11.1. Поняття і система способів забезпечення законності
У загальнотеоретичному розумінні "законність" розглядається як специфічний державноправовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов'язковість юридичних норм у суспільстві і державі. Її суть полягає в обов'язковості виконання приписів правового характеру. У сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління ця вимога проявляється особливо суворо. Вона міститься у багатьох нормативних актах, починаючи з Конституції України, і формулюється, як правило, згідно із законом і заснована на ньому. Юридичні норми є обов'язковими для всіх і доти, поки вони не змінені або не відмінені, всі державні і недержавні структури, їх представники, формування громадськості, громадяни України та іноземці зобов'язані суворо 'їх дотримуватися. Таким чином, законність, поперше, передбачає наявність законів, що виражають волю народу і відображають пізнані об'єктивні закономірності суспільного розвитку, подруге, означає одноманітне розуміння, застосування, безумовне і точне виконання законів і заснованих на них інших правових актів усіма державними органами, посадовими особами, громадянами, громадськими формуваннями. Законність у сфері державного управління грунтується на таких принципах: 1) загальнообов'язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян 660 Глава 11 тощо. Саме в цьому проявляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах; 2) єдності законності, тобто одноманітному розумінні і заснуванні законів на всій території держави; 3) неприпустимості протиставлення законності і доцільності. Це означає, що сам закон є вищим ступенем прояву доцільності. Даний принцип не виключає творчого розуміння закону і законності, а саме передбачає, що будьякий варіант рішення при застосуванні закону повинен обов'язково здійснюватися в рамках правових приписів. Законність у діяльності державного апарату виявляється у такому: 1) всі рішення, що приймаються державним органом, повинні відповідати чинному законодавству; 2) рішення, що приймаються державним органом, не повинні виходити за межі повноважень цього органу, тобто вони можуть прийматися тільки з питань, що віднесені до його компетенції; 3) усі рішення державних органів приймаються у такому порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам; 4) взаємовідносини державних органів з недержавними структурами, громадянами та їх об'єднаннями, а також іншими громадськими формуваннями (органи самоорганізації населення) здійснюються у межах взаємних прав і обов'язків, які визначені на законних підставах. Послідовна і сувора реалізація законності передбачає наявність відповідної системи її гарантій. В ній розуміють, поперше, загальні умови або передумови законності; подруге, спеціальні юридичні або організаційноправові засоби забезпечення режиму законності. До загальних належать політичні, економічні, організаційні, ідеологічні умови, що існують у державі. Найважливішими політичними передумовами законності є: а) режим демократії; б) широка гласність. Досвід багатьох країн свідчить, що демократія і гласність можуть реально існувати тільки в умовах незалежного від держави громадянського суспільства, політичного плюралізму, свободи друку, поділу влади. 661 убезпечення законності у державному управлінні Тільки реальний поділ влади, існування не залежних від правлячої партії, держави засобів масової інформації, партій, децентралізація державних структур можуть стати справжніми гарантами режиму законності. До економічних передумов законності можна віднести як досягнутий рівень добробуту і наявність у держави необхідних ресурсів, так і фактичну гарантованість прав громадян, організацій, їхню економічну свободу, багатоукладність економіки, існування ринку товарів, капіталів, трудових ресурсів, послуг тощо. Велике значення для існування законності і правопорядку має правова культура посадових осіб та громадян, правосвідомість, засновані на визнанні абсолютної цінності основних прав людини. Велике значення має добре здійснюване переконання, а також вміло організоване заохочення. На стан законності в управлінні суттєво впливають такі організаційні фактори, як структура апарату, кваліфікація службовців, ефективність функціонування системи підготовки персоналу, чіткий і раціональний поділ повноважень тощо. Не остання роль для створення умов по зміцненню і підтримці режиму законності належить організаційним заходам щодо зменшення рівня таємності, створення відомчих центрів інформації і зв'язків з громадськістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідації апаратних надмірностей та ін. Спеціальні юридичні засоби забезпечення законності в основному концентруються у сфері виконавчої влади і виражаються в функціонуванні особливого державноправового механізму, який складається з: а) організаційноструктурних формувань; б) організаційноправових методів. Організаційноструктурні формування — це ті органи держави і недержавні структури, на які покладено обов'язок по підтриманню і зміцненню режиму законності. Організаційноправові методи — це види діяльності організаційноструктурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забезпечення законності. 662 Глава 11 В юридичній теорії і практиці ці організаційноправові методи прийнято називати способами забезпечення законності. Залежно від змісту, характеру, особливостей застосування, юридичних наслідків розрізняють такі способи забезпечення законності: а) контроль; б) нагляд; в) звернення до державних органів із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забезпечення законності. Практика свідчить про те, що застосування перелічених способів є надійною гарантією забезпечення законності в управлінській системі держави.
Еще по теме 11.1. Поняття і система способів забезпечення законності: