому, що розроблений політиками і юристами проект був підписаний (і тим самим затверджений) правите­лями всіх еміратів. Ця конституція має риси міждержавного договору, що відобразилося і у формі державного устрою ОАЕ.

Спосіб прийняття конституції відіграє важливу роль у визначенні основних характеристик політичного і державного ладу конкретної країни. Певною мірою він впливає і на зміст самого основного закону. Кожний з розглянутих способів по-різному узгоджується з концепцією установчої влади, з прин­ципами демократії. Наближення порядку прийняття консти­туції до вимог цієї концепції є найбільш раціональним, зважа­ючи на авторитет основного закону в суспільстві. Прийняття конституції установчими зборами забезпечує зв'язок між на­родом як джерелом державної влади і змістом основного зако­ну, за яким ця влада здійснюється. Саме установчі збори спри­яють встановленню більш глибоких, а головне - усвідомлених зв'язків між волевиявленням на виборах їхнього складу і про­цесом розробки та введення конституції. Це стосується і по­рядку внесення змін до конституції.

________________________

Основні способи зміни конституцій і внесення до них по­правок:

1) гнучкі, змінюються водночас з появою якогось джерела конституційного права (Великобританія, Нова Зеландія);

2) жорсткі - змінюються і доповнюються в більш склад­ ному порядку, ніж звичайні законодавчі процедури;

3) особливо жорсткі - Конституція США;

4) гнучкі - поєднують в собі риси названих вище способів. Способи зміни конституції (передбачають реалізацію

трьох стадій):

1) ініціатива зміни конституції, як правило, виходить від

парламенту або глави держави;

2) схвалення запропонованого проекту (кваліфікована більшість);

3) остаточне схвалення.

Під час семінарського заняття курсанти і студенти, які не виступають з доповідями, беруть участь в обговоренні: став­лять питання доповідачеві; доповняють; беруть участь у дис­кусії. Кожна з таких форм участі студента (курсанта, слухача) в роботі семінару оцінюється відповідною кількістю балів.