1.5. Принципи землеустрою

Як відомо, кожний правовий інститут є певною взаємопов’язаною системою правових норм з загальними для них принципами, що регулюють однорідні суспільні відносини та представляють собою самостійну відокремлену групу всередині галузі права.

Іноді їх ототожнюють з загальноправовими чи галузевими принципами, піддаючи сумніву необхідність існування принципів окремих правових інститутів. Разом з тим, принципи окремих правових інститутів становлять самостійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права [57, с.200 – 201]. У юридичній літературі термін “принцип” тлумачать як основоположні засади, ключові ідеї, які визначають та виражають сутність права в цілому, галузі, підгалузі права, складних і простих правових інститутів та підінститутів. Вони відображають закономірності суспільного розвитку, потреби суспільства та юридично закріплюють об’єктивні закономірності суспільного життя [163, с.149; 164, с.215].

Принципи не тільки вбирають в себе найбільш характерні риси правових утворень, але й визначають їх юридичну сутність. Вони пронизують усі юридичні норми, є основою всієї правової системи держави. Звідси випливає їх суттєва роль у сфері регулювання суспільних відносин, юридичної практики. Чітке та суворе виконання правових вимог є одночасно і безпосередньою реалізацією закладених у праві принципів. Саме вони служать фундаментальною основою правильного застосування юридичних норм, винесення обґрунтованих рішень. Принципи права можуть безпосередньо закріплюватися в юридичних нормах або складати саму правову матерію.

Найбільш характерними і суттєвими рисами правових принципів є наступні. По-перше, вони об’єктивно обумовлені сутністю суспільних відносин. По-друге, не можна визначити їх сутність щодо тієї чи іншої правової системи, не враховуючи соціально-економічні умови, структуру та зміст діяльності державної влади, засади побудови та функціонування всієї політичної системи суспільства. По-третє, вони забезпечують узагальнене закріплення засад суспільного устрою, однакове формулювання правових норм та їх вплив на суспільні відносини як шляхом правового регулювання, так і іншими видами правового впливу. По-четверте, враховуючи суспільний розвиток, система принципів може змінюватися, вона повинна бути мобільною.

В умовах здійснення земельної реформи на перший план виходять такі принципи: рівноправність усіх суб’єктів у земельних відносинах, пріоритет вимог екологічної безпеки в процесі використання земель, цільове і раціональне використання земель, здійснення контролю за використанням та охороною земель, забезпечення гарантій прав на землю, пріоритет правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Чинний Земельний кодекс України закріпив найважливіші принципи земельного законодавства (ст. 5) [27], але, на жаль, не закріпивши жодного специфічного принципу землеустрою – важливого інституту земельного права. Певною мірою цю прогалину заповнює спеціальний Закон “Про землеустрій” [28]. Саме в цьому Законі міститься низка принципів землеустрою – основоположних засад, головних ідей, яким властива універсальність, та які відображають сутність землеустрою. Необхідно додати, що заходи у сфері землеустрою, які проводяться з метою забезпечення раціонального, екологічно стабільного використання та охорони землі, повинні відповідати єдиним вимогам та мати в своїй основі непорушні положення, правила, які б забезпечували цілеспрямованість проведення землеустрою. Таким чином, землеустрій повинен ґрунтуватися на певній принципіальній основі.

Відомо, що існують три головних види правових принципів: загальноюридичні, спеціально-галузеві й міжгалузеві. Перші визначають найбільш суттєві риси права в цілому, його зміст та особливості як регулятора усієї сукупності суспільних відносин. Вони поширюються на усі правові норми та з однаковою силою діють у всіх галузях права незалежно від характеру та специфіки врегульованих ними суспільних відносин. До них, зокрема, належать: принцип єдності юридичних прав та обов’язків, рівності усіх перед законом, демократизму, гуманізму, законності, відповідальності за вину та ін. Інші принципи з наведеної класифікації виражають особливості деяких споріднених галузей права. Одночасно на ці галузі права в повному обсязі поширюються й загально правові принципи. Вони знаходять свій вияв у кожній галузі права й інтегруються в міжгалузеві та галузеві принципи, які характеризують найбільш суттєві риси конкретної галузі права. Існують також підгалузеві (притаманні відповідним підгалузям права) й інституційні принципи, що базуються на нормах права і регулюють основні положення правових інститутів [165, с.3].

Зважаючи на викладене, можна говорити про принципи землеустрою як інституту земельного права. Саме вони враховують певні специфічні ознаки у регулюванні відповідного різновиду земельних відносин. Отже, слід зазначити, що усі дії, пов’язані із землеустроєм, повинні спиратися не лише на загальноюридичні принципи, принципи екологічного права (на перший план з них виходять наступні: правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, екологічної безпеки, цільового, раціонального й ефективного використання природних ресурсів усіма суб’єктами, пріоритету екологічних вимог тощо) й земельного права (пріоритет вимог екологічної безпеки, здійснення контролю за використанням та охороною земель; встановлення особливого правового режиму земель відповідних категорій, цільового і раціонального використання земель, забезпечення захисту прав на землю та ін.), а й на специфічні принципи землеустрою. Зазначене свідчить, що специфічні принципи землеустрою (створення територіальних та екологічних умов щодо реалізації суб’єктами землеустрою прав на земельні ділянки; досягнення коплексності розвитку території; документальне закріплення положень щодо організації використання земельної ділянки; забезпечення збагачення естетичних властивостей ландшафтів у процесі використання земель; мінімальне використання площ для розташування несільськогосподарських об’єктів; організація земель територій населених пунктів зі створенням необхідних умов проживання населення, ефективного функціонування виробничої та соціальної інфраструктури; впровадження прогресивних форм організації землеустрою; створення умов для організації і розвитку виробництва тощо) не можна розглядати ізольовано від загальноправових принципів, принципів екологічного та земельного права, оскільки всі вони взаємопов’язані та взаємообумовлені.

Отже, дії у сфері землеустрою повинні ґрунтуватися в першу чергу на принципах Основного закону нашої держави – Конституції України. Вона має найвищу юридичну силу. Її норми є нормами прямої дії, закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції України та їй відповідати. Слід зазначити, що конституційні принципи, відтворені у загальноправових принципах, разом з останніми відображаються у земельному законодавстві, набуваючи характеру і змісту спеціальних земельно-правових принципів [82, с.13].

У законодавстві про землеустрій було б доцільним передбачити принципи, яких слід дотримуватися при вчиненні заходів у сфері землеустрою, та які можна систематизувати та класифікувати за певними ознаками. Так, залежно від характеру використання та категорій земель можна виокремити: а) загальні принципи для сільськогосподарського і несільськогосподарського використання земель: дотримання вимог земельного законодавства, реалізації законних прав суб’єктів земельних відносин; пріоритет вимог екологічної безпеки; забезпечення реалізації державної політики щодо використання земель, відповідно до якої земельні ділянки мають використовуватися найбільш ефективно за цільовим призначенням без втрат корисних властивостей і погіршення стану навколишнього середовища; створення територіальних та екологічних умов щодо реалізації суб’єктами землеустрою суб’єктивних прав на земельні ділянки; досягнення комплексності розвитку території; документальне закріплення положень щодо організації використання земельної ділянки; забезпечення збагачення естетичних властивостей ландшафтів у процесі використання земель; максимальне врахування природно-економічних і соціальних умов та екологічних вимог при забезпеченості збереження та поліпшення навколишнього середовища, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності сільськогосподарських земель, встановленні режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, обмеження негативного впливу господарської діяльності на природні ресурси та ін.; б) принципи землеустрою в галузі сільськогосподарського використання земель: пріоритет сільськогосподарського використання земель їх власниками та землекористувачами, мінімального використання площ для розташування несільськогосподарських об’єктів; недопустимість вилучення для несільськогосподарських потреб особливо цінних земель, а також земель, що мають особливий статус охорони; в) принципи землеустрою в галузі несільськогосподарського використання земель: організація земель територій населених пунктів зі створенням необхідних умов проживання населення, ефективного функціонування виробничої та соціальної інфраструктури [166, с.126 – 127].

Принципи землеустрою можна також класифікувати за іншими ознаками. Так, самостійне місце посідають ті принципи землеустрою, на які спираються окремо загальнодержавні та галузеві заходи, а також ті, які виступають загальними як для загальнодержавних заходів, так і для галузевих. Отже, загальними принципами в цьому випадку є: дотримання земельного законодавства; досягнення комплексності розвитку територій; пріоритет вимог екологічної безпеки; відповідність заходів землеустрою перспективам економічного і соціального розвитку регіонів, галузей та окремих господарств.

Принципи загальнодержавних заходів: створення територіальних та еколого-економічних умов щодо реалізації суб’єктами землеустрою прав на земельні ділянки; документальне закріплення положень щодо організації використання земельної ділянки; недопустимість вилучення для несільськогосподарських потреб особливо цінних земель, а також земель, що мають особливий статус охорони.

До принципів галузевих заходів слід віднести забезпечення реалізації державної політики щодо цільового, ефективного та раціонального використання земель без втрат корисних властивостей і погіршення стану навколишнього середовища; пріоритет сільськогосподарського використання земель; забезпечення збагачення естетичних властивостей ландшафтів; організація земель територій населених пунктів зі створенням належних умов для проживання населення, ефективного функціонування виробничої та соціальної інфраструктури; максимальне врахування конкретних природно-економічних і соціальних умов та екологічних вимог за умови забезпеченості збереження та поліпшення навколишнього середовища, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності сільськогосподарських земель, встановленні режиму природоохороннного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, обмеження негативного впливу господарської діяльності на природні ресурси та ін.

Відомо, що мета землеустрою визначається відповідними напрямками його проведення, згідно з якими теж можна систематизувати принципи землеустрою. Зокрема, принципами раціонального використання земель при проведенні заходів землеустрою є: забезпечення реалізації державної політики у сфері використання земель; створення територіальних та еколого-економічних умов щодо реалізації суб’єктами землеустрою прав на земельні ділянки; досягнення комплексності розвитку території та ін. Значення принципів землеустрою важко переоцінити. Вони є тими засадами, головними ідеями, які відображають сутність землеустрою в Україні, забезпечують узагальнене закріплення засад суспільного устрою, однакове формулювання правових норм та їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу. Наведені принципи визначають сутність землеустрою. Їх перелік повинен бути достатньо повний.

Слід наголосити, що Закон України “Про землеустрій” закріпив низку важливих принципів, які стосуються землеустрою, серед яких: дотримання законності; забезпечення науково обґрунтованого розподілу земельних ресурсів між галузями економіки з метою раціонального розміщення продуктивних сил, комплексного економічного і соціального розвитку регіонів, формування сприятливого навколишнього природного середовища; організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів; створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю; забезпечення пріоритету сільськогосподарського землеволодіння і землекористування; забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, встановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Як бачимо, в основному охоплені всі зазначені раніше принципи. Разом з тим серед положень цього Закону не знайшли свого закріплення наступні важливі принципи: впровадження прогресивних форм організації землеустрою; створення умов для організації і розвитку виробництва; недопустимість вилучення для несільськогосподарських потреб особливо цінних земель, а також, що мають особливий статус охорони; забезпечення збагачення естетичних властивостей ландшафтів землеволодінь і землекористувань; документальне закріплення положень щодо організації використання земельної ділянки; врахування перспектив і комплексності розвитку території; екологічна, економічна і соціальна ефективність організації території, що вимагає всебічного обґрунтування заходів із землеустрою.

Уявляється доцільним коротко зупинитися на деяких з перерахованих принципів. Так, принцип дотримання вимог земельного законодавства, реалізації законних прав суб’єктів земельних відносин є надзвичайно актуальним. Будь-які заходи землеустрою повинні бути законними, оскільки шляхом проведення землеустрою державою здійснюється зміцнення земельного ладу. Отже, встановлення меж землеволодінь та землекористувань повинно відповідати рішенням державних органів та власників земельних ділянок щодо розпорядження землею. Дії у сфері землеустрою повинні гарантувати суб’єктам земельних відносин їх права на володіння та користування земельними ділянками у тому обсязі, який встановлено законодавством. Передбачені проектними матеріалами та встановлені на місцевості межі земельних ділянок повинні бути чіткими і конкретними та забезпечувати належний порядок використання землі.

Дотримання принципу пріоритету екологічних вимог є дуже важливим, оскільки в цьому випадку вирішується цілий комплекс проблем з організації території. Важливо, щоб будь-які заходи у сфері землеустрою вчинювались без спричинення шкоди для стану землі та інших природних ресурсів в процесі її організації раціонального її використання, перерозподілу за категоріями, галузями, різновидах та формах власності. Слід зазначити, що систему заходів щодо дотримання пріоритету екологічних вимог можна розглядати у двох аспектах: локальному, пов’язаному з виробничою діяльністю окремого підприємства, і загальнотериторіальному, яке залежить від умов організації території в цілому, наприклад, при регулюванні розподілу територій галузей та підприємств. Розглядаючи це питання у локальному аспекті, необхідно наголосити, що будь-яке використання землі (за рідким виключенням) може призвести до порушення екологічних норм. Ці порушення можуть проявлятися у вигляді зміни природного ландшафту, втрати ґрунтової родючості, ерозії ґрунтів, зміни водного режиму, рослинного покриву тощо. У зв’язку з тим, що зазначені порушення виникають у зв’язку з діяльністю певного підприємства, землеустрій не може радикально впливати на неї (якщо мова йде про несільськогосподарське підприємство). Завдання землеустрою можуть бути спрямовані на встановлення відповідних режимів землекористування, що зменшували б негативний вплив на довкілля. Якщо ж йдеться про сільськогосподарське підприємство, то на його території прoводиться внутрішньогосподарський землеустрій, який забезпечує проведення комплексу ґрунтовозахисних та природоохоронних заходів.

У загальнотериторіальному аспекті система землеустрою спроможна принципово впливати на дотримання екологічних вимог, регулюючи розподіл території галузей та підприємств.

Принцип максимального врахування при здійсненні землеустрою природно-економічних (рельєф місцевості, вологозабезпечення та родючість ґрунту, характер рослинності, обсяги виробництва, матеріально-технічне забезпечення підприємства, спеціалізація господарства) та соціальних умов (зайнятість населення, характер розселення) найбільш суттєво має свій прояв щодо сільськогосподарських підприємств. Однак природні та економічні умови впливають і на інші заходи землеустрою: зонування території; розподіл земель за категоріями; встановленння меж тощо. З метою отримання інформації щодо природно-економічних умов проводиться ряд вишукувальних і дослідницьких робіт. Особливе місце серед яких посідає обстеження території при землеустрої.

Принцип створення територіальних та економічних умов для реалізації суб’єктивних прав на земельні ділянки також має досить суттєве значення. Це правило, головним чином, відноситься до сільськогосподарських підприємств, але застосовується і до інших галузей. У зв’язку з проведенням земельної реформи вирішується завдання реорганізації територіальної структури АПК, впровадження нових ринково орієнтованих форм сільськогосподарських підприємств. Необхідно забезпечувати оптимальне співвідношення функціонування суспільних, особистих селянських господарств у кожному регіоні. Реорганізація діючих сільськогосподарських підприємств та формування нових суб’єктів обов’язково пов’язані із проведенням заходів землеустрою. Виходячи з економічної доцільності, визначаються їх місцезнаходження, площі, склад угідь, конфігурація та положення меж. Ці параметри проектуються з врахуванням спеціалізації, обсягів виробництва, трудових ресурсів та матеріального забезпечення кожного господарства, чим створюються територіальні умови для ефективного розвитку підприємства на основі прогресивних технологій і методів ведення господарства.

Важливу роль відіграє і принцип відповідності заходів землеустрою перспективам економічного і соціального розвитку регіонів, галузей та окремих господарств. Конкретні заходи землеустрою повинні бути не просто узгодженими із загальними програмами та схемами організації території, але й забезпечувати територіальні умови для перспективного розвитку кожного підприємства згідно з розробленою для нього програмою. Отже, показники розвитку на перспективу повинні закладатися в основу будь-якого заходу у сфері землеустрою.

Підсумовуючи викладене, доцільно зробити наступні висновки:

1. Принципи окремих правових інститутів становлять самостійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права.

2. Усі дії, пов’язані із землеустроєм, повинні ґрунтуватися на певній принципіальній основі, спиратися не лише на загальноюридичні принципи, а й на принципи екологічного та земельного права, специфічні принципи землеустрою.

3. Закон України “Про землеустрій” закріпив низку принципів, яких слід дотримуватися при вчиненні заходів у сфері землеустрою, проте ряд важливих принципів, які було б доцільно передбачити на законодавчому рівні, не знайшли свого закріплення.

<< | >>
Источник: Лісова Тетяна Вікторівна. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЛЕУСТРОЮ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків –2004. 2004

Еще по теме 1.5. Принципи землеустрою:

  1. 1.4. Види землеустрою
  2. Стаття 182. Мета землеустрою
  3. 1.2. Правові засади землеустрою
  4. § 1. Поняття та зміст землеустрою
  5. Стаття 1 8 4. Зміст землеустрою
  6. Розділ 23 Правове регулювання землеустрою та ведення державного земельного кадастру
  7. Стаття 1 83. Завдання землеустрою
  8. Стаття 181. Поняття землеустрою
  9. Стаття 185. Організація та порядок здійснення землеустрою
  10. РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗЕМЛЕУСТРОЮ
  11. РОЗДІЛ 2 ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ЩОДО ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
  12. Лісова Тетяна Вікторівна. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЛЕУСТРОЮ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків –2004, 2004
  13. § 2. Види землеустрою, система землевпорядних органів та їх функції, землевпорядний процес
  14. 1.3. Суб’єкти, об’єкти і зміст землеустрою
  15. § 2. Cистема принципов арбитражного процессуального права. Влияние международно-правовых актов на современную систему принципов 1. Понятие системы принципов арбитражного процессуального права
  16. 14. Принципы права: понятие и классификация. Общая характеристика общеправовых принципов
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -