3. Р.В. Ігонін. Реформування органів примусового виконання судових рішень // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право), 3(50) 2010, - С. 142149.

РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

У даній статті досліджено можливі напрями реформування органів примусового

виконання судових рішень. Проаналізовано відповідний міжнародно-правовий досвід.

This article investigates possible directions for reforms of public agency of enforcement of

judicial decision. Analyses of the relevant international law is provided.

Ключові слова: реформування, орган примусового виконання судових рішень, суд.

Актуальність дослідження можливих напрямів реформування органів примусового виконання судових рішень зумовлена необхідністю покращити їх функціональні спроможності та удосконалити структурно-орагнізаційні основи, визначальні для їх діяльності. Окремі аспекти функціонування органів примусового виконання судових рішень досліджувалися у працях М. Г. Авдюкова, А. М. Авторгова, Гончаренка Ю. М., Грошевого М. А., Гурвіча Т. Н., Добровольської П. П., Заворотька В. Т., Маляренка Д. Я., Малєшина І. Є., Марочкіна І. Б., Морозової А. І., Перепелиці Д. М., Притики А. О., Селіванова А. К., Сергун В. В. Сердюка В. С., Є. В. Фесенка, С. Я. Фурси, Н. М. Чепур- нової, Н. А. Чечіної, І. У. Чіналієвої, М. С. Шакарян, С. В. Щербак, В. П. Шибіко, М. Й. Штефана, О. З. Хотинської та інших.

Метою даної статті є дослідження можливих напрямів удосконалення функціонування органів примусового виконання судових рішень.

Стосовно дослідження можливих напрямів реформування органів примусового виконання, на нашу думку, доречно і актульно звернутися до аналогів міжнародно-правового досвіду.

Так, органом примусового виконання рішень у Швеції є суд [1, с. 253-254]. У Сполучених Штатах Америки одним з органів примусового виконання по окремих категоріях справ є служба судових виконавців окружної судової ради [1, с. 254255].

Деякі з країн СНГ мають подібний досвід організації функціонування органів примусового виконання судових рішень. У Казахстані Комітет по судовому адмініструванню при Верховному Суді Республіки Казахстан є уповноваженим дер- жавним органом, що забезпечує своєчасне виконання виконавчих документів та здійснює організаційне і методичне керівництво діяльністю судових виконавців. Комітет очолює голова, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом Республіки Казахстан за поданням Голови Верховного Суду Республіки

© Ігонін Р. В., 2010

Казахстан [2]. При цьому реальне виконання судових актів є одним із найвищих серед країн Співдружності Незалежних Держав і перебуває на рівні 70-75 % [3].

У Республіці Білорусь служба судових виконавців входить до системи відповідних судів. Так, служба судових виконавців господарських судів входить у систему господарських судів Республіки Білорусь.

Служба складається з управління контролю за виконанням судових постанов Вищого Господарського Суду (далі - управління контролю), очолюваного начальником управління контролю - головним судовим виконавцем господарських судів Республіки Білорусь, і відділів виконання постанов господарських судів областей та м. Мінська (далі - відділ виконання), очолюваних старшими судовими виконавцями.

Управління контролю складається з відділу організації та контролю та відділу виконання постанов господарських судів Республіки Білорусь, очолюваних старшими судовими виконавцями.

Службу очолює начальник управління контролю - головний судовий виконавець господарських судів Республіки Білорусь. Усі працівники управління контролю призначаються на посади та звільняються з посад Головою Вищого Господарського Суду [4].

У разі позитивного вирішення питання щодо включення органів примусового виконання рішень до складу судової системи пропонується за ними зберегти повноваження стосовно виконання всіх виконавчих документів передбачених ст. 3 Закону України „Про виконавче провадження”, а саме:

- виконавчих листів, що видаються судами, та наказів господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейсь- кого суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України;

- ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом;

- судових наказів;

- виконавчих написів нотаріусів;

- посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

- постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

- рішень органів державної влади, прийнятих з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

- постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

- рішень інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

- рішень Європейського суду з прав людини.

Наша позиція зумовлюється тим, що у разі передачі органу примусового виконання рішень до складу судової системи зростуть гарантії виконання рішень у цілому, тому цілком логічно за органом примусового виконання, крім судових рішень, виконавчих листів, виданих судами, судових наказів залишити виконання рішень деяких інших органів і посадових осіб, що становлять особливий інтерес для держави.

Ми не можемо погодитися з позицією О. З. Хотинської, яка пропонувала у разі „виведення Державної судової адміністрації України із системи виконавчої влади підпорядкувати їй органи виконання судових рішень” [5, с. 167].

На нашу думку, орган, який виконує судові рішення, не повинний бути підпорядкований Державній судовій адміністрації України безвідносно до того, чи буде вона включена до складу судоустрою чи ні.

Органи примусового виконання судових рішень повинні бути незалежним структурним утворенням у межах судової системи. Свої міркування ми обґрунтовуємо наступним:

- різне функціональне спрямування зазначених органів (Державна судова адміністрація України здійснює організаційно-технічне забезпечення судової діяльності, а органи виконання судових рішень забезпечують підтримання авторитету правосуддя);

- підпорядкування органів виконання судових рішень Державній судовій адміністрації України призведе до концентрації в її „руках” необгрунтовано широких повноважень;

- у разі підпорядкування органів виконання судових рішень Державній судовій адміністрації України збільшиться кількість посадових осіб, спроможних впливати на хід виконання судових рішень.

Нами було вказано на те, що включення органів виконання судових рішень до судоустрою сприятиме підвищенню ролі і авторитету правосуддя. Однак відкритим залишається питання, чи не знизиться в результаті такої реформи органів виконання судових рішень ефективність процедури виконавчого провадження.

Щодо ефективності процедури виконання судових рішень, то, на думку Д. Я. Малєшина, вона характеризується категоріями якості та оперативності. Він вважає, що оперативність виконання найкраще забезпечується органами виконавчої влади, а якість (гарантованість прав учасників виконавчого провадження ) - судом [6, с. 101-105].

На жаль, на сьогодні інститут виконавчого провадження є далеким від стану збалансованості з огляду на співвідношення оперативності та якості виконання судових рішень.

Так, якщо компонент оперативності є до певного рівня забезпечений і виражений у діяльності Державної виконавчої служби (маються на увазі загальні методологічні підходи, а не реальний стан справ у царині виконавчого провадження), то у сфері забезпечення якості (гарантованості прав учасників виконавчого провадження) на методологічному рівні існують вагомі проблеми.

Суд значною мірою є усунутим від процесу гарантування прав учасників виконавчого провадження. Отже, для того щоб підвищити якість виконавчого провадження, роль суду (судді) у виконавчому провадженні повинна зрости. Зміцнення у виконавчому провадженні позицій суду сприятиме реальному захисту прав особи.

Вважаємо, що, виходячи з потреби забезпечення оптимального співвідношення оперативності і якості, суди (судді) повинні:

- здійснювати загальний контроль за діяльністю органу виконання судових рішень;

- бути наділені кадровими повноваженнями стосовно призначення та звільнення керівника органу примусового виконання рішень;

- бути наділені достатніми повноваження для впливу на найбільш важливі для виконавчого провадження процесуальні

дії;

- бути наділені правом, з власної ініціативи, проводити перевірку того чи іншого виконавчого провадження;

- бути наділені правом на відвід державного виконавця.

У свою чергу, прикладом збільшення обсягу повноважень для впливу на найбільш важливі для виконавчого провадження процесуальні дії може слугувати пропозиція О. З. Хотинської, яка, „стосується такої процесуальної дії, як повернення виконавчого документа стягувачеві без виконання (ст. 40 Закону України „Про виконавче провадження”)”. На її думку, „лише суд, який видав виконавчий документ, належним чином може оцінити обґрунтованість підстав для повернення виконавчого документа без виконання у випадку відсутності у боржника коштів або майна, на яке може бути звернено стягнення і неможливості встановити місцезнаходження боржника чи його майна, та перевірити, чи всі заходи були вжитті до його розшуку. Таким чином, у ст. 40 Закону доцільно було б встановити, що повернення виконавчого документа стягувачеві без виконання здійснюється судом, який видав виконавчий документ [5, с. 85].

У свою чергу, надання судам права ініціювати відвід державного виконавця стане додатковою гарантією забезпечення якості виконавчого провадження.

Проте суд не повинний бути наділений повноваженнями, що стосуються безпосереднього здійснення окремих процедурних чи технічних дій виконавчого провадження, оскільки від цього постраждає оперативність виконання судових рішень.

Щодо забезпечення оперативності виконавчого провадження, то, як уже зазначається, на загальному методологічному рівні визначені правильні орієнтири для вирішення даного завдання (мається на увазі створення спеціалізованого органу державного управління у сфері виконавчого провадження).

Підтвердженням цього є перелік прав державного виконавця, які йому надано з метою гарантування оперативного виконання судових і рішень інших державних органів. Так, відповідно до ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження” державний виконавець має право:

- одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

- проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність, без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами;

- здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників;

- безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, коли необхідно, примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

- на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження” накладати арешт на грошові ко- шти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які перебувають на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

- використовувати за згодою власника приміщення, в тому числі, що є в комунальній власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

- звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз’ясненням рішення з заявою про видачу дубліката виконавчого документа, порушувати клопотання про встановлення чи зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

- звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або іншої особи, у якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові, від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання;

- викликати громадян і посадових осіб щодо виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, а у разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;

- залучати до проведення виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб’єктів оціночної діяльності - суб’єктів господарювання;

- накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

- застосовувати під час проведення виконавчих дій від- еозапис, фото- і кінозйомки;

- при виконанні судових рішень безперешкодно входити на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення боржників - фізичних осіб, проводити в цих приміщеннях огляд, а коли це необхідно, примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів

внутрішніх справ, опечатувати ці приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати майно, що належить боржникові, яке там знаходиться та на яке за законом можна звернути стягнення;

- вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб боржників - юридичних осіб, або від боржників - фізичних осіб, відомості та пояснення по фактах невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про виконавче провадження;

- повідомляти з метою профілактичного впливу органи державної влади, громадські об’єднання, трудові колективи і громадськість за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;

- у разі необхідності для проведення чи організації виконавчих дій залучати на платній основі, у тому числі за рахунок авансового внеску стягувача, суб’єктів господарювання, які у встановленому законом порядку отримали ліцензії на:

1) будівельну діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджувальних конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж);

2) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);

3) операції у сфері поводження з небезпечними відходами;

4) надання послуг, пов’язаних із охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;

5) проведення землевпорядних і землеоціночних робіт;

- здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами [7, ст.

5].

Методологічні підходи до визначення комплексу прав державного виконавця з огляду на потребу забезпечення оперативності виконавчого провадження в цілому є правильними.

Проте, незважаючи на об’ємний, але водночас відповідний потребам виконавчого провадження перелік прав державного виконавця, є один суттєвий недолік, - фактично виконуючи правоохоронні функції, державна виконавча служба позбавлена статусу правоохоронного органу.

Таке „упущення” призводить до зниження якості та бажаної оперативності виконання судових рішень. За умови від- сутністі у державної виконавчої служби статусу правоохоронного органу, життя та здоров’я працівника державної виконавчої служби не є захищеними на належному рівні. Так, у Кримінальному кодексі існують статті, які встановлюють підвищений рівень відповідальності за посягання на майно, здоров’ я працівника правоохоронного органу.

Наприклад, до таких статей відносяться: ст. 345 „Загроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу”; ст. 347 „Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу”; ст. 348 „Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця”; ст. 349 „Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручників” [8].

Крім того, не маючи статусу правоохоронного органу, державна виконавча служба не має права використовувати арсенал засобів впливу, який є доступним правоохоронним органам. У деяких випадках, відсутність такої можливості повністю унеможливлює або значно ускладнює процес виконання судового рішення.

Особливості функціонування державної виконавчої служби зумовлені тим, що виконання судових рішень досить часто відбувається в конфліктних ситуаціях, оскільки вони пов’ язані з відчуженням майна боржника і з застосуванням до останнього примусових заходів. Тому в діяльності державного виконавця завжди існує реальна загроза посягання на його майно, здоров’ я, життя, а виконанню судових рішень часто чиняться перешкоди.

Характеризуючи діяльність державних виконавців, М. Шупеня вказував на чисельні випадки чинення перешкод державним виконавцям, пов’язаних із застосуванням до них фізичного насильства [9].

У інтерв’ю газети „Зоря Полтавщини” від 2 червня 2006 року начальник державної виконавчої служби у Полтавській області С. Шевяков зазначає: „На жаль, з усмішками йти до боржників поки що не виходить. Немало є конфліктів. Буває, що на державних виконавців натравлюють собак, застосовують щодо них силу” [10].

Як у свій час зазначив начальник державної виконавчої служби львівського обласного управління юстиції Андрій Баг- ряк, „Правовий статус державних виконавців потребує суттєвого доопрацювання, оскільки вони під час здійснення покладених на них функцій зобов’ язані вживати ряд заходів примусового характеру (арешт і вилучення майна, примусове входження в житлові та інші приміщення боржника, накладення штрафів на боржника, ініціювання кримінальної справи стосовно боржника)”. Застосування подібних заходів часто супроводжується опором і погрозами із боку боржника, що нерідко може перерости в насилля та інші протиправні дії боржника щодо державного виконавця. Однак чинне законодавство, порівняно з працівниками правоохоронних і судових органів, практично не захищає державного виконавця від подібних дій. Це питання і надалі залишається відкритим, хоча удосконалення правового статусу працівників виконавчої служби, їх належний правовий і соціальний захист не тільки призвели б до зростання престижу даної професії, але й позитивно відобразилися на загальних результатах роботи державної виконавчої служби України” [11].

Для підвищення ефективності та оперативності виконання судових рішень, а також з метою створення системи гарантій захисту майна, честі і гідності, здоров’я, життя працівника органу виконання судових рішень, вважаємо, необхідно, надати органу примусового виконання рішень статусу правоохоронного органу, а працівникам - право на носіння і використання вогнепальної зброї.

Водночас із зазначеним вважаємо доцільно надати відповідальним працівникам органу примусового виконання рішень право порушувати та розслідувати кримінальні справи за вчинення злочинів, передбачених ст. 382 Кримінального кодексу України „Невиконання судового рішення”, якою встановлено відповідальність щодо умисного невиконання рішення, вироку, ухвали чи постанови суду або перешкоджання їх виконанню службовою особою [8].

Останнім часом все більшої підтримки набуває ідея щодо доцільності створення і функціонування служби присяжних (приватних) виконавців. Ми можемо погодитися з даною пропозицією тільки за умови збереження державної системи примусового виконання судових та інших рішень і повного відокремлення служби присяжних (приватних) виконавців від державних органів примусового виконання судових та інших рішень.

Крім того, контроль за діяльністю служби присяжних (приватних) виконавців повинний здійснюватися іншим органом стосовно того, який здійснює контроль за діяльністю державних органів примусового виконання судових та інших рішень.

У будь-якому випадку служба приватних виконавців повинна розглядатися лише як можлива альтернатива, а її діяльність суворо регламентуватися відповідним законодавством.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Фіолевський Д. П. Державна виконавча служба України : навчальний посібник / Фіолевський Д. П., Лобанцев С. Ю., Мєзєнцев Є. І. - К. : Алерта, 2004. - 564 с.

2. Положение о Комитете по судебному администрированию при Верховном Суде Республики Казахстан : Утверждено Указом Президента Республики Казахстан от 12 октября 2000 г. № 471 // [Электроный ресурс] / Официальный сайт Верховного Суда Казахстана. - Режим доступа к источнику : /http://www.sud.kz/rus/official/pabout/

3. Стратегический план Верховного Суда Республики

Казахстан (судебной системы на 2009-2011 годы) Астана, 2008 г. // [Электроный ресурс] / Официальный сайт Верховного Суда казахстана. - Режим доступа к источнику :

/http://www.sud.kz/rus/official/pabout/

4. Постановление Совета Министров Республики Бела-

русь от 30.01.1998 № 147 „О Службе судебных исполнителей хозяйственных судов в Республике Беларусь” // [Электроный ресурс]. - Режим доступа к источнику :

http://www.pravoby. info/search.php

5. Хотинська О. З. Обов’язковість судових рішень як конституційна засада судочинства України : дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.10 / Оксана Зіновіївна Хотинська. - К., 2006. - 195 с.

6. Малешин Д. Я. Исполнительное производство (функции суда) / Д. Я. Малешин. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Го- родец, 2005. - 240 с.

7. Про виконавче провадження : Закон України : від 21 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №

24. - Ст. 207.

8. Кримінальний кодекс України : від 5 квітня 2001 р. // Офіційний вісник України. - 2001. - № 21. - Ст. 920.

9. Проблеми щодо примусового виконання рішень судів

обговорені в Мін’ юсті // Прес-служба Міністерства юстиції України // [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Міністерства юстиції України. - Режим доступу : -

http://www.minjust.gov.Ua/0/2910

10. Шевяков Сергій. Складнощі дають неоціненний до

свід і формують висококваліфікованих виконавців / С. Шевяков // Засоби масової інформації про ДВС // [Електронний ресурс] / Офіційний сайт державної виконавчої служби в Полтавській області. - Режим доступу до джерела : http://dvs-

poltava.gov.ua/smi.html

11. Довбуш Галина. Судові рішення не завжди виконують / Г. Довбуш // Суспільство / [Електронний ресурс] / сайт журналу Jeynews. - Режим доступу : http://jey№ews.com.ua/ articles/d7/336

Подано до редакції 2 лютого 2010 р._

4.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, Д. М. Сібільов, С. О. Кравцов, О. І. Попов. ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ Хрестоматія на 2013-2014 н.р. Харків 2013. 2013

Еще по теме 3. Р.В. Ігонін. Реформування органів примусового виконання судових рішень // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право), 3(50) 2010, - С. 142149.:

  1. Яким судом вирішується питання про видачу дубліката виконавчого листа у справі про визнання та виконання рішення іноземного суду: судом, що дозволив примусове виконання на території України зазначеного судового рішення чи судом, що ухвалив рішення?
  2. 1. А.І. Перепелиця. Міжнародний досвід виконання примусових рішень правоохоронних органів // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності - №2, 2009, - С. 205215.
  3. Стаття 258. Звернення судових рішень в адміністративних справах до примусового виконання
  4. 10.4. Відстрочення або розстрочення виконання судового рішення. Зупинення виконання судового рішення. Поворот виконання рішення, постанови
  5. Глава 3.2 Порядок примусового виконання рішення іноземного суду та визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
  6. Підстави виконання судових рішень та актів інших органів. Виконавчі документи
  7. Глава 3 ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ ВЕРХОВНИМ СУДОМ УКРАЇНИ (Глава із змінами, внесеними згідно із законами України від 06.10.2005 р. N 2953-IV, від 11.02.2010 р. N 1876-VI; у редакції Закону України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)
  8. Негайне виконання судового рішення, зміна порядку виконання, відстрочка та розстрочка виконання судового рішення
  9. Розділ VI ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ТА РІШЕНЬ ІНШИХ ОРГАНІВ (ПОСАДОВИХ ОСІБ)
  10. Чи може бути відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, наприклад, Російської Федерації, про відібрання малолітньої дитини, якщо на час ухвалення рішення дитина проживала на території України?