1. Загальні засади та особливості правового режиму земель у межах населених пунктів
Правовий режим земель у межах населених пунктів (міст, селищ і сіл) — це встановлений правовими нормами порядок, який визначає структуру та цільове призначення всіх земель, що становлять територію населеного пункту та окремих категорій у його межах, приналежність цих земель певним суб'єктам, розпорядження, управління та користування ними, охорону цих земель, права та обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів, а також компетенцію місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в регулюванні земельних відносин.
Головні завдання щодо використання земель у межах населених пунктів полягають у розміщенні міст, селищ і сіл, належному забезпеченні їх подальшого функціонування та сталого розвитку. Цьому підпорядковані правові режими всіх категорій земель, які знаходяться в межах населених пунктів та складають територію населених пунктів. Із загальної єдності основного цільового призначення земель у межах населених пунктів, яке пов'язане з несільськогосподарським використанням земель, випливає і певна взаємозумовленість у правових режимах її складових. Так, загальним моментом, що характеризує зміст земельних правовідносин у населених пунктах, є зумовленість прав та обов'язків власників земельних ділянок і землекористувачів вимогами містобудівної документації (генеральними планами, проектами детального планування тощо).
У межах населених пунктів, за загальним правилом, знаходяться різні за характером та основним цільовим призначенням землі. Але визначальне місце в населених пунктах посідають землі житлової та громадської забудови. Питома вага інших земель у межах населених пунктів залежить від категорії самого населеного пункту тощо.
Важливе значення для правового режиму земель має включення та знаходження їх у межах населеного пункту. Відповідно до ст. 173 ЗК України межею села, селища чи міста вважається умовна замкнена лінія на поверхні землі, яка відокремлює територію конкретного населеного пункту від інших територій.
Межі села, селища чи міста встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Порядок складання відповідних проектів щодо встановлення меж певних населених пунктів нормативно закріплений. Так, Технічними вказівками по складанню проектів встановлення меж сільських населених пунктів, затвердженими Держкомземом України 30 жовтня 1991 р.1, передбачено, що проекти встановлення меж сільських населених пунктів розробляються на підставі завдання на проектування, яке складається сільською радою одночасно для всіх сіл, розташованих на території відповідної сільської ради.
Рішення про встановлення та зміну меж населених пунктів (як й інших адміністративно-територіальних утворень) приймається залежно від категорії населеного пункту Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням відповідних рад.
Включення земельних ділянок у межі села, селища чи міста не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до закону.
Межі населених пунктів посвідчуються державним актом України, форма та порядок видачі якого встановлюється Верховною Радою України.
Особливості правового режиму земель у межах населених пунктів визначаються наявністю містобудівних вимог як до організації всієї території, так і окремих її частин, розширенням компетенції органів місцевого самоврядування у сфері використання та охорони цих земель, взаємозв'язком та підпорядкованістю правового режиму всіх земель у межах території населених пунктів правовому режиму земель житлової та громадської забудови як домінуючої категорії.
Важливою рисою правового режиму зазначених земель слід вважати те, що їх обов'язковою складовою є землі, які перебувають у комунальній власності. Цими землями розпоряджаються сільські, селищні, міські ради, повноваження яких у галузі земельних відносин визначені ЗК України (статті 9, 12) та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зазначені ради передають земельні ділянки із земель комунальної власності, наприклад, у приватну власність фізичних та юридичних осіб або надають у користування, зокрема й на умовах оренди, вилучають земельні ділянки з користування або ж викуповують їх у власників для суспільних потреб. Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради. Законом України «Про розмежування земель права державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р. передбачено, що підставою для проведення робіт, пов'язаних із розмежуванням земель права державної та комунальної власності в межах населених пунктів, є рішення про розмежування цих земель, які приймаються відповідними сільськими, селищними, міськими радами (ст. 10).
До повноважень сільських, селищних, міських рад на території населених пунктів належить також зміна цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності громадянина або юридичної особи і розташована у межах певного населеного пункту. Це встановлено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11 квітня 2002 р.1 Варто звернути увагу й на те, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи управлінські функції щодо раціонального використання та охорони земель, організовують землевпорядкування, здійснюють земельний контроль, обмежують, тимчасово забороняють (зупиняють) використання земель громадянами та юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства тощо.
Одна з основних особливостей правового режиму земель у межах населених пунктів полягає в тому, що серед функцій державного управління цими землями головне місце посідає функція планування та забудови.
Правові форми планування та забудови земель у межах населених пунктів закріплено містобудівним законодавством. Так, законами України «Про основи містобудування» та «Про планування і забудову територій» передбачено, що найважливішими серед цих форм є: схеми планування територій, генеральний план населеного пункту, детальний план території, план червоних ліній, проект забудови території, проект розподілу території, план земельно-господарського устрою та регіональні і місцеві правила забудови.
Схема планування території — це містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення планування, забудови та іншого використання відповідних територій адміністративно-територіальних одиниць або їх окремих частин. Такі схеми розробляються на регіональному та місцевому рівнях і затверджуються відповідними радами.
Генеральний план населеного пункту — головний містобудівний документ, на основі якого здійснюється використання земель у межах населеного пункту, визначає архітектурний та планувальний розвиток конкретного населеного пункту. Він є основою для встановлення меж відповідного адміністративно-територіального утворення. В ньому визначаються: основні напрями майбутнього використання земель у межах населеного пункту для житлового будівництва і громадської забудови, розвитку інженерної і транспортної мережі, здійснення благоустрою та зеленого будівництва, а також межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання; черговість і пріоритетність забудови та іншого використання земель. У складі генерального плану розробляються: детальний план забудови, план червоних ліній, проект забудови території, проект розподілу території тощо.
План земельно-господарського устрою населеного пункту — самостійний елемент містобудівної документації. Він використовується для обґрунтування, розроблення і подальшої реалізації у межах населеного пункту (як правило, міста) необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів щодо освоєння, поліпшення якості земель, раціонального використання, охорони та захисту їх від руйнівних процесів. Згідно з Порядком складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту, затвердженим наказом Мінбудархітектури України та Держкомзему України від 24 вересня 1993 р., цей план містить дані про поділ земель за використанням відповідно до цільового призначення, за формами власності і користування. Він закріплює організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдосконалення структури територій, освоєння земель, поліпшення їхньої якості тощо.
Для забезпечення перспективної містобудівної діяльності щодо земельно-господарського устрою обґрунтовуються напрями тимчасового використання земель зони перспективної забудови.
Важливою формою планування використання земель у межах населених пунктів вважаються регіональні та місцеві правила забудови, які встановлюють порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів умов і обмежень забудови й іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.
Наказом Держбуду України від 10 грудня 2001 р. затверджено Типові регіональні правила забудови. Вони є основою для розробки регіональних правил забудови населених пунктів областей, Автономної Республіки Крим, є обов'язковими для суб'єктів містобудування на території відповідного регіону, враховують регіональні особливості і затверджуються відповідними обласними радами.
Місцеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного та республіканського значення. Для всіх інших населених пунктів такі правила можуть розроблятися та затверджуватися відповідними радами. Вони встановлюють порядок вирішення питань розташування, надання дозволу на будівництво об'єктів містобудування та на виконання будівельних робіт, прийняття цих об'єктів в експлуатацію, а також порядок здійснення контролю за містобудівною діяльністю.
Особливості правового режиму земель у межах території населених пунктів полягають ще й у тому, що він визначається відповідно до зонування земель у межах населених пунктів.
Зонування земель — це розподіл їх на земельні ділянки (масиви) з різним цільовим призначенням і правовим режимом використання. Воно здійснюється згідно з Положенням про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затвердженим наказом Держкомзему України від 26 серпня 1997 р. № 85 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31 жовтня 1997 р.
Відповідно до ст. 180 ЗК України при зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих функціональних зон згідно з місцевими правилами забудови.
Оскільки головною складовою території, населених пунктів є землі житлової та громадської забудови, їх використання пов'язане з наявністю у суб'єкта права на забудову, яке має відносно самостійний характер і може бути реалізоване ним в порядку і на умовах, визначених законом. Це ще одна з особливостей правового режиму земель у межах населених пунктів.
Еще по теме 1. Загальні засади та особливості правового режиму земель у межах населених пунктів:
- § 4. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів
- 4. Використання земель громадянами у межах населених пунктів
- РОЗДІЛ 15 ПРАВОВИЙРЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ V МЕЖАХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ
- 5. Особливості права власності на землю та права землекористування у межах населених пунктів
- Правовой режим земель сельских населенных пунктов
- § 3. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення
- § 5. Особливості правового режиму земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу
- Глава 12. ПРАВОВОЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ НАСЕЛЕННЫХ ПУНКТОВ. ГРАДОСТРОИТЕЛЬНОЕ ПРАВО
- ПРАВОВОЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ НАСЕЛЕННЫХ ПУНКТОВ, САДОВОДЧЕСКИХ ТОВАРИЩЕСТВ И ДАЧНОГО СТРОИТЕЛЬСТВА
- 4. Особливості правового режиму земель особливо захисних лісових ділянок.
- § 4. Правовий режим земельних ділянок, у межах яких наявні природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність
- Розділ 16 Правовий режим земель рекреаційного призначення
- Тема Правовой режим земель водного фонда и земель запаса
- 1. Загальні засади — форма вираження основ конституційного ладу України
- 1. Загальні засади організації оборони
- 2. Правове регулювання охорони і використання земель оздоровчого призначення в межах окремих зон округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони
- Стаття 65. Загальні засади призначення покарання
- 6.1.1. Загальні засади кваліфікації розкрадань
- 15.1. Принципи і загальні засади призначення покарання