§3.Федеративна форма політико-теріторіального устрою

Федеративна держава - це союзна держава, яка скла­дається з державоподібних утворень, що мають певну політичну та юридичну самостійність.

Сама федерація як один з видів складної форми державно-територіального устрою, що утворюється на добровільної ос­нові, є наймолодшою.

Згодом, пройшовши через усі труднощі в пошуках ефек­тивної взаємодії, шляхів легітимного подолання існуючих су­перечностей, американський федералізм перейшов від "цент­ралізованого федералізму" до форми "кооперативного феде­ралізму", котрий, виходячи з прагматичних принципів "корис­ності і вигоди" для країни, максимальною мірою виключив не­примиренне "перетягування канату" в боротьбі за владу. Це говорить про досить вдале розв'язання питання щодо розме-

жування відповідної компетенції органів влади союзу та суб'єктів федерації, котре стало будуватись на основі принци­пу виключної компетенції федерації, коли сфера компетенції суб'єктів утворюється шляхом передачі їм так званих залиш­кових повноважень - повноважень, які не віднесені консти­туційним законодавством до виключно федеральних.

Водночас історія державного будівництва інших за­рубіжних країн дає приклади й інших принципових підходів побудови взаємовідносин між органами влади федеративних держав. Цікаво, що різноманітні приклади цього дали деякі домініони Великобританії, котрі, не прийнявши форми дер­жавно-територіального устрою метрополії, стали феде­раціями. Якщо Австралія за взірець взяла державно-тери­торіальний устрій США, то найближча до останніх - Канада -започаткувала новий принцип побудови федеративних відно­син - принцип двох сфер виключної компетенції: сфера феде­рації і сфера суб'єктів федерації. Для цього було встановлено два переліки питань, віднесених відповідно до повноважень федерального парламенту й законодавчих органів провінцій. Основний закон ФРН 1949 р. також встановлює дві сфери компетенції, але ж: виключної компетенції федерації і так зва­ної конкуруючої компетенції. У сфері конкуруючої компе­тенції приймати рішення можуть як федеральні органи, так і органи земель. За суб'єктами федерації залишається тільки право законотворчості з тих питань, які не включені до двох відповідних переліків.

Одночасно з Німеччиною, але на базі іншого принципу розмежування владних відносин по вертикалі, федеративний устрій був встановлений в Індії. її конституція закріплює три предметні сфери компетенції: виключну компетенцію феде­рації, виключну компетенцію штатів і спільну (конкуруючу) компетенцію федерації та штатів.

234

Федеративні держави зазвичай кваліфікують як складні. Нині їх налічується більше 20: в Австралії і Океанії нарахо­вується 3, Америці - 7 (Аргентина, Бразилія, Канада, Мекси­ка, США та ін.) Азії - 4, (Індія, Малайзія, Пакистан, ОАЕ), в Африці - 4 та в Європі - 6 (Австрія, Бельгія, Росія, ФРН, Швейцарія, Югославія). Протягом останніх десятиліть від фе­деративної форми з різних причин відмовилися Індонезія, Ка­мерун, Лівія та деякі інші країни, що розвиваються.

Існуючі федерації різняться за багатьма характеристика­ми, що не заважає виявленню загальних ознак цієї форми дер­жавного устрою. Як зазначалося, територія федеративної дер­жави розглядається як сукупність територій суб'єктів феде­рації - штатів (Австралія, Бразилія, Венесуела, Індія, Ма­лайзія, Мексика, Нігерія, США), провінцій (Аргентина, Кана­да, Пакистан), земель (Австрія, ФРН), республік, країв, округів (Росія, Югославія), кантонів (Швейцарія) тощо.

Серед зазначених держав слід виділити так звані симет­ричні та асиметричні федерації. Прикладом першої може бути ФРН, другої - Росія. Зміст політико-правового статусу дер­жавних утворень, якими вважаються суб'єкти федерації, вияв­ляється у тому, що останні, як правило, наділені установчою владою, тобто можуть приймати власні конституції, які по­винні відповідати федеральним основним законам. Водночас загальною рисою є наявність у кожного суб'єкта федерації власної системи органів влади, зокрема законодавчих, вико­навчих і судових органів. Прийнято навіть виділяти вищі ор­гани суб'єктів федерації.

Наявність у федерації двох систем органів влади робить необхідним розмежування компетенції між ними. Конституції країн встановлюють чотири основні принципи розмежування відповідної компетенції.

235

1. В основних законах Австралії, Бразилії, Мексики, США, Швейцарії і Югославії визначена сфера виключної ком­ петенції федерації, а сфера компетенції суб'єктів утворюється шляхом передачі їм так званих залишкових повноважень, тоб­ то тих, які не віднесені конституціям до виключно федераль­ них.

2. Конституція Канади визначає дві сфери виключної ком­ петенції - сферу федерації і сферу суб'єктів федерації. Для цього встановлено два переліки питань, віднесені відповідно до повноважень федерального парламенту і законодавчих ор­ ганів провінцій. Як і в США, тут визнаний принцип, за яким усі нові за змістом питання, що виникають у державно- політичній практиці, і стають предметом законотворчості, ма­ ють бути віднесені до компетенції федерації.

3. Основний закон ФРН також встановлює дві сфери компетенції. Це робиться шляхом визначення виключної ком­ петенції федерації і так званої конкуруючої компетенції. У сфері конкуруючої компетенції можуть приймати рішення як федеральні органи, так і органи земель. За суб'єктами феде­ рації, безумовно, залишається тільки право законотворчості з тих питань, які не включені до двох відповідних переліків.

4. Дещо інший принцип розмежування відповідної ком­ петенції прийнятий в такій федерації, як Індія. її конституція встановлює три предметні сфери компетенції: виключну ком­ петенцію федерації, виключну компетенцію штатів і спільну (конкуруючу) компетенцію федерації та штатів.