ДОСЛІДНИКИ МАГДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА БІО-БІБЛІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

АНТОНОВИЧ ВОЛОДИМИР (1834—1908)

Український історик, археолог, етнограф, археограф, один із за­сновників історичної школи документалістів; випускник медичного та історико-філологічного факультетів Київського університету, член-кореспондент Російської AH з 1901; професор Київського уні­верситету з 1878; співробітник, а в 1863-1882 головний редактор київської Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, 1881—1887 голова Історичного товариства Нестора-літописця.

1. Баженов Л. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст. — Кам’янець-Подільський, 1993. — С. 114—115.

14 ·

211 3?≈^a"^τ

2. Биографический словарь профессоров и преподавателей императорс­кого университета св. Владимира (1834—1884) / Под. ред. В. Иконникова.

— К., 1884, —С. 24—27.

3. Владимирський-Буданов М. История императорского университета Св. Владимира. — Т. 1. — K., 1884. — С. XXIV-XXXVIII.

4. Гермайзе О. В. Б. Антонович в українській історіографії//Україна.

— 1928. — Кн. 5. — С. 17—32.

5. Грушевський М. Володимир Антонович, основні ідеї його творчости і діяльности. — K., 1909. — 12 с.

6. Грушевський Μ.

7. 20-ті роковини смерті В. Антоновича в Історичній секції УАН // Україна. — 1928. — Кн. 3. — С. 169—172.

8. Довнар-Запольський М. Исторические взгляды В. Антоновича. — K., 1909.

9. Дорошенко Д. Володимир Антонович. — Прага, 1942 — 168 с.

10. Егунова-Щербина С. Пам’яті В.Б.Антоновича (Сторінки споминів) // Україна. — 1928. — Кн. 5. — С. 94-98.

11. Єфремов С. З листів Костомарова до Антоновича // Україна. — 1925, —Кн. З, —С. 77-78.

12. Киян О. Життєвий та творчий шлях В.Б. Антоновича // УІЖ. — 1991. —№2, —С. 64-76.

13. Кордуба М. Зв’язки В.Антоновича з Галичиною // Україна. — 1928.

— Кн. 5, —С. 33-78.

14. Крупницький Б. Історіознавчі проблеми історії України (Збірник статей). — Мюнхен, 1959. — С. 91-95.

15. Лотоцький О. Сторінки минулого. —- Т. 1. -— Варшава, 1932 — С. 158-174.

16. Ляскоронский В. В.Б. Антонович // ЖМНП. — 1908. — Кн. 5-6. — С. 64.

17. Ляскоронський В. Володимир Боніфатієвич Антонович як археолог// Україна. — 1928. — Кн. 5. — С. 88-93.

18. Мельник-Антонович К. З невиданих рукописів В. Б. Антоновича [з фотографіями] // Україна. — 1928. — Кн. 6. — С. 48-66.

19. Михальченко С. Творчество В.Б.Антоновича в историографии // Отечественная и всеобщая история. Методология, источниковедение, историография. — Брянск, 1993. — С. 112-115.

20. Міяковський В. Нові сторінки з автобіографії В. Б. Антоновича // Україна, — 1924, —Кн. 1-2. — С. 151-160.

21. Наріжний С. Походження і виховання Володимира Антоновича (з нагоди 25 роковин смерти) // Діло. — 1933. — 27 березня.

22. Невидані спогади В.Г. Ляскоронського про Володимира Боніфатіс- вича Антоновича // Україна. — 1928. — Кн. 6. — С. 70-82.

23. Невидані спомини І.М. Каманіна про В.Б.Антоновича // Україна. — 1928.— Кн. 6. — С. 66-70.

24. Ткаченко М. Археографічні студії Володимира Антоновича // Історія української археографії: персоналії. — K., 1993. — С. 51-72.

25. Томашівський С.

БАГАЛІЙ ДМИТРО (1857—1932)

Український історик і громадський діяч. Закінчив історико-фі- лологічний факультет Харківського університету (1880), займався ви­кладацькою та науковою діяльністю. З 1887 професор (1906—10 — ректор) Харківського університету; член Державної Ради в Петербурзі від університетів (1906 та 1910—1914), міський голова Харкова, один із засновників Харківської громадської бібліотеки (нині Державна наукова бібліотека ім. Короленка), Товариства грамотності, співро­бітник Харківського історико-філологічного товариства та Історич­ного архіву. З 1918 член комітету по заснуванню УАН і перший голова історико-філологічного відділу УАН, згодом член президії, віце-президент ВУАН; у 20-х роках очолював Харківське HT при ВУАН, Науково-дослідну кафедру історії України, був науковим керівником архівної справи на Україні. Історія Слобідської України, Нарис української історіографії (Т.1-2), Магдебургское право в Левобережной Малороссии, Український мандрований філософ Григорій Сковорода, Нарис історії України на соціально-економіч­ному грунті та ін.

1. Акад. Д. І. Баталій (з нагоди 50-річчя науково-історичної та архівної діяльності) // Архівна справа. — 1928. — № 5-6. — С. 5-9.

2. Владимирський-Буданов М. История императорского университета Св. Владимира. — Т. 1. — К., 1884. — С. XXIV—XXXVIII.

3. Гаєвський С. Юбілейний Збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія з нагоди 70-річниці життя та п’ятдесятих роковин наукової діяльності — Київ: УАН, 1927 // Україна. — 1929. — Січень-лютий. — С. 119-121.

4. Горбань М. Археоірафічні праці академіка Дмитра Івановича Баталія // Історія української археографії: Персонали. — K., 1993. — С. 37-50.

5. Грищенком. Акад. Д.І.Баталій//Україна. — 1932. — Кн. 1-2. — С. 171-175.

6. Джерелознавство історії України. Довідник / Під ред. М. Варшавчика, Г. Боряка та ін. — K., 1998. —С. 155-156.

7. Дорошенко Д.

8. Кернажьіцкі К. Юбілейний Збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Баталія з нагоди 70-річниці життя та п’ятдесятих роковин науко­вої діяльності. — Т. 1. — K., 1927. — 492 с. // Працы клясы гісторьіі — Т. 2 — Менск, 1928. — С. 470-471.

9. Оглоблин О. Баталій Дмитро // ЕУ. — Т. 1. — Львів, 1993. — С. 80.

10. Оглоблін О. Пам’яті акад. Д. І. Баталія // Україна. — 1932. — Кн. 1-2. —С. 167-170.

11. Санцевич А. Баталій Дмитро Іванович // Малий словник історії України. — K., 1997. — С. 49-50.

12. Ювілей акад. Д.І.Баталія//Україна.— 1928. — Кн. 1. — С. 169-170.

БАДЕЦЬКИЙ КАРОЛЬ (1886—1953)

Історик літератури, архівіст, бібліотекар. Навчався у Львівському університеті, 1912 докторат; почесний докторат здобував двічі: 1937 з історії літератури, 1938 з архівістики та бібліографії. Спершу працю­вав як гімназійний вчитель, а згодом як архівіст; з 1920 віце-директор, з 1937—директор Архіву давніх актів та Історичного музею м. Львова; доцент Львівського університету, 1944 титулярний професор польського таємного університету у Львові, 1948 титулярний професор Яґеллонсь- кого університету, з 1950 — охоронець Ягеллонської бібліотеки; член Львівського, Варшавського та низки інших наукових товариств.

1. Maciuk О. Zespoly archiwalne Karola Badeckiego, Wladyslawa Lozihskiego і Franciszka Jaworskiego w Centralnym Paristwowym Archiwum Historycznym we Lwowie // Lwow. Miasto, Spoleczenstwo, kultura. — Т. II. — Krakow, 1998. — S. 499-502.

2. Szust R. Dzialalnosc naukowa Karola Badeckiego w swietle danych Centralnego Archiwum Historycznego we Lwowie // Lwow. Miasto, Spoleczeristwo, kultura. — T. I. — Krakow, 1995. — C. 138-148.

3. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1936/1937 і 1937/1938. — Lwow, 1937. — S. 40; Spiswykladow w roku akademickim 1938/1939. — Lwow, 1938. — S.52.

4. Winnicka H. Badecki Karol // SHP. — Warszawa, 1994. — S. 25.

5. WinnickaH-Lwowskiesrodowiskohistoryczne 1918-1939∕∕Srodowiska historyczne Il Rzeczypospolitej. — Czςsc V.— Warszawa, 1990. — S. 121-137.

6. ЦДІАУЛ. — Φ. 55: Архів давніх актів м. Львова. — On. 1. — Спр. 33; 36; 72; 73; 81; 87; 154; 156; 157; 158; 162; 166; 184; 250; 251; 288;

7. ЦДІАУЛ — Ф. P-I: Архів ЦДІА України в м. Львові. — On. 1 ос. — Спр. 2. — Арк. 45-46.

БАЛЬЦЕР ОСВАЛЬД (1858—1933)

Історик держави і права давньої Польщі. Навчався у Львівському університеті (під кер. К.Ліске), в Яґеллонському університеті, де і захис­тив докторат у 1883, та у Берліні. Почесний докторат у Львові 1885. Працював у Львівському університеті спершу як доцент, надзвичайний професор та звичайний професор права, керівник кафедри історії польського права (1887—1933) та ректор університету (1895/96). З 1891 директор Крайового архіву гродських і земських актів у Львові. Почес­ний доктор університетів у Львові (1903), Празі (1909), Варшаві (1921), Познані (1926), Вільні (1928); член-кореспондент Академії Мистецтв 1888, дійсний член 1900; член багатьох польських та закордонних наукових товариств. 1891—94 — головний редактор KH. Активно за­ймався громадсько-політичною діяльністю. Його семінари з історії пра­ва вважались одними з кращих в Європі; займався проблемами раннього середньовіччя, розглядав формування правових та державних інститу­тів давньої Польщі, провадив видавничу діяльність. O nastqpslwie tronu w Polsce (1897), Krolestwo Polskie 1295—1370 (t. 1-3, 1919—1920), Historia ustroju Polski (1898), Historia ustroju Austrii wzarysie (1899).

1. Archiwum ziemskie we Lwowie w Iatach 1920-1926 √ Archeion. — Warszawa, 1927. — R. I. — Z. III. — S. 185.

2. Balzer O. W sprawie zalozenia Towarzystwa dla popierania nauki polskiej we Lwowie // Kwartalnik Historyczny. — Lwow₁ 1900. — R. XIV. — Z. III. —

S. I-IX.

3. Charewiczowa L. Historiografia і milosnictwo Lwowa. — Lwow₁1938. —

S. 98.

4.

5. Medynski A. Ilustrowany przewodnik po cmentarzu Lyczakowskim. — Lwow₁ 1937, —S. 109-110.

6. Polaczkowna H. Plan wydawnictwa dalszych tomow Pism posmiertnych Oswalda Balzera // Sprawozdania Towarzystwa naukowego we Lwowie. — Lwow₁ 1936. — R. 3. — Z. II-IIL — S. 152-157.

7. Polaczkowna H. Dzialalnosc Oswalda Balzera na polu Slowianoznawstwa // Ruch Slowiahski. — Lwow₁ 1929. -— R. II. — Nr 3. — S. 116-117.

8. Polaczkowna H. Oswald Majar Balzer// Archeion. — Warszawa₁1933. —

R. XL —S. 7-19.

9. Ptasnik J. Moje wspomnienie osobiste о s.p. prof. Oswaldzie Balzerze // Archeion. — Warszawa₁ 1933. — R. XI. — S. 1-6.

10. STNL. — Lwow₁ 1934. — Z. I. — S. 98-99.

11. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Sklad Uniwersytetu w roku akademickim 1919/1920. — Lwow₁1920. — S. 10; Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1925/1926 і 1926/1927. — Lwow₁ 1926. — S. 12; Sklad Uniwersytetu w roku akademickim 1927/1928. — Lwow₁ 1927. — S. 9; Sklad Uniwersytetuwlatachakademickich 1928/1929 і 1929/1930. — Lwow₁1930.—

S. 12; Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1930/1931 і 1931/1932. — Lwow₁ 1931. — S. 90; Sklad Uniwersytetuwrokuakademickim 1932/1933.— Lwow₁ 1933. — S. 87; Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1933/1934 і 1934/1935. — Lwow₁1934. — S. 81; Kronika Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie za rok szkolny 1928/1929. — Lwow₁ 1930. — S. 18-28; Program wykladow na rok akademicki 1930/1931. —Lwow₁ 1930. — S. 9.

12. Winnicka H. Lwowskie srodowisko historyczne 1918-1939 /' Srodowiska historyczne II Rzeczypospolitej. — CzςscV. — Warszawa₁ 1990. — S. 121-137.

13. ЦЦІАУЛ. — Φ. 145: Земський архів у м. Львові. — On. 1. — Сир. 75, 76, 77; Спр. 251.

14. ІДДІАУЛ — Ф. 55: Архів давніх актів м. Львова. — On. 1. — Спр. 69. — Арк. З, Спр. 166. — 14 арк.

15. BZNOW. — 11998/11. — S. 1-10, 115-116; Sygn. 12666/ПІ. — S. 7-10.

"Чф 216 SP^arr

БУЯК ФРАНЩШЕК (1875—1953)

Польський історик, спеціалізувався на проблемах економічної історії; закінчив Львівський університет (вивчав історію, історичну географію, право), продовжив навчання у Ляйпціґу; 1899 докторат з історичної географії, 1905 почесний докторат у Львівському універ­ситеті з проблем економічної історії; спершу працював як бібліоте­кар та архівіст, 1909—1919 —■ доцент, згодом надзвичайний профе­сор Університету Яна Казимира у Львові; 1919—1921 —професор Варшавського університету, викладач Вищої торгової школи; 1921— 1939 — у Львові як професор університету та співробітник Occo- лінеуму, з 1946 — працював в Яґеллонському університеті в Кракові; був одним з піонерів застосування статистичного методу в історич­них дослідженнях, член HT у Львові та Варшаві, ПІТ, ПАН, Чеської сільськогосподарської академії, Чеського HT, низки інших наукових та громадських об’єднань, нагороджений Командорським Хрестом Відродження Польщі.

1. Charewiczowa L. Historiografia і miiosnictwo Lwowa. — Lwow, 1938. — S. 140-141.

2. Grabski A. Franciszek Bujak і historia gospodarcza // Ksztahy Historii. — Lodz, 1985, —S. 50-55.

3. Marmon W. Krakowskie srodowisko Historyczne w Iatach 1918-1939. — Krakow, 1995. — 164 s.

4. LJniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykladow na rok akademicki 1924/1925. — Lwow, 1924. — S. 37; Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1925/1926 і 1926/1927. — Lwow, 1926. — S. 12; Program wykladow na rok akademicki 1925/1926. — Lwow, 1925. — S. 39; Sklad Uniwersytetu w roku akademickim 1927/1928. — Lwow, 1927. — S. 9; Pro­gram wykladow na rok akademicki 1927/1928. — Lwow, 1927. — S. 29; Pro­gram wykladow na rok akademicki 1928/1929. — Lwow, 1928. — S.27;Kronika Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie za rok szkolny 1928/1929. — Lwow,

1930. — S. 18-28; Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1928/1929 і 1929/ 1930. — Lwow, 1930. — S. 12; Program wykladow na rok akademicki 1929/

1930. — Lwow, 1929. — S. 28; Program wykladow na rok akademicki 1930/

1931. — Lwow, 1930. — S. 30; Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1930/1931 і 1931/1932. — Lwow, 1931. — S. 44; Sklad Uniwersytetuwroku

"«Sg 217 З?⁸"

akademickim 1932/1933. — Lwow, 1933. — S. 87; Program wykladow na rok akademicki 1932/1933. — Lwow, 1932. — S. 10; Spis wykladow w roku akademickim 1933/1934. — Lwow, 1933. — S. 44-45; Spis wykladow w roku akademickim 1934/1935. — Lwow, 1934. — S. 42; Spis wykladow w roku

akademickim 1935/1936. — Lwow, 1935. — S. 45; Spis wykladow w roku

akademickim 1936/1937. — Lwow, 1936. — S. 47-48; Spis wykladow w roku akademickim 1937/1938. — Lwow, 1937. — S. 48; Spis wykladow w roku

akademickim 1938/1939. — Lwow, 1938. — S. 49; Spis wykladow w roku

akademickim 1939/1940. — Lwow, 1939. — S. 46; SkladLIniwersytetuw Iatach akademickich 1936/1937 і 1937/1938. — Lwow, 1937. — S. 32.

5. Wierzbicka M. Bujak Franciszek // SHP. — Warszawa, 1994. — S. 64-65.

6. WinnickaH. Lwowskie Srodowiskohistoryczne 1918-1939// Srodowiska WstorycznellRzeczypospolitej. — CzqscV. — Warszawa, 1990. — S. 121-137.

7. ЛНБ ім. В.Стефаника — Відділ рукописів. — Φ. 18: Фонд Ф. Буяка. — 2100 арк.

8. ЦДІАУЛ. — Ф. 55: Архів давніх актів м. Львова. — Оп.1. — Спр. 184. — 38 арк.

9. AUJ. — Akta osobowe S 11 619. — Teczka personalna EBujaka; akta doktorskie WF II478. — Teczka personalna EBujaka; Akta Habilitacyjne WF II 122. — Teczka personalna EBujaka.

10. BZNOW. — Sygn. 11998/11. — S. 3-4, 25-26.

ВАСИЛЕНКО МИКОЛА (1877—1935)

Український історик права, юрист, громадський та державний діяч. Навчався у Глухівській та Полтавській гімназіях. 1885—1890 рр. студіював медицину та історію у Дерптському (Тартуському) універ­ситеті, з 1890 р. був вільним слухачем у Київському університеті, слухав лекції В. Антоновича, В. Іконнікова, М. Владимирського- Буданова. Досліджував історію Лівобережної України. 1892—1902 викладав історію у Київському Володимирському кадетському кор­пусі та київських гімназіях. 1902—1905 секретар Київського гу­бернського комітету; 1905—1908 редактор газети «Киевские отклики» (після закриття газети ув’язнений у петербурзьких «Хрестах»), 1909 отримав право на адвокатуру, склавши іспит з юриспруденції в Новоросійському (Одеському) університеті; 1910 обраний приват- доцентом Київського університету, але через українофільство не за­тверджений в цьому званні. 3 1911 дійсний член НТШ, член і голова (1919—1923) історичного товариства Нестора-Літописця, з 1908 член Українського наукового товариства в Києві, співробітник «Киевской Старины», член Старої Громади, згодом — Товариства українських поступовців, належав до партії кадетів. 1917—попечитель Київського учбового округу та заступник міністра народної освіти Тимчасового уряду. 1918 — член колегії Українського Генерального Суду; в уряді П. Скоропадського—міністр народної освіти; згодом голова Кабінету Міністрів та президент Державного Сенату; спричинився до утво­рення Українських державних університетів у Києві та Камянці- Подільському, заснування Української Академії Наук, відкриття українських гімназій, початкових та середніх шкіл. Обраний професором західноруського та українського права Університету св. Володимира та Українського державного університету. 1920 — академік УАН; 1921 р. обраний президентом УАН, але не був затверджений радянським урядом; 1920—1929—голова Соціально- економічного (III) відділу УАН, 1923—24 рр. за справою «Київського обласного Центру Дій» засуджений до 10-літнього ув’язнення, амністований; продовжував працю в УАН/ВУАН, займався історією права. Праці: Як скасовано Литовського Статута (1926), Збірка матеріалів до історії Лівобережної України та українського права 17—18 вв., Матеріали до історії українського права (Т. 1, 1929).

1. Вороненко В., Кістерська Л., Матвеева Л., Усенко Г. Микола Прокопович Василенко. — K., 1991.

2. Корпус магдебурзьких грамот українським містам: два проекти видань 20-х—40-х років XX ст. Z Автори-упорядники В.Андрейцев, В.Ульяновський, В.Короткий. — K., 2000. — С. 199-200.

3. Наріжний С. М.П.Василенко і його наукова діяльність. — Львів, 1936.

4. Окіншевич Л. Пам’яті академика М.П.Василенка // Правничий вісник. Неперіодична публікація Товариства Українських правників в ЗСА. — Кн. 3. — Нью-Йорк, 1971. — С. 22-29.

5. Полонська-Василенко Н. Бібліографія праць М.П.Василенка // УІ. — 1966. — Число 3/4 (11/12). — С. 103-109.

6. Полонська-Василенко Н. М.П.Василенко і ВУАН // Україна. — Париж, 1951, —Число 5, —С. 337-345.

7. Полонська-Василенко Н. Микола Прокопович Василенко // Голос державника. — Вип. 6. — 1947. — С. 3-25.

8. Полонська-Василенко Н. Процес “Центра дій” 1924 р. — Мюнхен, 1956.— 24 с.

9. Синев Н. Воспоминания о Н.П.Василенко (1956)//НБУ НАНУ. IP. — Ф. 149.—Спр. 32.

10. Соловей Д. Василенко, Мілюков і самостійність України в 1918 р. — Вінніпег, 1965.

11. Ульяновський В. Київська науково-дослідна кафедра історії України академіка М.П.Василенка: нові матеріали // Ukrainika: архівні студії. — K., 1997, —Вип. І, —С. 5-54.

12. Ульяновський В. Корпус магдебурзьких грамот українським містам: забутий проект // Самоврядування в Києві: історія та сучасність. Матеріали міжнародної конференції, присвяченої 500-річчю надання магдебурзького права. Київ, 26-27 листопада 1999 року. — K., 2000. — 110-122.

Усенко І., Вороненко В. Микола Василенко // Вісник AH УРСР. — 1991, —№2, —С. 75-97.

ВЛАДИМИРСЬКИЙ-БУДАНОВ МИХАЙЛО (1838—1916)

Історик права, археограф. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, який закінчив 1864; на його погляди мали вплив слов’янофільські ідеї. З 1875 професор історії руського права Київського університету; з 1882 головний редактор київської Тимчасової комісії для розгляду давніх актів; з 1887 голова Історичного товариства Нестора-літописця; член-кореспондент Пе­тербурзької AH (з 1903). Свої дослідження переважно присвятив історії литовсько-руського права та його джерелам: Немецкое право в Литве и Польше, Очерки по истории литовско-русского права, Обзор истории русского права; Підготував Хрестоматию по истории русского права, що вийшла у 3-х випусках і потім не раз перевидавалась і доповнювалась давньоруськими документами, починаючи з договорів із греками та Руської Правди і закінчуючи «Указной книгой Поместного приказа» першої половини XVII ст.

1. Баженов Л. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX — ХХст. — Кам’янець-Подільський, 1993. — С. 150-151.

2. Биографический словарь профессоров и преподавателей императорс­кого университета св. Владимира (1834-1884) / Под. ред. В. Иконникова. — К., 1884, —С. XXXII.

3. Борисенок С. Російське великодержавництво в концепції «Історії західноруського права» (Київська «школа» проф. Μ. Ф. Владімірського- Буданова). Історіографічний нарис//Україна— 1932. — Кн.З. — С. 105-144.

4. Джерелознавство історії України. Довідник / Під ред. М. Варшавчика, Г. Боряка та ін. — K., 1998. — С. 158-159.

5. Скакун О. Владимирский-Буданов М. // Славяноведение в дореволюци­онной России. Биобиблиографический словарь.— M., 1979. — С. 104-106.

6. Скакун О. Μ. Ф. Владимирський-Буданов як історик права України // Проблеми правознавства. — Вип. 27. — K., 1974. — С. 134-142.

7. Тарановский Ф. Памяти М.Ф.Владимирского-Буданова // Юриди­ческий вестник. — 1916. — Кн. 14. — M., 1916.

ГЕЙНОШ ВОЙЦЕХ (1895—1976)

Польський історик. Брав участь у І Світовій війні, перебував у полоні в Туркестан!. 1920-1924 навчався у Львівському універси­теті (відділ права та окремі історико-господарські студії при філо­софському відділі). 1924 здобув ступінь доктора права та філо­софський абсолюторіум. 1921—1925 працював аплікантом у Земсь­кому архіві у Львові. 1925—1929 займався судовою практикою. Після короткочасної роботи в Дрогобичі, повернувся до Львівського земського архіву 1930 архівістом; співпрацював з Історичною комі­сією Польської Академії Мистецтв. Член-кореспондент Варшавсь­кого HT, член HT у Львові, секретар ПІТ. Студіював право в Празі та Відні; 1936 здобув почесний докторат у від ділі права Львівського університету, отримав ступінь доцента польського права і читав низку правничих курсів в університеті. 1942—1944 проводив на­вчання у польському таємному університеті. З березня 1944 керував роботою архівного відділу в Типці під Краковом, а вже 1945 пере­йшов у якості архівіста до Державного архіву в Кракові, проводив заняття в Яґеллонському університеті. 1945 перевівся в університет ім. М. Коперника в Торуні, де як професор, а згодом завідувач кафед­ри історії устрою Польщі та давнього польського права працював до кінця життя. Був співробітником Комісії слов’янознавства ПАМ, членом Торунського HT, Товариства польських архівістів, Польсь­кого археологічного товариства, Польського філософського това­риства, Польського народознавчого товариства. В. Гейнош активно займався громадською діяльністю. За заслуги перед народом був від­значений Золотим Хрестом Заслуги, Офіцерським Хрестом (1956), Командорським Хрестом Відродження Польщі (1965).

1. Гошко T Краєзнавчі матеріали львівських істориків з фондів ЦД1А України у м. Львові // Львів. Історія — населення — культура. Тези українсько-польської наукової конференції. 18-20 травня 1994 р. — Львів, 1994. — С. 31-33.

2. Гошко Т. Маловідомі матеріали істориків Львова // Україна в мину­лому. — Вин. 6. — Львів, 1994. — С. 54-77.

3. InformatorNauki Polskiej. — Warszawa, 1958. — S. 103.

4. Jasinski K. W. Hejnosz (1895-1976)// Zapiski Historyczne. — T. 42. — 1977.— Z. З, —S. 187-189.

5. Kallas М. Wojciech Hejnosz (1895-1976) // Czasopismo Prawno- Historyczne.- 1977, —T. XXIX.-Z. 1.-S. 163-165.

6. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1936/1937 і 1937/1938. — Lwow, 1937. — S. 20; Sklad Uniwersytetuwrokuakademickim 1938/1939. — Lwow, 1938. — S. 16; Spis wykladow w roku akademickim 1938/1939. — Lwuw, 1938. — S. 9; Spis wykladow w roku akademickim 1939/1940. — Lwow, 1939. — S. 9,49.

7. Zmiany w skladzie Towarzystwa Naukowego w Toruniu. — 1976. — Nr 30. — Toruh, 1977. — S. 59.

8. ЦДІАУЛ. — Φ. P-1: Архів ЦДІА України в м. Львові. — On. 1 oc.. — Спр. 2, —Арк. 3-4, 16; Φ. 145. —On. L —Спр. 58, —Арк. 12, 15, 18, 22, 20, 24, 26, 27, 32, 35, 38, 40,43,47, 50, 53, 55, 57, 59, 61, 64, 67, 69, 72, 78, 81, 83, 86, 89, 90, 93, 96, 99, 103, 118, 120, 123, 128, 132, 135, 138.

9. APAN. — ПІ-198: Materialy Janusza Wolihskiego. — Sygn. 144. — S. 53-57.

ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО (1866-1934)

український історик, політичний і державний діяч. 1894—1914 очолював кафедру історії Східної Європи у Львівському універси­теті. 1897—1913 голова НТШ у Львові. Створив у Львові історичну школу, до якої належали зокрема М. Кордуба, І. Крип’якевич, С. Томашівський. Один із засновників Національно-демократичної партії (1899), з якої незабаром вийшов. 1907 організував і очолив Укра­їнське HT в Києві. З 1908 голова Товариства українських поступовців. 1917—18 голова Центральної Ради, 29IV 1918 обраний президентом УНР. 1919-24 на еміграції. Повернувшись до Києва, очолив секцію істо­рії України Історичного відділу ВУАН; дійсний член ВУАН з 1923, AH CPCP з 1929.1931 заарештований, але незабаром звільнений, висланий до Москви. Помер під час хірургічної операції. Створив наукову схему історії України, яка визначально вплинула на дальший розвиток укра­їнської історіографії; автор понад 2 тис. наукових праць, найвизначніші: Історія України-Руси в 10т., Історія української літератури в 6 т.

1. Антонович М. Справа М.Грушевського // УІ. — 1985. — Ч. 1-4. — С. 200-211.

2. Бочарников Д. М.Грушевський про історію створення та криміналь­не право «Руської Правди» // Право України. — № 11. — 1996. — С. 65-69.

3. Великий українець: Матеріали з життятадіяльностіМ. С. Грушевського/ Упор. А. Демиденко. — K., 1992. — 551 с.

4. Видрін Д. Михайло Грушевський — президент і вчений // Філософська і соціологічна думка. — 1991. — № 8. — С. 106-114.

5. Винар Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації. Статті і матеріали. — K., 1995 - 302 с.

6. Герасимчук В. Михайло Грушевський як історіограф України // ЗНТШ. — Т. СХХХПІ. — Львів, 1922. — С. 1-26.

7. Гирич 1., Кіржаєв С. До історії Всеукраїнської Академії Наук. Михайло Грушевський і Агатангел Кримський (з приводу «Осібної гадки академіка М. Грушевського до протоколу спільного зібрання УАН від 17 жовтня 1927 року») // УАЩ. — Вип. 1. — K., 1992. — С. 332-340.

8. Грабовецький В. Михайло Грушевський. — Івано-Франківськ, 1991.

— 44 с.

9. Дашкевич Я. Боротьба з Грушевським та його Львівською школою за радянських часів // УІ. — T. XXXIII. — 1996. — Ч. 1-4. — С. 88-141.

10. Дашкевич Я. Михайло Грушевський як особа і особистість // Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894-1932 рр.). — Львів — Нью-Йорк, 1998. — C. V-XI.

И. Дашкевич Я. Найвидатніший український історик // Слово і час.

— №9, — 1991, —С. 18-24.

12. Документальні матеріали М. С. Грушевського у фондах відділу рукописів ЦНБ ім. В. І. Вернадского AH УРСР / Уклав С. Кіржаєв. — K., 1991,— 116с.

13. Домбровський О. Критичні завваги !.Франка до «Історії» М. Гру­шевського—//УІ. — 1970. —№ 1-3. —С. 122-131.

14. Досталь М. Грушевский М. // Славяноведение в дореволюционной России. Биобиблиографический словарь. — M., 1979 — С. 137-139.

15. Жуковський А. Михайло Грушевський і журнал «Україна» // УІ. — 1986, —№ 1-2, —С. 5-20.

16. Зашкільняк Л. Славістика в науковій спадщині та історіософії Михайла Грушевського // Проблеми слов’янознавства. — Вип. 46. — 1994. — С. 3-24.

17. Капраль М. Археографічний проект М.Грушевського 1894 р. // Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісії HTIII у Львові (лютий 1992 р. — жовтень 1993 р.). — Львів, 1994. — С. 102-103.

18. Копиленко O., Копиленко М. З невідомих сторінок політично- правової спадщини М.Грушевського // Право України. — № 9. — 1996. — С. 77-81.

19. Крикун М. Магістерська дисертація Михайла Грушевського: історія написання, захисту і опублікування // Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісії HTIII у Львові (лютий 1992 р. — жовтень 1993 р.). — Львів, 1994. —С. 99-101.

20. Крип’якевич І. Михайло Грушевський. Життя і діяльність. — Львів, 1934.

21. Крип’якевич Р. Іван Крип’якевич і Михайло Грушевський // Тези доповідей та повідомлень регіональної науково-теоретично-практичної конференції, присвяченої 105-річчю з дня народження визначного історика України академіка І. Крип’якевича. — Івано-Франківськ, 1991. — С. 11-13.

22. Крупницький Б. Історіознавчі проблеми історії України (Збірник статей). — Мюнхен, 1959. — С. 95-99.

23. Кухар В. Громадсько-політична діяльність М. Грушевського (1894—1914 рр.). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. — Львів, 1997. — 23 с.

24. Кухар В. Михайло Грушевський: спроба залишитися поза полі­тикою (1894—1898 рр.) // Україна в минулому. — Київ-Львів, 1994. — Вип. 5, —С. 108-122.

25. Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894— 1932 рр.) І Упор. ГСварник. — Львів — Нью-Йорк, 1998. — 267 с.

26. Лотоцький О. Сторінки минулого.—∙T. 1. — Варшава, 1932. — 286 с.

27. Михайло Грушевський: студії і матеріали з нагоди 130-річчя від дня народження // У І. — Т. XXXIII. — 1996. — Ч. 1-4. — 475 с.

28. Онопрієнко Б. М. С. Грушевський та Українська Академія Наук // Вісник Академії Наук України. — 1994. — № 3. — С. 106-108.

29. Педич В. Львівська історична школа М. Грушевського (1894— 1914) —K., 1996, —23 с.

30. Педич В. Львівська наукова школа М.Грушевського: проблеми становлення // Вісник Прикарпатського університету. — Вип. 3. — Івано- Франківськ, 1996. — С. 57-69.

31. Пиріг Р. Життя Михайла Грушевського. Останнє десятиліття (1924—1934). — K., 1993. — 200 с.

32. Пріцак О. Історіософія Михайла Грушевського // Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 1. — K., 1991. — C. XL-LXXIII.

33. Шаповал Ю. Біографія М.С.Грушевського у світлі документів ГПУ- НКВД // Третій міжнародний конгрес україністів 26—29 серпня 1996 р. Історія. — Харків, 1996. — С. 64-72.

ГРУШЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (1877—1943)

Український історик (представник школи В. Антоновича), етно­граф, літературознавець, брат М. С. Грушевського. 1899 закінчив Київський університет, продовжив навчання у Німеччині та Австрії. Приват-доцент Одеського, Московського, Петербурзького, Київсь­кого університетів. 1906 один із перших почав читати лекції укра­їнською мовою в Одеському університеті. 1917 — член Центральної Ради. Професор Українського державного університету в Києві (1918—19), член Українського HT в Києві, дійсний член НТШ. У 20-х роках директор Історико-географічної комісії, дійсний член Археографічної комісії ВУАН. 1938 заарештований, засланий. До­сліджував історію України з XIV ст., історію української літератури, проблеми етнографії та фольклору: Очерки истории Туровского княжества, Города великого княжества Литовского в XIV—XVI в., З сучасної української літератури.

1. Баженов Л. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX— ХХст. — Кам’янець-Подільський, 1993. — С. 182-183.

1 5 Гошко т. д.

"^ς¾ 225 33^zr

2. Березовський 1. Грушевський О. С. // Українська літературна енци­клопедія. — K., 1988. —Т. 1. — С. 510-511.

3. Гермайзе О. А. С. Грушевський. Города великого княжества Литовс­кого в XIV—XVI в. Старина и борьба за старину // Україна. — 1924. — Кн. 1-2, —С. 190-193.

4. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. — K., 1996. — С. 4, 58, 80, 135, 155, 199-206.

5. ЕУ. — Т.2. — Львів, 1993. — С. 455-456.

ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКИЙ МИТРОФАН (1867—1934)

Білоруський історик, представник школи В. Антоновича, ідеолог білоруської державності. 1894 закінчив історико-філологічний інститут Київського університету, організатор і голова студентського наукового історико-етнографічного гуртка. 1901—19 професор історії Київського університету, доктор історичних наук (з 1905), фундатор та директор (з 1906) Київського комерційного інституту, член Товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва, співробітник Київської археогра­фічної комісії. З 1919 жив і працював у Мінську, 1925-26 професор Білоруського державного університету; доцент Московського універ­ситету. Праці з історії, економіки, етнографії Східної Європи; видав Акты Литовско-Русского государства та інші збірники документів; Государственное хозяйство великого княжества Литовского при Яґеллонах, Асновы Дзяржаунасьці Беларусі, Гісторьія Беларусі.

1. Гануш А. Слова аб аутары // Доунар-Запольскі М. Асновы Дзяржаунасьці Беларусі. — Мінск, 1994. — С. 3-5.

2. Джерелознавство історії України. Довідник / Під ред. М. Варшавчика, Г. Боряка та ін. — K., 1998. — С. 165-166.

3. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. K., 1996. — С. 157.

4. Михальченко С. М. В. Довнар-Запольский: историк и общественный деятель // ВИ. — 1993. — № 6. — С. 166.

5. Михальченко С. М. В. Доунар-Запольский. «Псторыя Беларусі». Мінск. 1994, —510 с.//ВИ, — 1996,—№ 3, —С. 168-169.

6. Полонська-Василенко Н. Доунар-Запольскі. Зацемки да біографії// Заліси Беларуського Інституту Навуки і Мастацтва. — Ч. 1. — Нью-Йорк, 1952.

7. Полонська-Василенко Н. Історія України. — T 1. — K., 1992. — С. 33-34.

ДОМБКОВСЬКИЙ ПШЕМИСЛАВ (1877—1950)

Польський історик права, дослідник економічної та соціальної історії Польщі. Навчався у Львівському університеті в класі О. Бальцера, докторат з права 1900, продовжував навчання в Берліні та Парижі, 1906 почесний докторат у Львові (Система застави у польському середньовічному праві), 1910 — титулярний професор, 1916 — екстраординарний професор, 1919—ординарний професор Львівського університету, 1919—1920 професор давнього польського права Вар­шавського університету, 1920—1921 —Католицького університету у Любліні. Повернувся до Львова, до 1941 професор Львівського університету, почесний доктор університету у Братиславі. 1925— 39 видавав <<Pamiκtnik Historyczno-Prawnyw. Член ПАМ, Варшавсь­кого HT, Львівського HT, низки інших наукових товариств. Автор багатьох синтетичних монографій та статей: Prawoprywatnepolskie (t. 1—2), Rys urzqdzen pocztowych w dawnej Polsce, Dobra rodowe і nabyte wprawie Htewskim etc.

1. Гроссман Ю. Видатний вчений-славіст Пшемислав Домбковський // Проблеми слов’янознавства. — Вип. 20. — 1979. — C. 110-118.

2. Biogramy uczonych Polskich. Materialy о zyciu і dzialalnosci Czlonkow AU w Krakowie, TNW, PAU, PAN / Opr. A.Srodka, RSzczawmski. — Т. 1. — Z. 1. — Wroclaw — Warszawa — Krakow, 1983. — S. 270-273.

3. Koranyi K. Bibliografia prac Przemyslawa Dqbkowskiego (1897-1927). — Lwow, 1927. — S. 519-581 (odbitka).

4. Koranyi К. Zgon prof. Przemyslawa Dqbkowskiego // Panstwo і prawo. — 1951,—Z.3.

5. Pamiςtniki Irzydziestolecia pracy naukowej prof, dra P. Dqbkowskiego. — Lwow, 1927.

6. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Sklad Uniwersytetu w roku akademickim 1919/1920. — Lwow, 1920. — S. 13; Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1925/26 і 1926/27, —Lwow, 1926. — S. 14; Sklad Uniwersytetu w roku akademickim 1927/28. — Lwow, 1927. — S. 11; Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1928/29 і 1929/30. — Lwow, 1930. — S. 14; Kronika Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie za rok szkolny 1928/1929. — Lwow, 1930. — S. 51-52; Program wykladow na rok akademicki 1930/1931. — Lwow, 1930. — S. 9; Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1930/31 і 1931/32. —

15 ∙

"⅛<E 227 SP^a"

Lwow, 1931. — S. 92; Skhd Uniwersytetu w roku akademickim 1932/33. — Lwow, 1932. — S. 84; Spis wykladow w roku akademickim 1938/ 1939. — Lwow, 1938. — S. 8; Spis wykladow w roku akademickim 1939/1940. — Lwow, 1939, —S. 8.

7. Winnicka H. D⅞bkowski Przemyslaw // SHP. — Warszawa, 1994. — S. 102.

8. BZN0W. — Sygn. 11998/11. — S. 11-68; Sygn. 12213/IIL — S. 1-8.

ЕРЕНКРОЙЦ СТЕФАН (1880—1945)

Історик права Польщі та Литви. Навчався у Варшаві, Відні та Ляйпціґу, докторат 1911 за дослідженням Beitrage zur sozialen Geschichte Polens іт XIII Jh.. 1911—1919 — працював у архівах Варшави, викладав історію держави та права у Варшавському уні­верситеті (з 1919). З 1920 викладав у Віденському університеті, екстраординарний професор 1921, ординарний професор 1929. 1923—24 — проректор Віленського університету, згодом декан прав­ничого факультету; фундатор і керівник кафедри литовського права у Віденському університеті (1934), у 1939 — ректор цього універси­тету; водночас керував Інститутом дослідження Східної Європи (з 1930) та віленським відділенням ПІТ. Член багатьох наукових товариств (1936 р. обраний почесним членом HT у Львові). В роки німецької окупації брав участь в організації таємного університету у Вільнюсі. 1944 арештований НКВД. Основні дослідження з історії Варшави та Литовських Статутів.

1. Гошко Т. Джерела та історіографія Польщі щодо проблеми магде­бурзького права України XIV-XVll ст. // Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісій HTIII у Львові (1995-1997 рр.) — Львів, 1998. — С. 68-78.

2. Biogramy uczonych Polskich. Materialy о zyciu і dzialalnosci czlonkow AU w Krakowie, TNW, PAU, PAN / Opr. A.Srodka, PSzczawihski. — Wroclaw -Warszawa- Krakow, 1983. — T. 1. — Z. 1. — S. 327-329.

3. Brachfagel A. Materialy Stefana Ehrenkreutza // Biuletyn APAN. — 1985, —Nr 28, —S. 29-40.

4. PSB. — T. VI. — Warszawa, 1948. — S. 207-208.

5. Pukszto A. Ostatnie chwile rektora Stefana Ehrenkreutza і USB // Zeszyty Historyczne. — Paryz, 1997. — S. 20-34.

6. Stefan Ehrenkreutz (1880-1945) // КН. — 1946. — Z. 3-4. — S. 483-484.

7. STNL. — R. XVI. — Z. 2. — Lwow, 1936. — S. 208-209.

8. APAN. — III-108: Stefan Ehrenkreutz. — Sygn. 72. — 26 s.; Sygn. 73-— 14 s.; Sygn. 74 — 5 s.

ЄДЛІЦЬКИЙ MAPIAH ЗИҐМУНТ (1899—1954)

Історик держави і права середньовіччя. Навчався в Кракові та Парижі, докторат 1924, почесний докторат 1929 з історії західно­європейського права. З 1929 викладав у Познанському університеті. В роки II Світової війни в Англії, де з 1943 викладав на польському відділі права в Оксфорді. З 1946 ординарний професор загальної історії держави і права у Яґеллонському університеті, з 1949 у По­знанському університеті. Досліджував історію держави і права ран­нього середньовіччя та польсько-німецькі стосунки того часу.

1. Dymaczewski T. Materialy Mariana Zygmunta Jedlickiego (рукопис) // APAN. — Р. ИІ-53. — 24 s.

2. Izdedski H. Jedlicki Marian Zygmunt // SHP. — Warszawa, 1994. — S. 205.

3. Przewodnik ро Zespolach і zbiorach Archiwum PAN / Opr. Z. Kolarkow- skiego. — Wroclaw, 1978. — S. Ί.

4. Vetulari A. M. Z. Jedlicki H PSB. — Warszawa, 1964. — T. 11. —

S. 133-134.

5. Wedzki A. M. Z. Jedlicki // Wielkopolski Slownik Biograficzny. — Warszawa, 1981. — S. 295-296.

6. APAN. — III-53: Marian Jedlicki - Sygn. 51. — 11 s.; Sygn. 59. — 13 s.; Sygn. 60. — 25 s.; Sygn. 61. — 4 s.; Sygn. 62. — 8 s.; Sygn. 64. — 4 s.; Sygn. 65. — 8 s.

ЗУБРИЦБКИЙ ДЕНИС (1777—1862)

Історик, етнограф, архівіст. Вся його наукова діяльність пов’я­зана зі Львовом. 1829-47 керував роботою друкарні, архіву та бібліо­теки Ставропігійського інституту. Наукові інтереси пов’язані з істо­рією України, особливо з історією Львова та околиць. Прихильник ідеї єдності руського народу, заперечував можливість самостійного розвитку українського народу і свої твори писав язичієм, польською

τ_igg _{22g 3}g_ir та німецькою мовами. Обраний членом Петербурзької (1842) та Київської (1844) археографічної комісій, членом-кореспондентом Петербурзької AH (1855). Однією з найбільших заслуг Зубрицького є впорядкування архіву Львівського магістрату. Його праці і нині збе­рігають наукову цінність, насамперед завдяки використаним джерелам. Rys historyi narodu nιskiego (1836), Historyczne badania о drukamiach rusko-slowianskich w Galicji (1836), Kronika miasta Lwowa (1844), История Галицко-русского княжества в 3 т. (1852—55), Галицкая Русь в XVI веке (1862).

1. Возняк М. Апологія кирилиці Дениса Зубрицького // ЗНТШ. — Т. CL. — Львів, 1929.

2. Гошко Т. Львівська магдебургія через призму окремих рукописних джерел (XIV-XVIII ст.) // Україна в минулому. — Вип. 2. — Київ — Львів, 1992, —С. 44-47.

3. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. — Київ, 1996. — С. 180.

4. Иконников В. Опыт истории русской историографии. — K., 1891. — Т. l. — Кн. 1.-С. 261-263.

5. Ісаєвич Я. Д. І. Зубрицький і його діяльність в галузі спеціальних історичних дисциплін // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління України. — 1963. — № 1. — С. 48-57.

6. Марченко М. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХст.). —K., 1959. —С. 185-190.

7. Педич В. Львівська історична школаМ.Грушевського (1894-1914). — K., 1996, —23 с.

8. Письма к Μ. П. Погодину из славянских земель (1835-1861). — Вып. З, —M., 1880, —С. 537-621.

9. Сарбей В. Зубрицький Денис Іванович // Малий словник історії України, —K., 1997, —С. 168.

10. Студинський К. З кореспонденції Дениса Зубрицького // ЗНТШ. — Т. XLIII. — Львів, 1901.

11. Студинський К. Копітар і Зубрицький // ЗНТШ. — Т. CXXV — Львів, 1918, —С. 115-164.

12. Тишинська Е. Погодін і Зубрицький // ЗНТШ. — Т. CX. — Львів, 1912, —С. 101-122.

13. Українсько-руський архів. — T III: Матеріали і замітки до історії національного відродження Галицької Руси в 1836 та 1840 рр. / Зібрав і пояснив Михайло Тершаковець. — Львів, 1907. — С. 195.

"^li≈?6 230 35?^r

14. Франко 1. Нариси українсько-руської літератури до 1890 р. — Львів, 1910, —С. 136.

15. CharewiczowaL-HistoriografiaimilosnictwoLwowa. — Lwow, 1938. — S. 78-79.

16. Skoczek J. Dotychczasowy stan badah πad histori¾ Lwowa. — Lwow, 1925, —S.6.

17. Szelagowska K. Zubrzycki Dyonizy // SHP. — Warszawa, 1994. — S.583.

18. ЛНБ. Відділ рукописів. — Ф. 2. — On. 1. — Спр. 425; Оп. 2. — Спр. 501-506; Ф. 4.-On. 1. — Спр. 213,214, 1136, 1137, 1285, 1363-1365, 1630, 1631; Ф. 9. —Спр. 231,232,234; Ф. 11. — Спр. 4266.

ІВАНИЦЬКИЙ-ВАСИЛЕНКО СЕРГІЙ (1883—1984)

Історик українського права. Закінчив класичну гімназію в Острозі, 1908 — юридичний факультет Київського університету. За Гетьмана­ту був діловодом Департаменту законодавчих справ Державної кан­целярії; в листопаді-грудні 1918р. відряджений до Комісії по розроб­ленню законопроекту про вибори до Українського сейму. 1920 — кандидат до секції членів співробітників комісії звичаєвого права УАН, з жовтня 1920 — постійний співробітник Комісії по виучуван­ню історії західноруського і українського права, згодом її секретар. 1921—24 — професорський стипендіат кафедри історії руського і західноєвропейського права Київського інституту народного госп- дарства. 1924—29 — відповідальний секретар Київського бюро секції наукових працівників профспілки працівників освіти. У квітні 1930 — офіційний спостерігач від ВУАН на процесі «Спілки визволення України». 1929—31—секретар Президії ВУАН, 1932-33—директор академічного видавництва. 1933 — звільнений з посади наукового співробітника Комісії історії українського права. Працював науко­вим співробітником Центрального архіву давніх актових книг. До­сліджував історію магдебурзького права, його джерел в Україні, істо­рію шляхетського землеволодіння за Гетьманщини: Джерела магде­бурзького права в західній Русі й Гетьманщині (1921), Історико- догматичне виучування джерел магдебурзького права в Західній Русі та Гетьманщині (1921), Закони про опіку над недолітками в джерелах магдебурзького права міст Литви та Гетьманщини (1922), Нове в історії міст під Магдебурзьким правом у Великому князівстві Литовському (1929), тощо. З вересня 1936 відійшов від наукової діяльності, перейшовши на практичну роботу юрискон­сульта. 1949—54 — юрисконсульт Міністерства торгівлі, 1953— 58 — Міністерства культури УРСР.

1. Вороненко В., Кістерська JI., Матвеева JI., Усенко Г. Микола Проко­пович Василенко. — K., 1991.

2. Корпус магдебурзьких грамот українським містам: два проекти видань 20-х—40-х років XX ст. // Автори-упорядники В. Андрейцев, В. Ульяновський, В. Короткий — K., 2000. — С. 4-41.

3. Окиншевич Л. Десять років праці Комісії для виучування історії західньо-руського та українського права // Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права. — K., 1929. — Вип. 6.

4. Окиншевич Л. Комісія для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права при Соціяльно-Економічному Відділі Української Академії Наук. Короткий огляд праці за 1919—1925 (перша половина) роки // Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права. — K., 1925, —Вип. 1.

5. Ульяновський В. Київська науково-дослідна кафедра історії України академіка М.П.Василенка: нові матеріали // Ukrainika: архівні студії. — K., 1997, —Вип. І, —С. 5-54.

6. Усенко І. Сергій Михайлович Іваницький-Василенко і його дослід­ження джерел магдебурзького права // Правова держава. Щорічник наукових праць. —Вип. 12. —K., 2001. —С. 113-122.

КАМАНІН ІВАН (1850—1921)

Український архівіст, історик, палеограф. Випускник історико- філологічного факультету Київського університету (1872). Довголіт­ній співробітник (з 1883), а згодом директор Київського централь­ного архіву. 1920-21 голова Комісії ВУАН по виучуванню історії західно-руського (українського) права. Брав активну участь у видан­ні Архива Юго-Западной России. Постійний співробітник КС, ЗНТШ та ін. Праці в різних галузях джерелознавства та історії України: Последние годы самоуправления Киева по магдебургскому праву, Из истории городского самоуправления по магдебургскому праву, Палеографический изборник: Материалы по истории южнорус­ского письма в XV-XVIII вв. та ін.

1. Джерелознавство історії України. Довідник / Під ред. М. Варшавчика, Г. Боряка та ін. — K., 1998. — С. 173.

2. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. — K., 1996. — С.162-163.

3. ЕУ. — Т. 3. — Львів, 1994. — С. 927.

4. Каманін Іван Михайлович (Некролог)//Україна— 1924. — Кн. 3.— С. 183-184.

5. Невидані спомини І.М.Каманіна про В.Б.Антоновича // Україна. — 1928, —Кн. 6, —С. 66-70.

КАЧМАРЧИК ЗДЗІСЛАВ (1911—1980)

Польський історик держави і права. Вивчав право у Познансь­кому університеті, після його закінчення працював там спершу як асистент (з 1934), 1936 захистив докторську дисертацію, 1944 почес­ний докторат у Таємному університеті Західної Землі. Після війни знову працював у Познанському університеті, екстраординарний професор (з 1946), ординарний професор (з 1957). Громадський і політичний діяч, посол у сеймі 1959—63. Учень професора 3. Вой- цеховського і його співробітник при організації Західного інституту. Займався проблемами німецької колонізації, судового імунітету в Польщі до кінця XIV ст., окремі роботи присвятив періоду правління Казими­ра Великого тощо: Monarchia Kazimierza Wielkiego: Organizacjapahstwa, Kazimierz Wielki, Kolonizacja niemiecka па wschod od Odry та ін.

1. Bibliografia prac Zdzislawa Kaczmarczyka za Iata 1933-1978 // Studia iMaterialydo Dziejow WielkopolskiiPomorza.— 1979.—Z. 1. — S. 1-15.

2. Biogramy uczonych Polskich. Materialy о zyciu і dzialalnosci czlonkow AU w Krakowie, TNW, PAU, PAN / Opr. A.Srodka, RSzczawinski. — T. 1. — Z. 2. — Wroclaw — Warszawa — Krakow, 1984. — S. 14-17.

3. Izdebski H. Kaczmarczyk Zdzislaw // SHP — Warszawa, 1994. — S. 210-211.

4. Maisel W. Zdzislaw Kaczmarczyk // Wybitni historycy wielkopolscy. — Poznari, 1989.

КОРАНІ КАРОЛЬ (1897—1964)

Польський історик держави і права. Навчався у Відні, Львові, Кракові, докторат 1922, почесний докторат 1931. З 1924 працював у Львівському університеті, 1939—41 та 1944—45 професор Львівського університету ім. !.Франка, з 1945 — професор універ­ситету ім. М. КопернікауТоруні (1948-51 ректор), з 1949 одночасно працював професором держави і права Варшавського університету, 1951 переїхав до Варшави. Співзасновник <<Pamiςtnika Historyczno- Prawnego» (1930) і CPH (1948). В 50-ті рр. був одним із активних провідників марксистської методології в польській науці. 1953— 54 керівник Інституту історії права Варшавського університету. Автор низки підручників із всесвітньої історії держави і права.

1. Izdebski H. Koranyi Karol // SHP. — Warszawa, 1994. — S. 243-244.

2. Sojka-Zielihska K. Karol Koranyi. W piςtnast⅞rocznicς smierci H CPH. — 1979, —Z.2.

3. STNL.— R. XL-1931, —Z. 1, —Lwow, 1931, —S. 2; STNL.- R. XL- 1931, —Z. 2, —Lwow, 1931, —S.44; STNL. — R. XIIl. — 1933.— Z. 2, —Lwow, 1933, —S. 55,104-105; STNL. — R. XVIlL — 1938.— Z. L- Lwow, 1938. —S. 5.

4. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1925/1926 і 1926/1927. — Lwow, 1926. — S. 12; Program wykladow па rok akademicki 1925/1926. — Lwow, 1925. — S. 10; Sklad Uniwersytetu w roku akademickim 1927/1928. — Lwow, 1927. — S. 9; Pro­gram wykladow па rok akademicki 1927/1928. — Lwow, 1927. — S. 9; Pro­gram wykladow па rok akademicki 1928/1929.—-Lwow, 1928. — S. 9; Kronika Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie za rok szkolny 1928/1929. — Lwow,

1930. — S. 18-28; Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1928/1929 і 1929/ 1930. — Lwow, 1930. — S. 12; Program wykladow na rok akademicki 1929/

1930. — Lwow, 1929. — S. 9; Program wykladow na rok akademicki 1930/

1931. — Lwow, 1930. — S.9; Skladuniwersytetuwlatach akademickich 1930/

1931 і 1931/1932. — Lwow, 1931. — S. 12-13; SkIad Uniwersytetu w roku akademickim 1932/1933. — Lwow, 1933. — S. 10; Program wykladow na rok akademicki 1932/1933. — Lwow, 1932. — S. 10; Spis wykladow w roku

akademickim 1933/1934. — Lwow, 1933. — S. 10; Spis wykladow w roku

akademickim 1934/1935. — Lwow, 1934. — S. 9; Spis wykladow w roku

akademickim 1935/1936. — Lwow, 1935. — S. 9; Spis wykladow w roku akademickim 1936/1937. — Lwow, 1936. — S. 8-9; Spis wykladow w roku akademickim 1937/1938. — Lwow, 1937. — S. 9; Spis wykladow w roku akademickim 1938/1939. — Lwow, 1938. — S. 8-9; Spis wykladow w roku akademickim 1939/1940. — Lwow, 1939. — S. 8; Sklad Uniwersytetuwlatach akademickich 1936/1937 і 1937/1938. — Lwow, 1937, —S. 18.

5. APAN. — 111-245: Karol Koranyi. — Sygn. 1-15.

КРИП’ЯКЕВИЧ ІВАН (1886—1967)

Український історик, громадський діяч, член НТШ з 1911, академік AH УРСР з 1958. Учень М. Грушевського. 1921—24 профе­сор Українського таємного університету у Львові. 1934—39 викла­дав у Богословській академії у Львові, водночас голова історичної секції НТШ. 1939-41 завідувач кафедри історії України, професор (1941) Львівського університету. У повоєнні роки зазнав критики за «український буржуазний націоналізм». 1953—62 директор Інституту суспільних наук AH УРСР у Львові. Ще навчаючись на філософському факультеті Львівського університету почав дослід­жувати рукописні джерела архіву Львівського магістрату і опубліку­вав у ЗНТШ низку цікавих статей: Матеріали до історії торгівлі Львова, Варіанти байки Хмельницького, Львівська Русь в першій половиніXVI cm. та ін. Автор багатьох праць з історії України: Істо­рія України, Богдан Хмельницький, Галицько-Волинське князівство. Останнім твором академіка був Нарис методики історичних дослід­жень — концептуальний виклад авторського бачення джерелознав­чого аналізу та синтезу.

1. Баженов Л. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX — XX ст. — Кам’янець-Подільський, 1993 — С. 252-253.

2. Винар Л. Іван Крип’якевич як дослідник української сфрагістики // УІ,- 1973. —Ч. 1-2 —С. 140-147.

3. Волинець С. Спогад про професора І.Крип’якевича // УІ. — 1968. —

Ч. 1-4, —С. 87-89.

4. Дашкевич Я. Іван Крип’якевич — історик України // Крип’якевич Я. Історія України. — Львів, 1990. — С. 5-21.

5. Дашкевич Я. І. Крип’якевич — історик українського війська // Тези доповідей та повідомлень Регіональної науково-теоретичної конференції, присвяченої 105-річчю з дня народження визначного історика України акад.

І. Крип’якевича. — Івано-Франківськ, 1991. — С. 13-14.

6. Джерелознавство історії України. Довідник / Під ред. М. Варшавчика, Г. Боряка та ін. — K., 1998. — С. 177.

7. Кізлик О. Іван Петрович Крип’якевич. Бібліографічний покажчик. — Львів, 1966. — 79 с.

8. Крип’якевич Р. Іван Крип’якевич і Михайло Грушевський // Тези доповідей та повідомлень регіональної науково-теоретично-практичної конференції, присвяченої 105-річчю з дня народження визначного істо­рика України академіка !.Крип’якевича — Івано-Франківськ, 1991/ — С. 11-13.

9. Крип’якевич Р. Історик України // Дзвін. — Львів, 1990. — № 5.

10. Педич В. Львівська історична школаМ. Грушевського(1894-1914).— K., 1996, —23 с.

11. Пріцак О. І. Крип’якевич // УІ. — 1968 - Ч. 1-4. — С. 82-86.

12. Skoczek J. Dotychczasowy staπ badah nad historic Lwowa. — Lwow, 1925. —S. 13.

КУТШЕБА СТАНІСЛАВ (1876—1946)

Польський історик права, займався видавничою справою. Вив­чав право та історію в Ягеллонському університеті, продовжував навчання в Парижі; докторат 1898, почесний докторат 1902. Вивчав архівні матеріали в Угорщині та Франції; 1901—08 працював в Архі­ві гродських та земських актів у Кракові. 1908 — екстраординарний професор, 1912 — ординарний професор, багаторічний керівник кафедри польського права в Ягеллонському університеті, 1932—33 його ректор. Почесний доктор Віденського та Ягеллонського універ­ситетів. Член ПАМ (кореспондент з 1914, дійсний з 1918), 1926— 39 її генеральний секретар, з 1939 — голова. Активно займався організаційною діяльністю, брав участь у виданнях PSB та Atlasu Historii Polski тощо. Член багатьох польських та міжнародних нау­кових товариств. Був членом низки польських делегацій на між­народних переговорах (1919,1925, 1945). На початку німецької оку­пації заарештований, перебував в концтаборі Заксенгаузен. Автор монографій Sqdyziemskie igrodzkie w wiekach srednich, Dawne polskie prawo sqdowe (t. 1-2), Historia ustroju Polskiwzarysie (t. 1-4), Historia zrodel dawnego prawa polskiego (t. 1—2), за останню отримав премію ім. Барчевського ПАМ.

1. Baszkiewicz J. Pogl⅞dy S-Kutrzeby па pahstwo // Pabstwo і prawo. —

R. V. — 1950. — Z. 10. — S. 60-75.

2. Biogramy uczonych Polskich. Materialy о zyciu і Ozialalnosci Czlonkow AU w Krakowie, TNW, PAU, PAN I Opr. A.Srodka, RSzczawmski. — Т. 1. — Z. 2. — Wroclaw — Warszawa — Krakow, 1984. — S. 279-285.

3. Charewiczowa L. Historiografia і milosnictwo Lwowa. — Lwow, 1938. —

S. 133-134.

4. D4br0wski J. S-Kutrzebajako historyk Krakowa H КН. — R. LIV. — 1947. —S. 49-54.

5. Kowalski T. Stanislaw Kutrzebajako Organizator PAU // КН. — R. LIV — 1947. —S. 5-11.

6. Majkowska R. W sluzbie nauki... Stanislaw Kutrzeba 1876-1946 (Wystawa w Oddziele Archiwum PAN w Krakowie 22.06.-26.10.1996) // Biuletyn APAN. — 1996. — Nr 37. — S. 94-97.

7. Marmon W. Krakowskie Srodowisko historyczne w Iatach 1918-1939. — Krakow, 1995. — 164 s.

8. Materialy niepublikowane: Majkowska R. Stanislawa Kutrzeby 1876­1946 droga do kariery naukowej. W 120 Iecie urodzin і 50-lecie smierci (odczyt w Towarzystwie Milosnikow Historii і Zabytkow Krakowa); Majkowska R. Polska Akademia Umiejςtnosci w zyciu Stanislawa Kutrzeby (referat na uroczystym posiedzeniu naukowym PAU z okazji 120 rocznicy urodzin і 50- Iecia smierci tego historyka) H Biuletyn APAN. — Nr 38. — 1997.

9. Milczanowski P. Z materialow Stanislawa Kutrzeby... List Wlodzimierza Antoniewicza z 25 pazdziemika 1944 r. do Stanislawa Kutrzeby // Krakowski Rocznik Archiwalny. — T. II. — 1996. — S. 128-135.

10. Skoczek J. Dotychczasowy stan badan nad histori⅝ Lwowa. — Lwow, 1925. —S. 12.

11. Vetulani A. Kutrzeba Stanislaw // PSB. — T. XVI/2. — Z. 69. — Wroclaw — Warszawa — Krakow, 1971. — S. 314-318.

12. Vetulani A. Stanislaw Kutrzeba historyk prawa // KH. — R. LIV — 1947.— S. 12-48.

13. Wierzbicka M. Kutrzeba Stanislaw // SHR — Warszawa, 1994. — S. 282-283.

14. AUJ. — Akta osobowe S II 619. — Teczka personalna S.Kutrzeby; Akta habilitacyjne WP II 138. — Teczka personalna S.Kutrzeby.

15. BZNOW. — Sygn. 11998/11. — S. 3-4, 43-44.

ЛАЩЕНКО РОСТИСЛАВ (1878—1929)

Український історик права, професор УВУ і Української госпо­дарської академії в Подебрадах, член Українського HT в Канаді, засновник і голова Українського правничого товариства в Празі. До­сліджував історію українського права. Лекції по історії українського права (ч. І—II) (1923—24), Копні суди на Україні (1926—27).

1. ЕУ. — Т.4, —Львів, 1994.—С. 1260.

2. Лащенко Ростислав (Некролог) // Україна — 1929. — Грудень.—С. 177.

3. Окиншевич Р. Проф. Р.Лащенко «Лекції' по історії українського права—

ч. І. Княжа доба». Прага, 1923. — 146 с. // Україна. — 1925. — Кн. 5. — С. 147-149.

ЛИННИЧЕНКО ІВАН (1857—1926)

Український історик. Вихованець Київського університету (учень

B. Антоновича), професор Одеського університету. Автор праць з історії Київської Русі та соціально-політичної історії Галицької землі XIV—XV ст. Вече в Киевской области (1881), Взаимные отношения Руси и Польши до конца XII в. (1884), Черты из истории сословий Юго-Западной (Галицкой) Руси XIV-XV вв.

1. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. — K., 1996. —

C. 135, 153-155, 184.

2. ЕУ. — T.4. — Львів, 1994, —С. 1291.

3. Линниченко Іван Андрійович (Некролог) И Україна. — 1927. — Кн. З, —С. 210.

ЛЯНҐЕ ОСКАР (1904—1965)

Польський історик права та економіст. Вивчав право та еконо­міку у Познанському (1922—23) та Ягеллонському (1923—26) уні­верситетах, продовжив навчання, студіюючи статистику, у Лондоні (1929—ЗО, 1934—36). Доктор права (1928), статистики (1931), еко­номіки (1935) Яґеллонського університету. 1938—45 — професор університету в Чикаго. 1949 — професор Головної школи плану­вання і статистики, згодом професор Варшавського університету. Член-кореспондент з 1947 та дійсний член з 1950 ПАМ, з 1950 член Варшавського TH, дійсний член ПАН з 1952, член президії ПАН (1955—57, 1960—62), керівник комітету економічних наук ПАН (1952—65). З 1957 заступник голови Польської Державної Ради. Його ім’ям названо Економічну академію у Вроцлаві (1974), Польське економічне товариство встановило наукову премію (1966) та медаль ім. Оскара Лянґе (1979). Займався проблемами локації міст, теорією економіки, статистикою тощо: Ekonomia polityczna, Lokacja miast Wielkopolski wlasciwej па prawie niemieckim w wiekach srednich etc.

1. Biogramy uczonych polskich. Materialy о zyciu і dzialalnosci czlonk∏w AU w Krakowie, TNW, PAU, PAN / Opr. A.Srodka, RSzczawinski. — T. 1. — Z. 2. — Wroclaw — Warszawa — Krakow, 1984. — S. 293-297.

2. Marmon W. Krakowskie Srodowisko Historyczne w Iatach 1918-1939. — Krakow, 1995. — 164 s.

3. Portrety uczonych polskich. — Krakow, 1974. — S. 293-303;

4. APAN. — II1-3O9: Oskar Lange. — Sygn. 19, 113, 115, 150, 151-157, 234, 237, 244, 263.

5. AUJ. — Akta osobowe S Il 619. — Teczka personalna Oskara Lange; Akta doktorskie WP Il 476. — Teczka personalna Oskara Lange.

OTAMAHOBCbKHft ВАЛЕНТИН (1893—1964)

український історик права та медицини, краєзнавець Поділля, бібліограф, громадський діяч. З 1912 навчався в Київському універ­ситеті, 1913 перейшов до політехнічного інституту, 1917 — на юри­дичний факультет Київського університету; був членом студентської організації «Українська громада». 1917 від партії соціалістів- самостійників обраний членом Центральної Ради. 1918—20 студію­вав у Віденському університеті. 1920 повернувся у Київ і був направ­лений на роботу у Вінницьку філію Всенародної бібліотеки при ВУАН, згодом став її керівником; 1924 створив при бібліотеці Кабі­нет виучування Поділля. Брав участь у роботі Комісії по виучуванню українського права при ВУАН та Науково-дослідної кафедри історії України, очолюваної М. Грушевським. У 20-ті рр. завершив роботу над двома дисертаціями на здобуття наукового ступеня доктора права: про історію магдебурзького права на Поділлі у XIV—XVIII ст. (німецькою мовою); про вінницьку міщанську громаду від кінця XVΠI ст., еволюцію її правового стану та устрою (українською мовою). Арештований 26.08.1929 за сфабрикованою справою «Спілки визволення України» і засланий у Татарію (1930-1944). 1944—64 працював доцентом, а зго­дом професором Красноярського, Сімферопольського, Саратовського, Харківського (з 1958) вузів. 1946 у Московському університеті захистив кандидатську дисертацію Вінниця як тип українського міста Півден­ного Побужжя XIV-XVl cm., а 1954 у Саратові — докторську Міста Правобережної України під владою шляхетської Польщі від середини XVIl до кінця XVIlI ст. З 1958 почав вивчати історію медицини на Правобережній Україні. В серпні 1989 повністю реабілітований.

1. Баженов Л. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX-XX ст. — Кам’янець-Подільський, 1993. — С. 304-305.

2. Воловик В. В. Д.Отамановський у спогадах // Подільська старовина. — Вінниця, 1993. — С. 30-31.

3. Кароваєва Л. В. Д. Отамановський//Тези доповідей 10-ї Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. — Вінниця, 1991. — С. 84-85.

4. Кароєва Л., Шпильова Л. Валентин Дмитрович Отамановський // Подільська старовина. — Вінниця, 1993. — С. 6-13.

5. Кот С. Честі своєї не зрадив (В.Д. Отамановський) // Репресоване краєзнавство (20-30-ті роки). — K., 1991. — С. 133-142.

6. Отамановський В. Автобіографія ув’язненого Валентина Отама- новського//Подільська старовина. — Вінниця, 1993. — С. 13-17.

7. Отамановський В. Моє каяття // Подільська старовина. — Вінниця, 1993, —С. 20-29.

8. Прокопчук В. В.Д. Отамановський — пам’яткоохоронець // Подільська старовина. — Вінниця, 1993. — С. 31-33.

9. Савицька В. Спогади про дядька // Подільська старовина. — Вінниця, 1993. — С. 29-30.

10. Філонов Л. Значення праць В.Д. Отамановського для шкільного краєзнавства на Вінниччині // Тези доповідей 6-ї Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. — Вінниця, 1988. — С. 102-103.

11. Філонов Л. Краєзнавець Отамановський // Вітчизна. — 1990. — № 11. С. 191-192.

ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО НАТАЛІЯ (1884—1973)

Український історик, джерелознавець, археолог. Закінчила істо- рико-філологічне відділення Київських вищих жіночих курсів, де і працювала асистентом історії (з 1912). 1913 склала іспити за істо- рико-філологічний факультет Київського університету. 1916—20 — приват-доцент Київського університету; викладала в таких вищих навчальних закладах Києва: Вищих жіночих курсах А. Жекулиної, Географічному, Археологічному, Художньому інститутах. Науковий співробітник УАН (1924—43). Доктор історичних наук (з 1940), професор Київського університету (з 1941). В роки німецької окупа­ції Києва очолювала Інститут археології ВУАН, Центральний архів давніх актів (до того 1925—27 працювала його співробітником), згодом переїхала до Львова, а звідти до Праги. 1944 — професор УВУ в Празі, з 1945 — у Мюнхені (упродовж багатьох років була деканом філософського факультету); з 1947 — професор Православ­ної Богословської Академії у Мюнхені. Член низки наукових това­риств: Історичного ім. Нестора Літописця у Києві (з 1912), Таврійсь­кої вченої архівної комісії (з 1916), Церковно-археографічної комісії у Львові (з 1944) та Мюнхені (з 1946), Українського історико-філоло- гічного товариства у Празі (з 1944), HTHI (з 1947), УВАН (з 1948) та ін. Автор багатьох праць з історії України, історії церкви, археології, джерелознавства: Палій та Мазепа, Дві концепції історії України та Росії, Українська наука в Україні за совєтської доби та доля істориків, Історичні підвалини УАПЦ, Історія України (т. 1-2) та ін.

1. Верба І. Н. Д. Полонська-Василенко — історик та археограф (1884­1973). Автореферат дис. на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. — K., 1994. — 16 с.

2. Винар Л. Матеріали до біографії Наталії Полонської-Василенко // УІ. — 1983. — Ч. 2-3. — С. 54-72.

3. Винар Л. Матеріали до історії «Спогадів» Н. Полонської-Василенко // УІ. — Т. XXXII. — 1995. — Ч. 1-4. — С. 285-287.

4. Джерелознавство історії України. Довідник / Під ред. М. Варшавчика, Г. Боряката ін. — K., 1998. — С. 194-195.

5. Моргун O До життя Наталі Полонської-Василенко-Моргун // УІ. — 1983, —Ч. 2-3, —С. 50-53.

6. Полонська-Василенко Н. Моя наукова праця (спогади 1914-1916) // УІ. — 1983. — № 2-3. — С. 37-49.

7. Полонська-Василенко Н. Спогади // У1. — T. XXXI. — Ч. 1-4. — 1994. — С. 241-252; T. XXXII. — 1995. — Ч. 1-4. — С. 274-285.

8. Ульяновський В. Наталія Полонська-Василенко: штрихи до портрета // Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. — Т. 1. — K., 1992. — C. V-LIV.

ПОЛЯЧКІВНА ГЕЛЕНА (1881-1942)

(в українській транскрипції сама вона подає Полячек) польський історик. 1905—1909 студіювала історію у відділі філософії Львівсь­кого університету. 1909 отримала ступінь доктора філософії на під­ставі роботи De Lumbres, ambasador francuski і jego misja dyplomatyczna w Polsce w Iatach 1656—1660. 1910 при Львівському університеті склала вчительський іспит з історії та географії. Воло­діла польською, французькою, німецькою, італійською, латинською мовами, крім того читала українською, грецькою, англійською. З науковою метою побувала в Італії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, Бельгії. 1922—1923 студіювала дипломатику та геральдику в Пари­жі. 1930 при Познанському університеті захистила дисертацію, здо­бувши науковий ступінь доцента допоміжних історичних наук, про­вадила заняття у цьому навчальному закладі. 1911—17 була асис­тентом Промислової інспекції у Львові. 1917—1940 працювала в Львівському земському (т. зв. Бернардинському) архіві. 1929— 1939 працювала доцентом допоміжних історичних наук у Львівсь­кому університеті. Проводила дослідження в галузі геральдики, гене­алогії, сфрагістики, дипломатики. Цікавилась проблемами методо­логії та питаннями фахової підготовки архівістів. Брала участь у підготовці перших томів PSB (від 1934 була членом його редакцій­ного комітету). 1909 стала членом польського Геральдичного това­риства, 1920 — HT у Львові, 1928 — членом австрійського Гераль­дичного товариства «Adler» і швейцарського Societe Suisse d’Heraldique, а 1937 — членом-кореспондентом французького So- ciete Francaise d’heraldique et de Sigillographie в Парижі. З 1941 пра­цювала в бібліотеці Оссолінських. На її квартирі з червня 1941 місти­лось Бюро інформації і пропаганди Армії Крайової. В серпні 1942 Г. Полячківна була заарештована гестапо. Восени того ж року роз­стріляна в с. Лисиничах під Львовом.

1. Kiςtbicka A. Polaczkowna Helena //PSB.—Krakow. 1982.—T.XXVII/2. — Z. 113. —S. 267-271.

2. Paιniςcι tych со odeszlι // Archeion. — Warszawa, 1948. — R. XVΠ. — S. 11.

3. Winnicka H. Lwowskie srodowisko historyczne 1918-1939// Srodowiska historyczne II Rzeczypospolitej. — Czςsc V. — Warszawa, 1990. — S. 121-137.

4. ЦДІАУЛ, —Φ. P-1.— On. 1 oc.-Cπp. 2. —Apκ. 38; Φ. 145, —On. 1, —Cnp. 58, —Apκ. 1,3,5,8, 10, 13, 16,28,30,33,36,41,44, 48,51,54, 56, 58, 60, 62, 65, 70, 73, 76, 79, 84, 87, 91, 94, 95, 98, 101, 104, 105, 106, 107, 108, HO, 112,114, 115,119,122,125,127,130, 133,134, 139,140; Cπp. 102, —Apκ. 2818-3069.

5. BZNOW. — Sygn. 11998/11. — S. 53-54.

ПТАШНІК ЯН (1876—1930)

Польський історик культури та міст доби середньовіччя та но­вого часу. Вивчав право та історію в Ягеллонському університеті, працював у Архіві давніх актів у Кракові, університетським бібліоте­карем, 1901—07 в школах Перемишля і Кракова. Докторат в 1903, почесний докторат в 1907 в Ягеллонському університеті, одержав посаду приват-доцента. 31910 титулярний професор, а з 1919 екстра­ординарний професор. 1920-30 ординарний професор Львівського університету ім. Яна Казимира, завідувач кафедри загальної історії доби середньовіччя. Прихильник політики Пілсудського. 1918 член Ліги незалежності Польщі. Член багатьох польських і закордонних наукових товариств, в тому числі ПАМ (кореспондент з 1918, дійсний член з 1929); з 1923 головний редактор KH; проводив архівні дослідження у Ватикані (1903—05, 1909—-11), Нюрнбергу (1911), Бельгії та Лондоні (1912), Угорщині (1913). Частина його рукописів, крім Львова, зберігається у Вроцлаві (Teki Ptasnika). Активно займав­ся виданням джерел. Автор багатьох праць з історії пізнього серед­ньовіччя, серед яких чимало стосується міст і міщанства: Miasta w Polsce, Miasta і mieszczanstwo w dawnej Polsce, PospolstwoJego rola і znaczenie w dziejach Krakowa, Z dziejow kultury wloskiego Krakowa etc.

1. Biarikowski W. Ptasnik Jan // PSB. — T. XXIX/2. — Z. 121. — Wroclaw — Warszawa — Kiakow, 1986. — S. 303-308.

2. Bujak F. Spuscizna rςkopismienna Jana Ptasnika // Sprawozdania PAU. — T. 35.— 1930, —Nr3. —S. 14-17.

3. Charewiczowa L. Historiografia і milosnictwo Lwowa. — Lwow, 1938. —

S. 135-136.

4. Charewiczowa L. Jan Pta.-nik // Przegl¾d Humanistyczny. — 1930. — Z. V. — S. 242-290.

5. Marmon W. Krakowskie srodowisko historyczne w Iatach 1918-1939. — Krakow, 1995. — 164 s.

6. Skoczek J. Dotychczasowy stan badari nad historic Lwowa. — Lwow, 1925, —S. 13-14.

7. Tymieniecki K. Zarys dziejow historiografιi polskiej. — Krakow, 1948. —

S. 92-93.

8. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. — Program wykladow na rok akademicki 1924/1925. — Lwow, 1924. — S.37; Program wykladow na rok akademicki 1925/1926. — Lwow, 1925. — S. 39; Program wykladow na rok akademicki 1927/1928. — Lwow, 1927. — S. 29; Program wykladow na rok akademicki 1928/1929. — Lwow, 1928. — S. 26-27; Program wykladow na rok akademicki 1929/1930. — Lwow, 1929. — S. 27-28; Sklad Uniwersytetuwlatach akademickich 1925/1926 і 1926/1927. — Lwow, 1926. — S. 12; Sklad Uniwersytetu w roku akademickim 1927/1928. — Lwow, 1927. — S. 9; Sklad Uniwersytetu w Iatach akademickich 1928/1929 і 1929/1930. — Lwow, 1930. — S. 12;

9. Wierzbicka M. Ptasnik Jan // SHP. — Warszawa, 1994. — S. 433.

10. WinnickaH₁Lwowskiesrodowiskohistoryczne 1918-1939//Srodowiska historyczne Il Rzeczypospolitej. — CzςscV. — Warszawa, 1990. — S. 121-137.

11. ЛНБ. Відділ рукописів. — Φ. 5: Оссолінські. — On. 1. — Cπp. 7333/11. — 1052 apκ.

12. ЛНБ. Відділ рукописів. — Ф. 90: Птасьник Я. — 3200 арк.

СКОЧЕК ЮЗЕФ (1903—1966)

Польський історик освіти та культури; історик міста Львова. Навчався у Львівському університеті, докторат 1926. Вчитель, пра­цівник Архіву міста Львова 1923—39, у роки II Світової війни працював у Львові спершу у відділі бібліографії Української Академії Наук, згодом у Львівському державному архіві. З 1946 проживав у Кракові; почесний докторат у тому ж 1946 у Любліні

в Католицькому університеті. Працював у Яґеллонському універси­теті: доцент 1954, екстраординарний професор 1964; з 1958 одночас­но викладав у Вищій педагогічній школі в Катовіцах. Член HT у Львові, низки інших наукових товариств. Ранні праці з історії Львова: Ze studiow nad Sredniowiecznym Lwowem, Studia nad patrycjatem Iwowskim wiekowsrednich, гшєїс Wychowanie Jagiellonow, Wychowanie Wazow, Wychowanie і Szkolnictwo w Sredniowiecznej Polsce₁ Stosunki kulturalne Polski z Zachodem w XV w. та ін.

1. Charewiczowa L. Historiografia і milosnictwo Lwowa. — Lwow, 1938. — S. 138-139.

2. Winnicka H. Lwowskie srodowisko historyczne 1918-1939 ∕/ Srodowiska historyczne II Rzeczypospolitej. — CzςscV. — Warszawa, 1990. — S. 121-137.

3. Winnicka H. Skoczek Jozef H SHP. — Warszawa, 1994. — S. 477.

4. ЦДІАУЛ. — Φ. P-I: Архів ЦДІА України в м. Львові. — On. 1 oc.. — Спр. 1. — Арк. 3.

5. ЦДІАУЛ. — Ф. 55: Архів давніх актів м. Львова. — On. 1. — Спр. 36. — 8 apκ.; Cnp 39. — 83 арк.

СОХАНЄВИЧ КАЗІМЄЖ (1892—1930)

Польський історик, архівіст, геральдист. Навчався на гуманітар­ному факультеті у Львівському університеті та у Відні. 1919—20 — заступник керівника варшавського відділу Польського військового архіву. 1923—29 працював учителем історії та географії у львівських гімназіях, експерт польської ревіндикаційної комісії в CPCP. З осені 1929 керівник Міського архіву в Торуні, член багатьох наукових товариств, активний організатор наукового життя, особливо у Львові. Праці з історії південно-руських земель і допоміжних історичних наук: дипломатики, геральдики, сфрагістики, архівістики, метрології тощо; щодо міської проблематики, особливу увагу приділяв історії Замостя. Dzieje Zamoscia w dobieprzed Iokacjq_ паprawie niemieckim, Najdawniejsze dyplomy Witolda w. ks. Iitewskiego₁ Herb Lwowa та ін.

1. Kuczyriski S.K. Sochaniewicz Kazimierz Roman // SHP. — Warszawa, 1994.— S. 485.

"^q?E 245 3S?^,τ

2. Winnicka H. Lwowskie srodowisko historyczne 1918-1939// Srodowiska historyczne II Rzeczypospolitej. — Czqsc V. — Warszawa, 1990. — S. 120.

3. ЛНБ. Відділ рукописів. — Φ. 108: Соханевич К. —4500 арк.

СОХАНЄВИЧ СТЕФАН (1891—1917)

Польський архівіст, історик права. Навчався у Львівському універ­ситеті, вивчав історію під керівництвом Л. Фінкеля і С. Закшевського та історію права під керівництвом О. Бальцера (докторат 1915). Працю­вав у Крайовому архіві гродських і земських актів у Львові. Активний член Львівського HT. Займався проблемами архівістики та низки інших допоміжних наук, видавничою справою, вивчав окремі економічні та правові питання історії, окремо досліджував вплив німецького права на суспільно-економічні зміни окраїнних земель Речі Посполитої в XIV— XVIII ст. Був активним противником краківської історичної школи. Zapowiedz zwrotu w historiografiipolskiej a szkota krakowska, Wojtostwa і soltystwa pod wzglςdem prawnym і ekonomicznym w ziemi Iwowskiej, Archiwum Krajowe Aktow Grodzkich і Ziemskich we Lwowie та ін.

1. Bukowski W. Sochaniewicz Stefan // SHP. — Warszawa, 1994. — S. 485.

2. STNL. — Lwow, 1921, —Z. 2.-S. 81

3. ЦДІАУЛ. — Φ. 145: Земський архів у μ. Львові -On. 1. — Спр. 96.— 22 арк.

ХАРЕВИЧОВА ЛЮЦІЯ (1897—1943)

Польський історик, займалась суспільно-економічною історією та проблемами культури. Навчалась у Львівському університеті під керівництвом Я. ПтасьнікатаФ. Буяка, згодом поглиблювала освіту в Парижі. Докторат захистила у 1921, а почесний докторат здобула 1937 у Львові. З 1931 працювала охоронцем Історичного музею у Львові та у Львівському університеті на Гуманітарному факультеті (спершу як асистент професора Я. Пташніка). У серпні 1940 пере­їхала у Варшаву, де працювала у Бібліотеці Замойських, проводячи одночасно таємну науково-публіцистичну діяльність, арештована в липні 1943, загинула в концтаборі в Освенцим!.

1. ЦДІАУЛ — Ф. 55: Архів давніх актів м. Львова. — On. 1. — Спр. 38. — Арк. 1-4; Спр. 40. — Арк. 1-35; Спр. 41. — Арк. 1;Спр. 255. — Акр. 1-23.

2. Charewiczowa L. Historiografia і milosnictwo Lwowa. — Lwow, 1938. — S. 139-140.

3. Skoczek J. Dotychczasowy stan badan nad histori⅞ Lwowa. — Lwow, 1925. —S. 11.

4. Winnicka H. Charewiczowa Lucja // SHP. — Warszawa, 1994. — S. 72-73.

5. STNL.-R. XIV.—Z. 1, —Lwow, 1934. —S. 92.

6. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Spis wykladow w roku

akademickim 1937/1938. — Lwow, 1937. — S. 51; Spis wykladow w roku akademickim 1938/1939. — Lwow, 1938. — S. 52; Spis wykladow w roku akademickim 1939/1940. — Lwow, 1939. — S. 48; Program wykladow na rok akademicki 1925/1926. — Lwow, 1925. — S. 40; Program wykladow na rok

akademicki 1927/1928. — Lwow, 1927. — S. 29; Program wykladow na rok

akademicki 1929/1930. — Lwow, 1929. — S. 29; Program wykladow na rok

akademicki 1930/1931. — Lwow, 1930. — S. 30; Program wykladow na rok

akademicki 1931/1932. — Lwow, 1931. — S. 46; Program wykladow na rok

akademicki 1936/1937 і 1937/1938. — Lwow, 1937. — S. 40.

7. Winnicka H. Lwowskie srodowisko historyczne 1918-1939 // Srodowiska IristorycznellRzeczypospolitej. — CzςscV. — Warszawa, 1990. — S. 121-137.

8. ЛНБ. Відділ рукописів. — Φ. 136: Харевичева Л. — Спр. 5; Спр. 69.

ХОДИНЄЦЬКИЙ ІҐНАЦІЙ (1786—1847)

Польський історик, кармеліт (з 1809). 1811 став капеланом, в ордені досягнув посади секретаря провінції. Був надзвичайно еру- дованим, хоч і не здобув спеціальної освіти. Написав біобібліогра- фічний довідник польської науки, був першим істориком Львова, вивчав історію ордену кармелітів на польських землях, писав окремі загальні компілятивні роботи: Dykcjonarz uczonych Polakowzawierajqcy krotkie rysy ich zycia і Szczegolnie Wiadomosci оpismach і krytyczny rozbior Wazniejszych dziel..._l Historia Stolecznego krolestwa Galicji і Lodomerii miasta Lwowa od zalozenia jego az do czasow terazniejszych, Wiadomosc historyczna о fundacjach klasztorow zakonu karmelitaιiskiego niegdys w Polsce іLitwie, apozniejpodpanowaniem Austrii, Rosji іPruszostajqcych, Dzieje historyczno-polityczne Europy і innych czζsci swiata na poczqtku wieku XlX (cz. 1-6) та ін.

1. Charewiczowa L. Historiografia і milosnictwo Lwowa. — Lwow, 1938. — S. 101.

2. Grzeskowiak-Krwawicz A. Chodyniecki Ignacy // SHP. — Warszawa, 1994, —S. 77.

3. Skoczek J. Dotychczasowy Stan badan nad historj⅜ Lwowa. — Lwow, 1925, —S.6.

4. ЛНБ. Відділ рукописів. — Φ. 4. — Cπp. 1086-1089.

ЧОЛОВСЬКИЙ АЛЕКСАНДР (1865—1944)

Польський історик, дослідник Галичини і Західного Поділля, один із піонерів військової історії Польщі. Вивчав право та історію у Віденському та Львівському університетах, доктор (з 1890). Орга­нізатор і директор Львівського міського архіву (з 1891), 1906—1939 — директор львівських музеїв, член Львівського HT. Займався видав­ничою діяльністю (джерела з історії Львова). Праці з військової істо­рії, історії Русі, Галичини, польсько-молдавських зв’язків: Bitwapod Obertynem 22 sierpnia 1531, Wojna polsko-turecka 1675, Kodak. Przyczynki do zalozenia і upadku twierdzy та ін.

1. Баженов Л. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX — XX ст. — Кам’янець-Подільський, 1993 — С. 393.

2. Charewiczowa L. Historiografia і milosnictwo Lwowa. — Lwow, 1938. —

S. 106-109.

3. Skoczek J. Dotychczasowy stan badari nad historic Lwowa. — Lwow, 1925, —S. 12.

4. STNL. — R. XVL — Z. 2. — Lwow, 1936. — S. 205-207.

5. WawerZ. Czolowski-Sas Aleksander// SHP. — Warszawa, 1994. — S. 96.

6. Zbiory rςkopisow w bibliotekach і muzeach w Polsce / Opr. D. Kamolowa, K. Muszyriska. — Warszawa, 1988. — S. 335.

7. ЦДІАУЛ. — Φ. 55. — On. 1. — Cπp. 109. — 20 apκ.; Cπp. 148. — 8 арк.;Спр. 173. — 5apκ.jCπp. 174. — 2арк.;Спр. 182. — И арк.;Спр. 199.— 11 apκ.; Спр. 250. — 91 apκ.; Спр. 257. — 6 apκ.; Спр. 258. — 146 apκ.; Спр. 259. — 148 арк.; Спр. 263. — 61 арк.; Спр. 264. — 10 арк.; Спр. 265. — 5 арк.; Спр. 281. — 47 арк.; Ф. 360. — On. 1. — Спр. 387. — Арк. 3.

8. AGAD. — Zbiyr Aleksandra Czoiowskiego. — Sygn. 1-15, 280, 285­288, 302-325.

ШАРАНЕВИЧ ІЗИДОР (1829—1901)

Український історик, археограф, член НТШ у Львові. Закінчив гімназію в м. Бережани, вчителював на Львівщині. 3 1871 доцент Львівського університету, з 1873 — професор кафедри «історії Га­лицької й князівства Володимирського», а згодом професор авст­рійської історії. Засновник археологічного музею у Львові (1899). Належав до москвофільського напрямку, хоч у поглядах своїх був доволі поміркованим, викладав і писав роботи «язичієм», польською та німецькою мовами. Праці здебільшого з історії Галичини: Cmapo- давные Галицкии городы, История Галицко-Волынской Руси от найдавнейших времен до року 1453, Ставропигийская церковь во Львове та ін.

1. Баженов Л. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст. — Кам’янець-Подільський, 1993 — С. 395.

2. Грушевський М. Ізидор Шараневич // ЗНТШ. — T. XLV. — Львів, 1902, —С. 1-13.

3. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. — K., 1996. — С. 182-183.

4. Кісь Я., Педич В. Професор І. Шараневич — дослідник Старо­давнього Галича // Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Галич, 19-21 серпня 1993 р. — Львів, 1993 — С. 88-89.

5. Кравець С. !.Шараневич // Архіви України — 1969. — № 4. — С. 52-54.

6. Павлик О. Ізидор Шараневич і його історичне діло (3 нагоди 100- ліття народження) // Україна. — 1929. — Липень-серпень. — С. 114-120.

7. Педич В. Львівська історична школа М.Грушевського (1894-1914). — K., 1996, —23 с.

8. Педич В. Професор С.Шараневич як історик Галичини // Дроп»- бицький краєзнавчий збірник. — Дрогобич, 1995. — С. 50-53.

9. Charewiczowa L. Historiografia і milosnictwo Lwowa. — Lwow, 1938. S. 83-86.

10. Skoczek J. Dotychczasowy stan badafi nad historic Lwowa. — Lwow₁ 1925, —S.6.

11. ЛНБ. Відділ рукописів. — Ф. 170: Шараневич І.

ШНАЙДЕР АНТОНІЙ (1825—1880)

Польський краєзнавець. Скопіював багато документів, які відносяться до історії Галичини, і поміж ними актові книги та гра­моти стосовно проблеми магдебурзького права в цьому регіоні. Опублікував важливу для свого часу роботу Miasta і miasteczka w Galicyi (1865) та уклав перший Przewodnikро miescie Lwowie (1871), що попри гостру критику був перевиданий вдруге (1875). Основна частина особистого архіву та знаменитих «Тек» Шнайдера зберіга­ється у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. Львівська частина матеріалів краєзнавця, що надійшли в Оссолінеум згідно із заповітом після його смерті складається з 282 тек, поділених на 7 окремих груп. Частина зібраних і скопійованих Шнайдером доку­ментів була передана до краківського архіву, де і нині зберігається під назвою «Тек Шнайдера».

1. Гошко Т. Джерела та історіографія Польщі щодо проблеми магдебурзького права України XIV—XVU ст. // Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісії НТШ у Львові (1995-1997 рр.).—Львів, 1998, —С. 68-78.

2. Пісковий С. [Дашкевич Я.] Львівські «Теки» А.Шнайдера як історико- краєзнавче джерело // Архіви України. — 1965. — № 4. — С. 73-76.

3. Charewiczowa L. Niedoceniony krajoznawca Lwowski Antoni Schneider. — Lwow, 1938 - 14 ή.

4. Kaminski A. «Archiwy Ukrajiny» — naukowo-informacyjny biuletyn archiwalnego Uprawlinnia pri radi ministrow URSR. — N 4 (72). Kijiv // Archeion. — XLV — Warszawa, 1966. — S. 238-240.

5. Podgorski W. Antoni Sznejder, autor «Encyklopedyi do Krajoznawstwa Galicyi» // Klosy — T. XX. — Warszawa, 1875. — Nr 504. — S. 115-118.

6. ЛНБ. Відділ рукописів. — Φ. 144: Шнайдер A.

7. AGAD. — Zbior Aleksandra Czolowskiego. — Sygn. 466. — S. 1-11.

8. Archiwum Panstwowie w Krakowie. — Teki Antoniego Szneidera.

ЯВОРСЬКИЙ ФРАНЦІШЕК (1873—1914)

Польський історик, популяризатор, журналіст. Вивчав право у Львівському університеті. З 1903 працював у міському архіві. 31911 секретар магістрату. Редактор газети «Kurier Lwowski» і її тижневих додатків «Tydzieii» та «Na Ziemi Naszej», співзасновник Товариства любителів історії Львова. Автор багатьох популярних статей і кни­жок з історії регіону, видавець джерел. Obrona Lwowa 1655, Krolowie polscy we Lwowie, Lwow za Wladyslawa Jagielly та ін.

1. Франц Яворський (некролог)//Україна.— Кн. 2.— 1914. — С. 147.

2. Charewiczowa L. Historiografia і milosnictwo Lwowa. — Lwow, 1938. — S. 126-132.

3. Skoczek J. Dotychczasowy stan badan nad historic Lwowa. — Lwow, 1925, —S. 5.

4. Maciuk О. Zespoly archiwalne Karola Badeckiego, Wladyslawa Lozihskiego і Franciszka Jaworskiego w Centralnym Pahstwowym Archiwum Historycznym we Lwowie H Lwow. Miasto, Spoleczehstwo, kultura. — T. II. — Krakow, 1998. —C. 504.

5. Stobiecki R. Jaworski Franciszek H SHP. — Warszawa, 1994. — S. 204.

6. ЦДІАУЛ. — Φ. 55: Архів давніх актів м. Львова. — On. 1. — Спр. 82. — 33 арк.

ЯКОВЛІВ АНДРІЙ (1872—1955)

Український історик права. Випускник Київської духовної семіна­рії (1890—1894). 1894-1898 — вчитель у Черкасах. 1898—1902 — навчався у Дерптському (Тартуському) університеті. 1901—1902 — опрацьовував матеріали Варшавського головного архіву, Варшавсь­кої казенної палати, бібліотек. Член Української студентської грома­ди в Дерпті. 1903 переїхав до Києва. 1904 склав державні канди­датські іспити в Університеті св. Володимира; службовець Київської казенної палати; з 1913 — адвокат округи Київської судової палати;

1910— 1918 — помічник юрисконсульта Київської міської управи;

1911— 1918 — викладав основи права в Київській 1-й комерційній школі, курс державного бюджету в Народному у-ті в Києві. З 1907 — дійсний член Українського наукового товариства, член Київської «Просвіти»; організатор Товариства українських адвокатів в Києві (1917), один з фундаторів Українського правничого товариства. Члш і Української Центральної Ради, 1918 — директор Канцелярії УІ (І* Член Української Партії Соціалістів-Федералістів. Посол України до Австро-Угорщини. За Гетьманату — директор департаменту чу­жоземних зносин Міністерства закордонних справ. 1919—1923 — голова дипломатичної місії УНР у Голландії та Бельгії. Доцент фа­культету права та суспільних наук УВУ; 1924 — секретар, 1926 — економічний референт УВУ, екстраординарний, з 1929 — ординар­ний професор цивільного права. 1935—45 — завідувач кафедри цивільного права, 1930—31,1944—45 ректор УВУ. Професор права Української Господарської академії у Подєбрадах та Високої школи політичних наук. 1938 — генеральний секретар Української Моги- лянсько-Мазепинської AH, 1939 — виконував обов’язки директора Українського наукового інституту у Варшаві. Дійсний член Науко­вого товариства ім. Т. Шевченка, член Історико-Філософічного това­риства у Празі, засновник і голова Українського Академічного комітету при Міжнародній Комісії для інтелектуальної співпраці при Лізі Націй у Женеві, голова і постійний представник Українського товариства Ліги Націй. 1945 переїхав до Західної Німеччини, згодом до Бельгії, з 1952 проживав у США. Дійсний член УВАН, голова правничої секції. Вивчав теорію та історію права: право цивільне, процесуальне, звичаєве, розробляв проблеми договірної системи України та Росії у XVIII ст., вплив старочеського права на українсько- литовське, проблеми кодифікації українського права тощо. Праці: Вплив Старочеського права на право Українське Литовської доби XV-XVI в. (1929), Українське звичаєве процесуальне право (1931), До історії кодифікації українського права XVII в. (1937), Німецьке право в працях українських правників XVIII cm. (1942), Das deutsche Recht in der Ukraine und seine Einfliisse auf das ukrainische Recht im 16. bis 18 Jahrhundert (1942), Нові джерела кодексу «Права по которым судится Малороссийский народ» (1944), Український кодекс 1743 року «Права, по которым судится малороссийский народ». Його історія, джерела та систематичний виклад змісту (1949) тощо.

1. Вєтухів М. Яковлів Андрій // Онацький Є. Українська мала енциклопедія. — Буенос Айрес, 1957-1967. — С. 2123.

2. Корпус магдебурзьких грамот українським містам: два проекти видань 20-х—40-х років XX ст. // автори-упорядники В. Андрейцев, В. Ульяновський, В. Короткий — K., 2000. — С. 210-214.

3. Кривенко С. Андрій Яковлів (до 120-річчя з дня народження) // Родовід (Черкаси). — 1992. — № 3 — С. 48.

4. Кривенко С. Андрій Яковлів // Яковлівські читання. — Черкаси, 2000. — С. 4-6.

5. Український вільний університет у Празі в роках 1926-1931. — Прага, 1931, —С. 84-87.

6. Ульяновський В. Історик українського права Андрій Яковлів,7 KC. — 1994, —N5.

7. Ульяновський В. Корпус магдебурзьких грамот українським містам: забутий проект // Самоврядування в Києві: історія та сучасність. Матеріали міжнародної конференції, присвяченої 500-річчю надання магдебурзького права. Київ, 26-27 листопада 1999 року. — K., 2000. — 110-122.

Ювілей А. І.ЕЯковліва // Україна. — 4.8. — Париж, 1952. — С. 689.