З. Право власності на землі історико-культурного призначення та право користування ними

Чинне земельне законодавство допускає можливість перебу­вання земельних ділянок, які належать до земель історико-культурного призначення, у різних формах власності. Так, згід­но зі ст. 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Разом із тим, якщо на земельній ділянці розташований нерухомий об'єкт культурної спадщини, то право власності на таку земельну ділянку значною мірою залежатиме від права власності на об'єкт культурної спадщини як нерухоме майно.

За загальним правилом, закріпленим у ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам'ятки культурної спадщини, крім пам'яток археології, можуть перебувати у дер­жавній, комунальній або приватній власності. Відповідно суб'єктами права власності на пам'ятки можуть бути держава, територіальні громади, а також юридичні та фізичні особи1.

Виняток з режиму плюралізму форм власності на землі істо-рико-культурного призначення становлять земельні ділянки, на яких розташовані пам'ятки археології. Усі пам'ятки археології, зокрема ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну влас­ність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології — поля давніх битв. Отже, якщо об'єкт культурної спадщини, крім пам'яток археології, знаходиться у приватній власності, то її власник має право на приватизацію шляхом викупу і земельної ділянки, на якій розташований такий об'єкт.

Залежність права власності на земельні ділянки істори-ко-культурного призначення від права власності на об'єкти культурної спадщини проявляється й у сфері ринкового обігу останніх. Так, згідно зі ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передання яких обмежується законодавчими актами України), можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відпо­відного органу охорони культурної спадщини. При відчуженні чи передачі пам'ятки її власником або уповноваженим ним органом іншій особі наступають наслідки, передбачені у ст. 120 ЗК України. Цією статтею встановлено,, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договор'ом.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача пе­реходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на ча­стину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо ж житловий будинок, будівля або споруда розміщені на зе­мельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, при відчуженні об'єкта культурної спадщини державою чи територіальною гро­мадою у власність юридичної чи фізичної особи до останньої пе­реходить і право власності на всю земельну ділянку, на якій роз­ташований зазначений об'єкт, або принаймні на її частину, не­обхідну для обслуговування об'єкта культурної спадщини.

Разом із тим, пам'ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися лише у користування за по­годженням із центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Земельна ділянка, на якій розта­шована така пам'ятка, також передається або у постійне кори­стування державній юридичній особі, чи в оренду приватній особі.

Особа, яка набула права володіння, користування чи управ­ління пам'яткою, за винятком наймача державної або комуналь­ної квартири (будинку), не має права передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі. Отже, зе­мельна ділянка, на якій розташована така пам'ятка, також не може передаватися іншій особі (ст. 18 Закону України «Про охо­рону культурної спадщини»).

У разі продажу пам'ятки її приватним власником відповідний орган охорони культурної спадщини має право привілеєвої її купівлі. Право привілеєвої купівлі пам'ятки не застосовується, коли покупцем пам'ятки, яка перебуває у приватній власності, є діти, дружина і батьки або, за їх відсутності, брати і сестри, а та­кож дід та бабка як з боку батька, так і з боку матері, і небожі та небоги продавця (ст. 20 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). При реалізації права привілеєвої купівлі пам'ятка відчужується разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Разом із тим, законодавство передбачає можливість примусо­вого викупу об'єкта культурної спадщини в її приватного влас­ника. Так, якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки їй загрожує пошкодження або знищення, державний орган з питань охорони культурної спадщини робить власнику пам'ятки відповідне попередження. Якщо власник пам'ятки не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з немож­ливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань культурної спадщини може поста­новити рішення про її примусовий викуп. Більше того, у разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки позов про її примусовий викуп може бути пред'явлено без попередження. Примусово викуплена пам'ятка переходить у власність держави (ст. 21 Закону України «Про охорону куль­турної спадщини»). У такому випадку земельна ділянка підлягає відчуженню разом із пам'яткою і також переходить у власність держави.

<< |
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме З. Право власності на землі історико-культурного призначення та право користування ними:

  1. Глава 10 Землі історико-культурного призначення
  2. Право власності на землі оздоровчого призначення.
  3. Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення
  4. § 2. Загальний правовий режим земель історико-культурного призначення
  5. Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення
  6. Розділ 17 Правовий режим земель історико-культурного призначення
  7. § 1. Поняття і склад земель історико-культурного призначення
  8. 2. Правове регулювання використання та охорони земель історико-культурного призначення
  9. § 3. Спеціальні правові режими земель історико-культурного призначення
  10. 1. Поняття та склад земель історико-культурного призначення
  11. РОЗДІЛ 20 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
  12. Право власності на землі природно-заповідного фонду.
  13. 3.6. Право власності та зобов'язальне право в Законах Хаммурапі