ГЛОСАРІЙ ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ

А

Автономія — відносно самостійні у здійсненні держа­вної влади або місцевого самоврядування територіальні утворення в межах певної держави.

Агресія — застосування збройної сили однією держа­вою (групою держав) проти суверенітету, територіальної ці­лісності, політичної незалежності іншої держави або народу (нації).

Адміністративно-командна система — система управ­ління суспільством, заснована на жорстких методах бюрок­ратичного централізму.

Анафема — відлучення від церкви, церковне про­кляття певних осіб і явищ.

Антський союз (держава) — міжплемінний військово- політичний союз від кінця IV до початку VII ст. на території України в межиріччі Дніпра і Дністра. Назва держави похо­дить від назви народу (анти). При антських царях діяла рада, яка називалася коментом. То був дорадчий орган, що пев­ним чином впливав на вибір правителями політичних рі­шень. Виявом демократії в А. д. були всенародні збори — на­родне віче. На них обговорювалися важливі питання суспі­льного життя.

Б

Байдак — важкий човен у козаків.

Баскак — збирач данини; чиновник Золотої Орди, який наглядав за збором данини на підвладних землях, за­безпечував її доправлення до ханського двору, вів облік на­селення.

Безпосередність судового розгляду — принцип кримі­нального і цивільного процесу, за яким суд першої інстанції, розглядаючи справу, повинен безпосередньо дослідити до­кази: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати ви­сновки експертів, оглянути речові докази, оголосити прото­коли та інші документи, заслухати пояснення осіб, які бе­руть участь у справі, ознайомитися з письмовими доказами.

Біловезька пуща — лісовий масив на кордоні колиш­нього СРСР із Польщею, заповідник. У сучасній історії відо­мий підписанням угоди між лідерами трьох колишніх радян­ських республік — Росії, України, Білорусії, яка в грудні 1991 р.

Бояри — верхівка панівного класу в Київській Русі, Га­лицько-Волинському, Володимиро-Суздальському та інших князівствах.

Брестська церковна унія 1596 р. — об'єднання право­славної церкви з католицькою на території Речі Посполитої, більшій частині України, Білорусі та утворення Української греко-католицької (уніатської) церкви. Проголошена в жов­тні 1596 р. на церковному соборі в м. Бресті (Бересті). Гла­вою церкви у справах віри, моралі та церковної адміністра­ції визнавався Папа Римський, проте зберігалася церковно­культурна автономія.

Булава — старовинна зброя у вигляді металевої голі­вки на рукояті завдовжки 0,5 — 0,6 м. Символ гетьманської влади у період існування козацько-гетьманської держави.

Бунчук — довге древко з кулею або гострим кінцем та кінським волоссям на верхньому кінці. Символ гетьманської влади, разом із булавою належав до гетьманських клейнодів.

Бунчукове товариство — вища категорія знатного вій­ськового товариства в гетьманській Україні XVII — XVIII ст. Бунчукові товариші були при гетьмані. Під час урочистих процесій носили перед гетьманом малі бунчуки. У воєнних походах виконували обов'язки ад'ютантів гетьмана, в мир­ний час — різні гетьманські доручення. Призначали їх зде­більшого з родичів генеральної старшини, вони підлягали суду самого гетьмана, а згодом — генеральному суду.

В

Великоросійський приказ — орган центрального уп­равління Московської держави, який відав справами Слобід­ської України. Виокремлений з Розрядного приказу 1688 р., був у підпорядкуванні Посольського приказу. Здійснював, зокрема, безпосередній контроль за справами п'яти україн-

ських козацьких слобідських полків (Острогозького, Охтир- ського, Сумського, Харківського та Ізюмського), що функці­онували на засадах самоуправління.

Версальський мирний договір від 28 червня 1919 р. Символізував завершення Першої світової війни, перемогу в якій одержали країни Антанти. Найбільших політичних, економічних і військових втрат зазнала Німеччина.

Виморочне (безгосподарне) майно — майно, в якого немає спадкоємця. Термін побутує в цивільному законодав­стві багатьох країн. У Цивільному кодексі України він від­сутній. Однак кодексом передбачено, що майно, не успадко­ване ні за законом, ні за заповітом, переходить до держави за правом спадкоємства.

Військова демократія — термін, уведений до обігу Л. Морганом, яким визначалася влада військових ватажків за умов збереження залишків первісного колективізму та демократії на стадії розкладу первісно-громадського ладу.

Військова старшина — керівники окружних україн­ських військових частин та урядовці за доби Козаччини. До 1648 р. В. с. мала характер військового керівництва. За Геть­манщини стала також виконавчим органом державного уп­равління, а старшини — урядовцями.

Військові трибунали — органи судової влади, що з'явилися в роки радянсько-німецької війни. Розглядали справи про злочини військовиків, військовозобов'язаних та деякі інші.

Військово-польові суди Директорії УНР — надзви­чайні судові установи Української Народної Республіки. По­чали створюватися при всіх військових частинах за тиж­день після виникнення Директорії за наказом С. Петлюри

та О. Осецького від 22.09.1918 р. До них входили прокурор, двоє старшин, двоє козаків і секретар.

Возний — службова особа у Великому князівстві Ли­товському, згодом у Речі Посполитій (зокрема й на україн­ських землях) із другої половини XVI ст; судовий викона­вець. Призначався воєводою за поданням земського суду і шляхти.

Волость — адміністративно-територіальна одиниця.

Волоське право — звичаєве молдовське право, що складалось у XIV — XV ст. із утворенням Молдовської дер­жави. В. п. не було записане, тому маловідоме. Поширюва­лося на вільних селян, регулювало внутрішні відносини в сільській громаді.

Всеукраїнська надзвичайна комісія — комісія для бо­ротьби з контрреволюцією, спекуляцією, саботажем та слу­жбовими злочинами, створена рішенням Тимчасового робі­тничо-селянського уряду УСРР від 03.12.1918 р. в м. Курську, де на той час формувалися адміністративні структури май­бутньої УСРР. Функціонувала при відділі внутрішніх справ уряду. На території України почала функціонувати з 05.01.1919 р. після зайняття Харкова частинами Червоної Армії. Формувалася під контролем і на організаційних прин­ципах Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК), керува­лась її директивами.

Г

Генерал-губернаторство — адміністративно-територі­альна одиниця Росії в 1775 — 1917 рр. Складалося з однієї чи декількох губерній чи областей, що перебували під керівни­цтвом генерал-губернатора.

Генеральна старшина — у 2-й пол. ХЧП-ХЧПІ ст. най­вища виборна військова і цивільна адміністрація на Лівобе­режній Україні; рада при гетьмані, його найближче ото­чення. Була політичною елітою українського суспільства,

відігравала роль виконавчого органу державного управ­ління.

Гетьман — воєначальник, отаман, ватажок — в Укра­їні в XVI — XVII ст. ватажок козацького війська; у ХУІІ — XVIH ст. — правитель України та головнокомандувач коза­цького війська.

Гетьманські статті — державно-правові документи, що визначали суспільно-політичний устрій Української держави — Гетьманщини XVII — XVIII ст. та її взаємовідно­сини з Російською державою. Здебільшого вони укладалися з нагоди виборів нового гетьмана як своєрідні угоди між ко­зацькою старшиною на чолі з гетьманом і представниками московського царя.

Головний отаман — назва посади верховного головно­командувача Армії УНР, уведена Директорією УНР у листо­паді 1918 р. У 1918 — 1926 рр. ним був С. Петлюра.

Городничий — за часів Київської Русі урядовець, кот­рий наглядав за розбудовою міста, зокрема, контролював спорудження укріплень. В українських містах, що входили до Литовської держави, Г. називалися коменданти великих фортець; вони безпосередньо підпорядковувалися вели­кому князеві та панам-раді.

Готи — група германських племен, які прийшли у Пів­нічне Причорномор'я із заходу у III ст. Поділялися на остго­тів і вестготів.

Губернія — адміністративно-територіальна одиниця в Росії XVIII — початку XX ст. Серед перших 8 Г, утворених 1708 р., були Київська та Азовська. Тогочасні Г. відрізнялися як розмірами, так і кількістю населення. На чолі Г. стояв гу­бернатор.

Губернське правління — головна адміністративна ус­танова губернії в Російській імперії кінця XVIII — початку XX ст. Запроваджене на підставі «Установлення про губер­нії» (1775 р.). За цим законом Г. п. було дорадчим органом під безпосереднім керівництвом намісника. До нього входили губернатор, радники та асесори.

Гуни — кочовий народ, який сформувався у II — IV ст. у Приураллі з тюркомовних хунну, місцевих угрів і сарма- тів. Масовий рух Г. на захід (в 70-х роках IV ст.) дав поштовх

великому переселенню народів. Г. підкорили низку герман­ських та інших племен, очолили міцний союз племен, який спустошував різні країни. Найбільшої могутності набули за царя Аттіли. Просування Г. на захід було зупинено на Ката- лаунських полях (451 р.). Після смерті Аттіли (453 р.) союз розпався.

Ґ

Ґвалт — тяжкий кримінальний злочин, зловмисний напад на чужий дім, двір або маєток, у результаті якого гос­подар або члени його сім'ї зазнавали тілесних ушкоджень або й втрачали життя.

Д

Дворянство — один із найвищих станів феодального суспільства, наділений привілеями, здебільшого спадко­вими. Як аристократичний прошарок існує в деяких країнах дотепер.

Дворянські збори — орган дворянського станового са­моуправління в Російській імперії в 1785 — 1917рр. Були гу­бернські й повітові Д. з. Скликалися раз на три роки. Вирішу­вали дворянські та загальномісцеві справи, обирали предво- дителів дворянства, справників тощо. Після реформ сере­дини XIX ст. клопоталися в основному справами дворянства.

Десяцький — спочатку виборна посада у руському вій­ську; згодом — найнижча посада у князівській адміністрації; людина, що виконувала громадські та поліцейські функції.

Державна жандармерія — орган захисту правопоря­дку і державної безпеки Західноукраїнської Народної Рес­публіки у 1918 — 1920 рр.

Державне політичне управління УСРР (ДПУ УСРР) — орган державної безпеки радянської України, що функці­онував упродовж 1922 — 1934 р. Утворене на базі скасованої Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУНК).

Державний лад — складова конституційного ладу; су­купність загальних принципів, закріплених конституцією та законодавством держави щодо організації державної влади та здійснення владних повноважень.

Державний секретаріат ЗУНР — Рада Державних Се­кретарів — вищий виконавчий орган державної влади Захі­дноукраїнської Народної Республіки.

Дисиденти — в переносному значенні всі інакомис­лячі. У СРСР — рух радянської інтелігенції за здійснення прав людини, позиція «пасивного опору» режиму.

Дружина княжа. У Київській Русі так називали озбро­єні загони, що становили постійну військову силу князя. Дру­жинники в мирний час управляли окремими частинами кня­зівського господарства, а під час походу були ядром княжого війська. За свою службу вони одержували від князя утри­мання натурою або впливові посади в керівництві державою.

Е

Емпорія — невеликі торгові пункти, засновані гре- ками-купцями, навколо яких формувалися виселки, хори, поліс.

Емський акт 1876 р. — таємне розпорядження, підпи­сане 18(30).05.1876 р. російським царем Олександром II у м. Емсі про заборону друку та поширення книжок україн­ською мовою.

Ж

Жердівські статті 1659 р.- історичний документ, підго­товлений гетьманом Ю. Б. Хмельницьким та козацькою ста­ршиною, якого не було прийнято через опір царського воє­води князя О. М. Трубецького.

Жупа — у слов'янських народів родоплемінне об'єд­нання, територія, зайнята ним, або певна адміністративно- територіальна одиниця.

З

Займанщина — земельна власність, набута правом першого зайняття вільної землі. Була поширена серед коза­ків і посполитих селян у малоземельних місцевостях Слобід­ської та Лівобережної України і Запорозької Січі в XVI — XVIII ст. 3. припинилася з розвитком феодально-кріпосни­цьких відносин, закріпаченням селянства і переходом віль­них земель у державну і поміщицьку власність.

Заклад — застава рухомого майна, за якої майно, що є предметом застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя.

«Закон судний людем» — найдавніша пам'ятка слов'­янського права ХІІІ — ХІХ ст; збірник норм державного, кримінального, процесуального і частково цивільного права.

Законодавчий акт — правовий документ, що ухвалю­ється органом законодавчої влади чи референдумом. 3. а. приймається парламентами у формі законів.

Замковий (гродський, двірний) уряд — орган місцевого управління у Великому князівстві Литовському. За структу­рою подібний до уряду великого князя литовського. Утворю­вався на базі двірних урядів удільних та інших князів.

Земельне право — галузь права, яким регулюються суспільні відносини щодо власності на землю, державне уп­равління земельним фондом, використання та охорона зе­млі як природного ресурсу, охорони прав і законодавчих ін­тересів суб'єктів земельних відносин.

Земська служба — у Великому князівстві Литовсь­кому військова служба, державна (земська) повинність, що її виконували зем'яни (шляхта). 3. с. було започатковано з метою створення могутнього, добре озброєного, мобільного, боєздатного війська.

І

Інвентарні правила 1847 — 1848 рр. — положення, які визначали розмір селянського наділу та уніфікували повин­ності поміщицьких селян на Правобережній Україні, в Біло­русі та Литві. Були запроваджені російським імператором Миколою І і спрямовані на обмеження кріпосного права.

К

Кабала — тяжка форма особистої залежності, пов'я­зана з позикою.

Каптуровий суд — у Речі Посполитій з 1572 р. (після смерті Сигізмунда II Августа) тимчасова надзвичайна уста­нова для здійснення правосуддя у період безкоролів'я — від дня офіційного оголошення про смерть короля і до обрання його наступника.

Катування, тортури, катунгі — умисне заподіяння ін­шій особі фізичних і моральних страждань, пов'язане з осо­бливим мученням потерпілого.

Кіш — у Запорозькій Січі ХVІ-ХVІІІ ст. місце постій­ного перебування запорозьких козаків та назва їхнього ор­гану управління, що мав військові, виконавчі, судові та ад­міністративні функції.

Кодифікаційний акт — нормативно-правовий акт, що ухвалюється у результаті кодифікації. Є новим за формою і змістом актом, що замінює іноді велику кількість розрізне­них правових актів.

Колегії — в Росії XVm — ХІХ ст. центральні органи влади, що відали окремими галузями державного управ­ління. Прообраз сучасних міністерств. Засновані Петром І у 1717 — 1721 рр. замість приказів.

Колесування — вид страти. Засудженого до К. розпла­стували у лежачому стані на ешафоті горілиць, руки і ноги міцно прив'язували до помосту. Кат за допомогою великого дерев'яного колеса розбивав засудженому кістки. Кількість, місце та порядок завдання ударів були різними. Найжорсто- кішим видом К. вважалося роздроблення лише кінцівок за­судженого, внаслідок чого він помирав повільною смертю. Страчуваного з роздробленими кістками клали на колесо, що вважалося посиленням ганебності страти. Роздроблені кінцівки при цьому звисали між шпицями колеса. У разі до­зволу на припинення страждань кат відрубував засудже­ному голову, насаджував її на палю і вставляв у централь­ний отвір колеса.

Комісаріати — назва державних органів зі спеціаль­ною компетенцією. За часів Радянського Союзу (до 1946 р.) — назва міністерств.

Компути — козацькі списки (реєстри, переписи) з ві­домостями про майновий стан козаків, проходження ними військової служби та ін. За часів перебування України в складі Речі Посполитої відігравали роль юридичних актів, на підставі яких визначалася належність певної особи до ко­зацтва як окремого суспільного стану.

Контрреформи в Росії 80 — початку 90-х років XIX ст. — загальнодержавний політичний курс, здійснюваний у Росії за царювання Олександра III і спрямований проти буржуа­зних реформ 60 — 70-х років. Царський уряд почав послідо-

вно скасовувати інститути і принципи, запроваджені в ре­зультаті реформ. Були частково ліквідовані суттєві буржу­азні перетворення, відновлено частину дореформених по­рядків.

Кормління — спосіб утримання державних посадових осіб (княжих урядовців) за рахунок місцевого населення у Давній Україні-Русі до середини XVI ст.

Курінь — казарма до 44 аршин завдовжки і 5 аршин завширшки, з двома відділами, де жили козаки, розташову­валися кухня та пекарня. Термін означав і самостійний вій­ськовий підрозділ (хоча в бою не був тактичною одиницею). У мирний час — адміністративна одиниця поза межами сі­чового укріплення, а також господарська організація для спільного здобуття і споживання продуктів, випасу худоби.

Л

Лава — судовий орган, складова частина магістрату в українських містах із магдебурзьким правом, на яку покла­далося здійснення правосуддя. Клопоталася переважно кри­мінальними справами. Розгляд цивільних справ було відне­сено до компетенції іншої складової частини магістрату — ради. Тяжкі злочини і складні цивільні справи Л. розглядала на спільних засіданнях із радою.

Лавник, лавний суд, присяжний — член лави, судо­вого органу в українських містах із магдебурзьким правом. Кількість Л. у різних містах коливалася від 4 до 12 осіб.

Люди добрі, мужі судні, люди притомні, земські люди добрі, сторона людей добрих — свідки у давньорусь­кому суді, суді Великого князівства Литовського (ХІІ- ХУІ ст.). На відміну від інших свідків, Л. д. свідчили не з фа­ктичних обставин справи, а своїм голосом надавали вагомо­сті словам сторін як гідних довіри.

М

Магнати — великі феодали, родовита і багата знать у ряді країн Європи, зокрема аристократичний прошарок шляхти на українських землях часів панування великого князівства Литовського і Речі Посполитої.

Майорат — порядок спадкування майна старшим у сі­м'ї або роду. Характерний для правовідносин епохи феодалі­зму. Існувало три види М.:

а) сеньйорат, коли нерухомість переходила до стар­шого роду;

б) власне М., коли спадкоємцем ставав старший із си­нів; в) право первородства, коли нащадком вважався перво- народжений син, а зі смертю його до відкриття спадку — старший онук, а не наступний за старшинством син.

Метеки — категорія населення грецьких полісів, яка означала «осілі чужоземці». М. був громадянином і не мав права брати участі в політичному житті, але, за великі за­слуги перед містом, міг набути громадянство.

Метрополія — у Стародавній Греції місто-держава (по­ліс) стосовно до утворення поселень за межами полісу (ко­лоній).

Монархія — форма державного правління (або сама держава, в якій панує така форма), за якої верховна влада зосереджена (повністю або частково) в руках одноособового глави держави і здебільшого передається у спадок. Монарх (король, цар, емір, шах і т. д.) користується владою за влас­ним правом, яке не делеговане йому ніякою іншою владою. Він є джерелом права (затверджує закони), стоїть на чолі за­конодавчої влади, його ім'ям виконується правосуддя; у між­державних справах він представляє державу.

Мужі галицькі — категорія населення Галицько-Во­линської держави, найближче оточення князя, на яке він спирався у боротьбі з боярством. Часто за свою службу отри­мували земельні наділи від князя.

Н

Надвищий суд, Народницький суд — судовий орган в Україні за часів Директорії УНР 1919 — 1920 рр. Перші такі суди з'явились у січні 1919 р. Утворений гетьманом П. Ско­ропадським Державний сенат Української Держави було лі­квідовано. Натомість 02.01.1919 р. відновлено Генеральний суд, що існував за Центральної Ради, але зі зміною назв: Ге­неральний суд і генеральні судді — на Н. с. і надвищі судді.

«Надзвичайне трудове законодавство» — зміни ра­дянського законодавства з початком радянсько-німецької війни, що запроваджували надзвичайні норми права, обумо­влені потребами країни у стані війни.

Наказний гетьман — в Україні XVII — XVIII ст. особа, яка тимчасово обіймала посаду гетьмана. Призначався геть­маном чи обирався козацькою старшиною зі свого середо­вища або з-поміж полковників. Мав гетьманські повнова­ження в поході, коли в ньому не брав участі сам гетьман, під час тривалої відсутності гетьмана в резиденції або його не­спроможності виконувати свої обов'язки внаслідок хвороби, у разі смерті гетьмана або його усунення.

Наказний отаман — посадова особа в Запорозькій Січі. Призначався на час відсутності кошового отамана з рі­зних причин: воєнний похід, делегація до столиці тощо. Най­частіше, функції Н. о. виконував військовий суддя.

Намісник — на Русі посадова особа, яка разом із воло­стелем очолювала місцеве управління, відала судом, зби­рала мито. Посада вперше запроваджена в XII ст. і остато­чно встановлена у XVI ст. Призначався в місто великим чи удільними князями. Нагороджувався за службу кормлін­ням, тобто за рахунок місцевого населення. У розпоря­дженні Н. був адміністративний персонал і військові загони для місцевої оборони та придушення антикнязівських ви­ступів.

Народна рада — назва опозиційної меншості депута­тів Верховної Ради УРСР, обраних першими напівдемокра- тичними виборами 1990 р.

Неосудність — психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тим­часового розладу психічної діяльності, недоумства або ін­шого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19 КК України). Поняття Н. застосовується і в адміністративному законодав­стві (статті 17, 20 КпАП України). Н. відкидає можливість особи бути суб'єктом злочину чи адміністративного право­порушення.

Номоканон — збірник церковних правил (часто з тлу­маченнями визначних богословів) та імператорських указів, що стосувалися церкви. Слов'янська назва — «законоправи- тельники».

О

Оброк, чинш — податки, що їх виплачували селяни феодалам спочатку у формі продуктової (натуральний О.), а з розвитком товарно-грошових відносин - грошової (грошо­вий О.) феодально-земельної ренти. Із О. пов'язане також поняття оброчної податі (грошового збору з колишніх дер­жавних селян), запровадженої в Росії 1723 р. царем Петром І.

Олігархія — недемократична форма правління, що за­безпечує панування вузького кола найбагатших осіб (оліга­рхів); владна еліта, яка очолює і репрезентує олігархічне правління. Визначальною характеристикою О. є підпоряд­кування влади невеликій групі осіб для задоволення влас­них інтересів, насамперед тих, що стосуються нагрома­дження багатств і одержання привілеїв.

Операція «Вісла» — акція, затверджена польським керівництвом 29 березня 1947 р. Проведена спільно польсь­кими та радянськими спецслужбами. Спрямована проти споконвічно українського населення Надсяння, Лемків- щини, Холмщини, Підляшшя, яке насильницьким чином пе­реселялося до західних і північних областей Польщі, з обов'­язковим розпорошенням серед польського населення.

Ордалії — «суд божий», випробування особи за допо­моги сил природи (божих сил), що ґрунтувалося на вірі в Бога (чи богів), який вкаже судові й громаді, хто є винний, а хто невинний. Це зазвичай робилося, коли бракувало інших переконливих доказів. Застосовувалися здебільшого вода чи вогонь. Випробування вогнем полягало в тому, що лю­дина повинна була певний час тримати руку над вогнем або пройти через вогнище чи пронести на певну відстань розпе­чене залізо або камінь.

Осадники — назва польських колоністів на західноук­раїнських і західнобілоруських землях, що були в складі Польщі протягом 1919 — 1939 рр. Підставою для утворення осадницьких господарств стали ухвалені польським сеймом закони: про аграрну реформу 1920 р. та про військову коло­нізацію 1920 р.

Особлива нарада — орган позасудової репресії, ство­рений10 липня 1934 р. при НКВС СРСР Діяльність була спрямована безпосередньо на проведення масових репресій.

В адміністративному порядку могла застосовувати такі по­карання: заслання, виселення, ув'язнення до таборів на тер­мін до 5 років, виселення за межі СРСР.

П

Пам'ятки права — давні конституції, кодекси, закони та інші нормативно-правові акти; записи правових звичаїв; матеріали судової, арбітражної, адміністративної та договір­ної практики; юридичні та філософсько-правові трактати тощо. П. п. є насамперед відповідною інтелектуальною інфо­рмацією, а в деяких випадках, коли йдеться про унікальне ви­дання, також її матеріальними носіями. Важливе джерело для вивчення історії правової думки минулих років.

Парцеляція — поділ, подріблення земель сільськогос­подарського призначення на невеликі ділянки (парцели).

Патент — форма законодавчого акта в Австрії за часів Марії-Терезії та Йосифа II.

Пернач, пірнач, шестипер — вид булави. За часів Ге­тьманщини (XVII — XVIII ст.) був головним атрибутом пол­ковницької влади. Виглядав як ребриста булава (менша за гетьманську) — срібна або визолочена жезлоподібна палиця з навершям, виконаним у формі шести ажурних ребер- пір'їн. Тому його ще називали шестипером. П. носили за по­ясом, а на урочистях здіймали вгору у правій руці.

Повіт — адміністративно-територіальна одиниця в Ро­сії з XIII ст. П. виступав як сукупність волостей, що тяжіли до будь-якого центру. Управлявся князівськими намісни­ками, з XVII ст. — воєводою. Із XVIII ст. входив до складу губернії; з 1775 р. П — нижча адміністративна, судова та фі­нансова одиниця. Поліційно-адміністративна влада в межах П. здійснювалася капітаном-справником.

Позасудові органи — державні несудові органи, наді­лені правом виносити вироки у кримінальних справах і за­стосовувати заходи адміністративної репресії (висилка, ув'­язнення до установ виконання покарань в адміністратив­ному порядку). Широко використовувалися в Російській ім­перії для боротьби з революційним рухом, а також в СРСР.

Полк — адміністративно-територіальна одиниця в Ук­раїні в XVI — XVIII ст., під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького

середини XVII ст. П., сформовані на взір реєстрових, стали основними військовими та адміністративними одиницями козацької держави — Гетьманщини.

Полонізація — тривалий процес на західноукраїнсь­ких землях, що входили до складу Польщі, який мав декі­лька напрямків. У 1924 р. в державних органах Польщі було заборонено використання української мови. Україномовні школи перетворювалися на двомовні з перевагою польської мови. Подібна політика викликала протести з боку місце­вого населення, що, своєю чергою, викликало розправи з ми­рними мешканцями, арешти й загострення відносин між ук­раїнцями та поляками напередодні Другої світової війни.

Полюддя — у Київській Русі щорічний об'їзд (зазвичай восени або взимку) князем із дружиною підвладного насе­лення для кормління і збирання данини («ходіння по лю­дях»); згодом — сама данина.

Посадник — намісник князя у найбільших центрах Київської Русі X — XI ст. Вперше П. згадано в «Повісті вре- менних літ» під 997 р. Були повноправними представниками великокнязівської влади на мідіях, слідкували за порядком, провадили судочинство, збирали данину і мито, водночас ке­рували військовими силами міста; в їхньому віданні була і прилегла сільськогосподарська територія.

Приказ — орган центрального управління в Росії XVI — початку XVIII ст.

Р

Рабство — історично перша та найгрубіша форма екс­плуатації, за якої раб поряд із засобами виробництва був власністю свого господаря-рабовласника. Р. стало основою рабовласницького ладу.

Режим санації — назва режиму в Польщі 1926 — 1939 рр. Установлений Ю. Пілсудським у травні 1926 р. Під гаслом «санації» («оздоровлення») політичного та еконо­мічного життя режим захищав інтереси великих земельних магнатів, монополістичного капіталу, проводив антирадян- ську політику.

Репресії — каральні заходи, покарання, що застосову­валися державними органами країни. В історії Радянського

Союзу найбільш відомі політичні Р. 1930-х рр., спричинені тоталітарним режимом Й. Сталіна.

Республіка — держава, в якій органи влади форму­ються за принципом виборності їх народом; форма держав­ного управління, за якою вища влада належить виборним представникам органам, а глава держави обирається насе­ленням чи представницьким органом.

С

Скіпетр — символ царської влади. Вступаючи на пре­стол, його одержував боспорський цар від римського імпе­ратора.

Соцький — командир підрозділу (сотні) у руському війську. Посада з'явилась у IX ст. С. міг виконувати адмініс- тративно-поліційні функції за призначенням князя на но­вих захоплених територіях.

Стан — соціальна група, що мала закріплені в звичаях або законах характеристики і передавала за спадком права та обов'язки. Для станової організації, що зазвичай склада­лася з кількох С, характерною була ієрархія, відображена в нерівноправстві С. і привілеїв.

Суверенітет — незалежне від будь-яких сил, обставин та осіб верховенство; незалежність держави в зовнішніх і внутрішніх справах.

Т

Тисяцький — воєначальник, який очолював руське мі­ське ополчення — «тисячу», призначався князем. У місцях, де було розвинуте вічове управління, Т. обирався з місцевих бояр на один рік і виступав помічником посадника.

Толерантність — терпиме ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань і позицій.

Тоталітаризм — політичний режим і система держав­ної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, з відсутністю політичного плюра­лізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення.

«Трійки» — каральні позасудові органи, до складу яких входили начальник управління ДПУ, обласний проку­рор і перший секретар обкому КП(б)У. Ці органи могли брати до свого провадження будь-яку кримінальну справу,

яка розглядалася без свідків, без участі захисту, без ознайо­млення з нею звинуваченого і навіть без нього. Вироки «Т.» оскарженню не підлягали.

У

Узурпація — протизаконне захоплення влади; прив­ласнення чиїхось прав на що-небудь.

Унітарна держава — форма державного устрою, яка базується на зверхності суверенітету (верховної влади), єди­ної держави над адміністративно-територіальними одини­цями, на які вона переділена.

Ф

Фашизм — крайня, антидемократична, радикально- екстремістська політична течія, в основі якої — синтез кон­цепції нації як вищої та одвічної реальності та догматизова­ного принципу соціальної справедливості; різновид тоталі­таризму.

Федерація — форма державного устрою; союзна дер­жава, що складається з кількох держав або державних утво­рень, кожне з яких, поряд із загальнофедеральними, має власні законодавчі, виконавчі та судові органи.

Ц

Централізація — зосередження керівництва, управ­ління в єдиному центрі; зосередження більшої частини дер­жавних функцій у віданні центральних установ.

Цивілізація — будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом; історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі; рівень суспільного розвитку і матеріаль­ної культури, досягнутий суспільством.

Ш

Шовінізм — агресивна форма націоналізму, в основі якої лежить проповідь національної винятковості, проти­ставлення інтересів однієї нації інтересам іншої.