4.3.2. Особливості конституційних моделей президентських форм правління сучасних держав
Із держав з президентською формою правління до "вашингтонської" моделі найближчими є Болівія, Нігерія, Еквадор та деякі інші. Від останньої їх форми правління відрізняються перш за все терміном повноважень президентів (і віце-президентів) та можливістю (або неможливістю) їх переобрання.
Найбільш тривалим є термін повноважень у Президента і Віце-президента Болівії - 5 років (без права переобрання) і 4 роки (як в США) Президента Еквадору (без права переобрання) та Президента й Віце-президента Нігерії (не більше двох термінів підряд). Крім цього, в Нігерії уряд (адміністрація президента) носить назву Виконавча рада.Структурно-інституціональні системи верховної влади зазначених вище держав, знаходячись у межах, визначеної "вашингтонським" класичним прототипом форми правління, складають певний його "серединний" тип. Порівняно з ним форми правління інших президентських держав мають деякі "відхилення", що знаходять свій прояв у тих чи інших особливостях.
141
Перш за все відзначимо особливості, обумовлені інсти-туціональною специфікою виконавчої влади. Положення про належність виконавчої влади президента або про її здійснення президентом у тій чи іншій редакції наявні в конституціях усіх президентських держав. Іноді президент узагальнено названий главою уряду (Аргентина, Колумбія, Нікарагуа). В Грузії', Таджикистані2, Туркменистані3 і Узбекистані4 він визначений як глава виконавчої влади, а в Таджикистані і Узбекистані -ще й як керівник (глава або голова) уряду. В ст.85 Конституції Болівії закріплено, що "виконавча влада здійснюється президентом спільно з державними міністрами". Подібні положення містять основні закони Бразилії, Венесуели, Коста-Ріки, Панами, Перу і Уругваю1.
За класичною президентською поліархією в структурі виконавчої влади уряду як відносно самостійного органу не існує.
Міністри складають кабінет (адміністрацію) президента, маючи лише дорадчий голос, і якщо навіть вони усі висловляться проти пропозиції президента, прийняття остаточного рішення залишається за ним. Але кілька десятиліть тому у формі президентської республіки стали відбуватися певні зміни6, які і привели до формування однієї із зазначених
Тут і далі посилання даються на Конституцію Грузії від 24 серпня 1995 р.. Див.: Конституции государств Европы: В 3 т.—Т.1. —С.742-743.
Тут і далі посилання даються на Конституцію Республіки Таджикистан від 6 листопада 1994 р. // Конституции государств-участников СНГ.— М.:НОРМА, 2001.-С.497-522.
Тут і далі посилання даються на Конституцію Туркменистану від 18 травня 1992 р. з наступними змінами, Див.: Конституции государств-участников СНГ.-М, 2001.-С.551-578.
Тут і далі посилання даються на Конституцію Республіки Узбекистан від 8 грудня 1991 р. з наступними змінами. Див.: Конституции государств-участников СНГ.-М., 2001.-С.594-626.
Див.: Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісник Конституційного суду України.— 2003.—№2.— С.57.
6 Див.: Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.-М: Зерцало, 1998.- С.273.
142
структурно-інституціональних особливостей. Суть її полягає у тому, що в структурі виконавчої влади поряд з президентурою стали утворюватися окремі державні органи, по суті, уряди, головним призначенням яких стало здійснення виконавчої влади на основі повноважень, встановлених конституцією або фактично делегованих президентом. їх назви відрізняються різноманітністю: "уряди" в Грузії та Таджикистані; "Кабінети міністрів" - в Аргентині, Домініканській республіці, Туркменистані, Узбекистані; "Ради міністрів" - в Алжирі, Венесуелі, Кіпрі', Уругваї, Перу, Сирії, Судані, Тунісі, "Рада кабінету -в Панамі, "Виконавча рада"— в Нігерії, "Виконавчий юань" -на Тайвані тощо.
З зазначених держав більш чіткими є юридичні конструкції виконавчих органів держав Середньої Азії, конституційні положення відносно яких формулювалися не без впливу "парламентарної " Європи. Стаття 73 глави 5 Конституції Таджикистану закріплює, що уряд, який "складається з Прем'єр-міністра, його першого заступника і заступників, міністрів, голів державних комітетів" забезпечує "керівництво ефективним функціонуванням економіки, соціальної і духовної сфери, виконання законів, рішень Маджлісі Олі (парламенту.—СБ.), указів, і розпоряджень Президента Таджикистану". Майже аналогічним є завдання, яке покладено Конституцією (глава XX, ст.98) на Кабінет Міністрів Узбекистану. Основний закон Туркменистану це питання регламентує більш детально, зокрема ст.78 глави 5 Конституції містить перелік восьми конкретних повноважень Кабінету Міністрів.
Ці урядові установи зазвичай очолюються самими президентами, але в деяких з зазначених президентських держав конституціями передбачені окремі керівні посади: в Аргентині - це глава кабінету, в Алжирі, Єгипті, на Тайвані, в Тунісі та
1 Тут і далі посилання даються на Конституцію Республіки Кіпру від 16 серпня 1960 р. Див.: Конституции государств Европы: В 3 т.—Т.2. —С.233-235.
143
Таджикистані - прем'єр-міністр, в Грузії - державний міністр, в Сирії - голова Ради міністрів. Але і в цих державах фактичним керівником над урядом і особливо над так званими "ключовими" міністрами є президент. Керівництво іншими міністрами з боку прем'єра теж має відносний характер, вони, як і сам прем'єр, підпорядковані президенту. Найважливіші рішення приймаються на засіданнях уряду тільки під головуванням президента і лише рішення оперативного характеру можуть прийматися урядом без його участі. Але і такі засідання прем'єр проводить, як правило, тільки за вказівкою президента.
Виходячи з того, що такий глава уряду відіграє координуючу роль і виконує оперативні завдання, у спеціальній літературі він отримав назву "адміністративного прем'єра'". Наявність посади "адміністративного прем'єра" та уряду при усіх їх зовнішніх парламентських ознаках не порушують "логіку" системи президентської поліархії, оскільки і уряд, і його глава несуть відповідальність тільки перед президентом.Ще одна структурно-інституціональна особливість пов'язана з наявністю або відсутністю в системі виконавчої влади посади віце-президента. Стосовно цього слід відзначити, що загальне для більшості латиноамериканських країн правило, коли поряд з президентом обирається та діє один віце-президент, тобто як у США. Але в деяких державах, наприклад, в Коста-Ріка та Панамі разом з президентами обираються два віце-президенти, а в Єгипті президент може призначати один, два або більше віце-президентів. Призначення віце-президента як заступника президента, покликано допомогти йому в поточному управлінні державою і, особливо, забезпечувати в непередбачених випадках наступність президентської влади. В той же час можна припустити, що віце-президент, перетягаючи на себе частину повноважень президента, "розпорошує" владу останнього. Тому серед президентських
Див.: Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.-М.: Зерцало, 1998.- С.273.
144
поліархій відсутність посади віце-президента є нерідким явищем. В Домініканській республіці, Перу, Чилі, Еквадорі, Алжирі, Грузії, Єгипті, Сирії, Сенегалі, Судані, Таджикистані, Тайвані, Тунісі, Туркменистані, Узбекистані, ці посади взагалі не передбачені конституційним законодавством.
Найсуттєвішими для держав, форми правління яких певним чином відрізняються від класичного прототипу, є особливості, пов'язані зі змістом повноважень, котрі надаються конституціями президентам. Аналіз цих повноважень та інших конституційних "важелів", які "підсилюють" або навпаки, "послаблюють" президентську владу, показує, що форми правління держав, котрі виходять за межі "серединного" типу (США, Болівія, Еквадор, Нігерія) характеризуються наявністю в їх системах елементів "посиленого прези-денціалізму" або ж "парламентаризму".