Післямова

Український конституціоналізм, зародження якого відноситься до другої половини XVI - середини XVII ст., пройшов тривалий і складний шлях розвитку. Процес формування вітчизняного консти­туціоналізму відбувався, спираючись на два фактори: досягнення єв­ропейської конституційної теорії і практики та на власний національ­ний конституційний досвід.

З огляду на рівень соціально-економічного, політичного, ідеоло­гічного, культурного розвитку та особливості державно-правового статусу України, процес формування вітчизняного конституціоналіз­му пройшов п’ять періодів.

Вагоме значення для зародження українського конституціоналі­зму мало поширення демократичних правових звичаїв нашого наро­ду, що отримало своє практичне втілення у Запорозькій Січі. Козаць­ке звичаєве право будувалося на таких демократичних принципах як визнання прав і свобод, виборність, колегіальність, строковість, під- контрольність та підзвітність органів управління. Але визначальним фактором формування українського конституціоналізму був процес національного державотворення. За умов створення незалежної укра­їнської держави відбувався динамічний розвиток конституційного права та властивих для нього державних і суспільних інститутів. Це можна спостерігати на прикладі України-Гетьманщини середини XVII ст., вітчизняного державотворення доби національно-визволь­них змагань 1917-1921 рр. та після проголошення незалежності Укра­їни у 1991 р. I навпаки, за умов втрати національної державності про­цес формування українського конституціоналізму гальмувався. Осно­вною формою вітчизняного конституціоналізму у такі періоди був розвиток конституційної думки, напрацювання конституційних прое­ктів майбутньої Української держави.

Період національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. започат­кував новітній етап розвитку вітчизняного конституціоналізму, який характеризується створенням української національної моделі кон­ституціоналізму.

Український конституціоналізм характеризується сприйняттям політичних та правових учень минулого та досягнень світової кон­ституційної думки. Водночас, йому притаманні власні національні риси. Український конституціоналізм особливий за формами консти­туцій та інших конституційних актів (угоди, універсали тощо) і за своїм змістом.

Специфічний характер носив процес конституційного будівниц­тва у радянський період. З одного боку, у цей час було прийнято чо­тири Конституції УРСР, які закріплювали за радянською Україною статус суверенної держави. На підставі цього, УРСР стала членом ООН, юридичним чином закріплено територію УРСР. Конституції УРСР 1937 і 1978 рр. проголошували широкі демократичні права і свободи громадян; Верховна Рада УРСР мала окремі ознаки органу парламентського типу. Але з іншого боку, Конституції радянської України не передбачали поділу державної влади на три гілки; замість багатопартійності та політичного плюралізму закріплювали всю пов­ноту влади за комуністичною партією, проголошені конституціями демократичні права носили формальний характер. А це значить, що радянські конституції не відповідали європейським принципам кон­ституціоналізму і конституційні явища цього періоду слід кваліфіку­вати як псевдоконституціоналізм.

Процес формування сучасного українського конституціоналізму розпочався із прийняттям Декларації про державний суверенітет України 1990 р. та проголошення Акту про незалежність України 1991 р. Особливість формування сучасного конституціоналізму в не­залежній Україні полягала у відмові від радянської моделі псевдокон- ституціоналізму та запровадженні доктрини європейського конститу­ціоналізму. Але у перші роки незалежності не всі учасники конститу­ційного процесу були готові до таких змін, що гальмувало ухвалення нової Конституції.

Основною подією формування сучасного українського консти­туціоналізму стало прийняття Верховною Радою Конституції України 1996 р., яка проголосила людину найвищою соціальною цінністю в Україні, а утвердження і забезпечення прав людини - головним обов’язком держави. Особливе значення мало проголошення принци­пів економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності. Згідно з Конституцією державна влада мала здійснюватися на засадах її поді­лу на законодавчу, виконавчу та судову, запроваджувався механізм стримування і противаг. Але Конституція України 1996 р. мала окре­мі недоліки в частині організації державної влади, що вимагало вне­сення змін до Конституції. Проведення конституційної реформи зу­мовлювалося також проголошенням Україною курсу на євроінтегра- цію.

Фактором, що став визначальним для подолання негативних на­слідків радянського періоду та проведення демократичних перетво­рень, було становлення зрілого громадянського суспільства. Відверте порушення державою громадянських прав і свобод стало причиною Помаранчевої революції 2004 р. та Революції Гідності 2013-2014 рр. Завдяки революційним подіям, під тиском громадянського суспільст­ва відбулася зміна влади, що створило умови для запуску процесу формування сучасного європейського конституціоналізму в Україні.

Важливу роль у процесі формування європейської моделі кон­ституціоналізму в Україні відіграє вітчизняна юридична наука, за­вданням якої має стати розробка конституційної доктрини, адаптова­ної до політичних і соціально-економічних умов України. На погляд науковців, стратегічними напрямками конституційної реформи по­винно стати удосконалення механізму реалізації і гарантування прав людини; децентралізація влади шляхом запровадження нової системи місцевого самоврядування; удосконалення народовладдя, запрова­дження нової виборчої системи, яка б забезпечила представництво українського народу у парламенті за політичним і територіальним принципом; удосконалення форм безпосереднього народного сувере­нітету через референдум та подання петицій; удосконалення механіз­му взаємодії законодавчої та виконавчої влади; удосконалення систе­ми судоустрою і судочинства.

Стратегічним напрямком формування сучасного конституціона­лізму є реалізація Основного Закону шляхом дотримання, виконання, використання та застосування конституційних норм. На якість реалі­зації конституційних норм впливають політичні, соціально-еконо­мічні, організаційні, нормативні фактори, рівень правової культури населення та посадових осіб державного апарату, історичні умови ро­звитку суспільства та інші об’єктивні і суб’єктивні обставини. За до­помогою громадянського суспільства держава повинна забезпечити такі умови, які б сприяли формуванню сучасного європейського кон­ституціоналізму в Україні.