§ 5. Особисті немайнові права як об'єкти цивільних прав

Охоплювані відповідно до ст. 1 ЦК предметом цивільноправового регулювання особисті немайнові права як права цивільні мають такі ознаки:

1) нематеріальний характер;

2) особливий об'єкт;

3) специфіка підстав виникнення та припинення;

134

4) заснованість на індивідуалізації їх носіїв. Під нематеріальним характером особистих немайнових прав ро зуміють відсутність у них економічного змісту. Це проявляється в тому, що такі права не підлягають оцінці (наприклад, у грошовому вира женні), є безоплатними. Об'єктами немайнових прав виступають не матеріальні (духовні) блага, невіддільні від особи, такі, як ім'я, честь, гідність, ділова репутація, здоров'я, таємниця особистого життя та ін. j. Характерною особливістю об'єктів особистих немайнових прав І є те, що у нормальному, непорушеному стані вони не потребують позитивного правового регулювання.

Індивідуалізація носіїв, що найбільш яскраво проявляється саме в особистих немайнових правах, дозволяє відрізнити одного суб'єкта права від іншого, вносить упорядкованість у правовідносини за їх участю, сприяє максимальному захисту їх інтересів.

Особисті немайнові права надають їх носіям право вимагати від всіх інших осіб утримуватися від посягання на них. Наприклад, праву на захист честі, гідності та ділової репутації суб'єктів цивільного права кореспондує відповідний обов'язок усіх інших осіб.

Виходячи з того, що уповноваженій особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб, обов'язки яких є пасивними (не втручатися в особисте життя, утримуватися від порушень у будьякій формі особистих немайнових благ інших осіб), особисті немайнові права є правами абсолютними.

Разом з тим особисті немайнові права мають свою специфіку в порівнянні з іншими абсолютними правами. Це стосується, поперше, порядку виникнення поза волею їх носіїв, наприклад, права на ім'я, авторських прав, що виникають із самого факту створення творів науки, літератури, мистецтва, тобто дій, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки.

Подруге, особисті немайнові права здійснюються їх носієм поза рамками права, не так, як вважається прийнятим для здійснення права власності щодо повноважень по володінню, користуванню та розпорядженню1.

Потретє, особисті немайнові права неможливо захистити шляхом віндікації, що притаманне захисту абсолютних прав, у першу чергу праву власності, бо це б суперечило їх сутності як невіддільних від особи.

' Див.: Гражданское право: Учебник. 2е изд. М., 1998. Т. 1. С. 727.

135

Глава 8 ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Почетверте, у деяких випадках судова практика вимагає доказу позивачем того інтересу, що порушується посяганням на особисте право, наприклад, самовільним використанням чужого імені, чужого зображення і т. ін. Тим самим захист надається у відповідних випадках не особистим правам як таким, не безпосередньо інтересам особистості, що виражаються у певних правах, а якимось іншим інтересам, що стоять за ними та пов'язані з ними. Звідси абсолютність особистих прав у подібних правових системах ставиться під сумнів1.

Особисті немайнові права класифікуються за належністю їх тим чи іншим суб'єктам і залежно від їх цільової установки,

За належністю тим чи іншим суб'єктам особисті немайнові права можна поділити на три групи. Першу з них складають такі, що можуть належати тільки громадянам. Це, наприклад, право на здоров'я, індивідуальний вигляд, лікарську таємницю, таємницю усиновлення тощо. Другу групу становлять права тільки юридичних осіб, наприклад, право на фірмове найменування. В третю групу входять особисті права, притаманні як першій, так і другій групам, наприклад, право на комерційну таємницю.

За цільовою установкою особисті немайнові права поділяються на такі, що:

забезпечують фізичне благополуччя особи — право на життя, здоров'я, сприятливе довкілля;

формують індивідуальність особистості — право на ім'я, найменування, індивідуальний вигляд (вид), честь та гідність, ділову репутацію;

забезпечують автономію особистості (таємницю особистого життя) — право на адвокатську таємницю, таємницю нотаріальних дій, банківську таємницю, лікарську таємницю, таємницю усиновлення, комерційну таємницю, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, недоторканність житла, документів особистого характеру;

спрямовані на охорону результатів інтелектуальної та іншої діяльності — немайнові права авторів творів науки, літератури та мистецтва.

Під ім'ям в широкому значенні розуміються власне ім'я громадянина, його прізвище та по батькові.

1 Див.: Флейшщ Е. А. Личное право в гражданском праве Союза ССР и зарубежных стран. М., 1941. С. 73.

136

повноваження громадянина називати себе закріпленим за ним в реєстрації актів громадянського стану ім'ям в усіх сферах соціального нсиття; право змінити (перемінити) ім'я, по батькові або прізвище.

Ім'я індивідуалізує громадянина і нерозривно пов'язане з Його особистістю. Захист права на ім'я полягає в наданні особі права можливості вимагати по суду його визнання у випадках оспорюьання цього права та припинення протиправного користування ним. Те ж саме повинно стосуватися і права на захист псевдоніму.

Право на ім'я і межі розпорядження цим правом набувають практичного значення при вирішенні спорів, що випливають із підприємницької діяльності.

Честь і гідність відомою мірою є етичними категоріями. Поняття гідності вживається для позначення цінності особи як людини, означає сукупність певних моральних якостей, громадську значущість конкретної людини. Найважливішою якістю гідності є усвідомлення індивідом своєї гідності як людини, особистості, представника тієї чи іншої спільноти.

Честь виражає моральну оцінку (визнання) гідності особистості суспільством, іншими людьми. Перебуваючи в соціумі, людина враховує відбивання обраної нею поведінки на уявлення про себе з боку людей, які її оточують, що має для неї важливе значення.

Говорячи про зміст права на честь і гідність, слід визнати, що висловлювання, які порочать людину, не зменшують її цінність як індивіда, її значущість як особистості, її почуття честі. Проте такі висловлювання викликають у неї моральні страждання і можуть негативно позначитися її престижі, репутації, оцінці як людини з погляду інших людей.

Честь і гідність є благом для людини з самого народження в її стосунках з іншими людьми з приводу виховання, поважання в собі цих почуттів та своєї моральної оцінки. Правового характеру ці відносини набувають пізніше. Видається за недоцільне встановлювати певний вік для їх виникнення, тому що і малолітні громадяни, наприклад, можуть бути нагороджені, їх подвиги можуть бути визнані належним чином незалежно від віку.

Відомості, що впливають на честь і гідність людини, «можуть бути фактичного або оціночного характеру і стосуватися її вчинків (пове

137

дінки) або моральних якостей»'. При цьому часто значна частина інформації про людину доводиться до громадської думки у формі оцінок. Фактичним змістом спірних оцінок є те, що суд повинен визначити, чи мають місце факти, які стали підставою для такої оцінки.

Стаття 7 ЦК визначає відомості як такі, що порочать людину, в трьох аспектах: у розумінні їх існування (вираження), викладу (виконання) та поширення (доведення до інших осіб). Форма вираження відомостей може бути письмовою, усною, образотворчою. Виклад означає манеру подання матеріалу (різку, м'яку, непристойну, гротеск та ін.). Форма поширення як доведення відомостей до інших осіб становить собою спосіб передачі інформації.

У ст. 7 ЦК під відомостями, що порочать честь і гідність особи, розуміються такі відомості, що можуть зіпсувати її ім'я в громадській думці чи в думці окремих осіб з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття, принципів людської моралі і не відповідають дійсності або неправдиво викладені2. В законі коло відомостей, що порочать особу, не визначене, тому що однакові факти і оцінки в одних випадках можуть порочити, а в інших — ні.

Залежно від статі, віку, професії, соціального статусу, родинного стану, віросповідання тощо вимоги, що ставляться до людини, будуть різними. Крім того, окремі факти в змозі зганьбити людину з добрим ім'ям, а можуть, навпаки, абсолютно не вплинути на моральну оцінку особи, відомої як запеклий негідник.

Узвичаєним є те, що до числа принижуючих гідність не належать висловлювання про духовну діяльність другої особи з огляду на той постулат, що «про смаки не сперечаються» (наприклад, нудний лектор, нецікавий викладач).

Наведене значною мірою стосується і захисту ділової репутації, під якою розуміється позитивна оцінка особи як добросовісного підприємця

' Белявский А. В., Придворов Н. А. Охрана чести и достоинства личности в СССР.М., 1971.С. 53.

2 Пункт 3 розд. IV Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ (Захист честі, гідності й ділової репутації, поновлення прав реабілітованих) (див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 1998. №8.С. 144..

} Пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 1998. № 8. С. 10. 138

Глава 8 ОБ 'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

з боку інших підприємців і взагалі як кваліфікованого фахівцяпрофесіонала. Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, що можуть завдати шкоди діловій репутації чи майновим інтересам іншого підприємця, одержання, використання і розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою завдання шкоди діловій репутації визнаються недобросовісною конкуренцією. Такі дії заборонені Законом України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності»1.

Вищий арбітражний суд України роз'яснив поняття «поширення відомостей» як опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, оприлюднення в іншій формі, у тому числі в заявах, оголошеннях тощо2. Не вважається протиправним поширення відомостей, які входять до складу обов'язків окремих осіб. Наприклад, за Законом України «Про інформацію» редакція зобов'язана перевірити відомості, що надійшли, про чиюсь протиправну або безпутну поведінку, і з цією метою з'ясувати достовірність цих відомостей, використовуючи відповідні джерела їх можливого надходження.

Суб'єктом відповідальності при захисті честі і гідності є особа, яка поширила відомості, що порочать честь і гідність, незалежно від того, чи вона сама їх придумала, чи лише передала те, що їй сказав хтось інший.

При неможливості встановлення або притягнення до відповідальності особи, яка поширила відомості, що порочать честь і гідність, справа може розглядатися у порядку особливого провадження — про встановлення факту невідповідності поширених відомостей дійсності. Такі факти мають юридичне значення, тому що породжують зміну (відновлення) особистого права на певну репутацію.

Способи захисту особистих немайнових прав викладені в ст.ст. 7,440 ЦК. Потерпший або його нащадки ставлять питання про спростування

1 Відомості Верховної Ради України. 1993. № 21. Ст. 296.

2 Пункт 9. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р. № 025/95 збитки, скільки запобігти цьому в майбутньому, що пов'язано з поширенням відомостей та даних, які компрометують особу.

Порушення таких особистих немайнових прав, як право на ім'я, на фірму, захищається вимогами про їх визнання, припинення протиправного здійснення таких прав та про вчинення в окремих випадках дій, що забезпечують припинення подальшого порушення права. Ці вимоги відрізняються від вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої винною особою при порушенні немайнових прав. Суд може винести рішення про примусове знищення тиражу видання, випущеного в світ з порушенням авторського права іншої особи; про знищення негативів фотографій, що порушують право особи на власне зображення або особисте право художника, картина якого відтворена фотографією, тощо. Однак для потерпілого важлива також його охорона від подальших подібних порушень, що і забезпечується покладенням на порушника обов'язку відшкодування моральної шкоди.