2. Правове регулювання використання та охорони земель історико-культурного призначення

Правове регулювання організації використання та охорони земель історико-культурного призначення. Об'єкти культурної спадщини, на яких би землях вони не розташовувалися, є на­дбанням Українського народу. Тому правове регулювання вико­ристання та охорони таких земель є сферою реалізації переваж­но публічних інтересів суспільства. У зв'язку із цим важливу роль у забезпеченні раціонального використання та охорони зе­мель історико-культурного призначення відіграють органи державної влади, в першу чергу центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, яким є Міністер­ство культури та туризму України (МКТУ).

Як випливає зі ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», роль МКТУ в забезпеченні раціонального викори­стання та охорони земель історико-культурного призначення зводиться до здійснення ним трьох груп повноважень, а саме повноважень щодо:

1) визначення меж земельних ділянок істо­рико-культурного призначення;

2) уточнення правового режиму їх використання та охорони;

3) регулювання використання зе­мельних ділянок історико-культурного призначення.

До повноважень МКТУ щодо визначення меж земельних ділянок історико-культурного призначення належить: а) оголо­шення топографічно визначених територій чи водних об'єктів, в яких містяться об'єкти культурної спадщини або можлива їх на­явність, охоронюваними археологічними територіями; б) визна­чення меж територій пам'яток національного значення та за­твердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних тери­торій, історичних ареалів населених місць.

Уточнення правового режиму використання та охорони зе­мельних ділянок історико-культурного призначення МКТУ здійснює шляхом:

а) встановлення режиму використання пам'яток національного значення, їхніх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів на­селених місць;

б) призначення відповідних охоронних заходів щодо пам'яток національного значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт;

в) по­годження відчуження або передачі пам'яток національного зна­чення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Забезпечуючи регулювання використання земельних ділянок історико-культурного призначення, МКТУ здійснює:

а) пого­дження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шля­хових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних те­риторіях, в історичних ареалах населених місць, а також про­грам і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини;

б) надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зо­нах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в істо­ричних ареалах населених місць;

в) управління заповідниками, музеями-заповідниками, що перебувають у державній влас­ності, відповідно до закону;

г) погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, у зонах охоро­ни, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини;

ґ) на­дання дозволів на відновлення земляних робіт;

д) погодження охоронних договорів на пам'ятки національного значення;

е) ви­дання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних архео­логічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спад­щини програм та проектів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини» дозволів або з відхиленням від них;

є) встановлення заборони будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу об'єкту культурної спад­щини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини;

ж) погодження проектів відведення та надання зе­мельних ділянок, зокрема, що призначаються для сільськогоспо­дарських потреб, погодження зміни землевласника, землекори­стувача на території пам'яток та в їх охоронних зонах, на охоро­нюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Для забезпечення реалізації повноважень МКТУ у галузі охорони культурної спадщини була створена Державна служба з питань національної культурної спадщини (Держкультурспадщини), яка є урядовим органом державного управління, що діє у складі МКТУ і йому підпорядковується. Правовий статус Держкультурспадщини визначений постановою Кабінету Мініст­рів України «Про Державну службу з питань національної культурної спадщини» від 15 березня 2006 р. Зокрема, згідно з постановою Держкультурспадщини бере участь у межах своєї компетенції у здійсненні державного контролю за використан­ням земель історико-культурного призначення, а також реа­лізує повноваження, делеговані їй МКТУ. Крім того, МКТУ де­легує частину своїх повноважень щодо охорони культурної спадщини взагалі та забезпечення використання й охорони зе­мель історико-культурного призначення зокрема органам охо­рони культурної спадщини нижчого рівня — органам охорони культурної спадщини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій та районних державних адміністрацій (ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, надаються в користування юридичним та фізичним особам з науковою, куль­турно-освітньою, туристичною та іншою метою. їх надання в ко­ристування здійснюється відповідними органами охорони культурної спадщини на визначених ними умовах. Так, юри­дичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам'ят­ки, відповідають за їхню збереженість і зобов'язані дотримува­тися вимог органів охорони культурної спадщини. Крім того, вони зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановле­них органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потре­бує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збе­реження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо. Забо­роняється змінювати призначення пам'ятки, її частин та еле­ментів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охо­ронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. А розміщення реклами на пам'ятках національного та місцевого значення, в межах зон охорони цих пам'яток, історич­них ареалів населених місць дозволяється лише за погодженням з відповідним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (статті 24, 25 Закону України «Про охоро­ну культурної спадщини»).

З метою охорони пам'яток усі власники пам'яток чи їх частин або уповноважені ними органи незалежно від форм власності на ці пам'ятки зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Укладання охоронних договорів регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини» від 28 грудня 2001 р. Охоронний договір деталізує встановлений Законом режим використання пам'ятки культурної спадщини чи її частини, зокрема території, на якій вона розташована. Разом із тим, відсутність охоронного договору не звільняє особу, у віданні, власності чи користуванні якої перебуває земельна ділянка з розташованим на ній об'єктом культурної спадщини, від обов'язків, що випливають із Закону України «Про охорону культурної спадщини» (ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земля­них робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній те­риторії, в зонах охорони пам'ятки, в історичних ареалах населе­них місць, а також дослідження решток життєдіяльності люди­ни, що містяться під земною поверхнею, під водою, може здійснюватися лише за дозволом центрального органу виконав­чої влади у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт — фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Зазначені дозволи видаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земля­них робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній те­риторії, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містя­ться під земною поверхнею, під водою на території України» від 13 березня 2002 р. А проведення містобудівних, архітектурних, ландшафтних перетворень, реставраційних, будівельних, зем­ляних та інших робіт на території історико-культурного запо­відника дозволяється за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та орга­ном управління заповідника.

Власник або користувач земельної ділянки (зокрема її орен­дар) у межах території пам'ятки, охоронюваної археологічної території, в зонах охорони пам'ятки, в історичних ареалах насе­лених місць зобов'язаний не перешкоджати виконавцеві робіт, який має дозвіл на проведення археологічних розвідок і розко­пок на цій ділянці згідно з розпорядженням органу охорони культурної спадщини. Разом із тим, власник або користувач (орендар) земельної ділянки, на якій проводяться археологічні розвідки і розкопки, має право на відшкодування у повному об­сязі шкоди, якої він зазнав у зв'язку з проведенням таких робіт (ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

При проведенні археологічних розвідок та розкопок їх вико­навець зобов'язаний: забезпечити збереження виявлених під час досліджень об'єктів культурної спадщини; своєчасно здати звіт про дослідження органам, що видали дозвіл та кваліфіка­ційний документ; передати всі знайдені під час досліджень ру­хомі предмети, пов'язані з нерухомими об'єктами культурної спадщини (антропогенні, антропологічні, палеозоологічні, палео­ботанічні та інші об'єкти, що мають культурну цінність), на постійне зберігання визначеній у дозволі установі для занесення до державної частини Музейного фонду України; передати польову документацію та звіт про проведені роботи до архівного підрозділу державної наукової установи у порядку, визначено­му законодавством; забезпечити належну консервацію об'єктів культурної спадщини, що мають культурну цінність, упорядку­вання території після завершення робіт, а в разі потреби — взяти участь у підготовці зазначених об'єктів до експозиції, а пов'я­заних із ними матеріалів — до проведення їх державної реєст­рації як пам'яток.

Крім того, застосування металошукачів чи будь-якого іншого пошукового обладнання або відповідної технології на об'єктах культурної спадщини дозволяється тільки за наявності дозволу на їх використання та підлягає обов'язковій реєстрації у відпо­відному органі охорони культурної спадщини. Останній може призначати своїх уповноважених представників для здійснення нагляду за проведенням археологічних розкопок. Виконавець археологічних розкопок зобов'язаний сприяти представникам органів охорони культурної спадщини у здійсненні нагляду за проведенням розкопок (ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Якщо під час проведення будь-яких земляних робіт виявлено знахідку археологічного або історичного характеру, виконавець робіт зобов'язаний зупинити їх подальше ведення і протягом однієї доби повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини та орган місцевого самоврядування, на те­риторії якого проводяться земляні роботи. Земляні роботи мо­жуть бути відновлені лише згідно з письмовим дозволом відповідного органу охорони культурної спадщини після завер­шення археологічних досліджень відповідної території (ст. 36 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного до­слідження цих об'єктів за рахунок коштів замовників зазначе­них робіт (ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спад­щини»).

Органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандар­ти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. При­писи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами. Якщо на певній території (адміністративно-територіальної одиниці) ор­ган охорони культурної спадщини не створений, то відповідний орган місцевого самоврядування зобов'язаний заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці, та негайно повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини місцевого органу виконавчої вла­ди. Крім того, органи місцевого самоврядування зобов'язані повідомляти відповідні органи охорони культурної спадщини про бездіяльність власника або уповноваженого ним органу, осо­би, яка набула права володіння, користування чи управління, якщо така бездіяльність створює загрозу пам'ятці (ст. ЗО Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

З метою захисту традиційного характеру середовища окре­мих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них встановлю­ються зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони архео­логічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проект­ною документацією і затверджуються відповідним органом охо­рони культурної спадщини. У межах зон охорони пам'яток, а та­кож на охоронюваних археологічних територіях, територіях історичних ареалів населених місць, занесених до Списку істо­ричних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліора­тивні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (ст. 32 Закону України «Про охо­рону культурної спадщини»).

Крім того, навколо історико-культурних заповідників, мемо­ріальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяль­ності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель (ст. 54 ЗК України).

Разом із тим, встановлення зон охорони пам'яток та затвер­дження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користуван­ня) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення. Зе­мельні території пам'яток, охоронних зон, музеїв-заповідників, археологічних та інших охоронюваних об'єктів належать до зе­мель історико-культурного призначення і включаються до дер­жавних земельних кадастрів, планів землекористування, про­ектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації (ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Посиленій правовій охороні підлягають і середовища населе­них місць, занесених до Списку історичних населених місць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України. На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку, забороняються містобудівні, архітектурні чи ланд­шафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, зем­ляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини і без погодження з Інститутом археології Національ­ної академії наук України. Межі та режими використання істо­ричних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць ви­значаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органа­ми охорони культурної спадщини.

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 2. Правове регулювання використання та охорони земель історико-культурного призначення:

  1. Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення
  2. 2. Правове регулювання охорони і використання земель оздоровчого призначення в межах окремих зон округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони
  3. 2. Правове регулювання використання та охорони окремих земель рекреаційного призначення
  4. Розділ 17 Правовий режим земель історико-культурного призначення
  5. § 2. Загальний правовий режим земель історико-культурного призначення
  6. РОЗДІЛ 20 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
  7. Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення
  8. § 1. Поняття і склад земель історико-культурного призначення
  9. § 3. Спеціальні правові режими земель історико-культурного призначення
  10. 1. Поняття та склад земель історико-культурного призначення
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -