6.5. Джерела й основні риси афінського права

До реформ Солона в Афінській державі основним джерелом права був звичай. У V—IV століттях до Р. X. виникають закони, ;Іле, попри їх появу, звичаєве право відігравало велику роль у регулю-ІІанні тогочасних суспільних відносин.

Так, найдавніші Закони архонта Цраконта (621 р. до Р. X.) були просто записом норм чинного Іиичаєвого права. До нас вони не дійшли, але, як відомо, відзначалися надзвичайною жорстокістю (звідси розмовне "драконові закони"), нозаяк передбачали страту не тільки за вбивство, але й за крадіжку овочів, ледарство тощо. Самі греки говорили, що ці закони написані не чорнилом, а кров'ю. Існують перекази, що коли самого законодавця іапитали, чому він майже за всі злочини призначає страту, Драконт піби-то відповів, що цього виду покарання заслуговують незначні покарання, а для значних він не зміг придумати більшого. Попри жорстокість і технічну недосконалість, Закони Драконта мали важливе історичне значення, оскільки вони вперше відобразили судову практику, вводили нові правила судочинства, обмежували кровну помсту та забороняли самосуд, упорядковували майнові й інші відносини. Усе ж таки право набуває цивілізованішої форми та стає гуманнішим, порівняно з реформами Солона.

Афінське право не було систематизованим, не всі правові інститути були достатньо розроблені. Наприклад, інститут права власності основну увагу відводив володінню та не містив власне визначення права власності як абсолютного права особи. Остаточно було закріплено право власності на землю, тварин і рабів. Особливістю права власності було те, що обмежувалася концентрація в руках однієї особи надто великих земельних володінь.

Зобов'язальне право знало різні види договорів (купівлі-продажу, найму, позики, товариства, поклажі тощо), які укладалися, переважно, в письмовій формі та забезпечувалися закладом, завдатком,

поручительством.

У шлюбно-сімейних відносинах право забезпечувало провідну роль чоловіка, жінки ж були позбавлені багатьох прав. Спадкування могло здійснюватися за законом і за заповітом. Батько мав право позбавити синів спадку.

Кримінальне право розрізняло злочини проти держави та проти особистих інтересів. Найтяжчими злочинами вважалися: державна

зрада, обман народу, образа богів, крадіжка храмового майна. Ті, хто скоїв державні злочини, оголошувалися поза законом, і кожен мав право їх убити. До серйозних злочинів належали: вбивство, зрада дружини й образа. Серед злочинів проти власності найтяжчими вважалися крадіжка майна та підпал.

Покарання були такі: смертна кара (засудженому надавали право прийняти отруту), штраф, тілесні покарання (для рабів), позбавлення волі (застосовувалося лише як запобіжний захід, щоб недопустити втечі), агамія (позбавлення політичних прав і повна або часткова конфіскація майна), відшкодування збитків, продаж у рабство та ін.

<< | >>

↑

Источник: Орленко В. І.. Історія держави і права зарубіжних країн: Посіб. для підготов, до іспитів -3-є вид. стереотип. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В. - 244 с.. 2008

Еще по теме 6.5. Джерела й основні риси афінського права: