§ 1. Поняття права державної власності
Щодо власності народу України, то в ст.
З Закону «Про власність» народ України визнаний хоч і суб'єктом права власності, але ж взагалі не є суб'єктом цивільного права. Виходячи з цього, слід визначити співвідношення понять «власність народу України» і «державна власність». Це є важливим, оскільки, поперше, відповідно до ст. 10 Закону «Про власність» народ України як єдине джерело державної влади в республіці має право шляхом референдуму вирішувати питання щодо таких вагомих об'єктів права власності, як природні об'єкти. Подруге, як єдине джерело державної влади народ України здійснює свої повноваження власника через утворювані ним же органи державної влади.Привласнення майна такою спільнотою, як народ України, має свої характерні риси, а саме:
воно здійснюється в інтересах всього народу України, а не якоїсь його частини, що виступає у вигляді певних груп, спільнот, громад та ін.;
зміст збірного поняття «народ України» не визначено, але він є складним, бо до нього входять не тільки конкретні особи — громадяни України, а й різноманітні соціальні групи, в тому числі трудові колективи та інші об'єднання, що є самі по собі носіями прав приватної та колективної власності;
для нього характерний високий ступінь узагальнення.
Оскільки народ для участі в урегульованих нормами приватного права цивільноправових відносинах повинен бути певним чином організований, тобто мати повноважних представників для здійснення своїх повноважень власника, постає питання про суміщення функцій державних органів, зокрема Верховної Ради, по здійсненню власницьких повноважень як народу України, так і держави.
236
Право державної власності з цієї точки зору — лише одна з правових форм реалізації економічних відносин.
Тому власність народу України є економічною, а не юридичною категорією, а власність держави — юридичний аспект власності народу України. Державний же апарат в особі представницьких органів державної влади повинен сприяти привласненню матеріальних благ народом України. Звідси право державної власності в об'єктивному значенні становить собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють приналежність матеріальних благ народу в особі обраного ним представницького органу державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання і відчуження державного майна. В суб'єктивному значенні право державної власності, як і право приватної власності або власності юридичних осіб, припускає здійснення повноважень по володінню, користуванню і розпорядженню певним майном. При цьому слід мати на увазі, що ці правомочності представницькі органи державної влади здійснюють в інтересах всього народу України і відносно всього майна, що знаходиться в державній власності. Крім цих повноважень ті ж державні органи володіють, користуються і розпоряджаються безпосередньо закріпленим за ними майном. Ці повноваження вони здійснюють як носії іншого майнового права — права оперативного управління — і виражають при цьому інтереси не всього народу, а тільки державного органу.Виходячи з того, що для державної власності характерним є закріплення більшої її частини за державними підприємствами, установами, організаціями, держава як суб'єкт права власності фактично не здійснює своє повноваження володіння таким майном у розумінні його фізичного утримання, повністю передаючи це повноваження юридичним особам, яких воно наділило своїм майном. У цих же державних юридичних осіб повноваження володіння засноване не на праві власності, а на іншому майновому праві — праві повного господарського відання (ст. 37 Закону «Про власність») або оперативного управління (ст. 39 Закону «Про власність»).
Таким чином, повноваження держави трансформуються в контрольні функції, що притаманні їй не як органу влади, а саме як власнику.
Будьякий власник контролює наявність і належне використання свого майна, як, наприклад, власник приватного підприємства, орендодавець та ін. Для держави ці функції мають особливе значення, тому що в них проявляється опосередковане володіння нею своєю власністю.237
Глава 16 ПРАВО ДЕРЖА ВНОЇ ВЛАСНОСТІ
Розділ III ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕВІ ПРАВА
Держава здійснює такі контрольні повноваження. Поперше, призначає на посаду керівників державних підприємств, установ і організацій, яких контрактом уповноважує виконувати функції управління і контролю. Подруге, призначає своїх представників в органах недержавних юридичних осіб, у майні яких має право на частку (вклад, пай) або якщо їй належать пакети акцій в акціонерних товариствах. Потретє, державні органи управління проводять у випадках, передбачених законом, інвентаризацію і оцінку державного майна, закріпленого за юридичними особами, наприклад, при приватизації і оренді. Почетверте, держава складає переліки підприємств, організацій і майна для передачі їх у комунальну власність та ін. Облік і звітність, що ведуть державні юридичні особи, також дають відомості для здійснення контролю за ними, проте ці засоби контролю є адміністративноправовими. Здійснюючи повноваження щодо державної або комунальної власності, державні органи і органи місцевого самоврядування реалізують свої функції по управлінню, без яких виникнення цивільних правовідносин є неможливим.
Право користування державою майном, закріпленим за юридичними особами, також не проявляється безпосередньо, бо держава в особі своїх органів не користується і не має права користуватися майном державних юридичних осіб, порушуючи їх майнові права на своє майно. Понад це, маючи право власності на доходи, одержані від використання розподіленого майна, держава не має права безпосередньо користуватися ними.
Відрахування у вигляді податків і прирівняних до них платежів у бюджет та різноманітні фонди не може розглядатися як здійснення правомочності користування державою частиною доходів, одержаних від використання державної власності.
Ці платежі сплачують всі юридичні особи незалежно від форм власності, і порядок їх сплати регулюється нормами публічного права.Право розпорядження також має для держави свою специфіку. Прийнявши рішення про створення державного або казенного підприємства, затвердивши його статут і наділивши його майном, держава тим самим здійснює повноваження розпорядження своїм майном. У подальшому держава в особі свого уповноваженого органу
— Фонду державного майна України — приймає рішення про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств, а в особі іншого уповноваженого органу — міністерства чи відомства
— може прийняти рішення про припинення діяльності державного 238
підприємства — його ліквідацію чи реорганізацію. Держава також дає дозвіл державним підприємствам на відчуження ними основних засобів, що є основними фондами і, зокрема, об'єктами нерухомості згідно з відповідним Положенням1. Держава вирішує питання відчуження майна в індивідуальному порядку, але може встановити і загальні заборони в нормативних актах, що має місце, наприклад, в Законі «Про підприємства в Україні», ст. 10 якого встановлено заборону на безоплатне відчуження державними підприємствами свого майна, а також правило про платне відчуження такого майна тільки на конкурсних засадах (через біржу, аукціони) з метою одержання максимально можливого доходу.
Право розпорядження держава використовує вкрай рідко, наділивши зновтаки державні підприємства безпосередніми повноваженнями по розпорядженню закріпленим за ними майном. Останні вирішують питання розпорядження державним майном самостійно, реалізуючи готову продукцію, придбаючи за грошові кошти сировину, матеріали та ін.
Перелічені засоби розв'язання питань відчуження державної власності є цивільноправовими, бо не викликає сумнівів, що встановлення заборон щодо окремих способів відчуження майна державними підприємствами є здійсненням державою правомочностей власника.
Права і обов'язки щодо ставлення до нерозподіленного майна (коштів бюджетів та ін.) держава здійснює без урахування наведених особливостей, як і будьякий інший власник.
Права і обов'язки держави як власника характеризуються певними особливостями, а також тим, що у власності держави, на відміну від інших власників, може знаходитися будьяке майно, включаючи вилучене з обороту і обмежене в обороті. Держава має також тільки їй притаманні способи набуття права власності, такі як надходження у вигляді податків, прирівняних до них платежів і мит та ін.Розглядаючи права володіння, користування і розпорядження як повноваження суб'єктивного права власності, не слід забувати, що праву власності, як і будьякому суб'єктивному праву, властиві правомочності носія суб'єктивного права: право на власні дії, право вимоги і право на захист.
'Див.: Положення про відчуження основних засобів, що є державною власністю: Затверджене наказом Фонду державного майна України від ЗО липня 1999 р. № 1477 // Офіційний вісник України. 1999. № 34. Ст. 1780.
239
Глава 16 ПРАВО ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ
Розділ НІ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ПІШІ РЕЧЕ В/ ПРАВА
Видається, що право на власні дії держава, як і будьякий інший власник, здійснює шляхом реалізації своїх повноважень володіння, користування і розпорядження з урахуванням наведених особливостей. Право вимоги з боку держави часто виражено в нормативних актах, які нею ж і приймаються, і спрямоване не тільки до необмеженого кола осіб, які протистоять ій як власнику, а й до певного кола юридичних осіб, за якими воно закріпило своє майно і які зобов'язані додержуватись вимог власника. Право на захист держава здійснює як звичайний власник без будьяких переваг перед іншими власниками, що мали місце раніше. В цьому виявився практично продекларований принцип про рівність всіх власників та їх рівний захист.
Проаналізовані правомочності держави як носія суб'єктивного права власності дозволяють стверджувати про особливості правового режиму державної власності.