2. Бернгатович К.В. Виконавче провадження як завершальна стадія судового процесу // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності - №4, 2010, - С.137-142.

ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЯК ЗАВЕРШАЛЬНА СТАДІЯ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ

Статтю присвячено визначенню виконавчого провадження як стадії судового процесу, в ході якої реалізується прийняте рішення. Здійснено аналіз процесуального законодавства та досягнень вітчизняних і російських юристів. Запропоновано нове поняття виконавчого провадження. Ключові слова: виконавче провадження, адміністративний процес, господарський процес, процесуальне законодавство, рішення суду.

Статья посвящена определению исполнительного производства как стадии судебного процесса, в ходе которой реализуется принятое решение. Проведен анализ процессуального законодательства и достижений отечественных и российских юристов. Предложено новое понятие исполнительного производства.

Ключевые слова: исполнительное производство, административный процесс, хозяйственный процесс, процессуальное законодательство, решение суда.

The scientific article is devoted to the determination of enforcement proceeding as the stage of trial, during which the decision is implemented. The analysis of judicial legislation and achievements of domestic and Russian lawyers is conducted. The new concept of executive realization is offered.

Key words: enforcement proceeding, the administrative process, the economic process, procedural law, the court decision.

Найважливішими завданнями, які постали перед Україною, є вихід із тривалої економічної кризи, підвищення авторитету влади та приведення вітчизняної законодавчої бази до рівня, що створив би передумови для вступу нашої країни до Європейського Союзу. На наш погляд, розв’язання цих завдань неможливе без установлення чіткої та прозорої системи втілення у життя рішень судів, а також інших виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою України. Саме забезпечення своєчасної та повної реалізації рішень свідчить про ефективність і дієздатність державної влади у вирішенні соціальних та економічних питань. Крім того, слід наголосити, що стратегічною метою державної політики України є вступ до Європейського Союзу. У межах цієї політики та відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво з Європейськими Співтовариствами Україна взяла на себе зобов’ язання з адаптації

Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності - №4, 2010

К.В. Бернатович с. 137-142

© К.В. Бернатович, 2010

законодавства, що відбито у Концепції адаптації законодавства України до законодавства ЄС і Програмі інтеграції України до ЄС [1]. Щодо європейської практики визначення місця і правової природи виконавчого провадження слід зазначити, що у судовому рішенні від 7 травня 2002 р. У справі «Бурдов проти Росії» Європейский суд з прав людини: по-перше, нагадав, що п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р.) надано кожному право звертатися до суду у разі будь- якого спору про його цивільні права («право на суд»), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що являє право порушувати позовне провадження у судах з питань цивільно- правового характеру [2]; проте таке право було б ілюзорним, якби правова система держави-учасника Європейської конвенції припускала, щоб судове рішення, яке набрало чинності та є обов’язковим до виконання, залишалося б недіючим; по-друге, визнав немислимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, детально визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд справи, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень; по-третє, наголосив, що виконання судового рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розглядатись як складова «судового розгляду» [3].

У запропонованій науковій статті розглянуто проблему визначення виконавчого провадження ях стадії судового процесу, в ході якої реалізується прийняте рішення. Зазначену проблему проаналізовано у тісному взаємозв’язку з усією політикою держави, адже головним критерієм дієздатності державної влади є повне та своєчасне виконання її рішень. Тільки за умови виконання рішень, насамперед рішень судів, політика держави вважається ефективною.

Окремі питання визначення процесуального статусу виконавчого провадження досліджували: Н.А. Абрамов, М.В. Амельченко, В.С. Анохін, Ю.В. Білоусов, Д.Х. Валєєв, С.В. Васильєв, В.В. Вандишев, Е.В. Васьковський, М. Гурвич, Д.В. Дернова, Т. Каменков, І.В. Кананович, А.М. Коритін, А. Корсак, А. Петраш, І. Решетнікова, В.І. Тертишніков, Д.П. Фіолевський, Ю.С. Шемшученко, М.Й. Штефан, С.В. Щербак та ін.

Утім комплексного дослідження за зазначеною темою здійснено не було. Таким чином, розгляд виконавчого провадження як стадії судового провадження не став предметом наукових досліджень учених-юристів, хоча це дозволило б уникнути протиріччя в нормативно-правових актах (далі - НПА) України.

Тому метою статті є доопрацювання теоретичних засад і розроблення пропозицій щодо внесення змін до чинного законодавства України з метою вдосконалення процесуального статусу виконавчого провадження. На сьогодні основними нормативними актами, що регулюють діяльність у сфері виконавчого провадження, є закони України «Про державну виконавчу службу» [4], «Про виконавче провадження» [5] та ін. Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) визначає, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Так, відповідно до зазначеної норми, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими НПА, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню [5].

Утім визначення виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження закріплено у Законі відповідно до змін, внесених до нього 15 березня 2006 р. Зазначені зміни здійснено з метою усунення колізій, прогалин у законодавстві України, створення в суспільстві поваги до судових рішень, реалізації принципу невідворотності та своєчасності виконання судових рішень на території України.

Проте основні процесуальні НПА держави (Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України) не виділяють виконавче провадження у стадію судового провадження [69]. Слід зазначити, що законодавець узагалі не визначає стадії як судового, так і окремих видів провадження.

На відміну від вітчизняного законодавця, у Республіці Білорусь поняття виконавчого провадження закріплено у процесуальних кодексах. Відповідно до ст. 325 Господарського процесуального кодексу Республіки Білорусь від 6 серпня 2004 р. виконавчим провадженням за господарськими (економічними) спорами є стадія судового провадження у господарському суді, що являє собою застосування господарським судом на підставах і в порядку, встановленому цим Кодексом, заходів, спрямованих на відновлення, зокрема примусове, порушених законних інтересів сторони (сторін) у сфері господарської (економічної) діяльності [10]. Однак слід зазначити, що Цивільний процесуальний кодекс Республіки Білорусь не встановлює оняття виконавчого провадження [11].

Таким чином, законодавство України у сфері виконавчого провадження не дає відповіді на питання: чи є виконавче провадження стадією судового провадження?

Отже, необхідно виробити єдину концепцію щодо виконавчого провадження (як стадії судового провадження або як окремої галузі права) та привести у відповідність до неї вищевказані НПА.

Для вирішення питання щодо того, чи є виконавче провадження стадією судового провадження, необхідно проаналізувати теоретичні погляди вітчизняних і зарубіжних науковців. Слід зазначити, що в юридичній літературі на цей час немає єдиної думки з приводу місця норм, які регулюють виконавче провадження. Так, деякі автори вважають виконавче провадження стадією судового провадження, натомість інші - цілісною та відносно самостійною правовою субстанцією, яка сама має свої стадії. Розглянемо більш докладно думки авторів, які вважають виконавче провадження стадією судового провадження. Так, відомий вітчизняний науковець С.В. Васильєв дотримується думки, що виконавче провадження є завершальною стадією господарського процесу та його можна порівнювати з іншими стадіями [12, с. 229-230]. Цю думку поділяють також українські вчені М.І. Титов [13, с. 234] та Н.А. Абрамов. Зокрема, Н. А. Абрамов визначає виконавче провадження як завершальну стадію господарського процесу, на якій реалізується прийняте рішення [14, с. 189]. Таку точку зору він обґрунтовує тим, що виконавче провадження починається на підставі рішення або іншого акта суду, здійснюється виконавчими органами у тісній взаємодії із судом та під його контролем, тоді як під час виконання рішення необхідно зупинити, змінити характер, форми виконання тощо. Тому виконавче провадження є частиною, стадією господарського процесу (так само, як і цивільного) [14, с. 193-195].

Аналогічного висновку про місце виконавчого провадження доходить М.В. Амельченко, який зазначає, що виконання рішень господарського суду є стадію господарського процесу, регламентація якого міститься в нормах Господарського процесуального кодексу, а також в нормах Закону «Про виконавче провадження», який регулює порядок здійснення дій державними виконавцями в процесі забезпечення реалізації судового рішення шляхом примусового виконання. На цій основі примусове виконання рішень господарського суду визначається як завершальна стадія господарського процесу, що включає порядок реалізації рішень на підставі наказів господарського суду за допомогою використання засобів примусового характеру [15, с. 8]. Аналогічні думки щодо місця виконавчого провадження висловлюють і зарубіжні вчені. Так, російські науковці В.В. Вандишев та І.В. Кананович дотримуються точки зору, що виконавче провадження - стадія цивільного та арбітражного процесу [16, с. 368-369; 17, с. 105].

В.С. Анохін, на відміну від цих авторів, вважає, що виконання рішень є завершальною стадією судового провадження, а не судового процесу [18, с. 105; 19]. Таким же чином вирішується зазначене питання у Франції. Так, виконавче провадження у французькій правовій системі традиційно розглядається як частина цивільного процесуального права, як невіддільна умова доступу громадянина до правосуддя, що не має самостійного характеру, оскільки без виконання судових рішень сама судова система не є ефективною.

Процедури виконання актів судів та інших органів цивільної юрисдикції у Франції входять до складу судового провадження та є найважливішою його частиною, тому що виконання - це продовження і завершення судового рішення, без нього судовий процес не має сенсу, а судова система - свого призначення [20, с. 45].

Таким чином, аналізуючи твердження авторів щодо господарського (арбітражного) процесу та господарського (арбітражного) провадження, можна зробити такий висновок: судовим процесом вважається врегульована нормами права форма діяльності судів, спрямована на захист оскаржуваного чи порушеного права фізичних та юридичних осіб. Крім того, під судовим процесом також розуміють визначений нормами процесуального права постійний рух справи зі спору, який виник у процесі діяльності фізичних та юридичних осіб.

Натомість, судове провадження - встановлений у НПА порядок здійснення процесуальних дій, а також їх юридичних результатів. Згідно із цим судовий процес регулюється виключ- но нормами процесуального права, на відміну від судового провадження, яке характеризується дуалізмом: воно врегульоване нормами як процесуального, так і матеріального права.

Судовий процес передбачає лише діяльність органів суду з метою вирішення спору; судове провадження - взаємодію органів суду з іншими державними органами, юридичними та фізичними особами. Отже, на наш погляд, поняття «судове провадження» є ширшим, ніж поняття «судовий процес». Дещо з іншого боку місце виконавчого провадження розглядає С.В. Щербак. Досліджуючи місце інституту виконавчого провадження в системі права України, науковець робить висновок про те, що виконавче провадження перебуває у сфері дії адміністративного процесу. На його думку, в адміністративному процесі необхідно виділяти такі стадії виконавчого провадження: 1) відкриття виконавчого провадження; 2) підготовка до виконання; 3) застосування заходів примусового виконання до боржника; 4) завершальна стадія. Отже, як вважає С.В. Щербак, стадії виконавчого провадження - сукупність процесуальних дій державного виконавця, інших суб’єктів виконавчого провадження, спрямованих на досягнення першої процесуальної мети [21, с. 7, 11].

