5. Співвідношення земельного права з суміжними галузями права

Земельне право регулює земельні відносини, які в окремих випадках стикуються, поєднуються чи переплітаються з дер­жавними, організаційно-адміністративними, цивільними, фінан­совими, екологічними, аграрними, трудовими, процесуальними та іншими відносинами. Проте це не означає, що норми земель­ного права дублюють норми інших галузей права, що має місце паралелізм у правовому регулюванні. Річ у тім, що на практиці немає чіткої межі між нормами різних галузей права, водо-розділу у разі застосування. Так, земля може розглядатися як об'єкт купівлі-продажу, оренди, міни. Вона може бути об'єктом охорони навколишнього природного середовища, просторовим базисом і засобом виробництва сільськогосподарської продукції. У кожному з цих напрямів використання землі складаються різні досить специфічні суспільні відносини, які є предметом правового регулювання нормами земельного, цивільного, еко­логічного, господарського, адміністративного чи аграрного права. Земельне право не втручається у сферу інших галузей права. У своїй сукупності земельні відносини, об'єктом яких також є земля, мають власну специфіку, предмет регулювання, власний правовий режим.

Як уже зазначалося у попередніх підрозділах, земельні відно­сини мають власний предмет регулювання, який на відміну від предмета регулювання інших галузей права в цілому природно регулюється нормами земельного права.

У зв'язку із цим виникає потреба розглянути співвідношення земельного та інших галузей права, відмежувати земельне пра­во від інших галузей.

Оскільки таке співвідношення земельного права з іншими га­лузями права має місце і в інших країнах СНД, що стали на шлях земельних реформ, доцільно висвітлити розв'язання проблеми визначення місця земельного права в загальній системі права в Україні з використанням досвіду законодавчого регулювання Російської Федерації та інших держав.

Земля як об'єкт права виступає предметом регулювання дер­жавного і земельного права. Нормами державного права визна­чається державний устрій; адміністративно-територіальна си­стема; земельна територія держави, на яку поширюється юрис­дикція органів державної влади; кордони країни і кордони адміністративних територій. Нормами земельного права регулю­ються економічні земельні відносини. Виходячи з потреб раціонального використання землі, земельне право поділяє землі на відповідні категорії, визначає цільове призначення кожної з категорій землі, встановлює для них відповідний правовий режим. Вирішує питання розміщення населених пунктів, розташування виробничих об'єктів, виділення частини земель, як основного за­собу для виробництва сільськогосподарської продукції.

Оскільки земля є об'єктом багатоманітних суспільних відно­син, має різний за своїм змістом правовий режим і цільове при­значення, природним є те, що багато питань, котрі стосуються землі, вирішуються адміністративним правом, для якого харак­терним будуть відносини влади і підпорядкування. Так, в адміністративному порядку вирішується питання відведення земельної ділянки на місцевості, встановлення її межі, видають­ся правовстановлюючі документи про право власності на зе­мельну ділянку чи землекористування, здійснюється контроль за додержанням земельного законодавства. Проте можливості владного втручання у земельні відносини досить обмежені.

Внутрішні питання використання землі в межах її цільового призначення вирішують власник землі чи землекористувач. Зе­мельним законодавством вирішується порядок набуття і припи­нення права власності і права користування земельною ділянкою, права та обов'язки власників земельних ділянок і землекористу­вачів, правовий режим земель різних категорій, які за своєю пра­вовою природою не збігаються з нормами адміністративного пра­ва, хоч окремі елементи адміністративної підпорядкованості в зе­мельному праві мають місце. Проте функції і компетенція органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, які здійснюють функції регулювання земельних відносин, обмежені нормами земельного законодавства. Так, функції і компетенція органів державного контролю за використанням землі і додер­жанням земельного законодавства, органів землеустрою визна­чені безпосередньо нормами земельного права.

Земельне право має багато спільних рис з цивільним правом. Цивільним правом, зокрема у главі 27 ЦК України, визначають­ся: суб'єкти права всіх форм власності на землю (приватної, державної і комунальної), правоздатність і дієздатність юридич­них і фізичних осіб; регулюються договірні відносини, в яких земля виступає як об'єкт договору нарівні з іншими майновими об'єктами; вирішуються питання застави землі, сервітуту, відшкодування шкоди, заподіяної землі і майновим об'єктам, розташованим на земельних ділянках. І це цілком природно, оскільки раніше в Україні, Росії, а нині в багатьох інших країнах, земля розцінювалася і розцінюється як майновий об'єкт, є об'єктом грошового обігу, проте земельні відносини регулюються земельним законодавством.

У радянський період, коли земля була вилучена із товар­но-грошового обігу, земельні відносини регулювалися спеціаль­ним законодавством, у зв'язку з чим земельне право відділилося від цивільного, була створена галузь земельного законодавства, а в системі права — галузь земельного права.

Земельне право, використовуючи норми цивільного права з питань власності, оренди, юридичної особи, припинення майно­вих відносин, розширює сферу своєї дії, регулює земельні відно­сини, які мають свій предмет, особливості, специфіку, свої від­мінності і потребують особливих методів правового регулювання.

Співвідношення між земельним і фінансовим правом полягає в тому, що фінансове право регулює відносини, зокрема земель­ні, в галузі бюджету, доходу, податків, видатків, бюджетного фінансування, фінансового контролю і грошового обігу. Методом фінансово-правового регулювання є метод владних приписів.

У процесі використання землі кошти витрачаються як з бю­джету, так із вкладень власників землі і землекористувачів. З бюджету вони витрачаються на землеустрій, розроблення проектної документації для надання земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського і фер­мерського господарства. За рахунок землекористувачів для роз­роблення корисних копалин здійснюються заходи щодо рекуль­тивації землі за рахунок осіб, винних у псуванні землі та зни­женні її якості, власникам землі відшкодовується шкода, заподіяна земельним ресурсам. За рахунок осіб, яким надаються земельні ділянки для державних чи громадських потреб, відшкодовується вартість землі власникам і витрати на поліп­шення землі землекористувачам, а втрати сільськогосподарсь­кого виробництва — державі. Ці досить суттєві відмінності ви­значають особливості фінансових відносин у системі земельних відносин і є їх складовою.

Земельне право у багатьох випадках узгоджується з еко­логічним правом, оскільки земля є одним з основних об'єктів природи і засобів сільськогосподарського виробництва. У стат­ті 13 Конституції України записано, що земля, надра, вода, атмо­сферне повітря є об'єктами права власності Українського наро­ду. Особливістю землі як об'єкта природи є те, що вона викори­стовується для забезпечення життєдіяльності людини, усіх живих істот.

Відмінністю від інших об'єктів є те, що земля — це просторо­вий базис всесвіту, відмежування земельної території України кордонами від території інших держав, місце для розташування населених пунктів, регіонів, основний засіб сільськогосподар­ського виробництва.

Основними засадами екологічного права є охорона землі, як і інших об'єктів навколишнього середовища, створення правовими засобами сприятливих умов для її збереження і раціонального ви­користання. Конституція України відносить землю до одного з найважливіших об'єктів природних ресурсів. Вона є природним надбанням людства, основним національним багатством і підлягає особливій державній охороні (ст. 14 Конституції України).

Земельне право розглядає землю як природний ресурс і як економічну категорію, як основний засіб сільськогосподарського виробництва. Саме тому земельні правовідносини мають значні відмінності, які складають самостійний предмет правового регу­лювання і дають підставу для створення самостійної галузі зе­мельного права.

Предметом земельного права є також земельні відносини еко­номічного і соціального змісту. З цих міркувань земельне право поділяє всі землі на дев'ять категорій за своїм цільовим призна­ченням. Земельне право регулює відносини приватної, держав­ної і комунальної власності, зокрема у питаннях виникнення, зміни і припинення права власності.

Земельне право узгоджується, взаємодіє, але не ототож­нюється з екологічним правом. Предметом екологічного права є екологічні відносини, що складають систему правових норм, яки­ми регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природ­них ресурсів, до яких належать і земельні ресурси. З цих позицій Конституція України розглядає землю як один з об'єктів при­родних ресурсів. Відповідно до ст.

13 Конституції України «зем­ля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власності Українського народу». Між тим, Конституція України виділяє землю серед інших природ­них ресурсів як об'єкт економічного призначення, яка є «основ­ним національним багатством, що перебуває під особливою охо­роною держави» (ст. 14 Конституції України).

Екологічне право в теорії права розглядається як комплексна галузь права, до складу якої на засадах підгалузі входять поряд з іншими й окремі норми земельного права. Слід підкреслити, що на рівні підгалузі до екологічного права входять тільки окремі норми земельного права, перш за все ті, які регулюють відносини у сфері раціонального використання та охорони землі як об'єкта природи.

Особливість земельного права як самостійної галузі полягає в тому, що предметом його регулювання є переважно економічні земельні відносини, які виникають у зв'язку з виникненням і припиненням права власності на землю і права землекористу­вання, використання землі як території для розташування регіонів, населених пунктів, об'єктів промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, оздоровчого та іншого призначення, як основ­ного засобу сільськогосподарського виробництва, з визначенням цільового призначення, порядку та умов використання землі, відносини, що входять до предмета земельного права і стосують­ся екологізації землекористування. Характерною ознакою є ви­моги норм земельного права щодо діяльності землевласників і землекористувачів у процесі здійснення ними своїх правочинів, а також щодо здійснення землевпорядних дій, спрямованих на забезпечення цільового господарського використання земель.

Але оскільки земля є одним з найважливіших об'єктів приро­ди, то зрозуміло, що екологічні відносини, які виникають у про­цесі використання землі, регулюються нормами як екологічного, так і земельного права. Виходячи з цього, окремі інститути зе­мельного та екологічного права мають комплексний характер. Не дублюючи, вони доповнюють один одного у своїй сукупності, за­безпечують правову охорону землі як об'єкта природи, так і раціональне господарське використання землі відповідно до її цільового призначення як об'єкта екологічних, економічних і соціальних відносин.

Земельне право відрізняється від аграрного права тим, що предметом останнього є суспільні виробничі відносини, які вини­кають і здійснюються у сфері виробництва сільськогосподар­ської продукції. Земля використовується у сільському госпо­дарстві як основний засіб сільськогосподарського виробництва. Використання землі як засобу сільськогосподарського вироб­ництва є основним елементом аграрних відносин, що мають суто виробниче та економічне призначення. Об'єктом аграрних відно­син є землі лише сільськогосподарського призначення. Ті сус­пільні відносини, які виникають та існують з приводу викори­стання земель сільськогосподарського призначення є частиною аграрних відносин. Вони стосуються питань реалізації права власності на землю і землекористування, передання земельної ділянки в оренду, розподілу землі на сівозміни, підвищення ро­дючості землі в процесі її господарського використання, бороть­би з ерозією, псуванням і забрудненням, рекультивації.

На відміну від аграрного норми земельного права, предметом якого є земельні відносини, спрямовані на забезпечення цільово­го використання земельних ділянок, на створення належних правових умов раціонального використання земель, встановлен­ня їх правового режиму і правової охорони.

Більшість норм земельного права належать до так званих «матеріальних норм». Це, зокрема, норми, які визначають кате­горію земель, право власності на землю, права та обов'язки суб'єктів права на землю, правовий режим земель відповідних категорій тощо. Одночасно земельне право містить ряд процесу­альних норм, які створюють своєрідний механізм реалізації ма­теріальних норм.

До земельних процесуальних норм належать, зокрема, норми про порядок виникнення, зміни і припинення права на земельну ділянку, надання земельних ділянок у власність і передання їх у користування, зокрема в оренду, про порядок розподілу земель на категорії і переведення їх з однієї категорії в іншу, про поря­док проведення землеустрою, відшкодування вартості землі і втрат сільськогосподарського виробництва у зв'язку з відведен­ням її для державних і громадських потреб, про порядок ви­рішення земельних спорів тощо.

Земельно-процесуальні норми відрізняються від цивільно-процесуальних, господарсько-процесуальних, адміністратив­но-процесуальних норм. В окремих випадках реалізація земель­ного права відрізняється від інших галузей тим, що норми пер­шого регулюють порядок захисту земельних прав. Так, майнові спори, пов'язані із земельними відносинами (враховуючи спори про відшкодування збитків і визначення їх розмірів), вирішу­ються загальним судом, господарським або третейським судом в порядку цивільно-процесуального, адміністративно-процесуа­льного чи господарсько-процесуального судочинства. В порядку адміністративного судочинства оскаржується рішення органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації про відмову у наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського і фермерського господарства.

Земельно-процесуальні норми, які здебільшого передбачені ЗК України, регулюють спеціальний порядок захисту земель­них прав, процедуру реалізації їх на практиці. Так, нормами зе­мельного права встановлено порядок вилучення (викупу) зе­мельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам та орга­нізаціям, яке провадиться за згодою власників і землекористу­вачів на підставі рішення органів виконавчої влади щодо земель державної власності та органами місцевого самоврядування щодо земель комунальної власності. Вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями та інших цінних земель для несільськогосподарських потреб, земель природо­охоронного та іншого, передбаченого ЗК України призначення, допускається, як виняток, за погодженням з Кабінетом Міністрів України чи Верховної Ради України (статті 150,151 ЗК України).

Якщо нормами адміністративно-процесуального права вста­новлено порядок накладення на осіб, які допустили адміністра­тивне правопорушення у сфері земельних відносин, адміністра­тивного стягнення, то нормами земельного права встановлюєть­ся перелік земельних правопорушень, а також встановлено порядок застосування земельно-правових санкцій. Наприклад, місцеві ради можуть звертатися з позовом до суду про припи­нення права оренди та права користування земельною ділянкою у випадках використання землі не за цільовим призначенням, нераціонального використання або способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів і забруднення, якщо уповноважені державні органи письмово попередили власників землі і земле­користувачів про необхідність усунення цих порушень у місяч­ний строк, якщо в разі неусунення цих порушень на винних було накладено адміністративне стягнення і винні особи не усунули порушень у наданий для них строк для їх усунення (статті 143-144 ЗК України).

Досить значні відмінності земельно-процесуального права від кримінально-процесуального. Останнє регулює відносини кри­мінального судочинства за порушення земельного законодав­ства з ознаками кримінального злочину. Ним встановлено поря­док порушення кримінальної справи, проведення попереднього розслідування, розгляду кримінальної справи у суді першої ін­станції, а також в апеляційних і касаційних судах.

Нормами земельного законодавства подано перелік право­порушень, за які винні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність (ст. 115 ЗК України).

Вид юридичної відповідальності осіб, винних у порушенні конкретних норм земельного законодавства, цим законодав­ством не визнається.

Конкретні злочини у сфері земельних відносин передбачені у Кримінальному кодексі України (далі — КК України). Порядок кримінального судочинства з цих, як і з будь-яких інших пору­шень кримінального закону, визначається кримінально-проце­суальними нормами.

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки:

1.Земельне право є самостійною галуззю права у правовій системі України. Нормами земельного права регулюються спе­цифічні земельні відносини, які складають предмет земель­но-правового регулювання.

2.Предмет правового регулювання земельного права в окре­мих випадках на засадах комплексності узгоджується, поєдну­ється, стикується з предметом правового регулювання відносин інших галузей права з питань, що стосуються землі.

3.Визначити предмет земельного права, відокремити його від предмета регулювання іншими галузями права можливо за умо­ви комплексного підходу до вивчення всіх сторін правовідносин, об'єктом яких є земля, визначення предмета правового регулю­вання перерахованих вище та інших галузей права шляхом їх виокремлення.

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 5. Співвідношення земельного права з суміжними галузями права:

  1. § 4. Співвідношення земельного права з суміжними галузями права
  2. Співвідношення цивільного процесуального права з іншими галузями права
  3. 2. Поняття елементів системи права: галузь права та інститут права.
  4. § 4. Зв'язки адміністративного права з іншими галузями українського права
  5. §J Питання про співвідношення міжнародного права та внутрішнього права
  6. 16.1.4. Авторське право та суміжн і права
  7. Порушення авторського права, суміжних прав та їх захист.
  8. if( !cssCompatible ) { document.write("\ \ Розділ 18\ \ \ СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА.\ \ \ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ\ \ \ І ЇХ СИСТЕМАТИЗАЦІЯ\ \ \ 18.1. Поняття системи законодавства\ \ \ та її' структура\ \ \FACE=\"Times New Roman\" SIZE=\"3\">Розглянувши систему права як його внутрішню будову, слід ознайомитись з іншою системною категорією юриспруденції, яка тісно пов'язана з попередньою — із системою законодавства.\ \ \ Співвідношення цих двох систем є досить складним, адже співвідношення права і
  9. Стаття 176. Порушення авторського права і суміжних прав
  10. 17.3. Загальна характеристика основних галузей права
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -