Губернаторство «Трансністрія»

Як союзник гітлерівської Німеччини Румунія сподівалася на істотне прирощення власної території за рахунок придбань на Сході. У результаті тривалих консультацій з Берліном кондукатор Румунії маршал І.Антонеску 19 серпня 1941 р.

27 серпня Генштаб румунської армії одержав від німецької військової місії в Бухаресті офіційний документ - інструкцію про функції окупаційних військ. Вона містила вказівки румунським військам щодо охорони військових і промислових об'єктів, шосейних і залізничних шляхів, мостів, аеродромів, портів, телефонного і телеграфного зв'язку. Однак головним завданням союзників визначалося запобігання повстанням, страйкам, саботажу, шпигунству та іншим виявам спротиву. На виконання цих завдань румунське командування мало націлити 9 з'єднань з 3 доданими авіаескадрильями³⁷.

Згідно з угодою між румунським і німецьким командуванням від 30 серпня 1941 р. про гарантування безпеки адміністрації з економічної експлуатації між Дністром і Бугом (Трансністрія) та Бугом і Дніпром (область Буг - Дніпро), губернаторство «Трансністрія» не входило до складу Румунії (на відміну від Бессарабії та Північної Буковини), а лише передавалося румунській стороні у тимчасове управління й господарське використання.

Губернаторство «Трансністрія» охоплювало територію Одеської (Ананьївський, Балтський, Березівський, Одеський, Овідіопольський райони), південні райони (Жуга- стрівський*, Могилівський, Тульчинський) Вінницької, західні (Голтянський** і Очаківський) Миколаївської областей, а також Дубоссарський, рибницький і Тираспольський райони Молдавської РСР. Його загальна площа становила майже 100 тис. кв. км, ад-

Тепер - Ямпільський район Вінницької області.

Тепер - Первомайський район Миколаївської області.

міністративний центр перебував спочатку в Тирасполі, а потім - в Одесі. Від Румунії губернаторство відділяла демаркаційна лінія.

Формування органів окупаційної влади у «Трансністрії» покладалося на «Воєнно- цивільний кабінет для адміністрації Бессарабії, Буковини і Трансністрії», який діяв при Кабінеті Міністрів.

3 вересня 1941 р. Антонеску підписав декрет, яким встановлювався новий статус і державний устрій Бессарабії та Буковини. Як губернаторства обидва райони включалися до складу Румунії. Губернатором Бессарабії призначили генерала К.Войкулеску, Буковини - генерала К.Колотеску. В інтегрованих до складу Румунії територіях поширювалась чинність румунських законів, фінансова, податкова, соціально-економічна система і, звичайно, державна (румунська) мова.

Адміністративний устрій у Бессарабії та Буковині відповідав румунським зразкам. Губернаторствам, що структурно складалися з директоратів (управлінь), підпорядковувалися по вертикалі повітові префектури, волосні претури, сільські та міські примарії ³⁸.

Згідно з адміністративно-територіальним поділом, губернаторство «Трансніст- рія» складалося з 13 повітів (округів) на чолі з префектами, що об'єднували 64 сільських райони (волості) під керівництвом преторів. Найнижчою адміністративною ланкою вважалися міські та сільські управи (примарії).

Префектурам підпорядковувалися різнопрофільні служби, а також поліційні й жандармські формування.

Управління губернаторством здійснювалося за допомогою спеціалізованих управлінь та директоратів: адміністративного, фінансового, пошти, телефону, телеграфу, економіки, комерції, агрокультури, монополій, індустрії, праці, юстиції, інженерно- технічного, транспорту, лісів, харчової промисловості, розподілу спиртних напоїв, охорони здоров'я, культури, садівництва й виноградарства та ін.³⁹

Претури, як і префектури, мали низку відділів, за допомогою яких румунські власті контролювали всі сфери життєдіяльності окупованих земель, зокрема такі, як секретаріат економічний, громадянського стану, комунального господарства, технічного, комунального майна, культури тощо.

У містах губернаторства «Трансністрія» всіма справи займалися примарії. На чолі Одеської примарії стояв генеральний примар, адвокат В.Пинтя, якому підпорядковувалися п'ять заступників (віце-примарі, які були румунами, генеральний секретар і двоє місцевих управлінців - професор Заєвлошин та інженер Кундерта). Практична робота покладалася на директорати - інженерно-технічний, продовольчий, водогону та каналізації, електропостачання, трамвая, дач, парків і садів, а також 9 фінансових управлінь і 9 поліційних префектур. Тирасполь та Одеса як адміністративні центри губернаторства мали ще один орган - окремі муніципалітети, а їхні примарії підпорядковувалися безпосередньо губернаторові краю.

На відміну від дистрикту «Галичина» та РКУ, апарат губернаторства «Трансністрія» комплектувався переважно румунськими чиновниками. Це було одним з визначальних напрямів політики румунізації краю з тим, щоб надалі його було легше інтегрувати до «Великої Румунії».

Лише на сільському рівні й у тих випадках, коли без місцевих фахівців обійтися було неможливо, румуни запрошували на керівні (але другорядні) посади українців, росіян, молдаван і представників інших народів.

Наближення лінії фронту до кордонів губернаторства «Трансністрія» на початку 1944 р. викликало скасування цивільної адміністрації. Перебравши владні повноваження, румунське військове командування вдалося до суттєвого скорочення управлінського апарату і навіть ліквідації його окремих ланок. Зокрема, були ліквідовані майже всі директори губернаторства й міських примарій. Ті, що залишилися, крім іншого, займалися облаштуванням і працевикористанням радянських військовополонених.

Незважаючи на істотні відмінності у структурі, компетенції, методах комплектування, формах функціонування владних структур у різних адміністративно-територіальних утвореннях, що існували на території України, вони орієнтувалися на тотальний контроль за всіма сферами життєдіяльності суспільства, економічний, соціокуль- турний визиск місцевого населення, пограбування природних ресурсів, примусове працевикористання, репресії і терор. «Новий порядок», попри співпрацю з окупантами частини українського соціуму, так і не став своїм.