Зразок позовної заявиз приводу відмови у прийняттіна роботу

позивач: Андрієнко Тетяна Миколаївна, яка мешкає за адресою... відповідач: Київська фабрика шкіряногалантерейних виробів, юридична адреса...

Позовна заява

23 січня 1997 р.

Відмову в прийнятті на роботу вважаю незаконною, ґюзаяк я маю відповідний фах та досвід роботи і на фабриці є дві вакантні посади бухгалтера.

Відповідно до ст. 184 КЗпП України

Прошу:

Зобов'язати адміністрацію Київської фабрики шкіряногалантерейних виробів прийняти мене на роботу на посаду бухгалтера.

Додаток:

1. Письмова відповідь адміністрації про відмову у прийнятті на роботу.

2. Копія диплому (іншого документа про фах).

3. Виписка з трудової книжки.

4. Копія свідоцтва про народження дитини.

25 січня 1997 р.

5. Копія позовної заяви.

Підпис (Андрієнко Т. М.)

249

248

Коментар

Стаття 43 Конституції України закріплює право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійнотехнічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або водночас на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженим ним органом про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їхні партійну і національну приналежність, походження та документи, подання яких не передбачено законодавством.

250

Ст. 22 КЗпП України заборонено будьяке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні чи припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства в профспілці або в іншому об'єднанні громадян. Вимоги до віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України. Так, відповідно до ч. 7 ст. 23 КЗпП України забороняється укладання трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком, запропонована робота протипоказана за станом здоров'я. А також відповідно до ст. 188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. Але за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як вийняток, прийматись на роботу особи, які досягли 15 років. А для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійнотехнічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненню ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного із батьків або особи, що його замінює.

Статтею 251 КЗпП України передбачено, що власник має право вводити обмеження на сумісну роботу на одному і тому самому підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами або свояками (батьки, подружжя, брати, сестри і діти подружжя), якщо в зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.

На підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок введення таких обмежень встановлюється законодавством.

Законодавством не тільки забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу, а й визначена категорія працівників, яким передбачені гарантії при прийнятті на роботу.

251

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова в прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних (міських) народних судах розглядаються спори про відмову у прийнятті на роботу:

1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

2) молодих спеціалістів, які закінчили виший навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;

3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до З років або дитинуінваліда, а одиноких матерів — при наявності дитини віком до 14 років;

4) виборних працівників після закінчення строку повноважень;

5) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.

Ч. 1 ст. 233 КЗпП України передбачає, що громадяни можуть звернутись з заявою про вирішення спору з приводу необгрунтованої відмови в прийнятті на роботу безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк, з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення* свого права. У разі пропуску цього терміну з поважних причин суд може поновити його