§1. Поняття власності і права масності

Саме привласнення матеріаіьних благ або визнання 'їх «своїми» (на відміну від «чужих») є матеріальною стороною відносин власності. Разом з тим, як і будьяке інше суспільне відношення, власність має і соціальну сторону — вона визначає характер взаємодій між людьми у процесі привласнення засобів та продуктів виробництва.

Якщо окремий індивід (чи цілий колектив) привласнює конкретну річ, він усуває від неї усіх інших осіб. Цим і визначається характер взаємодії людей у процесі привласнення.

Отже, економічне відношення власності — це суспільне відношення щодо привласнення матеріальних благ шляхом усунення від них усіх оточуючих осіб (крім власника — індивіда чи колективу).

Власність — це конкретні, історично зумовлені суспігьні відносини окремих індивідів та їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб.

Зміст економічних відносин власності складають володіння, користування і розпорядження матеріальними благами.

Володіння — закріплення матеріальних благ за конкретними власниками — індивідами та колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб.

Користування — вилучення з речей їхніх корисних властивостей, які надають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.

Розпорядження — визначення власником юридичної або фактичної долі речі.

211

Індивід або колектив здійснює володіння, користування і розпорядження речами (матеріальними благами) за своїм інтересом незалежно від волі й бажання інших осіб.

Економічні відносини власності у „будьякому суспільстві закріплюються з допомогою норм права і набувають характеру правовідносин.

Право власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі. Об'єктивне право складається з норм, які закріплюють володіння, користування і розпорядження майном, а також норм, які охороняють і захищають права власності від протиправних дій третіх осіб.

Отже, право власності в об'єктивному розумінні є одним з найважливіших правових інститутів цивільного права. З допомогою правових норм, що входять до його складу, не лише закріплюються матеріальні блага за конкретними суб'єктами, а й регулюється порядок набуття і припинення права власності, здійснення володіння, користування й розпорядження майном, а також захист законних прав власника.

Природа цього інституту має комплексний характер, оскільки поряд з нормами цивільного права, які займають центральне місце і за змістом, і за обсягом, до його складу входять норми інших галузей права: державного, кримінального, адміністративного, фінансового тощо.

Право власності у суб'єктивному розумінні — це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом.

Отже, право власності у суб'єктивному розумінні — це суб'єктивне цивільне право абсолютного характеру, яке існує у межах конкретного правовідношення власності і може належати суб'єктам — окремому громадянину (фізичній особі), колективу громадян (юридичній особі) або державі в цілому.

Абсолютний характер права власності означає, що правомочному суб'єкту (громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість зобов'язаних суб'єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть суб'єктивного права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідну поведінку з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

212

утримуватися від вчинення будьяких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне йому суб'єктивне право за своїм розсудом і у своєму інтересі.

Коло суб'єктів права власності практично необмежене. Власниками відповідно до Закону України «Про власність» (від 7 лютого 1991 р.) можуть бути окремі громадяни в особі трудового або селянського господарства; колективні утворення:

кооперативи, орендні і колективні підприємства, господарські товариства і асоціації та інші. Визнаються суб'єктами права власності й (відповідно до ст.28 Закону) різноманітні громадські організації (політичні, науковоосвітні, культурновиховні, екологічні) щодо майна, яке вони можуть мати у власності відповідно до характеру їхньої діяльності та статутних завдань.

У названому Законі визначено і такий суб'єкт права власності, як релігійні організації (ст.29), що мають право власності на майно, придбане, побудоване, створене і вироблене ними за рахунок власних коштів, пожертвувань віруючих, коштів, наданих державою чи іншими особами, або придбане на інших підставах, передбачених законом.

Суб'єктами права власності виступають суверенні державиреспубліки, автономні республіки та інші національнодержавні утворення (автономні області, автономні округи тощо), а також територіальні одиниці (краї, області, райони міста).

Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. серед суб'єктів права власності визначає народ України, який здійснює належне йому право власності через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів (ст.ст.3,10).

У нашій країні власниками визнаються не лише громадяни України і юридичні особи. Права власності на території України можуть набувати також і сумісні підприємства, створені за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і не тільки для задоволення особистих потреб, а й для здійснення господарської Діяльності) у випадках і у порядку, встановленому законодавством.

Об'єктом права власності може бути майно (речі як предмети матеріального світу — засоби виробництва і предмети

213

вжитку), але тільки індивідуально визначене або індивідуалізоване, інакше власник не зможе ставитися до нього як до свого.

Відповідно до сї.1 названого вище Закону України власністю можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний, світ, природні багатства континентального шельфу, будови, споруди, цінні папери та інше майно, у тому числі підприємства, інші майнові комплекси, які мають економічну або соціальну цінність як цілісні системи.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про власність» земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфа та виключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключно власності народу України.

Традиційно сучасна цивілістична наука визнавала право власності суто речовим правом абсолютного характеру, оскільки задоволення охоронюваних законом інтересів власника тут здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідно поведінки з боку третіх осіб.

Слід звернути увагу на те, що не лише результати творчої діяльності громадян закріплені як об'єкти права інтелектуальної власності, а й сама ця діяльність. Отже, законодавець робить коло об'єктів права власності надзвичайно широким. Практично визнаються об'єктами власності повітряний простір та інші природні об'єкти у натуральному стані (п.1 ст.1 Закону України про власність).

Своєрідне рішення питання про землю та природні ресурси. Відповідно до Закону України про власність — це невід'ємне надбання народу, який проживає на даній території.

Вказані об'єкти мають спеціальний правовий режим, який буде докладно розглянуто далі.

Права й обов'язки власника та інших осіб у їхній взаємодії становлять зміст правовідношення власності.

Отже, суб'єктивне право власності — це елемент абсолютного правовідношення, тобто власник як правомочний суб'єкт перебуває у правовідношенні з усіма третіми особами, має суб'єктивне право за своїм розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, здійснювати своєю владою управління ним і вчиняти щодо цього майна будьякі дії, що не суперечать закону.

Щодо суб'єктивних обов'язків у цьому правовідношенні, то всі особи, які не є власниками даного майна, а тому розглядаються як зобов'язані суб'єкти, повинні забезпечувати з свого

214

боку поведінку, яка б не перешкоджала власнику здійснювати його суб'єктивне право.