Видатний представник європейської юриспруденції другої половини ХІХ ст. німецький правознавець Рудольф фон Ієрінг зазначав:

“Кожний організм може підлягати подвійному дослідженню: анатомічному і фізіологічному; перше має своїм предметом його складові частини та їх відносини один до одного, тобто його структуру, друге - його функції”[231]^[357]).

Подібний методологічний підхід прийнятний і для аналізу сучасних парламентів, оскільки характеристика сучасного парламентаризму може набути завершеності тільки при умовах, коли враховуються структура й організація, обсяг повноважень і головні напрями діяльності загальнонаціональних представницьких органів. Саме через виявлення загальних закономірностей внутрішньої побудови й визначення основних функцій парламентів, з урахуванням відповідних особливостей, притаманних конкретним державам, можна скласти адекватне уявлення про реальну роль вищих представницьких органів у здійсненні державної влади, їхнє справжнє місце у системі управління суспільством.

3.1.