1. Загальна характеристика земель оздоровчого призначення та їх правового режиму

Поняття земель оздоровчого призначення. Займаючи всього 0,01 % території України (близько 8,6 тис. гектарів), землі оздо­ровчого призначення відіграють надзвичайно важливу роль як природний ресурс, що має природні лікувальні властивості. Природні лікувальні властивості таких земель полягають у на­явності в їх межах природних лікувальних ресурсів, які є над­звичайно ефективними засобами для профілактики та лікуван­ня, як правило, поширених захворювань людей. До таких при­родних лікувальних ресурсів належать мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими для лікуван­ня кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. 6 Закону України «Про курорти»). Саме завдяки унікальним властивостям природних лікувальних ресурсів землі, в межах яких вони знаходяться, виділені в окрему категорію земель і те­риторій, яка має спеціальний правовий режим охорони і викори­стання. Згідно зі ст. 47 ЗК України до земель оздоровчого призна­чення належать землі, що мають природні лікувальні власти­вості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Основною правовою передумовою для віднесення тих чи інших територій до земель оздоровчого призначення є виявлен­ня на них відповідних природних лікувальних ресурсів в уста­новленому законом порядку. Як встановлено у ст. 16 Закону України «Про курорти», виявлення природних лікувальних ре­сурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курорто­логічних та інших дослідницьких робіт. Виявлені в результаті їх проведення природні лікувальні ресурси підлягають медико-біологічній оцінці їх якості та цінності Міністерством охорони здоров'я України, на підставі чого визначаються методи викори­стання таких природних лікувальних ресурсів у профілактич­них та лікувальних цілях. Потім за результатами геолого­розвідувальних робіт визначаються експлуатаційні запаси ро­довищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються та вносяться до Держав­ного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються для використання за призначенням відповідно до законодавства України. Території, на яких виявлені запаси природних ліку­вальних ресурсів, включаються до складу земель оздоровчого призначення і передаються для використання в оздоровчих цілях.

Склад земель оздоровчого призначення. В частині 2 ст. 48 ЗК України зазначається, що на територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. Отже, з наведеної норми випливає, що до складу земель оздоровчого призначення входять ліку­вально-оздоровчі місцевості та курорти. По суті, такий самий поділ земель оздоровчого призначення на частини закріплений і Законом України «Про курорти»1.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про курорти» лікувально-оздоровча місцевість є природною територією, що має міне­ральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу ли­манів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. А курорт — це освоєна природна територія на землях оздоровчо­го призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їхньої експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраст­руктури, використовується з метою лікування, медичної реа­білітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Отже, спільною ознакою лікувально-оздоровчої місцевості та курортів є наявність на них природних лікувальних ресурсів, які офіційно визнані придатними для лікування, медичної реа­білітації та профілактики захворювань. Відмінність між цими складовими земель оздоровчого призначення полягає у ступені їх освоєння для використання за цільовим призначенням. Так, на землях курортів побудовані необхідні для їх експлуатації будів­лі та споруди з об'єктами інфраструктури, що використовують­ся з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики за­хворювань та для рекреації, тоді як у лікувально-оздоровчих місцевостях такі об'єкти відсутні. По суті, лікувально-оздоровчі місцевості є резервом для створення нових курортів шляхом їх відповідного освоєння, зокрема будівництва об'єктів курортної інфраструктури.

Законодавство про землі оздоровчого призначення. Законо­давство про землі оздоровчого призначення складається з норма­тивно-правових актів земельного законодавства та нормативно-правових актів законодавства про діяльність курортів. Основними земельно-правовими актами, які регулюють відносини щодо охорони та використання цієї категорії земель, є ЗК України та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­рядку розроблення проектів землеустрою з організації та вста­новлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004 р.1 Проте значна частина норм, які регулюють зазначені відносини, міститься в спеціальних нормативно-правових актах з питань діяльності ку­рортів. Це, зокрема, Закон України «Про курорти» від 5 жовтня

2000 р., Закон України «Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення» від 11 січня 2005 р., Постанова Верховної Ради України «Про оголошення природних територій міста Саки Автономної Республіки Крим курортом державного значення» від 11 січня 2005 р., а також постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Положення про курорт Сатанів» від 16 жовтня 1992 р., «Про затвердження Положення про Все­українську дитячу оздоровницю — курорт Євпаторія» від 14 липня 1999 р., «Про затвердження Державної програми соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на період до 2017 року» від 30 серпня 2007 р., «Про утворення Державного департаменту з питань діяльності курортів» від 6 травня 2001 р., «Про затвердження Загального положення про санаторно-курортний заклад» від 11 липня 2001 р., «Про затвердження Порядку створення і ведення Державного када­стру природних територій курортів» від 23 травня 2001 р., «Про затвердження Порядку розроблення та затвердження спеціальних методик щодо економічного обґрунтування про­ектів розвитку курортів та економічної оцінки їх природних лікувальних ресурсів» від 6 травня 2001 р., «Про заходи щодо поліпшення роботи з використання і охорони територій курорт­но-оздоровчого та рекреаційного призначення в Одеській об­ласті» від 10 грудня 2003 р. та деякі інші.

Цільове призначення земель оздоровчого призначення. Ос­новне цільове призначення цієї категорії земель полягає в їх ви­користанні в інтересах курортної справи. Курортна справа — це сукупність усіх видів науково-практичної та господарської діяльності, спрямованих на організацію та забезпечення ліку­вання, медичної реабілітації та профілактики захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів (ст. 1 Закону України «Про курорти»). Отже, основне цільове призначення земель оздоровчого призначення полягає у їх використанні для забезпечення лікування, медичної реабілітації та профілакти­ки захворювань із використанням природних лікувальних ре­сурсів.

Водночас види діяльності, які охоплюються поняттям «ку­рортна справа», не зводяться лише до власне лікувально-оздо­ровчого процесу. Як зазначається в Концепції розвитку сана­торно-курортної галузі1, затвердженій розпорядженням Ка­бінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 231-р, розвиток інфраструктури курортів (транспорт, зв'язок, комунальне гос­подарство) потребує розв'язання територіальних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань, які пов'язані з роз­поділом і визначенням пріоритетних напрямів використання природних лікувальних ресурсів і пошуками шляхів збалансу­вання міжгалузевих інтересів, вирішенням питань розміщення курортного, житлового, соціального, інженерно-транспортного, комунального та інших видів будівництва, відтворення куль­турно-історичної спадщини, охорони та збагачення природного середовища курортів. Отже, на землях оздоровчого призначен­ня дозволяється здійснення і таких видів діяльності, які харак­терні для цільового призначення інших категорій земель. До них належать будівництво та експлуатація об'єктів транспор­ту, житлове будівництво, будівництво та експлуатація проми­слових та сільськогосподарських підприємств, розміщення об'єктів рекреації, природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини.

Багатоманітність видів діяльності, які дозволяється здійсню­вати на землях оздоровчого призначення, обумовлена тим, що переважна більшість курортів України розташовані в межах на­селених пунктів.

У зв'язку з цим Кабінет Міністрів України по­становою від 28 грудня 1996 р. № 1576 затвердив перелік населе­них пунктів, віднесених до курортних1, який станом на 2008 р. містив 241 населений пункт нашої країни.

Забезпечення повноцінного функціонування населених пунк­тів, зокрема й курортних, передбачає здійснення на їх території різних видів діяльності. Тому основне цільове призначення зе­мель курортів, які складають переважну частину земель оздо­ровчого призначення, не забороняє здійснення таких видів діяльності. Поряд з основним цільовим призначенням категорії земель оздоровчого призначення слід виділяти цільове призна­чення окремих земельних ділянок у межах курортів. Так, у ме­жах курортів можуть перебувати не тільки земельні ділянки, надані у власність чи користування лікувальним та санаторно-курортним закладам, установам та їх об'єднанням, а й земельні ділянки, надані для житлового будівництва, будівництва та об­слуговування об'єктів комерційного призначення (магазинів, ре­сторанів, барів), будівництва промислових, транспортних, сільсь­когосподарських підприємств, підприємств енергетики, зв'язку тощо. У зв'язку з цим постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідно­го фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004 р. вста­новлено, що у проектах землеустрою зі встановлення меж тери­торій оздоровчого призначення повинні визначатися й межі зе­мельних ділянок усіх їх власників та користувачів.

На жаль, як зазначається у згаданій вище Концепції розвитку санаторно-курортної галузі, розвиток виробництва на курорт­них територіях призвів до виникнення на них індустріальних зон. Надмірна концентрація у деяких місцевостях санаторно-курортних закладів, велика питома вага промислового та сільсь­когосподарського виробництва, інтенсивний рух автотранспорту на загальному фоні недосконалої інфраструктури (водо- та теп­лопостачання, енергозабезпечення, комунальне господарство, транспорт), низький рівень комфортності оздоровниць створю­ють надмірне антропогенне навантаження, знижують престиж­ність курортів та ставлять під загрозу існування сировинної бази найбільш популярних курортів.

Цільове призначення земельних ділянок, розташованих у ме­жах територій курортів та природно-лікувальних місцевостей, підпорядковане основному цільовому призначенню категорії зе­мель оздоровчого призначення. У зв'язку із цим чинне земельне законодавство встановило певні обмеження щодо допустимих видів діяльності та, відповідно, цільового призначення земельних ділянок в межах територій курортів та природно-лікувальних місцевостей. Так, згідно з ч. 1 ст. 48 ЗК України на землях оздоров­чого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на при­родні лікувальні властивості цих земель. Отже, діяльність, яка не охоплюється поняттям «курортна справа» і може негативно впли­нути на природні лікувальні властивості земель оздоровчого при­значення, суперечить основному цільовому призначенню цієї ка­тегорії земель і є забороненою. Визначення відповідності певного виду діяльності на землях оздоровчого призначення основному цільовому призначенню цієї категорії земель здійснюється у по­рядку, встановленому законами «Про курорти», «Про державну екологічну експертизу», «Про забезпечення санітарного та епіде­мічного благополуччя населення» та іншими актами законодав­ства України.

Підстави та порядок відведення земель для створення та розвитку курортів. Підставою для відведення земель для ство­рення та розвитку курортів є оголошення курортною природної території, на якій наявні природні лікувальні ресурси та не­обхідна інфраструктура для їх експлуатації та організації ліку­вання людей (ст. 7 Закону України «Про курорти»). У свою чергу, оголошення природних територій курортними проводиться на підставі клопотань відповідних органів влади або заінтересова­них підприємств, установ, організацій та громадян. У таких кло­потаннях мають міститися: обґрунтування необхідності оголо­шення природних територій курортними; характеристика при­родних лікувальних ресурсів, їх лікувальних факторів, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятли­вих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захво­рювань, інших цінностей природних територій, що пропонують­ся для оголошення; відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників і користувачів природ­них територій, а також відповідний картографічний матеріал (ст. 8 Закону України «Про курорти»).

Клопотання про оголошення природних територій курортни­ми у місячний термін розглядаються: 1) щодо природних тери­торій державного значення — спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади з питань діяльності курор­тів1 з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місь­ких рад; 2) щодо природних територій місцевого значення — відповідними місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів.

У разі схвалення клопотання спеціально уповноважений цен­тральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок. На підставі результатів по­годження клопотань відповідно спеціально уповноважений цен­тральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розроблення проектів оголо­шення природних територій курортними (ст. 9 Закону України «Про курорти»).

Проекти оголошення природних територій курортними підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній екс­пертизам, які проводяться відповідно до законів України «Про державну екологічну експертизу» і «Про забезпечення санітар­ного та епідемічного благополуччя населення». У разі позитивно­го висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної екс-

пертиз щодо проектів оголошення природних територій курорт­ними матеріали передаються: щодо курортів державного значення — спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів до Кабінету Міністрів України; щодо курортів місцевого значення — місце­вими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів відповідно до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Так, наприк­лад, Верховна Рада України прийняла 11 січня 2005 р. Закон України «Про оголошення природних територій міста Бердян­ська Запорізької області курортом державного значення»1, яким встановила також межі цього курорту. А рішення про оголошен­ня природних територій курортними територіями місцевого зна­чення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, облас­них, Київської та Севастопольської міських державних ад­міністрацій (статті 10, 11 Закону України «Про курорти»).

Після прийняття рішення про оголошення тієї чи іншої тери­торії курортною здійснюється відведення земельних ділянок для розміщення санаторно-курортних закладів та іншої інфра­структури курортів (бюветів, їдалень, поліклінік, будинків куль­тури та відпочинку тощо). Рішення про відведення земельних ділянок (а за необхідності — про вилучення (викуп) та відведен­ня) для створення та розвитку курортів приймають у межах на­селених пунктів відповідні ради, а за їх межами — обласні дер­жавні адміністрації та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим (статті 122,123,149 ЗК України). Якщо ж земельні ділянки для створення чи розширення курорту вилучаються за рахунок особливо цінних земель (ст. 150 ЗК України), то рішення про їх вилучення та відведення приймається Кабінетом Міністрів

України. Обов'язковою умовою відведення земельних ділянок для створення чи розширення курорту є розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених ок­ругів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медич­ного зонування в порядку, встановленому ЗК України (ст. 13 За­кону України «Про курорти»).

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 1. Загальна характеристика земель оздоровчого призначення та їх правового режиму:

  1. 1. Загальна характеристика правового режиму земель лісогосподарського призначення.
  2. Розділ 15 Правовий режим земель оздоровчого призначення
  3. § 1. Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
  4. 1. Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
  5. РОЗДІЛ 18 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
  6. § 2. Загальний правовий режим земель рекреаційного призначення
  7. § 2. Загальний правовий режим земель історико-культурного призначення
  8. § 1. Поняття, склад та загальна характеристика правового режиму земель водного фонду
  9. § 1. Поняття і загальна характеристика правового режиму земель лісового фонду
  10. Стаття 49. Використання земель оздоровчого призначення
  11. § 2. Особливості надання земель оздоровчого призначення
  12. § 1. Поняття і склад земель оздоровчого призначення
  13. Стаття 47. Визначення земель оздоровчого призначення
  14. § 3. Умови і порядок використання земель оздоровчого призначення
  15. Розділ 16 Правовий режим земель рекреаційного призначення
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -