§ 7. Момент виникнення права власності у набувача майна за договором. Ризик випадкової загибелі речі

Глава 13 ПРАВО ВЛАСНОСТІ.

користуванню та розпорядженню своєю річчю, він з цього моменту несе ризик випадкової загибелі речі (ст. 130 ЦК).

У ст. 128 ЦК визначений момент виникнення права власності у набувача майна за договором, тобто у разі придбання речі похідним способом. При первісних способах набуття права власності воно виникає з моменту оволодіння річчю, надання речі нової форми (виплавка вази з металу), тобто з моменту виникнення першої правомочності власника — володіння як фактичного тілесного володіння річчю. Таким є і підхід законодавця до придбання майна за договором, право власності за яким виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Тобто норма ст. 128 ЦК є диспозитивною. Момент виникнення права власності може бути іншим, якщо сторони про це домовилися у договорі (наприклад, з виплатою останнього внеску при розстрочці платежу, складанням акта еспертизи при прийнятті товару, який одержано від транспортної організації, та ін.).

Під передачею речі розуміється її фактичне вручення набувачеві, тобто перехід у володіння набувача. При цьому можуть складатися досить різні ситуації залежно від домовленості сторін, знаходження речі, її виду. Так, якщо сторони в договорі обумовили як обов'язок набувача забрати річ із складу покупця, то саме з цього моменту в набувача виникне право власності. Якщо ж продавець зобов'язався відправити річ, уклавши транспортний договір, право власності переходить в момент здачі речі транспортній організації. Широкий спектр моментів виникнення права власності містять міжнародні правила Інкотермс, за умовами яких право власності у набувача може виникати і на складі продавця, і на складі покупця, і при пересіченні митного кордону і т.

Важливим при вирішенні питань, чи мала місце передача, є розуміння наміру сторін. Так, у багатьох випадках недоцільно передавати складні речі чи речі, визначені родовими ознаками. Достатньо передати лише, наприклад, ключі від складу, сховища, камери, де вони зберігаються, і тим самим виразити намір передати ці речі у власність. При морських перевезеннях під передачею речі розуміється передача коносаменту, а при поставках великих партій товару — передача складських варантів, що є товарнорозпорядчими документами.

Навпаки, у разі, якщо річ уже фактично знаходиться у потенційного набувача, але за іншими правовими підставами (як у орендаря або наймача), нерозумно її вилучати з володіння цієї особи, щоб потім

209

Розділ III ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕВІ ПРАВА

знову їй вручити. Тому вважається, що вручення мало місце, намір особи, у якої знаходилася річ, стати власником здійснено шляхом зміни підстави володіння цією річчю — з договірної на право власності.

Законодавство також містить випадки, при яких на момент виникнення права власності робиться застереження. Так, Закон України «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановив момент переходу права власності на майно, продане в результаті приватизації, — нотаріальне посвідчення договору купівліпродажу, хоч сам факт передачі, який повинен бути оформлений актом прийомупередачі, має місце пізніше, після повної сплати за придбане майно.

Взагалі можна стверджувати, що у випадках, коли договір про відчуження майна потребує нотаріального посвідченння, право власності виникає з цього моменту, незалежно від того, коли фактично до набувача перейде це майно (наприклад, при купівліпродажу жилого будинку), хоча ніде в законодавстві прямої вказівки на це не міститься. Більш того, правовими позиціями щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ1 встановлюється, що відповідно до ч. 2 ст. 128 і ч. 2 ст. 243 ЦК за нотаріально посвідченим договором дарування квартири право власності на неї у обдарованого виникає з моменту передачі квартири в його володіння. До передачі обдарованому квартири прирівнюється передача йому дарувальником розпорядчого документа на це майно — нотаріально посвідченого договору дарування.

Пов'язаний з переходом права власності ризик випадкової загибелі речі переходить до набувача на підставі диспозитивної норми, яка закріплена в ст. 130 ЦК. За загальним правилом, ризик випадкової загибелі майна несе власник. Але законом або договором може бути передбачено й інше. Крім того, у ч. 2 ст. 130 ЦК робиться застереження, згідно з яким якщо відчужувач прострочив передачу речей або набувач прострочив прийняття їх, ризик випадкової загибелі або випадкового зіпсування несе сторона, що прострочила.

' Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 1998. '№8. С. 157.