1. Поняття, зміст і види земельних правовідносин

У процесі здійснення різного роду діяльності громадяни та організації вступають у певні суспільні відносини. Правовідноси­ни — один із видів суспільних відносин, які виникають внаслідок їх регулювання нормами права. В результаті впливу норм права на суспільні відносини їх учасники наділяються відповідними правами та обов'язками, здійснення яких відбувається доб­ровільно, у разі потреби — примусово, а порушення обов'язків тягне за собою застосування до порушника заходів державно-примусового характеру. Тому будь-які правовідносини є такі суспільні відносини, в яких їх учасники виступають носіями суб'єктивних прав та обов'язків і здійснення яких забезпе­чується засобами державно-примусового характеру. Права та обов'язки, якими наділяються учасники правовідносин, назива­ються суб'єктивними саме тому, що належать суб'єктам — учас­никам (сторонам) відносин.

Правовідносини мають вольовий характер, оскільки, перш ніж скластися, вони проходять через свідомість людей. Отже у правовідносинах відтворюється воля його учасників. При цьому в одних випадках, наприклад, при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки; сторони беруть активну участь у формуванні прав та обов'язків відповідно до приписів закону чи іншого нормативно-правового акта, а в інших випадках, напри­клад при відшкодуванні шкоди у разі порушення прав на землю, їх участь проявляється в реалізації прав та обов'язків. Відтак, одні правовідносини будуть вольовими як під час їх виникнення, так і під час здійснення, а інші — лише у процесі здійснення. Кла­сичним видом суспільних правовідносин є приватні (цивільні) правовідносини. їх особливості визначаються специфікою суспільних відносин, що регулюються приватним правом, прин­ципами і методами їх регулювання (рівноправністю сторін, зма­гальністю і диспозитивністю вирішення спорів тощо. Гарантіями здійснення наданих суб'єктам приватних (цивільних) пра­вовідносин, прав та обов'язків є, головним чином, заходи майно­вого характеру.

Вольовий характер має місце й у відносинах, які регулюються нормами публічного права, наприклад адміністративного, зе­мельного та деяких інших галузей права. Вольовий характер по­ведінки учасників правовідносин, що регулюються публічним правом, проявляється в такому. Одним з учасників правовідно­син публічного права виступає держава в особі уповноваженого нею органу, а іншим учасником — громадянин, організація чи установа, правила поведінки якої визначаються органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.

При цьому воля органу законодавчої влади відтворюється в законі, органів виконавчої влади — у рішеннях (постановах), прийнятих у межах наданих їм повноважень, а органів місцевого самоврядування — у рішеннях, прийнятих у порядку та в межах законів про місцеве самоврядування. Саме в законах, постано­вах, рішеннях, інших актах, прийнятих органами публічної вла­ди, проявляється воля держави, територіальної громади за умо­ви, що воля кожної уповноваженої особи формується в межах і у спосіб, визначений в установленому порядку державою.

Воля іншого учасника публічних (адміністративних) право­відносин проявляється в тому, що він (учасник), вступає у право­відносини свідомо і здійснює свої права та обов'язки з дотриман­ням встановлених правил поведінки в межах і в спосіб, визначе­них волею уповноваженої особи, забезпечуючи неухильне виконання адміністративних приписів, вибираючи варіанти ви­конання своїх обов'язків, якщо такі допускаються уповноваже­ною особою, і використовуючи при цьому ті права, які передба­чені для цього законом чи актами уповноваженого органу.

На практиці, в умовах багатоманітності суспільного життя, розвитку виробництва, громадської діяльності, інших соціаль­них явищ, міжгалузевих, міжрегіональних і міждержавних від­носин значно розширюється сфера публічних правовідносин, а в багатьох випадках — комплексного регулювання суспільних відносин нормами публічного і приватного права.

Такі правовідносини виникають і здійснюються у комплекс­них галузях права, зокрема, аграрного, земельного, екологічного, інвестиційного права та інших галузей. За традиційним уявлен­ням, джерела комплексних галузей права включають норми права, які мають «подвійну прописку». Згідно з іншою кон­цепцією до комплексних галузей права належить наявність не лише комплексного предмета та використання різних методів правового регулювання суспільних відносин, але й застосування власних норм права, які не входять у жодну з основних галузей. Так, в російській аграрно-правовій доктрині норми основних га­лузей права, якими регулюються аграрні відносини, розгляда­ються як норми з «подвійною пропискою». Саме у наявності та­ких правових норм, що одночасно належать і до основної, і до комплексної галузей права, проявляється одна з особливостей джерел комплексної галузі права. Однак акти основних галузей законодавства, якими регулюються, наприклад, аграрні відноси­ни, не входять до складу аграрного законодавства. В цілому, аг­рарне право, за концепцією московських професорів Г.Ю. Бистрова і М.І. Козиря, до складу якого входять норми інших галузей права, ширше, ніж аграрне законодавство, яке складається з нормативних актів, що мають одну галузеву прописку1.

Зазначені теоретичні положення повною мірою можна засто­сувати при визначенні комплексності земельного права України. Так, основними джерелами земельного права України є ЗК України і низка законів, що стосуються регулювання земельних відносин.

Одночасно, до адміністративного права належать нор­ми ЗК України, якими визначаються повноваження вищих, цен­тральних і місцевих органів виконавчої влади у галузі земельних відносин. При цьому норми, якими регулюється діяльність ор­ганів виконавчої влади всіх рівней у галузі земельних відносин, стосуються і земельного права. Норми ЗК України, якими визна­чаються повноваження органів місцевого самоврядування в га­лузі земельних відносин, належать до норм права місцевого са­моврядування, а норми Закону України «Про місцеве самовря­дування», якими регулюються земельні відносини, належать також до земельного права на засадах «подвійної прописки».

Особливості комплексного підходу до регулювання земельних відносин стосуються також норм цивільного права. Так, до цивільного права належать відносини і норми земельного права, якими регулюються цивільні відносини, зокрема: договори купівлі-продажу земельних ділянок, їх міни, дарування, успад­кування, сервітут, право власності на земельні ділянки громадян і юридичних осіб, застава земельних ділянок, способи захисту прав на земельні ділянки тощо. Одночасно у земельному праві застосовуються норми ЦК України щодо юридичних осіб при­ватного права та юридичних осіб публічного права, щодо права власності на земельну ділянку, захисту права власності, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогоспо­дарських потреб, права користування чужою земельною ділян­кою для забудови, захисту права власності, норми зобов'я­зального права: про забезпечення виконання зобов'язання, га­рантію, заставу, про укладення, зміну і розірвання договору, зокрема про договори купівлі-продажу, дарування, міни, ренти, комерційної концесії тощо.

Правила «подвійної прописки» норм стосуються норм ЗК України у частині правового режиму земель лісогосподарського призначення у лісовому праві і норм Лісового кодексу України (далі — ЛК України) в частині використання земель лісогоспо­дарського призначення у земельному праві. Такі ж правила сто­суються норм ЗК України і Водного кодексу України (далі — ВК України) та ін.

Застосування норм ЗК України у цивільному праві і норм ЦК України у земельному праві свідчить про те, що земельне право містить у собі норми як публічного, так і приватного права, тоді як застосування норм ЗК України у цивільних правовідносинах не дає підстав для віднесення цивільного права до комплексної галузі.

З розвитком інвестиційної та інноваційної діяльності сфера за­стосування норм приватного права буде розширюватися, а норм публічного права — звужуватися. Водночас у відносинах, що ре­гулюються публічним правом, буде збільшуватися практика за­стосування норм приватного права, що сприятиме підвищенню ефективності розподілу, використання та охорони земель.

Наведене вище дає підстави визначити земельні правовідно­сини як суспільні відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, організаціями і громадяна­ми, а також організаціями і громадянами між собою щодо роз­поділу, використання та охорони земель, які регулюються нор­мами земельного права та іншими суміжними з ним галузями права в комплексі.

Земельні правовідносини, як й інші правовідносини, склада­ються з таких елементів:

1) норма права, якою регулюються ті чи інші земельні відносини;

2) суб'єкти земельного права, тобто учасники земельних відносин;

3) об'єкти земельного права — це індивідуально-визначена земельна ділянка, щодо якої виникають земельні правовідносини. У сфері державного управління об'єктом правовідносин можуть бути землі як узагальнюючий об'єкт, тобто земельний фонд у цілому чи його складові в межах держави, територіальних громад, окремих земельних ділянок.

Змістом будь-яких правовідносин, зокрема земельних, є суб'єктивні права та обов'язки учасників цих відносин. Суб'єк­тивне право — це можливість учасника (суб'єкта) земельного правовідношення поводити себе у взаємостосунках з іншими учасниками (суб'єктами) земельних правовідносин у порядку і за правилами, встановленими нормами земельного права. Суб'єкт земельного правовідношення наділений правом не тільки здійснювати дії, передбачені законом, а й вимагати від зобов'язаної особи виконати певні дії. Отже, суб'єктивному пра­ву одного суб'єкта земельних правовідносин кореспондує суб'єктивний обов'язок іншого суб'єкта права.

Суб'єктивний обов'язок учасника земельних правовідносин — це міра належної поведінки зобов'язаного учасника правовідношення. Він може полягати у здійсненні тих чи інших ак­тивних дій — у галузі земельних відносин — передати продану земельну ділянку покупцеві та одержати від нього узгоджену плату, так і в пасивних діях, коли зобов'язана особа (сторона) по­винна утриматися від здійснення тих чи інших дій.

Так, власник земельної ділянки не може заборонити дорожно-будівельній організації прокладати автомобільну трасу на зе­мельній ділянці, якщо є рішення суду про викуп цієї ділянки у власника і передання її у користування автодорожній ор­ганізації за умови, що ця організація виконала рішення суду про сплату грошей за викуплену ділянку.

Основні права та обов'язки учасників земельних правовідно­син, які складають зміст цих правовідносин, визначаються цільовим призначенням земельної ділянки та завданнями, пра­вовим режимом її використання та особливостями правового ре­гулювання земельних відносин щодо конкретної земельної ділянки в межах земель відповідної категорії.

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 1. Поняття, зміст і види земельних правовідносин:

  1. Поняття, зміст і види інвестиційних правовідносин
  2. 1. Поняття, ознаки, зміст та види правовідносин.
  3. 3. Поняття та види об'єктів правовідносин.
  4. 2. Суб'єкти правовідносин: поняття і види.
  5. Поняття і види цивільних процесуальних правовідносин
  6. Об’єкти цивільних правовідносин: поняття та види
  7. 3. Класифікація і види земельних правовідносин
  8. § 2. Види та зміст цивільно-правових угод щодо земельних ділянок
  9. § 2. Поняття і зміст добросусідства в земельному праві
  10. § 1. Поняття та види земельних сервітутів
  11. § 1. Поняття і зміст правової охорони земельних ресурсів
  12. 19.3. Зміст правовідносин
  13. § 39. Юридичний зміст правовідносин.
  14. 8. Поняття цивільних процесуальних правовідносин, їх особливості та елементи. Передумови та підстави виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -