§ 7. Гарантії реалізації конституційних прав і свобод

Права, як би широко вони не були декларовані, не становлять реальної цінності без гарантій їхньої реалізації. Кожній людини має бути забезпечена можливість користування основними правами і свободами.

Гарантії реалізації конституційних прав і свобод - це система захо­дів, спрямованих на створення належних умов для безперешкодної реалізації кожною особою проголошених в Основному Законі прав і свобод.

Гарантії прав і свобод можуть бути класифіковані за різними критеріями: за територією дії: а) міжнародно-правові, б) внутрішньодержавні; за формою закрі­плення: а) конституційні, б) законодавчі, в) підзаконні; за змістом: а) контрольні,

б) процедурні, в) організаційно-технічні; за особливостями правового статусу, що гарантується: а) загальні гарантії, які закріплені конституційно та поширюються на всіх суб'єктів суспільних відносин рівною мірою, б) родові, що сприяють захи­сту інтересів певних категорій громадян, в) галузеві, які гарантують права і сво­боди суб'єктів у певній сфері діяльності та закріплені галузевим законодавством (наприклад, норми Цивільного кодексу України, що вміщають гарантії прав влас­ника), г) індивідуальні гарантії.

Однією із найважливіших класифікацій гарантій прав і свобод є їх поділ на загальні (політичні, економічні, соціальні, духовно-культурні) і юридичні.

Загальні гарантії являють собою основні умови існування демократичного суспільства, без яких неможливі реалізація і захист прав і свобод особи.

Політичні гарантії - це демократичний політичний режим, політичний плюралізм, гуманістична політика держави, спрямована на створення умов для всебічного розвитку людини, забезпечення її прав і свобод.

Економічні гарантії - це розвиток економічної системи, свобода підприєм­ницької діяльності, економічна багатоманітність, свобода вибору суспільно кори­сної праці, порозуміння між працею і капіталом, створення умов для працевлаш­тування, активної трудової діяльності людини.

Соиіальні гарантії - це активна соціальна політика держави, наявність програм державної підтримки соціально вразливих верств населення, недопу­щення різкого розшарування доходів громадян, розвиток соціальної сфери, підтримання материнства й дитинства, виважене вирішення національного пи­тання тощо.

Духовно-культурні гарантії - це забезпечення ідеологічного плюралізму, заборони цензури, свободи творчості, розвиток системи закладів культури, підт­римання вітчизняної кіноіндустрії та видавничої справи, виважене вирішення мовного питання тощо.

Юридичні гарантії можна поділити на матеріальні (пов'язані з наявністю правових норм, які визначають конкретні права, обов'язки та заборони, міри юридичної відповідальності), процесуальні (визначають порядок реалізації прав і свобод та діяльність органів держави і посадових осіб) та інституціональні (закріплюють систему судових і правоохоронних органів, інших органів публічної влади, які покликані захищати й забезпечувати права і свободи людини).

Юридичні гарантії втілюються в таких конституційних положеннях: права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55); кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування мате­ріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездія­льністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадо­вих і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); кожному гарантується право знати свої права і обов'язки (ст. 57); закони та інші нормати­вно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58); кожен має право на правову допомогу (ст. 59); ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні роз­порядження чи накази (ст.

Органами, на які покладені повноваження щодо забезпечення прав і сво­бод людини і громадянина в Україні, є Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Конституційний Суд України, місцеві державні адміністрації. Так, згідно з ч. 2 ст. 102 Конституції, Президент України є гарантом прав і свобод людини і громадянина, відповідно до п. 2 ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів «вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина». Суттєвою гарантією прав і свобод є допо­мога професійного захисника (адвоката) в кримінальному, цивільному і адмініст­ративному процесі.

Декілька слів варто сказати про міжнародно-правові гарантії прав люди­ни, хоча спеціально вони вивчаються в курсі міжнародного публічного права.

До другої світової війни переважало переконання, що відносини між дер­жавою і людиною - внутрішня справа держави, і тому вони повинні регулювати­ся лише внутрішньодержавним правом, незважаючи на те, що вже в минулому сторіччі приймалися міжнародні акти, спрямовані на захист прав людини (забо­рона работоргівлі, захист жертв військових конфліктів тощо). Тяжкі злочини

Розділ 6. Основи конституційно-правового статусу особи у сучасних державах проти людства, здійснювані фашистськими й іншими тоталітарними режимами, остаточно переконали світову спільноту в необхідності широкого міжнародного захисту прав людини. Це знайшло відображення у Статуті ООН 1945 р., Загаль­ній декларації прав людини 1948 р., міжнародних пактах про права людини 1966 р.

Універсальний міжнародний захист прав людини на даний час здійснюєть­ся у рамках ООН і її спеціалізованих установ, регіональний - у рамках міжаме­риканської, європейської та африканської систем та Асоціації держав Південно- Східної Азії.

Європейська система захисту прав людини є найбільш досконалою, оскі­льки вдало реалізує міжнародно-правові стандарти прав людини через інститу- ційно-процесуальні механізми їх реалізації. Дана система ґрунтується на Конве­нції про захист прав людини і основоположних свобод, укладеній у 1950 р. дер­жавами-членами Ради Європи, і додаткових протоколах до неї. За дотриманням прав людини в державах-членах Ради стежать Європейська комісія з прав лю­дини, Європейський суд з прав людини, а також Комітет міністрів Ради Європи.

Зокрема, компетенція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання стосовно тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї, які передаються йому на розгляд державами-учасницями, неурядовою організа­цією, будь-якою особою чи групою осіб.

Складовою європейської системи захисту прав людини є також Європей­ський комітет із запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню, основним завданням якого є надання допомоги державам-учасницям у запобіганні поганому поводженню з особами, позбавле­ними волі. Комітет є профілактичним несудовим механізмом поряд із наявним контрольним механізмом - Європейським судом з прав людини.

Укладена в рамках Ради Європи Рамкова конвенція про захист національ­них меншин (від 1 лютого 1995 р.) передбачає механізм нагляду за імплемента­цією та виконанням Рамкової конвенції, що здійснюється Комітетом Міністрів (ч. 1 ст. 24), якому надає допомогу Консультативний комітет (п. 1 ст. 26). Голов­ним завданням Консультативного комітету є розгляд державних доповідей та підготовка висновків, ужитих відповідною стороною для імплементації положень Рамкової конвенції.

Примітною у механізмі захисту прав людини є роль ОБСЄ, у діяльності якої деталізуються і отримують організаційну спрямованість права людини, закріплені Хартією прав людини ООН. Документи ОБСЄ пов'язують ефектив­ність прав і свобод людини з установленням принципів справедливості, які є фундаментом правової держави.

У рамках цієї ж організації з 1992 р. засновано посаду Верховного коміса­ра ОБСЄ у справах національних меншин. Ця посадова особа виступає омбудс- маном, який відстоює права національних меншин, а також займається розслі­дуванням окремих випадків порушення прав людини. Крім цього, до його функ­цій входить виявлення ситуацій міжетнічної напруженості, які можуть створювати загрозу миру, безпеці або відносинам між державами-членами ОБСЄ, і сприяння їх скорішому врегулюванню.