10. Справляння плати за землю

Користування землею в Україні є платним. Відносини у сфері встановлення і справляння плати за землю регулюються ст. 206 ЗК України, Законом України «Про плату за землю» (в редакції від 19 вересня 1996 р.)1, Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р.2, Методикою нормативної грошової оцінки зе­мель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 2ІЗ3, Методикою нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затвердженою Кабінетом Міністрів України від ЗО трав­ня 1997 р. № 5254, іншими актами законодавства України. При цьому ставки земельного податку, порядок їх обчислення і справ­ляння не можуть встановлюватися або змінюватися іншими зако­нодавчими актами, крім Закону України «Про плату за землю».

Згідно з вимогами законодавства власники землі і землекори­стувачі, крім орендарів, сплачують плату за землю у вигляді зе­мельного податку. За земельні ділянки, надані в оренду, стя­гується орендна плата, розмір якої встановлюється за угодою сторін у договорі оренди.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності землевласників чи землекористувачів.

Розмір плати за землю визначається залежно від якості та місцем розташування земельної ділянки, виходячи з кадастро­вої грошової оцінки земель. Для земель, грошова оцінка яких ще не встановлена, ставки платежів встановлюються за спеціальни­ми правилами, передбаченими Законом України «Про плату за землю».

Закон містить диференційовані правила визначення ставок земельного податку для земель сільськогосподарського призна­чення, земель населених пунктів, земель промисловості, транс­порту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів.

Так, для земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлені в таких розмірах:

— для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1 % від їх грошової оцінки;

— для багаторічних насаджень — 0,03 %.

Так само обчислюється земельний податок з сільськогоспо­дарських угідь, наданих у встановленому порядку і використо­вуваних за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони належать.

Ставки земельного податку з земель населених пунктів вста­новлюються за такими правилами. Якщо грошова оцінка відпо­відних земель існує, то ставка податку встановлюється в розмірі одного відсотка від такої оцінки. Якщо відповідну оцінку земель­них ділянок не встановлено, то середні ставки земельного подат­ку встановлюються в розмірах, що визначаються за спеціальною таблицею, наведеною у ч. 2 ст. 7 Закону України «Про плату за землю». Ця таблиця передбачає встановлення диференційова­них ставок земельного податку залежно від чисельності населе­ного пункту (з урахуванням коефіцієнтів, застосовуваних для міст Києва, Севастополя та міст обласного підпорядкування).

Наведене вище загальне правило, однак, має кілька винятків:

1) податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транс­портних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і да­чами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного і лісового госпо­дарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі З % від суми земельного податку, обчисленого за загальним пра­вилом;

2) податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового гос­подарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, куль­турно-побутовими, жилими будинками та господарськими спо­рудами, справляється як складова плати за використання лісо­вих ресурсів, що визначається лісовим законодавством;

3) податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах при­родоохоронного, рекреаційного та оздоровчого призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним при­значенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку;

4) податок за земельні ділянки, зайняті виробничими, куль­турно-побутовими, господарськими будівлями та спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється за такими коефіцієнтами до норма­тивної ставки податку:

—для об'єктів міжнародного значення — 7,5;

—для об'єктів загальнодержавного значення — 3, 75;

—для об'єктів місцевого значення — 1,5;

5) податок за частину площ земельних ділянок, наданих під­приємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогос­подарських угідь), що перевищують норми відведення, справ­ляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного по­датку;

6) податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних під­приємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 % від суми земельного по­датку, обчисленого за загальними правилами.

Спеціальні правила розрахунків ставок земельного податку встановлені Законом України «Про плату за землю» і для земель різного цільового призначення за межами населених пунктів.

Так, підприємства промисловості, транспорту (крім залізнич­ного), зв'язку та іншого призначення за загальним правилом сплачують земельний податок з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі в області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транс­порту (склад земель залізничного транспорту визначається відповідно до ст. 6 Закону України «Про транспорт» від 10 листо­пада 1994 р.1), Збройних Сил України та інших військових фор­мувань, створених відповідно до законодавства України, справ­ляється у розмірі 0,02 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських під­приємств, з яких податок справляється як за землі сільськогос­подарського призначення.

При використанні залізничним транспортом, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, ство­реними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється за загальним правилом (у розмірі 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області).

Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земель зі складу сільськогосподарських, угідь, нада­них у встановленому законом порядку, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів відповідно до лісового за­конодавства України. Це правило має виняток, встановлений для ділянок земель лісового фонду, зайнятих виробничими, культур­но-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами: податок за них справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком земель зі складу сільськогосподарських угідь, нада­них у встановленому законом порядку, справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Закон України «Про плату за землю» (ст. 12) передбачає ряд пільг щодо земельного податку. Це в першу чергу звільнення від земельного податку певних категорій суб'єктів, а саме:

— заповідників, зокрема історико-культурних, національних природних парків, заказників, крім мисливських), регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних і зооло­гічних парків, пам'яток природи, заповідних урочищ та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва;

— вітчизняних дослідних господарств науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

— органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання, органів прокуратури, закладів, установ та організацій, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком Зброй­них Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України), спеціалізованих санато­ріїв України для реабілітації хворих (згідно зі списком, затверд­женим Міністерством охорони здоров'я України), підприємств, об'єднань та організацій товариств сліпих і глухих України, гро­мадських організацій інвалідів України та їх об'єднань;

— вітчизняних закладів культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спор­ту, спортивних споруд, що використовуються ними за цільовим призначенням;

— зареєстрованих релігійних та благодійних організацій, що не займаються підприємницькою діяльністю;

— суб'єктів оподаткування, розміщених у зонах радіоактив­ного забруднення, визначених ст. 2 Закону України «Про право­вий режим територій, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зон відчуження, без­умовного (обов'язкового) відселення і посиленого радіоекологіч­ного контролю), на хімічно забруднених сільськогосподарських угіддях, на яких запроваджено обмеження щодо ведення сільсь­кого господарства; щодо земель, які перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння; щодо земель державних сортовипробувальних станцій і сортоділь­ниць, які використовуються для випробування сортів сільсько­господарських культур;

—щодо земель дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування (перелік земель дорожнього господар­ства поданий у ст. 31 Закону України «Про транспорт», а на­лежність до автомобільних доріг загального користування ви­значається відповідно до ст. 21 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р.);

—щодо ділянок державних, колективних і фермерських гос­подарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноград­никами до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками ба­гаторічних плодових насаджень; щодо земель кладовищ;

—інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших громадян, які користуються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», громадян, яким у вста­новленому законом порядку видане посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи — в межах граничних норм, встановлених ЗК України.

Усі перераховані пільги щодо обкладення земельним подат­ком встановлені на загальнодержавному рівні. Певні повнова­ження щодо встановлення пільг щодо плати за землю (часткове звільнення на певний строк, зменшення суми податку) мають та­кож Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради, але лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні рахунки відповідних бюджетів (ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»).

Законом «Про плату за землю» встановлені порядок обчис­лення і строки сплати земельного податку. Юридичні особи що­року самостійно обчислюють суму земельного податку за спеціальною формою, встановленою Головною державною по­датковою адміністрацією України (станом на 1 січня кожного року). Громадянам нарахування земельного податку здійснюють державні податкові адміністрації. Земельний податок сплачу­ється рівними частками: двічі на рік громадянами та виробника­ми товарної сільськогосподарської та рибної продукції і щоквар­тально — всіма іншими платниками податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що пере­буває у користуванні кількох юридичних чи фізичних осіб, пода­ток нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

Земельний податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

За несвоєчасну сплату земельного податку справляється пеня у розмірі 0,3 % суми недоїмки за кожний день прострочення.

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 10. Справляння плати за землю:

  1. § 2. Правові засади плати за землю
  2. § 3. Пільги щодо плати за землю
  3. § 88—89. Набуття та реалізація права на землю. Плата за землю. Захист права на землю
  4. 5.2.13. Невиплата заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат
  5. Яким є законодавчо встановлений розмір відрахувань із заробітної плати та інших видів доходів боржника?
  6. Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат
  7. Які особливості видачі судового наказу за вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати? Якими документами можна підтвердити заборгованість із зарплати?
  8. Стаття 206 . Плата за землю
  9. Розділ 5 Право власності на землю
  10. Розділ 10 Припинення прав на землю
  11. Налог на землю
  12. Статья 19. Муниципальная собственность на землю
  13. Статья 56. Ограничение прав на землю
  14. Колективна власність на землю.
  15. Понятие права собственности на землю
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -