3. Правовий режим земель транспорту

Суспільні відносини, пов'язані з діяльністю транспорту як єдиної транспортної системи України1, регулюються Законом України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., законами про окремі види транспорту, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.

Функціонування об'єктів транспорту нерозривно пов'язане з використанням відповідних земельних ділянок. До земель транспорту за ст. 67 ЗК України належать землі, надані під­приємствам, установам та організаціям залізничного, авто­мобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту (будівель, споруд тощо). Узагальнююча підкатегорія землі транспорту охоплює землі окремих видів транспорту, правовий режим яких визначається самостійними статтями ЗК України.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про транспорт» забезпечення перевезень, надання інших транспортних послуг, експлуатацію і ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (при­стані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства та ор­ганізації. Саме вони виступають носіями земельних прав, якщо це передбачено їх статутами.

Цільове призначення земель транспорту полягає у забезпе­ченні діяльності, пов'язаної з експлуатацією, ремонтом, удоско­наленням і розвитком об'єктів транспорту. Особливістю земель транспорту є те, що вони використовуються або призначені для забезпечення діяльності транспортних підприємств та (або) екс­плуатації об'єктів залізничного, автомобільного, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного та інших видів транспор­ту. Розміри земельних ділянок, що надаються підприємствам транспорту для вказаних цілей, визначаються відповідно до за­тверджених у встановленому порядку норм або проектно-тех­нічної документації.

Використання земель транспорту, пов'язане з розміщенням споруд та інших об'єктів транспорту на цих землях, здійсню­ється за погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

На підприємства транспорту, яким надані земельні ділянки, законом покладені додаткові обов'язки щодо забезпечення на­лежного їх використання та охорони. Водночас підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати безпеку життя і здоров'я громадян, безпеку експлуатації транспортних засобів. У зв'язку з цим частина території підприємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеродромів і шляхів (тобто відповідні земельні ділян­ки), де відбувається рух транспортних засобів, проводяться ма­неврові та вантажно-розвантажувальні роботи, згідно з законом визнані зонами підвищеної небезпеки. Правила перебування громадян у зоні підвищеної небезпеки і виконання в ній робіт встановлюються Міністерством транспорту України.

Чинне законодавство з метою забезпечення належної експ­луатації споруд та інших об'єктів транспорту, а також охорони земель від негативного впливу зазначених об'єктів на землях, наданих підприємствам транспорту, закріплює можливість вста­новлення охоронних зон з особливими умовами використання земель.

Землі транспорту можуть перебувати у державній, кому­нальній та приватній власності. Специфіка їх правового режи­му полягає ще і в тому, що вони можуть виступати об'єктом концесії.

Самостійним елементом єдиної транспортної системи є заліз­ничний транспорт, суспільні відносини щодо функціонування якого регулюються спеціальним законодавством: законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», Стату­том залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.1, Правилами технічної екс­плуатації залізниць України, затвердженими наказом Мінтран-су України від 20 грудня 1996 р.2, Інструкцією про норми і поря­док відведення земель для залізниць і використання смуги відве­дення, затвердженою Міністерством шляхів сполучення СРСР ЗО січня 1963 р. та іншими нормативними актами.

Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця. Повноваження, права та обов'язки залізниць визнача­ються Законом України «Про залізничний транспорт», а також їх статутами. Здійснення статутної діяльності цими суб'єктами нероз­ривно пов'язане з використанням відповідних земельних ділянок.

До складу земель залізничного транспорту згідно зі ст. 68 ЗК України входять, у першу чергу, землі, які є смугою відведення залізниць3. Крім того, землями залізничного транспорту вважа­ються землі, зайняті станціями, з усіма будівлями та спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопоста­чання, каналізації, а також землі під захисними та укріплюваль-ними насадженнями, службовими, культурно-побутовими та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи заліз­ничного транспорту.

У межах смуги відведення для забезпечення нормальної екс­плуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв'яз­ку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загаль­ного користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони1. Земельні ділянки цих зон не вилучаються зі складу земель, на яких вони встановлені, але в інтересах обслуговування залізниці право користування ними обмежуються. В них, зокрема, забороняється: зводити будівлі і споруди; споруджувати лінії зв'язку, силові повітряні та кабельні мережі; розробляти кар'єри тощо.

На органи залізничного транспорту, у віданні яких перебува­ють охоронні зони, покладено обов'язок щодо відшкодування відповідним землекористувачам у повному розмірі збитків, зу­мовлених встановленням цих зон. Умови використання охорон­них зон землекористувачами, у межах території яких їх вста­новлено, а також вартість відшкодування збитків визначаються на підставі договорів, що укладаються сторонами.

Транспортні послуги надають також підприємства водного (морського і річкового) транспорту (пароплавства, порти, при­стані тощо), що теж пов'язано з використанням відповідних зе­мельних ділянок. Відповідно до ЗК України землями морського транспорту є дві відносно самостійні групи земельних ділянок. До першої належать ті, що використовуються як просторова база для розміщення морських портів із набережними, майдан­чиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устатку­ваннями, об'єктами загально портового і комплексного обслуго­вування флоту. Другу групу становлять землі, на яких розташо­вані будівлі та споруди, що обслуговують морський транспорт.

Правовою основою використання та охорони цих земель висту­пають приписи ЗК України, ВК України, Кодексу торговельного мореплавства України та інших нормативних актів. Земельні ділянки із земель морського транспорту можуть передаватися у власність або надаватися у постійне користування чи оренду підприємствам, які обслуговують потреби морського флоту (морським портам, суднобудівним і судноремонтним заводам, базам тощо). Розміри ділянок та умови користування ними ви­значаються проектною документацією і закріплюються у рішен­нях уповноважених органів, які надали ці ділянки.

Частиною 2 ст. 69 ЗК України передбачено можливість встанов­лення обмежень у використанні земель на відповідних земельних ділянках, розташованих на підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів.

Відповідно до ст. 70 ЗК України до складу земель річкового транспорту належать певні різновиди земель. Серед них землі, надані під порти, спеціалізовані причали, пристані й затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслугову­ють річковий транспорт. Самостійне місце у складі земель річ­кового транспорту посідають землі, призначені для розміщення пасажирських вокзалів, павільйонів і причалів. До цих земель закон також відносить землі, надані під судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні споруди, службово-технічні будівлі. Певними особли­востями характеризуються землі, призначені під спеціальні на­садження для вирощування деревини, зокрема ділової. Деяка специфіка притаманна землям, наданим у користування під бе­регоукріплювальні споруди й насадження. До складу земель річкового транспорту включаються також земельні ділянки, призначені для розміщення і подальшого обслуговування вуз­лів зв'язку, радіоцентрів і радіостанцій.

До земель річкового транспорту належать землі, надані у ко­ристування під будівлі, берегові навігаційні знаки та інші спору­ди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстій­но-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Особливості використання та охорони земельних ділянок, на­даних для потреб цього виду транспорту, встановлені Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу PCP, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. (з наступ­ними змінами та доповненнями). Цей документ діє у частині, що не суперечить чинному законодавству України.

Згідно зі ст. 71 ЗК України землі автомобільного транспорту поділяються на два види: власне землі автомобільного транспор­ту та землі дорожнього господарства.

Наявність цих двох складо­вих земель забезпечує виконання завдань, які поставлені перед автомобільним транспортом загального користування.

До земель автомобільного транспорту належать земельні ділянки, надані для зведення та подальшої експлуатації споруд, будівель та інших об'єктів, що забезпечують роботу авто­мобільного транспорту.

Землями дорожнього господарства вважаються землі під про­їзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транс­портними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірни­ми стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечу­ють функціонування автомобільних доріг. їх перелік закріпле­ний у ч. 2 ст. 71 ЗК України. Залежно від характеру цих споруд вони класифіковані на чотири групи. До першої групи належать паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні спо­руди і насадження, протилавинні та протиселеві споруди, влов­люючі з'їзди. Друга група споруд включає майданчики для сто­янки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу. Третю групу становлять будинки (зокрема жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами. До останньої групи належать захисні насадження.

Використання та охорона земель автомобільного транспорту здійснюється відповідно до вимог ЗК України, законів України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух», Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охо­рони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 р. (зі змінами та доповненнями), Порядку видачі дозволів та погоджень на розміщення і будівництво об'єктів сервісу, будівель побутово-торговельного призначення, рекламо носіїв на автомобільних дорогах загального користування, за­твердженого наказом Української державної корпорації з будів­ництва, ремонту та утримання автомобільних доріг «Укравтодор» Мінтрансу України від 10 березня 2000 р., тощо.

Однією з новел чинного земельного законодавства є мож­ливість надання земельних ділянок із земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства для здійснення кон­цесійної діяльності. Закон України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14 грудня 1999 р. та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­рядку визначення об'єктів концесії на будівництво та експлуата­цію автомобільних доріг загального користування» від 6 липня 2000 р. визначають особливості надання концесій на будівництво автомобільних (позаміських) доріг загального користування та їх подальшу експлуатацію в інтересах економіки України.

До земель авіаційного транспорту згідно зі ст. 72 ЗК України належать землі під аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами, службово-технічними територіями з усіма будівля­ми та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспор­ту; вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спору­дами; ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчика­ми для експлуатації повітряних суден; службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

Для забезпечення належного функціонування авіаційного транспорту та безпеки польотів повітряних суден встановлю­ються спеціальні охоронні зони. Вони охоплюють приаеродромні території та смуги повітряних підходів. Особливий режим вико­ристання земель у межах приаеродромної території полягає у тому, що тут запроваджується спеціальний порядок одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) та іншу діяльність. Та­кий дозвіл може бути одержаний тільки за погодженням з орга­ном державного регулювання діяльності авіації та відповідним органом місцевого самоврядування.

Суб'єкти, які допустили порушення правил будівництва та інші дії на приаеродромній території, згідно зі ст. 41 ПК України зобов'язані на вимогу власника аеродрому (аеропорту) чи уповноваженої ним особи припинити будівництво або іншу діяльність на цій території та у встановлений термін за свої кош­ти і своїми силами усунути допущені порушення.

Землями трубопровідного транспорту ст. 73 ЗК України вва­жає земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопрово­ди та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубо­проводів. Ці землі, як і землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного транспорту, можуть перебува­ти лише в державній та комунальній власності. Стаття 83 ЗК України не допускає передання їх у приватну власність.

Правова регламентація використання та охорони земель трубо­провідного транспорту здійснюється відповідно до норм ЗК України, ЛК України і ВК України, законів України «Про транспорт», «Про трубопровідний транспорт», Правил охорони магістральних трубо­проводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р., та інших нормативно-правових актів.

Для будівництва магістральних трубопроводів, як і інших лінійних споруд, з урахуванням пріоритету земель сільськогос­подарського призначення згідно зі ст. 23 ЗК України надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогоспо­дарські угіддя гіршої якості. Оскільки закон вимагає, щоб лінії електропередачі і зв'язку, магістральні трубопроводи та інші ко­мунікації проводилися головним чином уздовж шляхів, трас тощо, то не виключена можливість проходження цих лінійних споруд в одному технічному коридорі.

При спорудженні та експлуатації лінійних інженерних спо­руд (доріг, трубопроводів, ліній електропередачі та зв'язку, а та­кож інших лінійних інженерних споруд) спеціально уповнова­жені органи виконавчої влади в галузі охорони земель здійсню­ють постійний контроль за станом ґрунтового покриву на цих та прилеглих до них земельних ділянках. Відповідно до ст. 44 Зако­ну України «Про охорону земель» підприємства, установи та ор­ганізації трубопровідного транспорту несуть відповідальність за забруднення земель небезпечними речовинами, що транспорту­ються трубопроводами, та відшкодовують шкоду, завдану влас­никам земельних ділянок і землекористувачам, зокрема оренда­рям, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи та організації трубопровідного транс­порту зобов'язані забезпечувати власникам землі і землекори­стувачам відшкодування заподіяної шкоди під час ліквідації аварій і проведення ремонту об'єктів трубопровідного транспорту.

Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання пошкодження, а також зменшення їх негативного впливу на лю­дей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти встанов­люються охоронні зони1. Правовий режим земель цих зон згідно зі ст. 112 ЗК України визначається законодавством України. Зе­мельні ділянки, розташовані у межах охоронних зон, не вилуча­ються у їх власників і користувачів, а використовуються з обме­женнями, передбаченими Правилами охорони магістральних трубопроводів та в порядку, встановленому ЗК України. На цих ділянках забороняється, зокрема, споруджувати жилі, громад­ські та дачні будинки і розміщувати автозаправні та автогазо-заправні станції і склади пально-мастильних матеріалів тощо.

Самостійним правовим режимом характеризуються землі, які обслуговують потреби міського електротранспорту. Особливість цих земель полягає в першу чергу в їх місцезнаходженні — в ме­жах міст. Таке розташування земель та знаходження об'єктів міськелектротранспорту в комунальній власності територіаль­них громад міст обумовлює і приналежність земель, що обслуго­вують потреби та забезпечують роботу міського електротранс­порту, до комунальної власності. Крім того, це створює необхідну основу для здійснення відповідних повноважень міськими рада­ми щодо земель міськелектротранспорту. Так, згідно зі ст. 12 ЗК України міські ради здійснюють контроль за використанням та охороною цих земель тощо.

Відповідно до ст. 74 ЗК України до земель міського електро­транспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і стан­ціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трам­вайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спору­дами енергетичного і колійного господарства, сигналізації та зв'язку, службовими і культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.

Цільове призначення цих земель пов'язане з розміщенням на відповідних земельних ділянках будівель та споруд, а також об'єктів інженерної інфраструктури, які забезпечують функціо­нування міського електротранспорту. Вони задовольняють ко­лективні інтереси жителів міста, які об'єднані постійним прожи­ванням і становлять основу територіальної громади.

Зазначені землі надаються у користування підприємствам міського електротранспорту. Розміщення на цих землях споруд та інших об'єктів транспорту здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про основи містобудування».

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 3. Правовий режим земель транспорту:

  1. § 3. Правовой режим земель транспорта
  2. § 5. Правовой режим земель транспорта
  3. Понятие и правовой режим земель транспорта
  4. Тема 9 Правовой режим земель промышленности, транспорта и иного специального назначения
  5. 1. Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
  6. § 1. Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
  7. ПРАВОВОЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ПРОМЫШЛЕННОСТИ, ТРАНСПОРТА, СВЯЗИ, ЭНЕРГЕТИКИ, ОБОРОНЫ И ИНОГО НАЗНАЧЕНИЯ
  8. РОЗДІЛ 16 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТРАНСПОРТУ, ЗВ'ЯЗКУ, ЕНЕРГЕТИКИ, ОБОРОНИ ТА ІНШОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
  9. § 1. Понятие и общая характеристика правового режима земель промышленности, транспорта, связи, радиовещания, телевидения, информатики и космического обеспечения, обороны и иного назначения
  10. Глава 13. ПРАВОВОЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ПРОМЫШЛЕННОСТИ, ТРАНСПОРТА, СВЯЗИ, РАДИОВЕЩАНИЯ, ТЕЛЕВИДЕНИЯ, ИНФОРМАТИКИ И КОСМИЧЕСКОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ, ОБОРОНЫ И ИНОГО НАЗНАЧЕНИЯ. ГОРНОЕ ПРАВО
  11. Статья 87. Состав земель промышленности, энергетики, транспорта, связи, радиовещания, телевидения, информатики, земель для обеспечения космической деятельности, земель обороны, безопасности и земель иного специального назначения
  12. 1. Понятие и состав земель промышленности, энергетики, транспорта, связи, радиовещания, телевидения, информатики, земель для обеспечения космической деятельности, земель обороны, безопасности и земель иного специального назначения
  13. § 3. Правове регулювання використання земель транспорту
  14. Розділ 20 Правове регулювання використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
  15. Тема Правовой режим земель водного фонда и земель запаса
  16. Правовое регулирование использования земель промышленности, транспорта, связи, энергетики, обороны и иного назначения
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -