Методичні вказівки:
Розкрити причини та передумови утворення Руської (Київської) держави допоможе опрацювання літопису «Повісті минулих літ», який було складено монахом Нестором на початку ХІІ ст. Слід звернути увагу на фрагменти літопису, де йдеться про розселення східнослов'янських племен та їх організацію.
Спираючись на першоджерело необхідно показати, що початком розвитку давньоруської державності були племінні об'єднання східного слов'янства. У VI-VII ст. 'їх налічувалося близько п'ятнадцяти. Варто зауважити, що характер цих утворень співвідноситься із двома історичними періодами: військової демократії та вождізму - проміжного етапу від первісного суспільства до класового. Отож, головною формою суспільної організації східних слов'ян напередодні утворення відносно централізованої Київської держави були спочатку союзи племен, які поступово перетворювалися у племінні князівства. Важливо відзначити, що територіально-політичні утворення східного слов'янства являли собою об'єднання зі сталою територією і зародками державності. У межах племінних об'єднань склався інститут спадкоємної влади князя, який виконував важливі функції воєнно-політичного керівництва і створював більш стійкі політичні утворення. Також треба пояснити чому саме Київ став центром державного об'єднання східнослов'янських племен. Задля цього необхідно поглянути на вигідне географічне розташування міста. Саме тут схрещувалися важливі торгові артерії, що з'єднували держави Середньої Європи зі Сходом, північні країни з Чорним морем. За допомогою «Повісті минулих літ» необхідно показати суттєві зміни соціально-економічного і політичного розвитку східнослов'янських племен у VIII-IX ст. Саме в цей період з'являються нові ранньодержавні об'єднання: Славія (північна частина східнослов'янських земель із центром у Ладозі), Куявія (полянське об'єднання) і Артанія (Арсанія), яку більшість дослідників ототожнюють із Тмутараканською Руссю (район Тамані). Слід проаналізувати внутрішні та зовнішні фактори консолідації слов'янських земель. Розкриваючи об'єктивні причини та передумови утворення давньоруської держави варто розібратися в теоріях походження Руської (Київської) держави - «норманській», «хозарській», «антинорманській», «болгарській», «природньо-іс- торичного процесу» та ін. Найбільш відомою є норманська теорія, яка з'явилася ще у XVIII ст. Її автори - Г. Ф. Міллер (Мюллер) (1705-1783 рр.) та А. Л. Шльоцер (1735-1800 рр.) - німецькі вчені, що працювали в Петербурзькій академії наук сформулювали концепцію, згідно з якою саме варяги (нормани) були засновниками давньоруської держави. Важливо зважати на те, що норманська теорія містить певну політичну спрямованість, - уявлення про нібито «неповноцінність» східних слов'ян, їхню нездатність самостійно створити свою державність і культуру. Розуміння цього допоможе аргументовано пояснити наукову неспроможність нор- маністів, розкрити більш повно об'єктивні причини та передумови утворення давньоруської держави. Варто дати оцінку так званій «триєдиній» теорії, яка активно розроблялася ще за радянських часів і сьогодні, здебільшого з політичних міркувань активно підтримується російською історичною наукою. Згідно з нею Київська Русь була моноетнічною державою. Із часом тут утворилося три «братні народи» - росіяни, білоруси та українці. Проте ця теорія також не витримує критики. Сучасні вітчизняні науковці (М. Брайчевський, П. Толочко, Л. Залізняк та ін.) аргументовано довели, що Руська держава була «колискою» саме українського етносу, оскільки сформувалася на нинішніх українських землях. Основною територією її формування стала Середня Наддніпрянщина. На великоросійських та білоруських землях процес самостійного державотворення розпочався пізніше, у період роздроблення Русі. Отож, сформування білоруського регіону (Полоцького князівства) відбулося у першій половині XI ст., а великоросійського (Володимиро-Суздальського князівства) - у середині XII ст. Насамкінець за допомогою «Повісті минулих літ» треба визначити дату утворення давньоруської держави. Варто знайти і опрацювати фрагмент літопису, де під 882 роком описані події пов'язані з новгородським князем Олегом і зайняттям ним київського престолу. Необхідно показати доленосне значення цієї події для подальшої історії Київської Русі, оскільки зі здобуттям Олегом Києва завершується процес політичної консолідації східних слов'ян і розпочинається відлік історії давньоруської держави.Як висновок слід зазначити, що формування відносно єдиної Київської держави було складним і тривалим процесом, закономірним наслідком внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян. Об'єднанню сприяли такі фактори: спільність території, схожість мови, традицій, суспільного, військового устрою, спорідненість матеріальної, духовної культури та релігії, активний розвиток економічних зв'язків між племенами та їхнє прагнення згуртувати сили в боротьбі зі спільними зовнішніми ворогами.
Готуючись до відповіді на друге питання варто визначити основні періоди історії Руської (Київської) держави. Висвітлюючи перший період становлення державності (кін. ІХ-Х ст.) необхідно акцентувати увагу на державотворчий діяльності великих київських князів Олега (882-912 рр.), Ігоря (912-944 рр.), княгині Ольги (944-964 рр.) та її сина Святослава (964-972 рр.). Слід пояснити особливості державного устрою та еволюцію форми правління давньоруської держави в цей період. Варто зазначити, що в цей час влада Києва поширювалася не лише на полян, древлян і сіверян, але й на ільменських слов'ян, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, неслов'янські (фіно-угорські) племена чудь і мерю. Підвладні племена мусили платити великому князеві данину та надавати військо під час воєнних походів. Руська держава не була ще достатньо консолідованою. Після смерті Великого київського князя удільні землі намагалися вийти з-під влади Києва. Тому наступний київський князь починав, як і його попередник, із підкорення удільних князівств та об'єднання їх навколо Києва. До того ж розмір данини, яка збиралася з уділів, був різний.
Це свідчило про слабку централізацію держави. Розглядаючи правління великої княгині Ольги, слід звернути увагу на запроваджені нею реформи та показати їх наслідки.Вивчаючи другий період розвитку (піднесення) держави (Х-перша третина ХІІ ст.), який охоплює час княжіння Володимира Великого (980-1015 рр.), Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.), а також Володимира Мономаха (1113-1125 рр.) та Мстислава Великого (1125-1132 рр.), насамперед, необхідно зосередитися на державотворчий діяльності перших двох постатей. Зокрема, зазначити, що за княжіння Володимира Великого в цілому завершився процес збирання слов'янських земель, остаточно було встановлено кордони держави. Володимир зміг побудувати досить ефективний апарат державного управління послідовно здійснивши адміністративну, військову, податкову, релігійну та судову реформи. Ярослав Мудрий продовжив політику свого попередника спрямовану на укріплення держави, піднесення її міжнародного авторитету. За допомогою першоджерел необхідно охарактеризувати правовий стан населення давньоруської держави.
Після смерті Ярослава починається процес феодальної роздробленості. Окремі князівства починають виходити з-під влади Києва. Остання спроба зупинити ці процеси пов’язана з князюванням Володимира Мономаха та його сина Мстислава. Звертаючись до третього періоду - роздробленості (друга третина ХІІ ст.-пер- ша половина XIV ст.) - варто пояснити причини посилення процесів децентралізації Руської (Київської) держави, загострення міжусобної боротьби за владу. Необхідно показати наслідки мон- голо-татарського нашестя на Київську Русь. Аналізуючи причини роздробленості давньоруської держави треба розуміти, що це був закономірний процес, що притаманний будь-якій феодальній державі. Виходячи з цього, слід з’ясувати його як негативні так і позитивні наслідки.
Відповідаючи на третє питання про основні джерела права давньоруської держави, варто звернути увагу на те, що найвизначнішою пам’яткою права періоду Київської Русі є Руська Правда - перша збірка норм права, яка дійшла до нашого часу.
До наших днів дійшло більше ніж 100 (за іншими даними майже 300) різних списків Руської Правди: у складі літописів, у збірниках права. Усі вони складені впродовж XI-XIII ст. Списки отримували назву або за прізвищем осіб, які знаходили 'їх, або за місцем знаходження. До найстаріших належать списки: Карамзінський, Татіщевський, Синодальний (бібліотека Синоду), Академічний (бібліотека Академії наук) та ін. Статті Руської Правди дають достатньо повне уявлення про правову систему Руської держави та про принципи, що були покладені в її основу. На сьогодні відомі три її редакції: Коротка Руська Правда (кінець XI-початок XII ст.), Розширена (Просторова) Руська Правда (сер. XII), Скорочена Руська Правда (XV ст.). Утім слід мати на увазі: вона не перша пам’ятка східнослов’янського права взагалі. Відомі більш давні - договори Русі з Візантією 907, 911, 945 та 971 рр.Разом з нормами Руської Правди у Київській Русі були поширені й інші, зокрема ті, що містилися у князівських статутах. До нашого часу, наприклад, збереглися тексти Статуту князя Володимира та Статуту князя Ярослава. Серед пам’яток церковного права цього періоду слід назвати церковні статути. Як рецепцію норм візантійського канонічного, кримінального та цивільного права - Номоканони, Еклогу, Прохірон, Закон судний людям, Книги законнія тощо.
В Руській (Київській) державі поступово складалися окремі елементи кримінального права, і, насамперед, виникло поняття злочину. На відміну від сучасного визначення, у Київській Русі під злочином розуміли дію, що заподіювала шкоду конкретній приватній особі, а не суспільству в цілому. Тому така дія називалася «образою». Шкода могла бути фізичною, моральною або ж матеріальною. Готуючись до семінару необхідно, користуючись текстами пам'яток права Русі, визначити основні види злочинів, а також звернути увагу на мету та види покарань, визначених у Руській Правді та князівських статутах. Задля повноти відповіді потрібно з'ясувати особливості системи судових органів Руської (Київської) держави, звернути увагу на форми досудового процесу (звід та гоніння сліду) та судочинства, визначити види доказів, які бралися судом до уваги.
Розкриваючи останнє питання варто звернути увагу, що державний устрій Галицько-Волинського князівства був багато в чому схожий з Руською державою, разом з тим мав і свої особливості:
- великий вплив на управління об'єднаним князівством мали галицькі бояри (галицька боярська олігархія);
- суттєва відмінність у політичних системах князівств (у Галицькому домінувала боярська олігархія; у Волинському більш сильною була князівська влада) не дозволила сформувати унітарну державу, і вони, у значній мірі, були політично самостійними;
- місцеве управління здійснювали призначенні князем посадовці, однак на кадрові рішення князя величезний вплив мало боярство;
- місцеве управління утримувалося за системою «кормління»;
- віче не мало суттєвого впливу на політичне життя Галицько- Волинського князівства, вирішальну роль в ухваленні рішень відігравала феодальна знать;
- снеми (з'їзди князів) поступово втрачають свою вагу, збираються рідше, їх рішення мають консультативно-рекомендаційний характер.
До того ж слід додати, що Галицько-Волинська Русь ніколи не була поділена татарами на адміністративно-фіскальні округи - «тьми», тут також не було баскаків, що свідчить про зовсім інший політично-правовий стан Галицько-Волинської держави порівняно з іншими землями - князівствами колишньої Руської держави.
Підсумовуючи відповідь варто показати значення Галицько- Волинського князівства, яке на ціле століття продовжило державотворчі традиції Київської Русі та мало значний влив на подальшу історію національного державотворення.