1. Поняття, цільове призначення та склад земель сільськогосподарського призначення

Правовий режим земель як юридичне поняття в земельному законодавстві не вживався і в земельно-правовій літературі не визначався. Найчастіше це поняття застосовувалося в науці гос­подарського права.

Так, С.М. Корнєв стосовно майна, яке використовувалося в період планово-регулюючої економіки, поняття «правовий ре­жим» визначав як встановлений державою в правових нормах по­рядок придбання підприємством майна в оперативне управління, обсяг його прав щодо володіння, користування і розпорядження ним, а також гранична межа розпорядження зазначеним майном з боку органів вищого рівня (перерозподіл, вилучення тощо) і по­рядок звернення на нього стягнень кредиторів. І хоч слово «ре­жим» у перекладі з французької означає «порядок», представни­ки господарського права, формулюючи дефініцію правового ре­жиму майна, виходили за межі суто правового порядку.

Один із найбільш авторитетних нині представників земельно­го права Б. В. Єрофєєв вважає, що під поняттям правового режиму майна слід розуміти «правовий порядок» використання зе­мель. Лаконічне визначення поняття правового режиму земель представником російської земельно-правової науки відображає зміст основних вимог до його формулювання, але є неповним.

В.І. Семчик правовий режим майна визначав як встановлений правовими засобами порядок та умови функціонування майна як об'єкта права в системі правовідносин. Це визначення можна за­стосовувати і до землі як об'єкта правовідносин. Із цього загаль­ного визначення можна сформулювати такі елементи структур­ної побудови правового режиму землі:

а) сукупність правових норм (правил), якими регулюються земельні відносини;

б) встановлений правовими засобами порядок та умови поділу земель на категорії, визначення цільового призначення земель відповідної категорії;

в) правове визначення форм власності на землю, порядок та умови набуття і здійснення права власності на земельну ділянку і права постійного чи тимчасового землекористування;

г) правомочності суб'єктів права власності на землю і землекористувачів, зокрема орендарів, їх права та обов'язки щодо використання землі за цільовим призначенням;

ґ) функції, компетенція органів державної влади і місцевого самоврядування щодо управління землями і забезпечення їх раціонального використання за цільовим призначенням, а також форми і методи управління землями з урахуванням форм влас­ності на землю і віднесення земель до відповідної категорії;

д) встановлений правовими засобами порядок та умови проведення землеустрою, моніторингу земель, справляння плати за землю і здійснення державного контролю за раціональним і цільовим використанням земель, а також за додержанням земельного законодавства;

е) правова охорона землі як об'єкта природи, а також права власності на землю і права землекористування;

є) юридична відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення земельного законодавства, а також порядок та умови їх застосування.

Отже, правовий режим належить розуміти як встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель усіх категорій і форм власності на землю, забезпечення та охорону прав власників землі і землекористу­вачів, здійснення державного управління земельними ресурса­ми, контролю за раціональним використанням землі і додержан­ня земельного законодавства, ведення земельного кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати за землю і застосування юридичної відповідальності за пору­шення земельного законодавства.

Правильне визначення елементів структури правового режи­му земель має важливе методологічне значення, оскільки ство­рює умови для комплексного підходу до встановлення предмета земельного права, землі як об'єкта права, суб'єктів і змісту зе­мельних правовідносин, до реалізації норм земельного права і застосування в окремих випадках норм інших галузей права (цивільного, адміністративного, екологічного, аграрного, фінан­сового тощо).

Для правового режиму земель сільськогосподарського при­значення характерним буде встановлений правовими нормами порядок та умови їх використання як об'єкта права з дотриман­ням суб'єктами земельних правовідносин правових вимог щодо права власності на землю, землекористування і використання землі за цільовим призначенням у сфері сільськогосподарського виробництва.

Згідно зі ст. 19 ЗК України в Україні провадиться розподіл зе­мель за категоріями відповідно до їх цільового призначення.

У складі земель України відповідно до цільового призначення землі сільськогосподарського призначення посідають перше місце. Цим характеризується важлива економічна і соціальна роль земель цієї категорії. Оскільки за своїм економічним при­значенням земля сільськогосподарського призначення є основ­ним засобом виробництва, а за соціальним призначенням — предметом праці у сільському господарстві.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого са­моврядування відповідно до їх повноважень.

Зміни правового призначення земель, зокрема сільськогоспо­дарського призначення, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передання цих земель у власність або надання у користуван­ня, вилучення (викупу) земель і затверджують проекти земле­устрою. При цьому зміна цільового призначення земель, які пе­ребувають у власності громадян або юридичних осіб, здійсню­ються за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Визначення земель сільськогосподарського призначення пода­но у ЗК України. Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сіль­ськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяль­ності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Кваліфікаційними ознаками віднесення земель до категорії сільськогосподарського призначення є право­вий статус суб'єктів права на земельні ділянки сільськогоспо­дарського призначення або ж правовий режим земельних ділянок як об'єктів земельних правовідносин. Як об'єкти права земельні ділянки сільськогосподарського призначення поділяються на:

а) сільськогосподарські угіддя;

б) несільськогосподарські угіддя.

До сільськогосподарських угідь належать: рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перелоги. Рілля — це землі, що розорюються за правилами агротехніки, для вирощування зер­на, цукрових буряків, соняшника, овочевих, баштанних та інших сільськогосподарських культур. Багаторічні насадження — зе­мельні ділянки, на яких вирощуються плодово-ягідні дерева і кущі, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, вино­градники, хміль, смородина, аґрус та інші).

До багаторічних на­саджень належать також земельні ділянки, засаджені деревами і чагарниками з метою боротьби з суховіями, снігозатримання тощо. їх основне призначення — збереження корисних власти­востей землі, сіножатей і створення сприятливих умов для ве­дення сільського господарства на землях, які охороняються.

До сіножатей належать сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність для відгодівлі худоби. Па­совища — природні і штучні сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність з метою випасання худоби. Перелоги — це сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарсько­го обробітку (розорювання) з метою природного відновлення ро­дючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення належать та­кож несільськогосподарські угіддя. їх складають шляхи і прогони, полезахисні смуги та інші захисні насадження, крім тих, що відне­сені до земель сільськогосподарського призначення, землі під гос­подарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації.

За загальними правилами, землі, придатні для потреб сільсько­го господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогос­подарського використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, за­лізниці й автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'яз­ку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, на­даються переважно несільськогосподарські угіддя або сільсько­господарські угіддя гіршої якості (ст. 23 ЗК України).

Порівняльний аналіз статей 22 і 23 ЗК України свідчить про наявність розбіжностей у змісті несільськогосподарських угідь у складі земель сільськогосподарського призначення. У статті 22 ЗК України подано перелік об'єктів, що можуть бути розташо­вані на несільськогосподарських угіддях із застереженням через слово «тощо», тобто існує можливість розташування на таких землях інших об'єктів, не перерахованих у статті 22 ЗК України. Разом із тим, у ст. 23 ЗК України міститься інший перелік об'єктів, для будівництва яких надаються переважно несіль­ськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

З розумінням сприймається належність до несільськогосподарських угідь із земель сільськогосподарського призначення для будівництва на них об'єктів, передбачених ст. 22 ЗК України, оскільки такі об'єкти використовуються як сільськогосподар­ськими виробниками у процесі сільськогосподарського вироб­ництва (шляхи, прогони, захисні насадження, господарські будівлі тощо), так і особами, що не пов'язані з веденням сільсько­го господарства, але використання ними перелічених об'єктів обумовлено спільними інтересами сільського населення і со­ціального життя. Такі землі називаються землями подвійного ви­користання. Наприклад, на території населеного пункту сільсь­кий двір розташований на площі 0,60 гектара або перевищує площу земельної ділянки для житлової забудови у селі розміром 0,25 гектара. Цілком обґрунтованою була норма ЗК України 1992 р., яка класифікувала такий двір як підсобне господарство, що не ототожнювалося із сільським житловим будинком. Неви­правданим є вміщення у ст. 23 ЗК України 2001 р. під назвою «Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення» п. 3, згідно з яким для будівництва промислових та інших об'єктів надаються переважно несільськогосподарські угіддя.

Кожний із цих видів сільськогосподарських земель має своє призначення.

Якщо ж порівнювати норму ЗК України з нормою Закону України «Про плату за землю», то слід відзначити, що останній не виділяє інших, крім сільськогосподарських угідь, земель сільськогосподарського призначення.

За конкретними цілями використання землі сільськогоспо­дарського призначення поділяються на землі:

а) для ведення громадянами особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби;

б) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду і ведення у зв'язку з цим сільського господарства;

г) для ведення підсобного господарства несільськогосподарськими підприємствами, установами та організаціями, громад­ськими об'єднаннями та релігійними організаціями;

ґ) для ведення сільського господарства іншими організаціями.

Дещо інакше визначається склад земель сільськогосподар­ського призначення, що належать на праві власності чи на праві землекористування виробникам товарної сільськогосподарської продукції (особистим селянським та фермерським господар­ствам, приватним сільськогосподарським підприємствам, сільсь­когосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціо­нерним товариствам, сільськогосподарським товариствам з об­меженою відповідальністю). До складу належних їм земель входять богарні, зволожувальні чи осушені землі. Останні дві групи земель називають меліорованими землями. Богарними є звичайні природні землі, що використовуються для вирощуван­ня рослинницької продукції, без впливу на їх стан засобів меліорації. Зволожувальні землі як один із підвидів меліорова­них земель — це землі, які з метою підвищення їх ефективності в умовах засухи зволожуються меліоративними засобами (меліо­ративними системами, гідроспорудами). Осушені — це заболо­чені землі, які за допомогою меліоративних засобів осушені та приведені у придатність для виробництва сільськогосподарської продукції. Зволожувальна меліорація земель широко застосо­вується в південних регіонах України.

Віднесення земель сільськогосподарського призначення до того чи іншого виду певною мірою позначається на їх правовому режимі, зокрема на суб'єктному складі власників землі чи зем­лекористувачів, розмірі земельних ділянок, що їм передаються у власність чи надаються у користування, на порядку розгляду зе­мельних спорів, розмірі плати за землю тощо.

Так, суб'єктами права приватної власності на землі сільсько­господарського призначення можуть бути громадяни та юри­дичні особи України (ст. 22 ЗК України). Для ведення особисто­го селянського господарства громадянам можуть передава­тися у приватну власність земельні ділянки розміром не більше двох гектарів (ст. 121 ЗК України). Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для веден­ня особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 1. Поняття, цільове призначення та склад земель сільськогосподарського призначення:

  1. § 1. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення
  2. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення.
  3. Глава 4 Склад та цільове призначення земель України
  4. § 1. Поняття і склад земель оздоровчого призначення
  5. § 1. Поняття і склад земель історико-культурного призначення
  6. 1. Поняття та склад земель рекреаційного призначення
  7. § 1. Поняття і склад земель рекреаційного призначення
  8. 1. Поняття та склад земель природно-заповідного фонду й іншого природоохоронного призначення
  9. § 1. Поняття і склад земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення
  10. 1. Поняття та склад земель історико-культурного призначення
  11. Стаття 20. Встановлення та зміна цільового призначення земель
  12. Розділ 12 Правовий режим земель сільськогосподарського призначення
  13. Стаття 21. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель
  14. 2.2. Землеустрій як засіб охорони земель сільськогосподарського призначення
  15. § 3. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення
  16. 1.1. Термін "основне цільове призначення земель".
  17. 2. Правове регулювання оренди земель сільськогосподарського та іншого призначення
  18. Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання