§4. Конституційно-правові принципи організації і діяльності судових систем

I. З організаційних принципів, на які спирається судова влада, визначальним є принцип незалежності суддів, які підзвітні тільки закону. їх незалежність гарантується:

♦ незмінюваністю;

♦ імунітетом;

♦ винагородою, яка не зменшується під час перебування на посаді;

♦ адміністративною і фінансовою автономією судової влади.

II. Широко поширений конституційний принцип здійснення правосуддя тільки законно встановленими су­ дами із забороною надзвичайних судів.

III. У ряді конституцій передбачена участь народу у здійсненні правосуддя, передусім через присяжних або народ­ них засідателів.

Чим же відрізняються ці два інститути?

Для інституту народних засідателів (скопійованого з німецького суду шеффенів і який досить широко використо­вувався в соціалістичних країнах) характерна формальна рівноправність народних засідателів (що обираються трудови­ми колективами) з професійними суддями при вирішенні всіх правових питань.

Присяжні ж не обираються, а відбираються за спеціальни­ми методиками зі списків громадян, складених з цією метою місцевою адміністрацією. У списки включаються всі громадя­ни, які відповідають встановленим законом вимогам. Відмови­тися без поважних причин громадянин не має права. Але голо­вна відмінність не в тому, що лава присяжних нараховує не 2-х, а 6, 9 або 12 присяжних, а в тому, що присяжні вирішують пи­тання не права, а факту, для чого їм особливих юридичних знань не потрібно. У кримінальному процесі, де найчастіше за все використовується цей інститут, вони повинні визначити:

344

чи мало місце діяння, що ставиться за провину підсудному, чи здійснив він його, чи винен у здійсненні і чи заслуговує на по­блажливість, якщо винен.

Останні десятиріччя характеризуються відомим послаб­ленням суду присяжних. Нерідко кримінальна справа розгля­дається в суді присяжних тільки на вимогу підсудного. У англійських судах біля 90% кримінальних справ розглядають­ся судами без участі присяжних.

IV. Принцип інстанційності, який часто виражається у ви­гляді права на оскарження вироків, полягає в тому, що рішен­ня суду, яке ще не вступило в силу, може бути переглянуте су­дом вищої інстанції.

Існують дві основні форми оскарження судових рішень:

апеляція і касація.

При апеляції апеляційний суд переглядає рішення, яке ще не набрало законної сили по суті з новою перевіркою раніше розглянутих і знову представлених доказів, ухвалює нове рішення, скасовуючи тим самим рішення суду нижчої інстанції.

При касації переглядається судове рішення, що набрало за­конної сили; вищестоящий суд перевіряє тільки дотримання за­кону нижчестоящим судом і тільки в рамках заявленої скарги.

Нарівні з цими основними формами оскарження вироків, що не набрали чинності, існує і змішана форма - ревізія, що поєднує риси і апеляції і касації. При ревізійній формі вище-стоячий суд може відмінити рішення нижчестоячого суду і по­становити своє, як при апеляції, але може повернути справу на новий розгляд в нижчестоячий суд, як при касації.

У країнах англосаксонської системи права застосовується виключно апеляційне оскарження у другій інстанції, і ка­саційне у третій. Німецька система поєднує апеляційне оскар­ження у другій інстанції з ревізійним - у третій.

VI. Щодо принципів діяльності, то це основоположні принципи судового процесу, тобто встановленого законом по-

рядку розгляду і вирішення судових справ. Найчастіше серед конституційних принципів судового процесу зустрічається за­конність, гласність, публічність, доступність. Досить пошире­ним є конституційний принцип обмеженості суддів тільки за­коном. Зупинятися на їх характеристиці немає потреби, адже ці питання більш детально розглядаються в курсі "Судові та правоохоронні органи".