З, Земля як об'єкт права власності

За законодавством колишнього СРСР земля, її надра, ліси і води визнавалися об'єктами права виключної державної влас­ності. Вони не могли належати на праві власності нікому іншому, крім держави — ні окремим громадянам, ні кооперативним чи іншим громадським організаціям.

Виключність права державної власності на землю знаходила свій вияв і в тому, що це право поширювалося на всі землі, в чи­йому б віданні вони не перебували у межах кордонів колишнього СРСР, і держава не допускала можливості існування інших форм власності на землю на своїй території.

Земля як об'єкт права державної власності була вилучена з цивільного обігу. Вона не була товаром, не мала грошової оцінки, а, отже, не враховувалася при обчисленні собівартості виробле­ної на ній продукції. У статутах усіх юридичних осіб земля про­водилася обов'язково позабалансовою статтею, в них вказувало­ся, що землі є об'єктом виключно соціалістичного господарюван­ня. Виключність права державної власності на землю означала, що з правової точки зору в СРСР не могло бути землі «без госпо­даря». Єдиним господарем усіх земель, використовуваних і неви-користовуваних, неосвоєних і незайнятих, була радянська дер­жава. Жодна земельна ділянка як безгосподарна не могла пере­ходити у користування без відома і згоди держави. Ніхто не мав права самовільно зайняти ту чи іншу земельну ділянку на тій підставі, що вона не мала господаря.

Одержати земельну ділянку у користування можна було лише на підставі постанови уповноваженого органу державної влади. Самовільне захоплення землі переслідувалося в кримінальному порядку. Усі землі в межах СРСР становили єдиний державний земельний фонд, єдність якого знаходила свій вияв у єдності ос­новних засад землекористування, в єдності загальних принципів державного землевпорядкування й управління земельним фон­дом, у застосуванні єдиного обліку і реєстрації всіх земель, а та­кож в єдності способів охорони непорушності націоналізації землі.

З прийняттям у 1992 р. нової редакції ЗК України держава пе­рестала бути єдиним, монопольним суб'єктом права власності на землю та інші природні ресурси. Згідно з цим Кодексом земля може бути об'єктом права не лише державної, а й комунальної, колективної і приватної власності. Конституцією 1996 р. була встановлена власність на землю громадян, юридичних осіб і дер­жави (ст. 13), а також територіальних громад (ст. 141). Як об'єкт права ст. 14 Конституції України земля проголошується основ­ним національним багатством, що перебуває під особливою охо­роною держави. Право власності на землю гарантується. Цінність землі як національного багатства полягає в її багато­функціональному призначенні. Земля є насамперед територією держави України, яка відмежовується кордонами від інших дер­жав. Земля є основним об'єктом природи, вона використовується для розташування населених пунктів і будівництва житла, об'єктів промисловості, транспорту, зв'язку, організацій і уста­нов та для інших цілей економічного і соціального призначення. Вона є основним засобом сільськогосподарського призначення. Вона є основним компонентом життя людей, інших живих ор­ганізмів. Через багатоманітність цілей використання землі зако­нодавством України всі землі поділяються на категорії, кожна з яких має своє цільове призначення й особливий правовий режим.

У зв'язку зі встановленням в Україні різних форм власності на землю і поділом земель за цільовим призначенням на кате­горії, землі мають різний правовий режим. Наприклад, землі не всіх категорій, а лише окремих з них можуть бути об'єктами пра­ва приватної власності. Так, об'єктом права приватної власності можуть бути землі сільськогосподарського призначення. У при­ватну власність можуть надаватися і землі запасу, які можуть бути серед земель інших категорій. Зміна форми державної власності на приватну здійснюється в процесі приватизації або на підставі цивільно-правових договорів. У цих випадках відно­сини власності регулюються приватним правом.

Землю як об'єкт права власності належить розглядати з ура­хуванням її категорій і цільового призначення, форм власності, способів використання, тобто з урахуванням правового режиму земельних угідь, земельних ділянок чи їх частин. Правовий ре­жим земель різних категорій як об'єкта права власності розгля­датиметься в наступних розділах.

Професор Н. І. Титова слушно вважає, що при визначенні об' єкта правового регулювання необхідно розмежовувати по­няття «земля» і «землі» (так само, як «вода» і «води»). Земля, на її думку, це відокремлена від природного середовища працею лю­дини частина (маса) речовини, вміщена в якусь місткість. У тако­му вигляді це об'єкт майновий, цивільно-правовий. Під землями як об'єктом земельного права необхідно розуміти саме природ­ний компонент, не вилучений з довкілля, а органічно в нього вплетений, який взаємодіє з водами, лісами та іншими природ­ними ресурсами1. Таке розуміння земель як об'єкта правового регулювання прийнятне. Проте земля як об'єкт права власності розглядається як природний компонент, обмежений територіа­льно. Об'єктом права власності на практиці виступають земельні угіддя, земельні ділянки чи їх частини, що відмежовані одна від одної відповідною межею.

Земля як єдиний державний земельний фонд або ж землі відповідних категорій можуть розглядатися як об'єкт права дер­жавного суверенітету, тобто як територія держави чи місцевого адміністративного формування, або ж у випадках, коли охорон­но-регулятивні норми спрямовані на охорону земель відповідних категорій. Так, з метою забезпечення цільового і раціонального використання на землях природоохоронного, природно-заповід­ного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного при­значення обмежується діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на якісний стан зе­мель (глава З ЗК України).

В умовах ринкової економіки і товарно-грошових відносин зе­мельна ділянка і побудовані на ній будівлі та споруди розгляда­ються як єдиний об'єкт права власності. У разі переходу права власності на будівлю і споруду (нерухомість) разом із цими об'єктами переходить земельна ділянка у розмірах, визначених договором або передбачених земельним законодавством,- а також право власності чи право користування на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, якщо інше не пере­дбачено договором.

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме З, Земля як об'єкт права власності:

  1. § 2. Земля як об'єкт права власності
  2. Суб’єкти та об’єкти права інтелектуальної власності
  3. Суб’єкти та об’єкти права власності
  4. Суб’єкти права власності на землю.
  5. Виникнення права на об’єкти інтелектуальної власності
  6. 1. Земельна ділянка. Суб’єкти права власності на землю
  7. Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності
  8. Який склад учасників справи за позовом про визнання права власності у разі втрати позивачем документа, що засвідчу є його право власності?
  9. § 44-45. Форми та види власності. Захист права власності
  10. 83. Сутність та значення стадії перегляду судових рішень у касаційному порядку. Суб’єкти права касаційного оскарження. Об’єкти касаційного оскарження.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -