ВИСНОВКИ
Демократичність президентської виборчої кампанії, що відбудеться навесні 2019 року, а також легітимність її результатів залежатимуть від багатьох чинників, одне з чільних місць серед яких посідатиме професійна та відповідальна поведінка адміністративних судів як інституцій захисту виборчих прав.
У цьому посібнику комплексно та консолідовано викладено основні положення міжнародних документів, законодавства, підзаконних актів, судових рішень, надано авторські висновки та узагальнення стосовно важливих питань матеріального та процесуального аспектів виборчого права.
Конституційний контекст розгляду пов'язаних з виборами спорів демонструє базові принципи виборчого права, які відображені у міжнародних документах та знайшли своє втілення у тексті Конституції України. їх розуміння є вихідним орієнтиром у правозастосуванні.
За останні роки у Кодексі адміністративного судочинства України було закріплено положення, які створили додаткові можливості для застосування принципів права у конкретних справах. Зокрема, суди повинні застосувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Окрім цього, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії без зупинки провадження у справі. Це вимагає від суддів усвідомлення та розуміння принципів вільних та періодичних виборів, загального, рівного, прямого виборчого права, особистого і таємного голосування.
Тому для правозастосовної діяльності особливого значення набувають рішення Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, які виступають обов'язковим орієнтиром в питаннях конституційності актів вищих органів державної влади, забезпечення прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Автори здійснили аналіз, розкрили та узагальним зміст рішень зазначених інституцій, які прямо чи опосередковано стосуються захисту виборчих прав.Особливістю правового регулювання розгляду виборчих спорів в Україні є й те, що інституційно він характеризується дуалізмом системи органів розгляду скарг. Спеціальними колегіальними органами, уповноваженими організовувати підготовку та проведення виборів Президента України, а також вирішувати окремі виборчі спори є виборчі комісії, які очолює Центральна виборча комісія.
В той же час, саме судовий захист є загальновизнаною і ефективною гарантією захисту прав людини. Тому рішення виборчих комісій можуть бути оскаржені до адміністративних судів, юрисдикція яких поширюється на спори, у яких хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу.
Для проведення демократичних виборів вкрай важливо забезпечити можливість здійснення суб'єктивних виборчих прав, насамперед, активного та пасивного, реалізація яких обмежується не лише встановленими у законодавстві цензами, а й додатковими вимогами: щодо активного виборчого права - необхідністю внесення особи до списку виборців, щодо пасивного - процедурою висування та реєстрації кандидата на пост Президента України. Порядок виконання окремих вимог є недостатньо визначеним (зокрема, з приводу володіння державною мовою, подачі певних документів для реєстрації кандидатів) або суттєво відрізняється в межах інших виборчих процесів (наприклад, вимога постійного проживання), а спори пов'язані з уточненням списків виборців містять певні процесуальні прогалини. За умови ігнорування законодавцем зазначених недоліків їх вирішення буде можливе лише у судовому порядку, в чому повинні допомоги рекомендації, присутні у цьому посібнику.
Виборчий процес характеризується широким колом задіяних суб'єктів і значною кількістю виборчих процедур, щодо кожного та кожної з яких можуть виникати виборчі спори. Хоча в Україні діє профільний закон «Про вибори Президента України», однак нормативна база щодо регулювання процесу виборів очільника держави не обмежується ним та включає широке коло актів, серед яких Закони України «Про Центральну виборчу комісію», «Про Державний реєстр виборців», «Про політичні партії в Україні», постанови ЦВК, рішення НАЗК та ін.
З цією метою авторами було узагальнено існуючі порядки підготовки, проведення та встановлення результатів виборів, із зазначенням спрямованих на їх виконання підзаконних актів, значна кількість яких приймалась, у тому числі, під час написання посібника.Вітчизняна судова практика у справах щодо здійснення народовладдя до цього часу немає уніфікованого характеру. В значній мірі, цьому сприяє неоднозначність положень, архаїчність окремих норм та існування прогалин у Кодексі адміністративного судочинства України. Все це ускладнюється швидкоплинністю та безперервністю виборчого процесу, що вимагає від суддів ефективного здійснення правосуддя у стислі строки. У зв'язку з чим у посібнику сформовані рекомендації щодо розуміння поняття виборчих спорів та правил їх розгляду.
Автори висловлюють вдячність Міжнародній фундації виборчих систем (ІЕЕБ) за ініціювання та створення можливостей для написання цього посібника, а також мають надію, що він сприятиме успішному виконанню судами своєї високої місії - захисту гарантованих Конституцією, міжнародними договорами та законами України прав і свобод людини і громадянина.