Таким чином, вищезазначені вчені дотримуються точки зору, що виконавче провадження є стадією господарського, цивільного або адміністративного процесу, тобто судового процесу. Іншу позицію займає В.І. Тертишніков, який стверджує, що виконавче провадження - це не стадія цивільного процесу, а самостійна галузь права. Так, учений не відносить виконавче провадження до стадії господарського або цивільного процесу, а розглядає його як самостійне провадження, що не охоплює зазначене провадження. Ця точка зору вмотивована тим, що виконавче провадження має свої стадії [22, с. 140-142]. На думку вченого, виконавче провадження є самостійною процедурою, оскільки воно регулюється нормами, які є окремою галуззю права; провадження здійснюється органами іншої, ніж судова, гілки державної влади тощо. Господарське судочинство закінчується винесенням судових постанов, а тому у разі оскарження дій ДВС повинно порушуватися нове провадження за іншим предметом судового розгляду, ніж предмет розгляду господарської справи по суті [23, с. 199]. Із такими висновками можна було б погодитися. Однак, на нашу думку, судовий процес має закінчуватись однозначним виконанням остаточного рішення суду. Якщо виходити з того, що судовий процес завершується власне у суді після набрання рішенням суду чинності закону, то тоді у разі невиконання або неналежного виконання цього рішення суб’єктом, якого це рішення стосується, сам цей процес втратить сенс, не досягнувши ані приватних, ані публічних інтересів. Тому вважаємо за необхідно підтримати попередню точку зору, згідно з якою виконавче провадження є завершальною стадією судового процесу.

Отже, в українській і зарубіжній юридичній літературі немає єдиного визначення місця виконавчого провадження. Проаналізувавши точки зору науковців України та інших держав щодо поняття виконавчого провадження, автор дійшов висновку, що недоцільно вважати виконавче провадження стадією судового провадження. Вбачається слушною позиція авторів, згідно з якою виконавче провадження є стадією судового процесу. Такої думки дотримуємося тому, що виконавче провадження є провадженням судового процесу, а лише наявність судових рішень, ухвал і постанов не гарантує їх належне виконання. Рішення суду має бути виконаним, адже без цього судовий процес є незавершеним, оскільки кінцевим і головним результатом будь-якого судового процесу є поновлення порушених прав і свобод чи відшкодування завданої шкоди. Саме тому, на наш погляд, поняття виконавчого провадження, наведене у ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», не відображає його суті.

У зв’язку із цим пропонуємо зазначену статтю викласти у такій редакції: «Виконавче провадження як завершальна стадія судового процесу та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб і в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню». Крім того, для уникнення колізій між НПА, що регулюють відносини у сфері виконання судових рішень, слід внести відовідні зміни до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановити, що виконавче провадження - це завершальна стадія відповідного господарського, цивільного та адміністративного процесів.

Розглянута проблема є лише однією з багатьох, що заважають виконувати рішення судів. Дослідження ефективності виконавчого провадження потребує постійних глибоких досліджень.

1. Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами : Закон України від 10 листопада 1994 р., № 237/94-ВР / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 46. - Ст. 415.

2. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції : Закон України від 17 липня 1997 р., № 475/97-ВР / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 40. -Ст. 263.

3. Бурдов против России : Решение Европейского суда по правам человека от 7 мая 2002 г. //Российская газета. - 4 июля 2002 г. - № 120.

4. Про державну виконавчу службу : Закон України від 24 березня 1998 р., № 202/98-ВР / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 36-37. - Ст. 243.

5. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р., №606-XIV / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 24. - Ст. 207.

6. Господарський процесуальний кодекс України : Закон України від 6 листопада 1991 р., № 1798-XII / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6. -

7. Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18 березня 2004 р., № 1618-IV / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 4041, 42. - Ст. 492.

8. Кримінально-процесуальний кодекс України : Закон УРСР від 28 грудня 1960 р., № 1001-05 / Верховна Рада УРСР // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1961. - № 2. - Ст. 15.

9. Кодекс адміністративного судочинства України : Закон України від 6 липня 2005 р., № 2747-IV / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 3536. - Ст. 446.

10. Хозяйственный процессуальный кодекс Республики Беларусь: Закон в редакции зарегистрирован в НРПА РБ 20 марта 2001 г., № 2/745; принят Палатой представителей 11 ноября 1998 г.; одобрен Советом Республики 26 ноября 1998 г. / Палата представителей Республики Беларусь // Ведамасці На- цыянальнага сходу Рэспублікі Беларусь. - 1999. - № 13-14. - Ст. 211.

11. Гражданский процессуальный кодекс Республики Беларусь: Закон от 11 января 1999 г., № 238-З: Принят Палатой представителей 10 декабря 1998 г.; Одобрен Советом Республики 18 декабря 1998 г. / Палата представителей Республики Беларусь // Ведамасці Нацыянальнага сходу Рэспублікі Беларусь. - 1999. - № 7-9. - Ст. 101.

12. Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины : уч. пособ. / С. В. Васильев. - Х. : Эспада, 2002. - 368 с.

13. Хозяйственное право : учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, В. В. Хахулин [и др.] ; под ред. В. К. Мамутова. - К.: Юринком Интер, 2002. - 912 с.

14. Абрамов Н. А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: уч. пособ. (курс лекций) /Н. А. Абрамов. - 2-е изд. - Х.

: Одиссей, 2003. - 336 с.

15. Амельченко М. В. Защита прав субъектов хозяйст- вовання : автореф. дис. на получение уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 / М. В. Амельченко. - Донецк, 2001. - 20 с.

16. Гражданский процесс: курс лекций / В.В. Вандышев,

Д.В. Дернова [и др.] ; под ред. В. В. Вандышева. - СПб. : Питер, 2002. - 528 с.

17. Кананович И.В. Арбитражный процесс: вопросы и ответы /И.В. Кананович. - М. : Юриспруденция, 1999. - 144 с.

18. Анохин В. С. Арбитражное процессуальное право России : учебник /В. С. Анохин. - М. : Владос, 1999. - 496 с.

19. Анохин В. Проблемы исполнения решений арбитражных судов / В. Анохин // Хозяйство и право. - 1999. - № 11. - С. 24-30.

20. Кузнецов Е. Н. Исполнительное производство Франции / Е. Н. Кузнецов.- СПб. : Изд-во юрид. фак- та СПбГУ, 2005. - 280 с.

21. Щербак С. В. Адміністративно-правове регулювання виконавчого провадження в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / С. В. Щербак. - К., 2002. - 20 с.

22. Тертышников В. И. Гражданский процесс: конспект лекций /В. И. Тертышников. - Х. : Консум, 1995. - 158 с.

23. Тертишніков В. І. Проблеми господарського судочинства та шляхи їх вирішення / В. І. Тертишніков // Вісник господарського судочинства. - 2003. - № 1. - С. 198-199.

Надійшла до редколегії 02.10.2010___

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, Д. М. Сібільов, С. О. Кравцов, О. І. Попов. ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ Хрестоматія на 2013-2014 н.р. Харків 2013. 2013

Еще по теме 2. Бернгатович К.В. Виконавче провадження як завершальна стадія судового процесу // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності - №4, 2010, - С.137-142.:

  1. 1. А.І. Перепелиця. Міжнародний досвід виконання примусових рішень правоохоронних органів // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності - №2, 2009, - С. 205215.
  2. Відкриття провадження у справі як стадія цивільного процесу
  3. Судовий розгляд як основна стадія цивільного процесу
  4. ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ. ВІДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНОГО СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
  5. Бородін І.Л. Дослідження процесу правового регулювання виконавчого провадження // Юридичний вісник, № 1(10)2009, - С. 27-30.
  6. Глава 29. СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ. ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ
  7. Добровільне виконання судових рішень: особливості виконавчого провадження
  8. Глава XXXIX ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ У СТРУКТУРІ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
  9. 32. Оцінка судових доказів. Особливості оцінки доказів в різних стадіях цивільного процесу.
  10. До осіб, які беруть участь у справі, не відносяться державний виконавець чи інша посадова особа державної виконавчої служби, а також учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій. Тоді яким чином вони оскаржують судове рішення?
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -