4. Використання земель громадянами у межах населених пунктів

Конституція України (ст. 13) у формі загальних засад за­кріплює право кожного громадянина на користування природни­ми об'єктами, зокрема й землею.

ЗК України допускає використання земельних ділянок гро­мадянами на праві власності і праві орендного землекористуван­ня. У першому випадку громадянин здійснює експлуатацію земельної ділянки, яка належить йому на праві приватної влас­ності, у другому — земельна ділянка надана йому на умовах оренди.

Здебільшого використання земельних ділянок у межах насе­лених пунктів як їх власниками, так і орендарями пов'язане із забудовою цих ділянок. Найбільш поширеним і характерним для населених пунктів є використання земельних ділянок для інди­відуального житлового та гаражного будівництва. Здійснення індивідуального житлового будівництва — одна з форм реа­лізації конституційного права громадян на житло. Спорудження жилого будинку громадянином нерозривно пов'язане з не­обхідністю отримання ним відповідної земельної ділянки. Мож­ливість отримання земельних ділянок громадянами для зазна­чених цілей передбачена ст. 40 ЗК України. Згідно з цією нормою громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплат­но у власність або в оренду відповідні земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва. Зі змісту цієї статті випливає, що на безоплатну передачу у власність або надання в оренду зе­мельних ділянок можуть претендувати лише громадяни України. Разом із тим, ст. 93 ЗК України допускає передання в оренду земельних ділянок не тільки громадянам України, а й іноземним громадянам та особам без громадянства. Іноземці та особи без громадянства можуть бути суб'єктами приватної влас­ності на земельні ділянки у населених пунктах, на яких розташо­вані належні їм будівлі, споруди чи інша нерухомість.

Земельні ділянки для індивідуального житлового і гаражного будівництва характеризуються спільними і відмінними рисами. Об'єднує їх те, що вони повинні використовуватися громадянами під індивідуальну забудову. Відмінність цих ділянок полягає пе­редусім у тому, що перші призначені для будівництва та обслу­говування жилого будинку, господарських будівель і споруд (на­зиваються присадибними1 згідно зі ст. 121 ЗК України), другі — для будівництва та обслуговування індивідуального гаража.

Забудова присадибної земельної ділянки передбачає спору­дження на ній у встановленому порядку індивідуального жилого будинку садибного типу, господарських будівель (сараїв, гара­жів, літніх кухонь, вбиралень тощо) та господарських споруд (колодязів, вигрібних ям, навісів тощо). Господарські будівлі і споруди, розташовані на присадибній ділянці, не є самостійними об'єктами індивідуальної забудови, вони разом з жилим будин­ком становлять одне ціле — єдиний об'єкт, який обслуговує індивідуально визначена присадибна ділянка.

Індивідуальне гаражне будівництво може здійснюватися на окремій земельній ділянці, яка призначена для розташування та обслуговування індивідуального гаража. У цьому разі певна зе­мельна ділянка є самостійним об'єктом права приватної влас­ності чи орендного землекористування, а індивідуальний га­раж — самостійним об'єктом нерухомості.

Крім цільового призначення, відмінність присадибної ділянки від земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва полягає і в нормуванні розмірів цих ділянок. Згідно зі ст. 121 ЗК України для будівництва й обслуговування жилого будинку, гос­подарських будівель та споруд (присадибна ділянка) громадяни України можуть безоплатно отримати у селах земельні ділянки розміром не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гек­тара, в містах — не більше 0,10 гектара. Максимальний розмір зе­мельних ділянок, які громадяни України мають право отримати в населених пунктах незалежно від їх категорії для будівництва індивідуальних гаражів, становить не більше 0,01 гектара. Кон­кретні розміри присадибних земельних ділянок та ділянок для будівництва індивідуальних гаражів у межах максимальних розмірів визначаються при одержанні земельної ділянки з ураху­ванням вимог містобудівної документації. Стаття 40 ЗК України передбачає, що понад норму безоплатної передачі громадяни мо­жуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених по­треб (індивідуального житлового і гаражного будівництва) за цивільно-правовими угодами. У цьому разі власниками таких зе­мельних ділянок можуть виступати не тільки громадяни України, а й інші фізичні особи. Зазначена норма, на жаль, не уточнює пи­тання щодо правового режиму земельних ділянок, що їх набува­ють громадяни в цих випадках.

Зокрема, яким може бути макси­мальний розмір цієї ділянки, чи може вона вважатися окремим об'єктом права приватної власності громадянина, чи виступає до­датковою до основної земельної ділянки, яку особа отримала без­оплатно? Придбані за цивільно-правовими угодами земельні ділянки треба розглядати як самостійні об'єкти права приватної власності громадян. їх розміри не повинні перевищувати норми безоплатного передання земельних ділянок громадянам, встанов­лені ст. 121 ЗК України.

Присадибні земельні ділянки та ділянки для індивідуального гаражного будівництва набуваються громадянами у приватну власність чи оренду в межах земель житлової та громадської за­будови населених пунктів із земель державної чи комунальної власності.

Порядок виникнення права приватної власності на присадиб­ну чи гаражну земельну ділянку встановлює ст. 118 ЗК України.

Основні вимоги щодо оформлення документації на будівни­цтво садибних жилих будинків та інших об'єктів нерухомості встановлені Типовими регіональними правилами забудови, які затверджені наказом Держбуду України від 10 грудня 2001 р. №219 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 3 січня 2002 р. №4/62921.

На підставі рішення уповноваженого органу про передання присадибної земельної ділянки громадянин (забудовник) звер­тається до місцевого органу містобудування й архітектури за отриманням будівельного паспорта об'єкта нерухомості (інди­відуального жилого будинку), до складу якого входять докумен­ти, що встановлюють право на землю, дозвіл на будівництво, плани фасадів, розрізів, необхідних конструктивних вузлів бу­динку, технічні умови підключення до інженерних мереж, гене­ральний план земельної ділянки з відмітками тощо.

Передання в оренду присадибних земельних ділянок та діля­нок для індивідуального гаражного будівництва, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місце­вого самоврядування шляхом укладення договору оренди при­садибної чи гаражної земельної ділянки. Передання в оренду зе­мельних ділянок громадянам зі зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову (зокрема індивідуальну) здійс­нюється за проектами відведення у порядку, встановленому стат­тями 118 і 123 ЗК України. Особливості орендного використання присадибних чи гаражних земельних ділянок полягають у тому, що в цих випадках оренда, як правило, є довгостроковою, тобто від 5 до 50 років. Відносини, пов'язані з орендним використанням зе­мельних ділянок для зазначених цілей, регулюються ЗК України (статті 93 і 124) та Законом України «Про оренду землі».

Власник чи орендар присадибної або гаражної земельної ділянки може приступити до безпосереднього використання цієї ділянки під забудову після отримання ним у встановленому по­рядку дозволу на виконання будівельних робіт.

У процесі будівництва забудовник зобов'язаний здійснювати забудову, інженерне облаштування і благоустрій земельної ділянки відповідно до затвердженого у встановленому порядку будівельного паспорта, відшкодувати збитки або проводити ре­монт зруйнованих ним доріг та інженерних мереж.

Закінчений будівництвом жилий будинок чи індивідуальний гараж приймається в експлуатацію державною комісією у вста­новленому порядку.

Земельні ділянки під забудову у межах населених пунктів мо­жуть використовуватися на титулі власності не тільки громадя­нами України, а й іншими фізичними особами (іноземними гро­мадянами та особами без громадянства), які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності.

Особливості цього виду використання земельних ділянок зу­мовлені специфікою об'єктного і суб'єктного складу, порядком набуття прав на зазначені земельні ділянки. Зокрема, об'єктом використання можуть бути вільні від забудови земельні ділянки, право власності на які набувається на конкурентних засадах. Вони мають бути також вільними від прав на них інших осіб, за винятком певних обмежень і сервітутів, встановлених законом, договором чи рішенням суду Суб'єктами-покупцями таких зе­мельних ділянок є громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Самостійними видами використання земель громадянами, які можуть здійснюватися як за межами, так і в межах населених пунктів, є городництво і садівництво. Це сільськогосподарське використання земель, яке здійснюється відповідно до приписів, які присвячені землям сільськогосподарського призначення.

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 4. Використання земель громадянами у межах населених пунктів:

  1. 1. Загальні засади та особливості правового режиму земель у межах населених пунктів
  2. § 4. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів
  3. РОЗДІЛ 15 ПРАВОВИЙРЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ V МЕЖАХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ
  4. 5. Особливості права власності на землю та права землекористування у межах населених пунктів
  5. 2. Правове регулювання охорони і використання земель оздоровчого призначення в межах окремих зон округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони
  6. Стаття 39. Використання земель житлової та громадської забудови
  7. 3. Планування використання та охорони земель
  8. 8.19. Безгосподарське використання земель
  9. 9. Державний контроль за використанням та охороною земель
  10. Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель
  11. 3. Порядок використання земель житлової та громадської забудови
  12. Стаття 115. Зони особливого режиму використання земель
  13. 4. Державний контроль за використанням та охороною земель
  14. Глава З0 Планування використання земель
  15. § 2. Правове забезпечення використання земель житлової та громадської забудови
  16. § 1. Державний контроль за використанням та охороною земель
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -