6. Землеустій

Землеустрій як функція державного управління земельними ресурсами становить сукупність організаційно-правових, соціа­льно-економічних та екологічних заходів, спрямованих на забез­печення встановлення меж території адміністративно-тери­торіальних утворень, меж охоронних зон, місцевостей, меж дії обмежень прав на землю та меж земельних ділянок. Так, згідно зі ст. 184 ЗК України землеустрій передбачає:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіаль­них утворень, землеволодінь і землекористувань;

б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охо­рони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони зе­мель відповідних адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

ґ) складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;

д) складання проектів відведення земельних ділянок;

е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;

є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;

ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а та­кож розроблення заходів щодо охорони земель;

з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель; и) здійснення авторського нагляду за вико­нанням проектів з використання та охорони земель;

і) проведен­ня топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геобота­нічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Землеустрій переслідує як землеохоронні, так і соціально-економічні цілі. Його завдання полягає у забезпеченні охорони земельних ресурсів об'єкта навколишнього природного середо­вища, створення сприятливого екологічного середовища та фор­мування раціональної системи використання земель як засобу виробництва й операційного базису для розселення людей та виробничої інфраструктури.

Здійснення землеустрою регулюється ЗК України, Законом України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р.1, Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р.2 та деякими іншими правовими актами. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про землеустрій» об'єктами землеустрою є: територія України; території ад­міністративно-територіальних утворень або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Законом передбачено обов'язкове та добровільне здійснення землеустрою. В обов'язковому порядку землеустрій проводить­ся в разі:

а) розробки документації із землеустрою щодо ор­ганізації раціонального використання та охорони земель;

б) вста­новлення та зміни меж об'єктів землеустрою, зокрема визначен­ня та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;

в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок;

г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, об­межених у використанні й обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути);

ґ) організації нових і впорядку­вання існуючих об'єктів землеустрою;

д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекуль­тивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вто­ринного засолення, висушення, ущільнення, забруднення про­мисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопро­дуктивних земель (ст. 20 Закону України «Про землеустрій»). В усіх інших випадках землеустрій може здійснюватися за ба­жанням власників та користувачів земельних ділянок.

Підставою для проведення землевпорядних робіт можуть бути рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укла­дені договори між юридичними чи фізичними особами (земле­власниками і землекористувачами) та розробниками докумен­тації із землеустрою, а також судові рішення. Проте в пере­важній більшості випадків землеустрій здійснюється саме за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого само­врядування.

Незважаючи на те, хто ініціював проведення землеустрою, підготовлена землевпорядна документація підлягає державній експертизі, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» від 17 червня 2004 р.1 Згідно зі ст. 7 Закону виконавцями державної експертизи є експерти, які працюють в органах Держкомзему України і мають високу кваліфікацію та спеціальні знання. Ра­зом із тим, Закон дозволяє проведення такої експертизи науко­вими працівниками та іншими висококваліфікованими спе­ціалістами, які залучаються органами Держкомзему України до її проведення відповідно до Закону.

Після проведення експертизи проект землеустрою підлягає затвердженню. У ст. 186 ЗК України встановлений порядок за­твердження землевпорядних проектів. Так, прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування використання та охорони зе­мель і схема землеустрою після погодження у порядку, встанов­леному у завданнях на їх розроблення, розглядаються і затверд­жуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Ними ж затверджуються і проекти утворення нових землеволодінь і землекористувань після їх по­годження із заінтересованими власниками землі та землекори­стувачами. Проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання (продаж) та вилучення (викуп) земельних ділянок. Про­екти внутрігосподарського землеустрою колективних сільсько­господарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів та інших сільськогосподарських підприємств, фермерських гос­подарств після погодження їх з власниками землі і землекористу­вачами, затверджуються сільськими, селищними, міськими рада­ми або районними державними адміністраціями. Робочі земле­впорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням, докорінним по­ліпшенням і охороною земель, їх раціональним використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів. Зміни до таких проектів вносяться лише з дозволу останніх. В усіх інших випадках зміни до землевпорядних документів та інших матеріалів з питань землеустрою вносяться за рішенням органів влади, які затвердили ці проекти.

Затверджені у встановленому порядку проекти землеустрою підлягають перенесенню в натуру (на місцевість). Перенесення проекту в натуру передбачає закріплення на місцевості меж зе­мельних ділянок та встановлення межових знаків. Після за­твердження та перенесення в натуру проекту землеустрою власникові землі чи землекористувачеві видається документ, що посвідчує його права на земельну ділянку.

Власники землі, землекористувачі, зокрема орендарі, при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розроб­никам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою. Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та ор­ганами місцевого самоврядування, власниками землі, земле­користувачами, зокрема орендарями.

Землеустрій здійснюється державними та іншими землевпо­рядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бю­джетів, а також коштів громадян та юридичних осіб.

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 6. Землеустій:

  1. И.Т. Беспалый. Государственное право Российской Федерации. Учебное пособие. Часть 1. Изд-во "Самарский университет". Самара,2004. 140 С., 2004

  2. РАЗДЕЛ I. ГОСУДАРСТВЕННОЕ ПРАВО РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ КАК ОТРАСЛЬ ПРАВА И НАУКА
  3. Глава I. ГОСУДАРСТВЕННОЕ ПРАВО КАК ОТРАСЛЬ ПРАВА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  4. § 1. Понятие и предмет государственного права Российской Федерации как отрасли права
  5. § 2. Государственно-правовые нормы, их особенности и виды. Государственно-правовые институты
  6. § 3. Государственно-правовые отношения, их особенности. Субъекты и объекты государственно-правовых отношений
  7. § 4. Источники государственного права Российской Федерации
  8. § 5.Система государственного права Российской Федерации
  9. § 6. Место государственного права Российской Федерации в системе права Российской Федерации
  10. Глава II. НАУКА ГОСУДАРСТВЕННОГО ПРАВА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  11. § 1. Понятие, предмет, источники и система науки государственного права Российской Федерации
  12. § 2. Источники и методология науки государственного права
  13. РАЗДЕЛ II. КОНСТИТУЦИЯ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ И ЕЁ РАЗВИТИЕ
  14. Глава I. ОСНОВЫ ТЕОРИИ КОНСТИТУЦИИ
  15. § 1. Основные этапы конституционной истории
  16. § 2. Предмет конституционного регулирования. Понятие конституции
  17. § 3. Социально-политическая сущность конституции
  18. § 4. Классификация конституций
  19. Глава II. ОСНОВНЫЕ ЧЕРТЫ И ЮРИДИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА КОНСТИТУЦИИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -