Методичні вказівки:
Розглядаючи перше питання необхідно звернути увагу на обставини встановлення радянської влади в Україні. Зокрема, слід пригадати, що внаслідок Жовтневого перевороту в Петрограді до влади прийшли більшовики.
Російська держава була проголошена республікою Рад. Новосформований уряд Радянської Росії - Рада Народних Комісарів (Раднарком) - заявила про поширення своєї юрисдикції на усю територію колишньої імперії. Проте Центральна Рада не визнала Раднарком «центральним загально- російським» урядом, вважала його суто російським органом виконавчої влади, повноваження якого обмежені лише російськими губерніями. Більшовики, які до жовтневого перевороту з політичних причин підтримували українські домагання автономії, після взяття влади рішуче виступили проти права українців на самовизначення. Вважаючи, що без використання економічного ресурсу України російська революція буде приречена на поразку, Раднарком цілеспрямовано намагався спочатку «легітимним» шляхом (через сфальсифіковане переобрання Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді Рад у Києві 3 грудня 1917 року провести її більшовизацію), а потім - військовим встановити радянську владу на українських землях. Доцільно пригадати історію проведення 11-12 грудня 1917 року І-го Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських та частини селянських депутатів у Харкові, на якому були представлені лише Ради, де переважали більшовики. Делегати з'їзду привітали «жовтневу пролетарську революцію» та проголосили радянську владу в Україні. У прийнятих з'їздом резолюціях («Про самовизначення України», «Про організацію влади в Україні») заявлялося, що «Українська республіка, як федеративна частина Російської республіки» буде рішуче боротися з контрреволюційною Центральною Радою. Всі розпорядження і постанови УЦР та Генерального Секретаріату оголошувалися недійсними. Варто звернути увагу, що з'їзд обрав зі свого складу Тимчасовий Центральний Виконавчий Комітет (ТЦВК), якому доручалося «негайно поширити» на територію України усі декрети і розпорядження Раднаркому Росії. Також зазначалося, що на місцях влада «належить повітовим, міським, губернським та обласним Радам робітничих, солдатських та селянських депутатів», а в центрі - Всеукраїнському з'їзду Рад. 17 грудня 1917 року постановою ТЦВК було утворено перший радянський уряд - Народний Секретаріат, компетенцію якого законодавчо не було визначено. Свої повноваження Народний Секретаріат здійснював через місцеві ради і призначених ним комісарів. Доцільно зауважити, що з політичних міркувань нова влада залишила без змін назву держави - Українська Народна Республіка. Варто звернути увагу, що проголошена радянська держава з центром у Харкові, стала зручним плацдармом через який Раднарком Росії розпочав наступ на Київ. На всі заклики очільників Центральної Ради припинити агресію, петроградський уряд відповідав, що в Україні розпочалася громадянська війна «між харківською та київською УНР» і радянська Росія не має до цього відношення. Проте війська Раднаркому Росії під командуванням В. Антонова-Овсієнка та М. Муравйова стрімко просувалися територією України і вже 26 січня 1918 року увійшли в Київ. Доцільно ознайомитися з рішеннями ІІ-го Всеукраїнського з'їзду Рад (17-19 березня 1918 року), зокрема з резолюцією «Про державний устрій» яка проголошувала УНР самостійною радянською республікою, побудованою на федеративних засадах. Внесення змін до державно-правового статусу України не врятувало радянську владу. За умовами Брестського миру німецько-австрійські війська витіснили окупантів з України і Центральна Рада повернулася до Києва. ТЦВК та Народний Секретаріат опинилися на території РСФРР і припинили свою діяльність. Натомість було сформовано надзвичайні органи: Повстанбюро (квітень-липень 1918 р.), а пізніше, у липні - Центральний військово-революційний комітет (ЦВРК) та місцеві революційні та військово-революційні комітети, які мали керувати «повстанською боротьбою» в Україні. 28 листопада 1918 року у м. Суджа (Курська губернія - РСФРР) було утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Наступного дня новий уряд прийняв маніфест, де повідомлялося про усунення від влади гетьмана П. Скоропадського та перехід усієї повноти влади до Рад. 30 листопада була утворена Військова рада Української радянської армії.У січні 1919 року розпочалася друга спроба за допомогою військового втручання радянізувати Україну. В результаті наступу Червоної армії, радянську владу було встановлено на більшій частині українських земель, які до Національно-демократичної революції входили до складу Російської імперії. За підтримки Червоної Армії розпочалося активне відновлення центральних та місцевих радянських органів влади. 6 січня 1919 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд скасував назву держави «Українська Народна Республіка» і затвердив іншу - «Українська Соціалістична Радянська Республіка» (УСРР). Декретом від 29 січня 1919 року було затверджено і нову назву уряду - «Рада Народних Комісарів УСРР». Слід зазначити, що правове оформлення форми радянської державності в Україні знайшло своє відображення у першій Конституції УСРР, яку було прийнято на ІІІ Всеукраїнському з'їзді Рад (березень 1919 року). Варто ознайомитися зі змістом першої Конституції радянської України. Це допоможе розібратися у тому, як формувалася центральна і місцева влада в УСРР та визначити їх повноваження.
Відповідно до Конституції у квітні-травні 1919 року відбулися вибори до місцевих рад у губерніях, повітах і волостях та були сформовані їхні виконавчі органи - виконкоми. Особливістю організації та діяльності місцевих рад було те, що вони все більше контролювалися більшовиками.
У зв'язку з наступом армії Денікіна з півдня на Київ, а також з наступом військ Директорії радянське будівництво було тимчасово призупинене. Відбулась перебудова органів влади та управління відповідно до воєнних умов. Потрібно розглянути процес створення Ради робітничої й селянської оборони УСРР, місцевих комітетів оборони, Всеукраїнського революційного комітету та ревкомів на місцях. Доцільно дати оцінку діяльності комбідів (Комітетів бідноти), як надзвичайних органів влади на селі.
Слід зазначити, що здійснені надзвичайні заходи не врятували більшовиків від поразки. 30 вересня 1919 року український радянський уряд переїхав до Росії.Наступна спроба відновлення радянських органів влади й управління відбулася впродовж листопада 1919 р.-лютого 1920 р. спочатку у формі надзвичайних органів - ревкомів. 11 грудня 1919 р. було створено Всеукраїнський революційний комітет на чолі з Г. Петровським, який уособлював найвищу законодавчу й виконавчу владу. Всеукрревком, створював губернські ревкоми, які, своєю чергою, формували повітові ревкоми. Наприкінці лютого 1920 року відновили свою діяльність вищі органи державної влади й управління: Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який був вищим законодавчим та контролюючим органом, і Рада Народних Комісарів (РНК) - вищий виконавчий та розпорядчий орган. У лютому-квітні 1920 року пройшли вибори до місцевих Рад. Губернські повітові та волосні з'їзди Рад формували свої виконавчі комітети - виконкоми, які заміщували на місцях ревкоми. Керівництво ними здійснювали відповідні комітети більшовицької партії. З наступом польсько-петлюрівських військ та армії Врангеля відбулася мілітаризація радянських установ. Потрібно розібратися в особливостях формування місцевих органів влади і управляння в цей період та надзвичайних правах, що їм надавалися.
Необхідно простежити розвиток зв'язків УСРР із РСФРР та іншими радянськими республіками, які призвели до утворення Союзу РСР та дати їм правову оцінку. Врешті, потрібно показати, що з прийняттям на ІІ-му Всесоюзному з'їзді Рад першої Конституції СРСР (31 січня 1924 р.) завершилося правове оформлення входження України до складу Радянського Союзу і, як наслідок, втрата нею власної державності, оскільки всі важливі рішення відтепер приймалися в Москві. Зміна державно-правового статусу України спричинила розробку нової Конституції УСРР, яку було ухвалено 15 травня 1929 року на 11 Всеукраїнському з'їзді Рад. Варто ознайомитися з основними положеннями Конституції й охарактеризувати їх, а також показати як відбувалася перебудова державного апарату УСРР у зв'язку з утворенням СРСР та який вплив на державотворчі процеси мали економічний (впровадження нової економічної політики) та культурний (політика українізації) фактори.
При підготовці до другого питання варто відзначити, що право Радянської України в 20-30-х роках ХХ століття еволюціонувало у руслі радянської класової правової доктрини, що ґрунтувалася на принципі революційної законності. Такий підхід об'єктивно зумовив необхідність першої кодифікації права УСРР. Аналізуючи специфіку нового законодавства України, слід співвідносити його з аналогічним законодавством СРСР та РСФРР, що дає можливість з'ясувати рівень автентичності тогочасної української правової системи. Визначаючи особливості конституційного (державного) права УСРР, слід послідовно проаналізувати тексти конституційних актів УСРР від 1919 р, 1929 р. та 1937 р. з метою визначення основоположних тенденцій у конституційно-правовому регулюванні. У цьому контексті варто акцентувати увагу на спробі політичного керівництва Радянського Союзу завуалювати тенденцію уніфікації законодавства та централізації державного управління передбачивши, з одного боку, безумовне дотримання принципу відповідності конституційних актів УСРР положенням Конституції СРСР, а з іншого боку, можливість опротестування неконституційних актів союзних наркоматів (наприклад, з посиланням на ст. 42, 59 Конституції СРСР від 1924 р.). При аналізі конституційного (державного) права УСРР в означений період необхідно у першу чергу зосередитися на визначенні правового статусу громадян (з акцентуацією на диференціації правового стану робітників, селянства та інтелігенції), з'ясуванні форм державного правління та державного устрою (зокрема, доцільно визначити особливості адміністративно-територіального поділу УСРР та правового статусу національних районів у її складі), правовому закріпленні командно-адміністративної системи та номенклатури як нового як своєрідного державного феномена, а також посиленні ролі та одержав- ленні партійних органів.
На Х-му з'їзді РКП (б) у березні 1921 року було прийнято рішення про заміну політики воєнного комунізму, яка спричиняла перманентні виступи проти радянської влади, новою економічною політикою, де допускалися лібералізація ринку, товарно-грошові відносини, на селі скасовувалася продрозкладка і, натомість, запроваджувався прогресивний продподаток, дозволялася децентралізація дрібної та середньої промисловості тощо.
Виникла потреба у правовому регулюванні нових суспільних відносин. Правовий нігілізм перших післяреволюційних років залишився в минулому. Розпочався стрімкий розвиток законодавства. Розвивалися правові норми, що регулювали договірні, трудові, земельні відносини, кооперативну та приватногосподарську діяльність. Водночас, слід відзначити, що у новостворюваному радянському законодавстві виявилося чимало суттєвих суперечностей і прогалин. Усвідомлюючи необхідність впорядкування законодавства 10 травня 1921 року Раднарком УСРР прийняв постанову, де доручив Наркомюстові вжити заходів щодо систематизації чинних правових актів. У стислий термін, протягом 1922-1927 рр., було створено кодекси та інші рівнозначні їм законодавчі акти з основних галузей радянського права. Варто звернути увагу, що кодифікація в Україні базувалася на принципі єдності радянського законодавства. Основним її методом була рецепція законодавства РСФРР, а дещо пізніше - союзного законодавства. Постановою Раднаркому УСРР від 15 липня 1924 р. було створено Комісію з розгляду законодавчих проектів, основним завданням якої став попередній розгляд і погодження з чинним законодавством СРСР і УСРР усіх законодавчих актів. Доцільно зауважити, що, в цей період інколи враховувались специфічні відмінності розвитку України. У деяких випадках процес створення української кодифікації випереджав російський і відбувався незалежно від загальносоюзних основ. Так, опублікований в Україні у 1922 р. проект Цивільного процесуального кодексу був покладений в основу аналогічного кодексу РСФРР. В Україні були прийняті Кодекс законів про народну освіту (1922 р.) та Адміністративний кодекс (1927 р.), хоча подібні акти в інших радянських республіках не розроблялися, були вони відсутні й на союзному рівні. Доцільно охарактеризувати комплексні законодавчі акти, що стали результатом першої кодифікації радянського права в Україні, та дати їм відповідну оцінку.При вивченні третього питання, насамперед, необхідно розібратися в базових поняттях - «адміністративно-командна система», «тоталітарний режим», «режим особистої влади», «культ особи», «геноцид», «репресії» тощо. Це допоможе більш детально та правильно з'ясувати причини становлення адміністративно- командної системи в СРСР, розкрити суть та наслідки тоталітарного режиму для України.
Слід відзначити, що наприкінці 20-х-30-х роках ХХ століття посилюються процеси централізації в системі державної влади та управління народним господарством УСРР. Потрібно простежити зміни в структурі та повноваженнях центральних органів влади й управління та охарактеризувати їх склад. Задля цього доцільно звернутися до рішень XIII Всеукраїнського з'їзду Рад (січень 1935 р.) та опрацювати Конституцію УРСР, яку було прийнято 30 січні 1937 року на Надзвичайному XIV з'їзді Рад (січень 1937 р.). Ознайомлення зі змістом Основного закону допоможе з'ясувати зміни як у системі вищих, так і місцевих органах влади. Варто зробити порівняльний аналіз Конституцій 1929 та 1937 року.
Розкриваючи сутність тоталітарного режиму варто охарактеризувати методи діяльності адміністративно-політичних органів. Аналізуючи зміни, які відбувалися в структурі репресивно-каральних органів, потрібно враховувати, що в умовах згортання нової економічної політики і утвердження тоталітарного режиму органи Державного Політичного Управління (ДПУ) набули відверто каральної спрямованості і стали майже неконтрольованими. У зв'язку з утворенням СРСР республіканські ДПУ підпорядковувались загальносоюзному Об'єднаному державному політичному управлінню (ОДПУ). Роль ОДПУ значно посилилася після ліквідації у грудні 1930 р. наркомату внутрішніх справ УСРР. При ДПУ УСРР було створено Головне управління робітничо-селянської міліції. Варто з'ясувати, які функції додатково покладалися на ДПУ у зв'язку з цією реорганізацією та як було використано запровадження в цей період паспортної системи. Потрібно охарактеризувати зміни репресивно-каральної системи, які сталися зі створенням 10 липня 1934 року Народного Комісаріату Внутрішніх Справ СРСР. 5 липня 1934 р. при НКВС було засновано позасудо- вий орган - Особливу нараду, якій надавалося право в адміністративному порядку виносити покарання: заслання, виселення, ув'язнення до таборів на строк до 5 років, виселення за межі країни. Пізніше ці права були значно розширені аж до застосування вищої міри покарання. Створені республіканські НКВС функціонували на підставі загальносоюзного положення і являли собою філії центрального репресивного апарату. На місцях створювалися так звані «трійки», а з 1937 р. - з'явилися і «двійки», які мали право винести вирок поза судовим розглядом. Необхідно дати правову оцінку політичним процесам («шахтинська справа», «Спілка визволення України», «Український національний центр» «Українська військова організація» і т.д.) та масовим репресіям в Україна. Особливу увагу слід звернути на причини та наслідки голодомору 1932-33 років, пояснити його штучний характер. Варто зауважити, що навіть за таких трагічних умов від ідеї власного державотворення українці не відмовилися, що знайшло своє відображення в політичних програмних документах Організації Українських Націоналістів.