2. Земельно-правові норми

Земельно-правова норма є одним із різновидів правових норм, якими регулюються земельні відносини щодо набуття, викори­стання, припинення прав на земельну ділянку та охорони зе­мель. Земельно-правові норми містяться в ЗК України, земель­них законах, а також указах Президента України, постановах й розпорядженнях Кабінету Міністрів України, актах централь­них і місцевих органів виконавчої влади, а також рішеннях ор­ганів місцевого самоврядування, які в сукупності складають сис­тему земельного права. За період незалежності України 13 бе­резня 1992 р. був прийнятий Земельний кодекс, чинний у редакції від 25 жовтня 2001 р., зі змінами і доповненнями. На реалізацію норм ЗК України були прийняті закони України: «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р., «Про оренду землі» від б жовтня 1998 р. зі змінами і доповненнями, «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р., «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р., «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 р., «Про порядок виділення в натурі (на місце­вості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 р. та ін.

Указом Президента України від ЗО травня 2001 р. були схва­лені Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 рр. Були прийняті укази Президента України: «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серп­ня 1995 р., «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 квітня 1995 р. та ін. Норми земельного права закладені в по­становах Кабінету Міністрів України: «Про затвердження По­рядку державної реєстрації договорів оренди землі» від 25 груд­ня 1998 р. № 2073, «Про затвердження форми державного акта на земельну ділянку та державного акта на право постійного ко­ристування земельною ділянкою» від 2 квітня 2002 р. № 449; «Про затвердження Положення про технічний паспорт земель­ної ділянки, яка виставляється на земельні торги» від 16 травня 2002 р. № 648.

Серед норм-центральних органів виконавчої влади варто на­звати нормативні акти Державного комітету України по зе­мельних ресурсах (Держкомзему України): Інструкція про по­рядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена наказом Держкомзему від 4 травня 1999 р. № 43; Рекомендації щодо визначення вартості землевпорядних робіт при реформуванні колективних сільськогосподарських підпри­ємств, затверджені наказом Держкомзему від 30 грудня 1999 р. № 130, Інструкція про загальні вимоги до оформлення тех­нічного паспорта земельної ділянки, яка виставляється на зе­мельні торги, затверджені наказом Держкомзему від 10 липня 2002 р.№ 114.

Джерелом земельного права також є деякі нормативні акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України: Порядок розпо­ділу та використання майна реорганізованих сільськогосподар­ських підприємств, затверджений наказом Міністерства аграр­ної політики України від 14 березня 2001 р. № 62 тощо.

У статті 5 ЗК України зазначено, що земельне законодавство базується на таких принципах:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу й основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави;

в) невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землями, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

ґ) забезпечення гарантій прав на землю;

д) пріоритет вимог екологічної безпеки.

За своїм функціональним призначенням земельні правові норми можуть бути імперативними, тобто такими, що встанов­люють обов'язок здійснювати ті чи інші активні дії. Так, іноземні громадяни, а також особи без громадянства, які одержали зе­мельну ділянку сільськогосподарського призначення у спадщи­ну, зобов'язані протягом року відчужити її (ст. 81 ч. 4 ЗК України).

Заборонні норми зобов'язують не вчиняти дій, заборонених цією нормою. На відміну від зобов'язальної (імперативної) нор­ми, яка вимагає активних дій, заборонні норми приписують утримуватися від учинення дій, які закон вважає небажаними. Так, ст. 103 ЗК України забороняє порушувати права інших власників, землекористувачів, зокрема орендарів.

Уповноважувальні (дозвільні) норми надають учасникам зе­мельних відносин можливість здійснювати певні дії, визначені в певній нормі. Так, учасники земельних правовідносин мають право використовувати земельні ділянки житлової та громад­ської забудови для будівництва та обслуговування житлового бу­динку відповідно до містобудівної документації з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (ст. 39 ЗК України). За функціональним призначенням земельні правовідносини можуть бути регулятивними і правоохо­ронними. Регулятивні правовідносини — це такі правовідносини, які виражаються у здійсненні учасниками певних відносин пози­тивних дій. Це звичайні відносини, які найбільшою мірою вини­кають і здійснюються на практиці. Так, до регулятивних право­відносин належать, наприклад, відносини щодо використання фермерськими господарствами земельних ділянок для вироб­ництва товарної сільськогосподарської продукції на землях сільськогосподарського призначення.

Правоохоронні земельні відносини, на відміну від регулятив­них, викликані відхиленням учасників земельних правовідносин від норми закону. Такі відхилення мають місце здебільшого у разі вчинення учасником правовідносин порушення земельного законодавства. Перелік таких порушень визначено у ст. 211 ЗК України. Це:

а) укладення угод із порушенням законодавства;

б) самовільне зайняття земельних ділянок;

в) невиконання вимог щодо використання за цільовим призна- ченням та ін.

Правоохоронні земельні відносини виникають тоді, коли насту­пає необхідність юридичного впливу на порушника земельного за­конодавства. Правоохоронні відносини можуть мати місце і за від­сутності правопорушення, коли є загроза його настання. Наприк­лад, власник земельної ділянки має намір розпочати будівництво будинку з відхиленням від містобудівної документації та з пору­шенням земельних стандартів. У таких випадках з боку земле­впорядної служби, яка здійснює контроль за використанням та охороною земель, вживаються попереджувальні (охоронні) заходи, щоб не допустити правопорушення, яке мало відбутися.

Земельні правопорушення можуть бути матеріальні — на під­ставі норм матеріального права, і процесуальні — на підставі процесуальних норм. До матеріальних земельних правових норм належать ті, якими встановлюються відповідні права та обов'язки учасників земельних правовідносин. Це, наприклад, право на отримання громадянином земельної ділянки у влас­ність у разі приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні (ст. 118 ЗК України), або обов'язок власника земельної ділянки не порушувати прав власників суміжних зе­мельних ділянок та землекористувачів (ст. 91 ЗК України).

Процесуальними нормами встановлюється порядок набуття чи припинення права власності на земельну ділянку, процедура розгляду земельних спорів, порядок оскарження рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, у разі коли учасник земельних правовідносин не погоджується з таки­ми рішеннями.

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 2. Земельно-правові норми:

  1. ПРАВОВІ НОРМИ ЄФРЕМІВСЬКОЇ КОРМЧОЇ
  2. Інвестиційно-правові норми
  3. 2.4 Правові норми Єфремівської Кормчої, що регулюють правовідносини мирян
  4. 2.1. Правові норми Єфремівської Кормчої, що регулюють правовідносини вищого духовенства
  5. 2.2 Правові норми, що регулюють правовідносини нижчого духовенства, причетників та монахів
  6. 2.3 Правові норми Єфремівської Кормчої, які регулюють відносини кліриків усіх санів та монахів
  7. 2.5 Правові норми Єфремівської Кормчої, що регулюють правовідносини усіх членів християнської громади
  8. Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам
  9. § 4. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права
  10. Розділ 9 Цивільно-правові угоди щодо земельних ділянок та їх продаж на конкурентних засадах
  11. § 5. Причини виникнення, визначення видів та правові засади вирішення земельних спорів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -