<<
>>

1. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 75) єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

В Україні, як і у більшості сучасних демократичних держав, здійснення законодавчої влади доручається Основним Законом виборним представницьким органам.

Звичайно їх іменують законодавчими зборами, або легіслатурами (від лат. Іех — закон і Іаіиз — внесений, встановлений), під якими розуміють політичні інститути, влада яких визначається тим, що їх члени є представниками суспільства.

Проте, законодавча діяльність не єдина в процесі функціонування представницьких органів, хоч і основна. Крім неї, цим органам властиві також установча та контрольна функції.

Починаючи з XVII ст. вважалося, що функцією легіслатур є лише видання законів, що було обгрунтовано Д. Локком.

Проте ситуація в сучасному світі докорінним чином відрізняється від згаданого періоду, коли втручання держави в соціальні справи було мінімальним або відсутнім.

В сучасних умовах ускладнення суспільного життя, і, відповідно, законодавчого регулювання, легіслатури не в змозі приймати закони з усіх питань. Тому закономірно, що їх роль в процесі прийняття рішень, які безпосередньо впливають на суспільну трансформацію, підвищується, а функція полягає у забезпеченні зв'язку між народом і виконавчою владою, завдяки чому суспільні потреби безпосередньо впливали б на механізм прийняття рішень виконавчою владою, якщо вони створюють труднощі, проблеми та несправедливості.

-292-

Проте, для вирішення таких складних проблем необхідні експертні знання, якими парламентарі не володіють. Тому мета вищезгаданої функції — забезпечити зв'язок між різними групами інтересів, спеціалістів і політикою і гарантувати таким чином відкритість, готовність до компромісу і співробітництва при розробці рішень1.

З урахуванням різниці в характері здійснюваних легіслатурами функцій в юридичній науці пропонується поділ парламентів на активні, реактивні, маргінальні та мінімальні.

До числа перших — активних — відносять ті парламенти, які відіграють вирішальну роль в прийнятті законів, у формуванні або відставці уряду (Конгрес США).

Реактивними є парламенти, в яких домінує виконавча влада (Велика Британія, Канада).

До числа маргінальних відносяться парламенти, які контролюються виконавчою владою до такої міри, що їх вклад у формування політики досить незначний.

Нарешті, мінімальні парламенти — це органи, які існують лише для того, щоб забезпечити легальність режиму2.

Наведений поділ в сучасний період зводиться до двох моделей — активної і представницької.

Відповідно до першої моделі роль парламенту — ініціювати, обговорювати і виносити рішення про державні міри (США). Щодо представницької моделі, то відповідно до неї парламент виконує дві функції: формування політики для виконавчої влади і розробка політики для законодавчого інституту. У відповідності з цією моделлю законодавці впливають на політику, втілюючи вимоги виборців і виступаючи в ролі посередників між населенням і політиками (Континентальна Європа)3.

Нарешті, класифікація функцій парламентів залежить від політичної системи, в межах якої вони працюють.

У відповідності з нею всі парламенти підрозділяються на такі, які функціонують у відкритих політичних системах, починаючи від так званої легіслатури —- арени (Велика Брита-

Див.: ВгасНег К. РгоЬІетз о! РаЬІістегіїагі Оетосгасі іп ЕигоЬе / Сотрага«уе Ьееізіаіиге Зувіетв N. V., 1971. — Р. 343—357.

Див.: Сравнительное конституционное право. — С. 531.

Див.: Мязи М. Законодательная вдасть, исполнительная власть й по-литика // Раздельная демократия. Сотрудничество й конфликт между президентом й конгрессом. — М., 1993. — С. 133—160.

-293-

нія), як установи для взаємодії значних політичних сил і з'акінчуючи трансформативними асамблеями (США), які є досить незалежними, і які використовуються для того, щоб формувати пропозиції, та на їх підставі приймати закон1, і такі, які знаходяться в закритих системах (там, де взагалі не існують парламенти, оскільки закони приймаються кланами або хунтами).

Залежно від структури парламентів розрізняються моно-камерні (однопалатні) і біокамерні (двопалатні) парламенти.

Нарешті, за засобами закріплення компетенції парламентів виділяють парламенти: з абсолютно необмеженою компетенцією, відносно обмеженою і абсолютно обмеженою компетенцією2.

На підставі аналізу згаданих моделей можливо визначити особливості парламенту — Верховної Ради України.

Залежно від змішаної (президентсько-парламентської з більш широкими повноваженнями у Президента України) форми правління, яка поєднує елементи президентської і парламентської систем, можна з певною осторогою стверджувати, що в Україні запроваджено так звану французьку модель трансформативних легіслатур, яка полягає у поєднанні міцної президентської влади, а звідси і, властиві президентській системі (США) відносини законодавчої і виконавчої влад, на формування і діяльність якої вирішальна роль належить Президенту України.

У свою чергу, така модель безпосередньо впливає, залежно 'від характеру функцій парламенту України та його взаємовідносин з виконавчою владою, на вибір такого виду парламенту як реактивний, де, як зазначалося, більшою мірою домінує виконавча влада.

Щодо структури Верховної Ради України, то згідно зі ст.

76 Конституції, в Україні запроваджено однопалатний парламент, що в цілому на сучасному етапі відповідає конституційній формі державного устрою України як унітарної держави.

Щодо змісту компетенції Верховної Ради України, то він є парламентом з відносно обмеженою компетенцією по-

1 Див.: Ьееізізіигез Е(1. ЇЖ Могіоп. — Охїопі, 1990. — Р. 128.

2 Див., зокрема: Кравченко В. В. Конституційне право України. Ч. І. — К., 2000. — С. 69.

-294-

рівняно з правовим статусом органів виконавчої влади і, зокрема, Кабінету Міністрів України, законодавче визначення компетенції якого і досі не здійснено, що дає змогу цьому органу виходити за межі його конституційних повноважень.

Отже, парламент здійснює реалізацію таких функцій, як представницька, установча, законодавча та контрольна. Саме тому, на відміну від легіслатур, з урахуванням перелічених функцій існує інший збірний термін "парламент" (від франц. рагіег — говорити).

Місце і роль парламенту у державному механізмі зумовлені формою правління в державі. Виходячи з цього критерію виділяють чотири моделі (види) парламентів.

Перша охоплює парламенти країн, які проголосили в якості засад конституційного ладу принцип парламентського (відповідального) правління, так звана вестмінстерська модель (Велика Британія). Основними принципами цієї моделі є інститут політичної відповідальності уряду (це виявляється у праві парламенту формувати уряд) та інститут розпуску парламенту.

Друга модель є характерною для з'ясування конституційного статусу парламенту у країнах з президентською формою правління, основним принципом якої є організація державної влади на підставі жорсткого поділу влади, тобто законодавча влада належить парламенту, виконавча — президенту, а система стримувань і противаг забезпечує певну рівновагу системи. Тут немає інституту парламентської відповідальності уряду, а звідси і вотуму недовіри йому, розпуску парламенту. Найбільшою мірою ця модель властива США.

Третя модель властива країнам зі змішаною формою правління.

В них проголошено інститут парламентської відповідальності уряду, проте президент має право розпуску парламенту (Франція, Україна, Росія, Казахстан та ін.).

Четверту групу становлять представницькі установи так званого радянського зразка (СРСР, колишні країни Східної Європи, КНР, В'єтнам, КНДР, Куба). Функціонування державного механізму будувалося тут за принципом єдності державної влади, повновладдя рад і керівної ролі правлячої партії. Роль вищого законодавчого органу (Верховної Ради СРСР) зводилася до державного схвалення прийнятих за його стінами політичних рішень.

-295-

Основними ознаками сучасного парламенту, в тому числі й Верховної Ради України, є:

— парламент е представницьким органом народу і саме тому він формується шляхом виборів на основі принципів, закріплених Конституцією, на визначений у ній строк;

— парламент є колегіальним органом, що складається з обраних шляхом виборів парламентаріїв (народних депутатів), чисельність яких визначається кількісним і представницьким критеріями, необхідними для забезпечення всіх функцій і повноважень, здійснюваних парламентом на основі Конституції;

— парламент дістає мандат довіри безпосередньо від народу як єдиного джерела влади;

— парламент повинен мати легітимний характер, який виникає, як уже зазначалося, з легітимності державної влади;

— парламент — це загальнодержавний орган, діяльність і повноваження якого поширюються на всю територію держави;

— парламент — орган загальної компетенції, до відання якого належать усі питання, які вимагають законодавчого регулювання.

Отже, парламент України — це виборний, колегіальний, загальнодержавний представницький орган, який функціонує в умовах демократичного правління і компетентний здійснювати законодавчу, установчу та контрольну діяльність.

Сучасні проблеми парламентаризму особливо важко й суперечливо вирішуються у постсоціалістичних країнах, у тому числі в Україні. Це пояснюється тим, що парламентські і демократичні інститути, які в більшості країн проходили період становлення протягом століть, є відносно новими для представницьких органів молодих країн, до числа яких належить і Українська держава.

З одного боку, проводяться вибори, приймаються нові конституції, важливі законодавчі акти, створюються передумови для становлення парламентських форм та інститутів, з другого — політичне життя характеризується високим ступенем конфронтації, труднощами становлення стабільної й авторитетної у народу партійної системи, нерозвиненістю політичної і парламентської культури, відсутністю необхідного рівня злагоди, тобто умов, за наявності яких може ефективно працювати демократичний парламент. ^

-296-

Парламент як юридична категорія тісно пов'язаний з терміном "парламентаризм", але ці поняття не рівнозначні. Під поняттям "парламентаризм" розуміють особливу систему державного керівництва суспільством, яка характеризується розподілом законодавчої і виконавчої влади при здійсненні політичної та ідеологічної ролі парламенту. Крім того, парламентаризм — це система взаємодії держави і суспільства, для якої характерним є визнання провідної ролі у здійсненні державновладних функцій загальнонаціонального постійно діючого представницького органу. Його не слід пов'язувати з певними конкретними формами державного правління, оскільки у кожній державі ці форми визначені історично.

Отже, парламентаризм не може існувати без парламенту, водночас парламент не може існувати без найважливіших елементів парламентаризму, які можуть бути втрачені. До них, зокрема, належать перш за все принципи представництва, розподілу влади та законності.

Так, принцип представництва виявляється в тому, що лише в умовах демократичної самовизначеності народу парламент набуває характеру демократичного легітимірованого народного зібрання. Його наявність дає можливість говорити про парламентську демократію як форму держави, що базується на підставі народного волевиявлення.

<< | >>
Источник: О. Ф. Фрицький. Конституційне право України: Підручник. — К: Юрінком Інтер. - 536 с.. 2003

Еще по теме 1. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України:

  1. 3. Установча функція Верховної Ради України
  2. Комітети Верховної Ради України четвертого скликання
  3. 5. Повноваження Верховної Ради України
  4. 1, Контрольна функція Верховної Ради України
  5. 1.2. Правовий статус місцевих загальних судів та суддів
  6. §2. Особливості адміністративно–правового статусу керівників органів виконавчої влади, що обіймають посади державних політичних діячів
  7. 5. Орган виконавчої влади та правовий статус його керівника
  8. 1. Конституційні засади становлення та розвитку державної служби в Україні
  9. Участь у цивільному процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
  10. § 1.Повноваження Верховної Ради України
  11. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (8 червня 1995 р.)
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -