КОНСТИТУЦІЯ ЯПОНІЇ (витяги)

(Промульгована 3 листопада 1946 року. Набрала чинності 3 травня 1947 року)

Ми, японський народ, діючи за посередництвом наших належ­ним чином обраних представників у Парламенті і сповнені рішучості забезпечити для себе і для своїх нащадків мирну співпрацю з усіма націями, свободи для всієї нашої країни, сповнені рішучості не допу­стити жахів нової війни в результаті дій урядів, проголошуємо, що народ наділений суверенною владою, і встановлюємо дану Консти­туцію...

Глава І. Імператор

Стаття і. Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею народу, якому належить суверенна влада.

Стаття 2. Імператорський трон є династичним та успадко­вується відповідно до Закону про імператорську родину, прийнято­го Парламентом.

Стаття 3. Усі дії Імператора, що відносяться до справ держави, можуть бути вчинені не інакше як з ініціативи і схвалення Кабінету, і Кабінет несе за них відповідальність.

Стаття 4. Імператор здійснює тільки такі дії, що відносяться до справ держави, передбачених даною Конституцією, і не наділений повноваженнями, пов'язаними із здійсненням державної влади.

Імператор, відповідно до закону, може доручати кому-небудь здійснення своїх дій, що відносяться до справ держави.

Стаття 5. Якщо відповідно до Закону про імператорську фамілію встановлюється регентство, Регент здійснює дії, що відно­сяться до справ держави, від імені Імператора. У цьому випадку за­стосовується абзац перший попередньої статті.

Стаття 6. Імператор призначає Прем'єр-міністра за поданням Парламенту. Імператор призначає головного суддю Верховного суду за поданням Кабінету.

Стаття 7. Імператор за порадою і зі схвалення Кабінету здійснює від імені народу наступні дії, що відносяться до справ держави: про-

487

мульгацію поправок до Конституції, законів, урядових указів і дого­ворів; скликання Парламенту; розпуск Палати представників; оголо­шення загальних парламентських виборів; підтвердження призна­чень і відставок державних міністрів і інших посадових осіб відповідно до закону, а також повноважень і вірчих грамот послів і посланців; підтвердження загальних і часткових амністій, пом'як­шень і відстрочок покарань і відновлення у правах; дарування наго­род; підтвердження ратифікаційних грамот і інших дипломатичних документів відповідно до закону; прийом іноземних послів і по­сланців; здійснення церемоніалу.

Стаття 8. Ніяке майно не може бути передане імператорській родині чи отримане нею, і ніякі дарунки не можуть бути прийняті нею інакше як відповідно до резолюції Парламенту.

Глава II. Відмова від війни

Стаття 9. Щиро прагнучи міжнародного миру, заснованого на справедливості і порядку, японський народ на вічні часи відмов­ляється від війни як суверенного права нації, а також від погрози чи застосування збройної сили як засобу розв'язання міжнародних су­перечок.

Для досягнення мети, зазначеної в попередньому абзаці, ніколи надалі не будуть створюватися сухопутні, морські і військово-повітряні сили, так само як і інші засоби війни. Право на ведення державою війни не визнається.

Глава III. Права й обов 'язки народу

Стаття 10. Необхідні умови японського громадянства визнача­ються законом.

Стаття і і. Народ безперешкодно користасться всіма основними правами людини. Ці основні права людини, що гарантуються народу даною Конституцією, надаються нинішньому і майбутньому по­колінням як нерушимих вічних прав.

Стаття 12. Свободи і права, що гарантуються народу даною Кон­ституцією, повинні підтримуватися постійними зусиллями народу. Народ повинен утримуватися від будь-яких зловживань цими воля­ми і правами і несе постійну відповідальність за використання їх в інтересах суспільного добробуту.

488

Стаття 13. Усі люди повинні поважатися як особистості. їхнє право на життя, волю і на прагнення до щастя є, оскільки це не пору­шує суспільного добробуту, вищим предметом турботи у сфері зако­нодавства й інших державних справ.

Стаття 14. Усі люди рівні перед законом і не можуть піддавати­ся дискримінації в політичному, економічному і соціальному відно­шеннях за мотивами раси, релігії, статі, соціального стану, а також походження.

Перство та інші аристократичні інститути не визнаються.

Ніякі привілеї не надаються при присвоєнні почесних звань, на­город чи знаків відмінності, і будь-яка така нагорода дійсна тільки за життя особи, що має її в даний час чи може одержати в майбутньому.

Стаття 15. Народ має невід'ємне право обирати публічних поса­дових осіб і відстороняти їх від посади.

Усі публічні посадові особи є слугами всього суспільства, а не якої-небудь однієї його частини.

При виборах публічних посадових осіб гарантується загальне виборче право для повнолітніх.

При проведенні будь-яких виборів таємниця голосування не по­винна порушуватися. Виборець не несе відповідальності ні в публічному, ні в приватному порядку за зроблений ним вибір.

Стаття 16. Кожний має право звертатися з мирною петицією про відшкодування збитку, заміщення публічних посадових осіб, про введення, скасування чи зміну законів чи указів розпоряджень, а також з інших питань; ніхто не може бути підданий будь-якій дис­кримінації за подання таких петицій.

Стаття 17. Кожний може відповідно до закону вимагати у дер­жави чи місцевих органів публічної влади відшкодування збитків у випадку, якщо збиток заподіяний йому незаконними діями будь-якої публічної посадової особи.

Стаття 18. Ніхто не може перебувати в рабстві в будь-якій формі. Примусова праця інакше як у порядку покарання за злочин забороняється.

Стаття 19. Свобода думки і совісті не повинна порушуватися.

Стаття 20. Свобода релігії гарантується для усіх. Жодна з релігійних організацій не повинна отримувати від держави ніяких привілеїв і не може користуватися політичною владою.

Ніхто не може бути примушений брати участь у будь-яких релігійних актах, святах, церемоніях чи обрядах.

Держава і її органи повинні утримуватися від проведення релігійного навчання і якої-небудь релігійної діяльності.

Стаття 21. Гарантується свобода зборів і об'єднань, а також сво­бода слова, друку і всіх інших форм вираження думок.

Ніяка цензура не допускається, таємниця кореспонденції не по­винна порушуватися.

Стаття 22. Кожен користується свободою вибору і зміни місця проживання, а також вибору професії, коли це не порушує суспільного добробуту.

Свобода виїзду для усіх за кордон і свобода відмови від свого громадянства не повинні порушуватися.

Стаття 23. Гарантується свобода наукової діяльності.

Стаття 24. Шлюб укладається тільки при взаємній згоді обох сторін і існує за умови взаємного співробітництва, в основу якого по­кладена рівність прав чоловіка і дружини.

Закони у відношенні вибору чоловіка або жінки, їх майнових прав, спадщини, вибору місця проживання, розлучення й інших пи­тань, пов'язаних зі шлюбом і родиною, повинні складатися, виходя­чи з принципу особистого достоїнства і рівності статей.

Стаття 25. Усі мають право на підтримку мінімального рівня здорового і культурного життя.

В усіх сферах життя держава повинна докладати зусиль для підйому і подальшого розвитку суспільного добробуту, соціального забезпечення, а також народного здоров'я.

Стаття 26. Усі мають рівне право на освіту відповідно до своїх здібностей в порядку, передбаченому законом.

Усі повинні відповідно до закону, забезпечити проходження обов'язкового навчання дітям, що перебувають на їхньому піклу­ванні. Обов'язкове навчання здійснюється безкоштовно.

Стаття 27. Усі мають право на працю і зобов'язані працювати.

Заробітна плата, робочий час, відпочинок і інші умови праці визначаються законом.

Експлуатація дітей забороняється.

Стаття 28. Гарантується право трудящих на створення ор­ганізацій, а також право на колективні переговори і інші колективні дії.

490

Стаття 29. Право власності не повинно порушуватися.

Право власності визначається законом, для того щоб воно не су­перечило суспільному добробуту.

Приватне майно може бути використано в публічних інтересах за справедливу компенсацію.

Стаття ЗО. Населення підлягає оподаткуванню відповідно до за­кону.

Стаття 31. Ніхто не може бути позбавлений життя чи свободи, бути підданий якому-небудь покаранню інакше як у відповідності до процедури,встановленої законом.

Стаття 32. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді.

Стаття 33. Ніхто не може бути арештований, за винятком тих випадків, коли арешт відбувається на місці злочину, інакше як на підставі виданого компетентним працівником органів юстиції нака­зу, у якому зазначений злочин, що є причиною арешту.

Стаття 34. Ніхто не може бути затриманий чи позбавлений волі, якщо йому не буде негайно пред'явлені обвинувачення і надане пра­во звернутися до адвоката. Так само ніхто не може бути затриманий без належних підстав, що при наявності відповідної вимоги негайно повідомляються на відкритому засіданні суду в присутності затри­маного і його адвоката.

Стаття 35. За винятком випадків, передбачених статтею 33, не повинно порушуватися право кожного на недоторканність свого житла, документів і майна від вторгнень, обшуків і виїмок, зробле­них інакше, ніж у відповідності до наказу, виданого при наявності ґрунтовних причин, що містить указівку місця, що підлягає обшуку, і предметів, що підлягають вилученню.

Кожен обшук і вилучення провадяться за окремим наказом, ви­даним компетентним працівником органів юстиції.

Стаття 36. Категорично забороняється застосування публічни­ми посадовими особами катувань і жорстоких покарань.

Стаття 37. За всіма кримінальними справами обвинувачуваний має право на швидкий і відкритий розгляд своєї справи неупередже-ним судом.

Обвинувачуваному за кримінальною справою надається повна можливість опитування усіх свідків; він має право на виклик свідків у примусовому порядку за державний рахунок.

491

При будь-яких обставинах обвинувачуваний по кримінальній справі може звернутися за допомогою до кваліфікованого адвоката; у випадку, коли обвинувачуваний не в змозі зробити це сам, адвокат призначається державою.

Стаття 38. Ніхто не може бути примушений давати показання проти самого себе.

Визнання, зроблене через примус, чи катуванням під погрозою або після невиправдано тривалого утримання під вартою, не може розглядатися як доказ.

Ніхто не може бути засуджений чи покараний у випадках, коли єдиним доказом проти нього є його власне визнання.

Стаття 39. Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за дію, що була законною у момент її здійснення та у відношенні якого він був виправданий.

Стаття 40. У випадку виправдання судом після арешту чи затри­мання кожен може, відповідно до закону, пред'явити державі позов про відшкодування збитку.

Глава IV. Парламент

Стаття 41. Парламент є вищим органом державної влади і єди­ним законодавчим органом держави.

Стаття 42. Парламент складається з двох палат: Палати пред­ставників і Палати радників.

Стаття 43. Обидві палати складаються з виборних членів, що представляють весь народ.

Число членів кожної палати встановлюється законом.

Стаття 44. Кваліфікація членів обох палат, а також кваліфікація їхніх виборців визначаються законом. Однак при цьому не повинна проводитися дискримінація за мотивами раси, релігії, статі, соціаль­ного стану, походження, утворення, майнового чи стану доходів.

Стаття 45. Термін повноважень членів Палати представників чотири роки. Однак їх повноваження припиняються до витікання повного терміну у випадку розпуску Палати представників.

Стаття 46. Термін повноважень членів Палати радників шість років, причому кожні три роки переобирається половина членів па­лати.

492

Стаття 47. Виборчі округи, спосіб голосування й інші питання, що відносяться до виборів членів обох палат, визначаються законом.

Стаття 48. Ніхто не може бути одночасно членом обох палат.

Стаття 49. Члени обох палат щорічно одержують відповідно до закону визначену винагороду з державної скарбниці.

Стаття 50. Члени обох палат, за винятком випадків, передбаче­них законом, не можуть бути арештовані в період сесії Парламенту; члени Парламенту, арештовані до відкриття сесії, за вимогою відповідної палати повинні звільнятися з-під варти на період сесії.

Стаття 51. Члени обох палат не несуть відповідальності за стіна­ми палати у зв'язку зі своїми промовами, висловленнями і голосу­ванням у палаті.

Стаття 52. Чергові сесії Парламенту скликаються один раз на рік.

Стаття 53. Кабінет може приймати рішення про скликання над­звичайних сесій Парламенту. Кабінет повинен приймати рішення про скликання надзвичайних сесій Парламенту, якщо цього зажада­ли більш однієї четвертої частини загального числа членів однієї з палат.

Стаття 54. Якщо Палата представників розпущена, то протягом сорока днів з дня її розпуску повинні бути проведені загальні вибо­ри в Палату представників, а протягом тридцяти днів з дня виборів повинен бути скликаний Парламент.

У разі розпуску Палати представників одночасно припиняє засідання Палата радників. Однак Кабінет може скликати надзви­чайну сесію Палати радників, якщо це вкрай необхідно в інтересах країни.

Заходи, прийняті на надзвичайній сесії, згаданій в умові попе­реднього абзацу, є тимчасовими і втрачають силу, якщо вони не бу­дуть схвалені Палатою представників протягом десяти днів з момен­ту відкриття наступної сесії Парламенту.

Стаття 55. Кожна палата дозволяє суперечки, пов'язані з кваліфікацією її членів. Однак для того щоб позбавити кого-небудь депутатських повноважень, необхідне прийняття резолюції про це більшістю не менше двох третин голосів присутніх членів.

Стаття 56. Кожна палата може проводити роботу тільки при на­явності на засіданні не менш однієї третини загального числа її членів.

493

За винятком випадків, особливо передбачених даною Консти­туцією, у кожній з палат усі питання вирішуються більшістю голосів присутніх членів; при рівності голосів голос головуючого є вирішальним.

Стаття 57. Засідання кожної палати є відкритими. Однак мо­жуть проводитися закриті засідання у випадку, якщо резолюція про це прийнята більшістю не менш двох третин голосів присутніх членів.

Кожна палата веде протоколи своїх засідань. Ці протоколи по­винні публікуватися і поширюватися для загального ознайомлення, за винятком тих протоколів закритих засідань, що визнаються сек­ретними.

За вимогою не менш однієї п'ятої присутніх членів голосування кожного члена з будь-якого питання повинно відзначатися в прото­колі.

Стаття 58. Кожна палата обирає голову й інших посадових осіб.

Кожна палата встановлює свої правила ведення засідань, проце­дури, внутрішньої дисципліни і може застосовувати покарання по відношенню до своїх членів за поведінку, що порушує дисципліну. Однак для виключення члена палати з її складу необхідне прийнят­тя резолюції про це більшістю не менш двох третин голосів при­сутніх членів.

Стаття 59. Законопроект, за винятком випадків, особливо пе­редбачених Конституцією, стає законом після прийняття його обома палатами.

Прийнятий Палатою представників законопроект, за яким Па­лата радників винесла рішення, відмінне від рішення Палати пред­ставників, стає законом після його вторинного схвалення більшістю не менш двох третин голосів присутніх членів Палати представ­ників.

Положення попереднього абзацу не забороняє Палаті представ­ників вимагати, відповідно до закону, скликання спільного засідання обох палат.

Якщо Палата радників не схвалить остаточного рішення по за­конопроекту, прийнятому Палатою представників, протягом шести­десяти днів, за винятком часу перерви в роботі Парламенту, після його одержання, то Палата представників може розглядати це як відхилення даного законопроекту Палатою радників.

494

Стаття 60. Бюджет спочатку представляється на розгляд Пала­ти представників.

Якщо Палата радників прийняла по бюджету рішення, відмінне від рішення Палати представників, і якщо угода не досягнута навіть за допомогою передбаченого законом об'єднаного засідання обох па­лат чи якщо Палата радників не прийняла остаточного рішення про­тягом тридцяти днів, за винятком часу перерви в роботі Парламенту, після отримання бюджету, прийнятого Палатою представників, рішення Палати представників стає рішенням Парламенту.

Стаття 61. Другий абзац попередньої статті застосовується у відношенні схвалення Парламенту, необхідного для висновку дого­ворів.

Стаття 62. Кожна палата може робити розслідування з питань державного керування і має право при цьому вимагати явки і пока­зань свідків, а також надання протоколів.

Стаття 63. Прем'єр-міністр і інші державні міністри, незалежно від того, є вони чи не є членами однієї з палат, можуть у будь-який час бути присутніми на засіданнях кожної з палат для виступу по за­конопроектах. Вони також повинні бути присутнім на засіданнях, якщо це необхідно для дачі відповідей і роз'яснень.

Стаття 64. Парламент утворює з числа членів обох палат суд для розгляду в порядку імпічменту порушень тих суддів, проти яких по­рушена справа про звільнення з посади.

Питання, що відносяться до розгляду справ у порядку імпічмен­ту, регулюються законом.

Глава V. Кабінет

Стаття 65. Виконавча влада здійснюється Кабінетом.

Стаття 66. Кабінет, відповідно до закону, складається з Прем'єр-міністра, що очолює його, і інших державних міністрів.

Прем'єр-міністр і інші державні міністри повинні бути цивільними особами.

Кабінет при здійсненні виконавчої влади несе колективну відповідальність перед Парламентом.

Стаття 67. Прем'єр-міністр висувається резолюцією Парламен­ту з числа своїх членів. Це висування повинно передувати всім іншим справам Парламенту.

Якщо Палата представників і Палата радників прийняли різні резолюції про висування і якщо угода не була досягнута і за допомо­гою передбаченого законом об'єднаного засідання обох палат або як­що Палата радників не прийняла рішення про висування протягом десяти днів, за винятком часу перерви в роботі Парламенту, після то­го як Палата представників зробила таке висування, то рішення Па­лати представників стає рішенням Парламенту.

Стаття 68. Прем'єр-міністр призначає державних міністрів, при цьому більшість міністрів повинна бути обрана з числа членів Пар­ламенту.

Прем'єр-міністр може за своїм розсудом звільняти державних міністрів з посади.

Стаття 69. Якщо Палата представників приймає проект резо­люції про недовіру чи відхиляє проект резолюції про довіру, Кабінет повинен піти у відставку в повному складі, якщо протягом десяти днів Палата представників не буде розпущена.

Стаття 70. Якщо посада Прем'єр-міністра стає вакантною чи як­що скликається перша сесія Парламенту після загальних виборів членів Палати представників, Кабінет повинен вийти у відставку в повному складі.

Стаття 71. У випадках, згаданих у двох попередніх статтях, Кабінет продовжує виконувати свої функції доти, поки не буде при­значений новий Прем'єр-міністр.

Стаття 72. Прем'єр-міністр як представник Кабінету вносить на розгляд Парламенту законопроекти, доповідає Парламенту про за­гальний стан державних справ і зовнішніх зносин, а також здійснює контроль і спостереження за різними галузями керування.

Стаття 73. Кабінет виконує поряд з іншими загальними функціями управління наступні обов'язки:

сумлінне проведення в життя законів, ведення державних справ;

керівництво зовнішньою політикою;

укладання договорів; при цьому потрібно попереднє або залеж­но від обставин наступне схвалення Парламенту;

організацію і керівництво цивільною службою відповідно до норм, установлених законом;

складання бюджету і внесення його на розгляд Парламенту;

видання урядових указів з метою проведення в життя положень даної Конституції і законів; при цьому в урядових указах не можуть

496

міститися статті, що передбачають кримінальне покарання інакше як з дозволу відповідного закону;

прийняття рішень про загальну і часткову амністії, пом'якшення і відстрочку покарань і поновлення в правах.

Стаття 74. Усі закони й урядові укази підписуються компетент­ними державними міністрами і контрасигнуються Прем'єр-міністром.

Стаття 75. Державні міністри в період заняття ними своїх посад не можуть залучатися до судової відповідальності без згоди на те Прем'єр-міністра. Однак це не стосується права притягнення до су­дової відповідальності.

Глава VI. Судова влада

Стаття 76. Уся повнота судової влади належить Верховному су­ду і таким судам нижчих інстанцій, що будуть засновані законом.

Не можуть засновуватися ніякі особливі суди. Адміністративні органи не можуть здійснювати судову владу з правом винесення ос­таточного рішення.

Усі судді незалежні і діють, прислуховуючись до голосу своєї совісті; вони зв'язані тільки даною Конституцією і законами.

Стаття 81. Верховний суд є судом вищої інстанції, повноважним вирішувати питання про конституційність будь-якого закону, нака­зу чи розпорядження іншого офіційного акта.

Стаття 82. Розгляд справ у судах і оголошення рішень прова­диться у відкритих засіданнях.

Якщо суд одноголосно вирішує, що гласність становить небез­пеку для публічного порядку чи моралі, розгляд може вестися при зачинених дверях. При цьому справи про політичні злочини, про злочини, пов'язані з друком, чи справи, у яких зачіпаються права громадян, гарантовані главою НІ даної Конституції, завжди повинні розглядатися у відкритих засіданнях.

Глава VII. Фінанси

Стаття 83. Право розпоряджатися державними фінансами здійснюється на основі рішення Парламенту.

Стаття 84. Введення нових і зміна існуючих податків може про-

497

вадитися тільки на підставі закону чи при дотриманні умов, передба­чених законом.

Стаття 85. Ніякі державні кошти не можуть бути витрачені, і ніякі державні грошові зобов'язання не можуть бути прийняті інак­ше як за рішенням Парламенту.

Стаття 86. Кабінет складає і представляє Парламенту на обгово­рення і затвердження бюджет на кожний фінансовий рік.

Стаття 87. Для покриття непередбаченого бюджетного дефіциту рішенням Парламенту може бути утворений резервний фонд, відповідальність за витрату якого покладається на Кабінет.

Кабінет повинен отримати наступне схвалення Парламенту у відношенні всіх асигнувань з коштів резервного фонду.

Стаття 88. Усе майно імператорської родини є власністю держа­ви. Усі витрати імператорської родини повинні затверджуватися Парламентом як частина бюджету.

Стаття 89. Ніякі державні кошти чи інше майно не можуть асиг­нуватися чи призначатися для використання, вигоди чи утримання якої-небудь релігійної установи чи асоціації для яких-небудь бла­годійних, просвітніх чи філантропічних установ, що не знаходяться під контролем публічної влади.

Стаття 90. Заключний звіт про державні витрати і доходи щорічно піддається ревізії в Ревізійній раді і представляється Кабінетом Парламенту разом з доповіддю про ревізію протягом фінансового року, що безпосередньо йде за звітним періодом.

Стаття 91. Кабінет міністрів через регулярні проміжки часу, але не менш чим один раз у рік, повинен доповідати Парламенту і наро­ду про стан державних фінансів.

Глава VIII. Місцеве самоврядування

Стаття 92. Положення у відношенні організації і роботи місце­вих органів публічної влади встановлюються законом відповідно до принципу місцевої автономії.

Стаття 93. При місцевих органах публічної влади відповідно до закону засновуються збори як дорадчий орган.

Головні посадові особи органів публічної влади, члени їхніх зборів і інші місцеві посадові особи, що визначені законом, обира-

498

ються населенням, яке проживає на території відповідних місцевих органів публічної влади, шляхом прямих виборів.

Стаття 94. Місцеві органи публічної влади мають право керува­ти своїм майном, вести справи і здійснювати адміністративне керу­вання; вони можуть видавати свої постанови в межах закону.

Стаття 95. Спеціальний закон, що застосовується у відношенні тільки місцевого органа публічної влади, відповідно до закону може бути виданий Парламентом не інакше як за згодою більшості ви­борців, що проживають на території даного місцевого органу публічної влади.

Глава IX. Поправки

Стаття 96. Поправки до чинної Конституції вносяться з ініціативи Парламенту зі згоди не менше як дві третини від загальної кількості членів обох палат і подаються потім на ухвалення народу; поправка вважається ухваленою якщо за неї висловилась більшість голосуючих або в порядку особливого референдуму, або шляхом ви­борів - відповідно до рішень Парламенту.

Затвердженні у вказаний спосіб поправки невідкладно мають бути промульговані Імператором від імені народу як невід'ємна час­тина чинної Конституції.

Глава X. Верховний закон

Стаття 98. Чинна Конституція є Верховним законом країни, і ніякі закони, укази, рескрипти або інші державні акти, які супере­чать в цілому або частково її положенням, не мають законної си­ли^...>.