Переяславські статті, схвалені царським урядом при обранні на гетьманство Юрія Хмельницького (17 жовтня 1659 року) (Витяги)

1. Про готовність усього війська до війни. За указом і повелін­ням великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, самодержця всієї Великої, Малої та Білої Русі, його царської велич­ності, завжди бути готовими до государської служби гетьманові з усім військом, куди буде лишень його царське зволення.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

2. Про полки, як багато їх має йти на війну. Також, де укаже ве­ликий государ, послати на його, государеву службу кілька полків, і йому, гетьманові, посилати ті полки без жодної відволоки.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

3. Про гетьманську вірність щодо його царської величності. Гетьманові бути вірним і навіки невідступним і не зваблюватися ніякими лядськими оманками. Також не вірити ніяким вимовам про Московську державу, а хто почне заводити посвари, то таких людей карати смертю, а про всілякі посварні справи писати до ве­ликого государя, його царської величності. Також коли ті посварні справи йтимуть від людей Московської держави, то воєводи госу- даревих порубіжних міст донесуть тим людям государеірш указ після розгляду з певним присудом.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

4. Про государевий указ щодо війни. Без указу і без повеління ве­ликого государя, його царської величності, самому гетьману з усім Військом Запорозьким у війну нікуди не ходити, й нікому з навко­лишніх держав не допомагати, і не посилати на допомогу великими й малими полками людей Запорозького війська, щоб через ті запо­моги Запорозьке військо не змалялося, а коли хто піде на ту війну самоправно, без гетьманського відома, то тих карати смертю.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і простий люд на раді, вислухавши цю статтю, ухвалили: бути цій статті так, як вона на­писана.

5. Про воєвод по містах з військами задля оборони. Великий государ, його царська пресвітла величність, наказав бути у своїх, царської величності черкаських містах: в Переяславі, в Ніжині, в Чернігові, в Браславлі, в Умані своїм, його царської величності воєводам з ратними людьми для оборони від ворога. Тим воєво­дам не втручатися у військові права й вільності, а які воєводи бу­дуть в Переяславі й Ніжині, то тим бути на своїх припасах. У Києві, в Чернігові і в Браславлі воєводам володіти тими маєтностями, які належали до воєводств раніше. А в полковничі побори воєводам не втручатися. Хто ж учинить якесь насильство, то тих карати; які ратні люди великого государя будуть у тих государевих черкась­ких містах, то тим государевим ратним людям не ставити на дво­рах реєстрових козаків, а ставити тим государевим ратним людям у всяких жителів, опріч реєстрових козаків. Також не брати у реє­стрових козаків і підвод під посланців чи гонців, а брати те у місь­ких і сільських жителів. Реєстровим козакам тримати вино, пиво, мед, а продавати вино можна бочками на оренду і куди хто захоче, а пиво й мед вільно продавати гарнцем. А хто продаватиме вино в кварти,то тих карати.

І гетьман, і все Військо Запорозьке і чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

6. Щоб черкасцям не бути в залогах у Білій Русі. У городах, містах і містечках у Білій Русі нині й надалі не бути черкаським залогам, щоб не чинилося тим самим сварок поміж великоруських та білоруських ратних людей.

Гетьман, і все Запорозьке військо, і чернь постановили відни­ні не бути черкаським залогам у Білій Русі. Полковникам, сотни­кам і козакам у Білій Русі не називатися запорозькими козаками, а поки що належати до Ніжинського, Чернігівського і Київського полків. А хто називатиметься Запорозьким військом Білоруським, Старобихівським та Чаусовським, то тих висилати з 'їхніми пожит­ками в государеві черкаські міста. А хто не захоче йти в черкаські городи, то жити тим у тих місцях, але запорозькими козаками не називатися.

7. Про вибрання гетьмана й полковників. Коли гетьман буде встановлений на гетьманування за указом його царської велич­ності і за вибранням усього війська, а тоді вчинить якийсь пере- ступ, то війську без указу його царської величності самим геть­мана не змінювати. Захоче новопостановлений гетьман учинити якийсь переступ, опріч зради, то великий государ, його царська величність, звелить дійти права в тому всім військом, а після того звелить учинити указ, як здавна повелося у війську. А самим са­мовільно, без указу його царської величності гетьмана не міняти, також і гетьман не може без ради й поради усієї черні вибирати когось у полковники й інші керівні люди, і щоб вибирали у військо полковників на раді, кого вподобають поміж себе зі своїх полків, а з інших полків у полковники не вибирати. Так само гетьман не повинен відставляти тих полковників без ради.

8. Про чужовірців, щоб не було у військовому начальстві непра- вославних. У Запорозькому війську надалі не можна бути в началь­никах людям деяких інших вір, крім православних християн, аби не було від того ніяких сварок і оман. Не можуть бути в керівних людях і новохрещені іноземці, тому що від новохрещених інозем­ців починається у війську великий розрух на чвари, і їм, козакам Запорозького війська, чиняться налоги й ущемлення. А кого обе­руть з нових полковників, то тих новопостановлених полковників привести до присяги на вірне підданство і на вічну службу.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили бути їй так, як вона написана.

9. Про зрадників Виговських. Щоб жінку й дітей зрадника Івашка Виговського гетьман та військо віддали за його зраду цар­ській величності; також і брата його Данила, й інших Виговських, які є лише у Запорозькому війську. А надалі не бути Виговським не лише при гетьмані і в урядниках, але й у Запорозькому війську.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, й чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили віддати невзабарі його царській величності жінку й дітей Івашкових, а також його брата Данила.

10. Про інших зрадників його царської величності. Тих, хто були у змові зі зрадником Івашком Виговським, - Гришко Гуленицький, Самошка Богданов, Антошка Жданов, Герман і Лобода, - то тим навіки, на все життя не бути у військовій і таємній раді і ні в якому уряді. А коли хто вчинить супротивне до цієї статті: прикличе їх у раду і покладе на нгіх якийсь уряд, то ті каратимуться смертю.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили їй бути так, як написано.

11. Про те, хто з керівних має бути при гетьмані. При гетьмані має бути зобіруч Дніпра по судді, по осавулу і по писарю.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили їй бути так, як написано.

Про тих, хто заслужить смертну кару. Без указу його цар­ської величності їх не каратимуть. Щодо наказного гетьмана Івана Безпалого і керівних людей його полку полковників - пере­яславського Тимофія Цецюри, ніжинського Василя Золотаренка, чернігівського Аникія Силина, і керівних людей їхніх полків. Коли хто буде з тих людей винуватий у якихось справах так, що його треба буде скарати смертю, то їх гетьманові й керівним лю­дям не карати без указу великого государя, його царської велич­ності, доти, доки його царська величність укаже прислати когось до того суду на справлення, а до того щоб їм не було даремного гоніння й ущемлення, тому що вони служили його царській ве­личності. Також і всіх полковників та інших керівних людей по- обіруч Дніпра гетьман не може карати на горло без висланого на суд посланця його царської величності. А ця стаття постановлена через те, що зрадник Іван Виговський даремно карав смертю чис­ленних полковників, керівних людей та козаків, які вірно служи­ли його царській величності.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

12. Про невільників. Щоб полонені обох боків були вільні. Хто де захоче бути, то тих не неволити на обидва боки.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

13. Про забрані прапори й гармати. Щоб без найменшої за­тримки були віддані в Київ узяті під Конотопом прапори, гармати й велика верхова гармата.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

14. Про Старий Бихів. Гетьманові звеліти очистити для вели­кого государя місто Старий Бихів і звеліти вивести з того міста черкас та служивих людей інших чинів, тому що місто віддавен належало польському королеві, а не черкасам. Бо в нинішні про- минулі часи чинилися від зрадників, від Самошки Виговського та від Івашки Нечая і від 'їхніх радників всілякі злі розрухи, й бунти, і велике кровопролиття ратним людям великого государя. Багатьох вони, взявши під присягою чи таємно, били до смерті, отож нада­лі тим зрадникам годі бути в Бихові керівними людьми і годі від них бути такому злу. А в Бихові, окрім государевих людей москов­ського народу, нікому більше бути не можна через те, що будуть усілякі сварки, адже ляхи живуть близько - вони безперервно ко­лотили та й надалі почнуть колотити. А можна тим людям бути в Ніжинському чи Чернігівському полку чи де хто захотів би.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши на раді указ великого государя, сказали, що вони пошлють у Бихів до Івана Нечая лист, аби той очистив місто Бихів великому государе­ві, його царській величності, а козаків, які звалися запорозькими козаками, вислав у Ніжинський та Чернігівський полки. Але щоб його царська величність звелів ударувати і за їхнім проханням від­пустити його провини. А коли він не учинить того за їхнім листом, то вони за указом його царської величності підуть на нього війною.

15. Про збіглих людей із міст як з боярських, так і християн­ських у черкаські міста. У минулі роки і після них численні люди й селяни дворян та боярських дітей розбіглися з Брянського, Карачевського, Рильського та Путивльського уїздів у черкаські мі­ста: в Новгородок Сіверський, в Почеп і Стародуб.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши на раді цю статтю, постановили бути цій статті так, як вона написана.

16. Про підводи й харч посланцям. Щоб у всіх містах брати з вій­тів, бурмістрів та міщан харч і підводи для тих людей, які будуть по­слані від великого государя до гетьмана Запорозького війська і його, царської величності, бояр воєвод та наказних людей, чи послів і посланців в інші держави, чи в які городи й міста Малої Русі для якихось государевих справ з грамотами. Також стосується це й тих, які послані будуть з гетьманськими листами до великого государя, а також з відповідями від його, царської величності бояр, воєвод і наказних людей, чи посли й посланці з грамотами від навколішних государів, чи хто з грецьких властей піде до великого государя для милостині чи якихось інших державних справ, і коли ті люди підуть від нього, великого государя, назад, віддавати кожному з них за до­стойністю. І силою у них не брати харчу й підвід іншим людям, які підуть до його царської величності московських і Малої Русі міст, окрім вищеописаних справ. А всілякі угіддя, якими вони володіли за королівськими привілеями досі, хай належать їм по-колишньому.

І великий государ ударував, указав бути так за 'їхнім чолобиттям.

17. Про тих, які не вчинять присяги його царській величності. А коли хто із старших чи будь-якого чину, чи з козаків і міщан у Запорозькому війську не вчинить присяги по святій непорочній євангельській заповіді його царській величності і буде розкрито це достеменно, то таких людей за військовим правом карати смертю.

18. Про тих, хто захоче порушувати ці статті. А коли хто ці статті, постановлені військом, порушить і не виконуватиме, то ке­рівна людина, чи козак, чи міщанин, усі вони будуть карані на горло.

І гетьман, і полковники, і вся старшина, і чернь, вислухавши цю статтю, постановили бути цій статті так, як написано.

Практикум з історії держави і права України : навч. посібник / П. П. Музи- ченко, Н. І. Долматова, Н. М. Крестовська. Київ : Вікар, 2002. С. 138-145.