4.2.1. Поняття парламентарної поліархії

Однією з ключових ознак парламентарної форми держав­ного правління є тип розподілу влади '. Першим показником практичного втілення принципу розподілу влад є наявність владної полісистеми, що складається з трьох інститутів вер­ховної влади: парламенту, уряду та глави держави.

Парламент - постійно діючий орган, форум, на якому відкрито, гласно і публічно обговорюються питання суспільно-політичного і державного життя народу та прийма­ються акти, котрі мають вищу юридичну силу - є носієм зако­нодавчої влади в державі. Його становище в системі вищих державних органів визначається тим, що він є вищим пред­ставницьким органом, оскільки влада, що належить народові, здійснюється ним через своїх представників - парламентаріїв. Обрані шляхом усенародного голосування представники ста­новлять у своїй сукупності орган, який реалізує або повинен реалізовувати суверенну верховну волю. Тому як офіційна доктрина, так і політико-правова практика визнають акти пар­ламенту і, насамперед закони країни, вираженням загальної волі, яка є підґрунтям їх загальнообов'язковості і верховенст­ва стосовно будь-яких інших нормативних актів.

Уряд у країнах з парламентськими формами державного правління є основним носієм виконавчої влади. Це також ок­ремо існуючий колегіальний орган, котрий здійснює функції управління державними справами. У минулому вважалося, що уряд покликаний в основному забезпечити виконання за­конів. Звідси і саме найменування влади, котра уособлюється урядом, як виконавчої. Зовнішньо відмінною рисою парла-

Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісник Кон­ституційного суду України.— 2003.—№2.— С.54.

101

ментарної форми державного правління є наявність посади го­лови уряду.

Третій інститут верховної влади на відміну від попередніх двох колегіальних органів представлений одноособовим гла­вою держави.

Кожний з видів поліархічного правління, як вже зазнача­лося, спирається на свій тип "розподілу влади". Відмінною ри­сою типу, притаманного формі правління парламентарної держави, є те, що поділ влади "жорстко" здійснюється між за­конодавчою та виконавчою владою з одного боку і судовою -з іншого. В площині законодавчої і виконавчої влади, взаємо-переплітіння їх організаційних і функціональних зв'язків настільки міцне, що дозволяє часом сумніватися в реальності здійснення самого принципу поділу влади. Це дає підставу де­яким авторам стверджувати, що в дійсності поділу влади в парламентських країнах немає¹. Інші, серед них і відомий ук­раїнський конституціоналіст В.Шаповал, справедливо, на на­шу думку, зауважують, що мова йде про особливий тип поділу влади, який спирається на концепції дифузії (дисперсії) вла-

¹ Див.: Эншин JIM. Разделение властей опыт современных государств.— М.: Юрид. лит., 1995.-С.66-67.

102

ди¹. Оскільки зміст цього типу розподілу влад є прямо проти­лежним тому, що використовується у президентських поліархіях - "жорсткому", умовно назвемо його "м'яким".

Обумовлена "м'яким" типом принципу поділу влади взаємозалежність парламенту, уряду та глави держави струк­турно створює той самий двигун, результатом функціонуван­ня якого є правління у державі.

У більш конкретизованому вигляді наведені вище ознаки парламентарної поліархії будуть такими:

1) структура системи вищих органів законодавчої і вико­ навчої влади, що утворюють форму правління парламентарної держави, побудована на засадах притаманного їй "м'якого " ти­ пу поділу влади і системи стримувань та противаг, котра йо­ му відповідає. Це знаходить вираз у тому, що:

а) виконавча влада відокремлена від глави держави і ре­ ально відноситься до уряду;

б) повноваження глави держави і глави уряду здійсню­ ються різними особами;

в) глава держави має право розпуску парламенту;

г) акти, що промульговуються главою держави, потребу­ ють контрасигнації з боку глави уряду або відповідно­ го міністра.

2) провідне місце у системі вищих державних органів нале­ жить парламентові, тому утворена ним у сукупності з таки­ ми інституціями як уряд та глава держави форма правління отримала назву парламентарної. Це знаходить свій вираз у значному впливі парламенту на уряд:

а) уряд, за номінальною участю глави держави, фор­мується парламентом (нижньою палатою) з обов'язковим вра-

¹ Див.: Шаповал ВМ. Конституційне право зарубіжних країн. -К.,1997.-С.83.

103

хуванням позиції політичної партії або коаліції партій, котрі мають більшість у законодавчому органі.

б) уряд несе солідарну (колективну), а іноді і індивідуаль­ну політичну відповідальність виключно перед парламентом, який через прийняття резолюції осуду чи недовіри може відправити главу уряду, а разом з ним і весь уряд, а також ок­ремих його членів у відставку.

3) Правовий статус глави держави, його фактичний вплив на уряд - основного "реалізатора" правління в державі - ха­рактеризується як "слабкий".

а) глава держави не є центральною фігурою у системі ви­ щих державних органів;

б) він формально-юридично і ще більше фактично виведе­ ний за межі виконавчої влади;

в) функції глави держави значно обмежені, можливості для значного впливу на уряд відсутні, оскільки він не може бу­ ти главою уряду, здійснювати контроль над ним.

г) глава держави невідповідальний за свої дії, оскільки йо­ го акти контрасигнуються прем'єр-міністром або відповідним міністром, котрі і несуть відповідальність за реалізацію політичних рішень, ними запропонованих.

Синтезуючи вищенаведені ознаки, можна сформулювати дефініцію одного з видів поліархичної форми державного правління - парламентарної поліархії, котра являє собою за­сновану на "м'якому" типові розподілу влади систему з трьох вищих державних інститутів (парламенту, глави держави та уряду), де виконавча влада в особі очолюваного прем'єр-міністром уряду знаходиться під безпосереднім впливом сфор­мованого у результаті загальних виборів парламенту.

Якщо здійснити спробу класифікації форм правління дер­жав в межах зазначеного виду, визначити підвиди парламен­тарної поліархії, то основним критерієм для цього може слу­гувати порядок формування інституту глави держави, котрий

104

дозволяє чітко поділити держави з парламентарною формою правління на дві групи (підвиди): в одній з них глави держав займають цей пост непарламентським шляхом, за спадком, в іншій - виборчим шляхом, де тією чи іншою мірою, але обов'язково, приймає участь парламент.