2. Поняття і склад земель житлової та громадської забудови

Землі житлової та громадської забудови — самостійна катего­рія серед земель України. Вона з'явилася замість земель населе­них пунктів, які відповідно до раніше чинного земельного законо­давства теж характеризувалися самостійним правовим режимом.

Згідно зі ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки у межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забу­дови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. При визначенні поняття цих земель законодавець бере за основу два взаємопов'язаних критерії: їх місце розташу­вання — у межах населених пунктів та цільове призначення — використання для розміщення забудови.

Населений пункт, будучи категорією історичною, виник на пев­ному етапі розвитку суспільства. Серед характерних рис, прита­манних йому, слід відзначити перш за все наявність певної тери­торії, яку займає цей елемент системи розселення. Обов'язковою ознакою населеного пункту виступає також постійний характер його використання як постійного місця життєдіяльності людей.

3 метою створення умов сталого розвитку населених пунктів для забез­печення додержання гарантованих державою соціальних стандартів проживання населення Законом України «Про Генеральну схему пла­нування території України» від 7 лютого 2002 р. передбачено формуван­ня і розвиток загальнодержавної, міжобласних, обласних, міжрайонних, а також районних і внутрішньорайонних систем розселення (Офіційний вісник України. — 2002. — № 10. — Ст. 466).

Кожний населений Пункт (місто, селище чи село) як складова системи розселення займає відповідну земельну територію, ха­рактеризується своїм географічним місцем розташування, налічує певну кількість населення, що постійно проживає в ньо­му, підлягає державному обліку і реєстрації.

Всі населені пункти в Україні виконують у системах розсе­лення різні за своїм характером функції. Згідно з чинним законо­давством серед них виділяють дві категорії — міські та сільські поселення. Міські поселення — це міста (республіканського, об­ласного і районного значення), а також селища. Сільські поселен­ня включають села і селища незалежно від їх адміністративного підпорядкування.

Крім наведеної класифікації, чинне законодавство виділяє також гірські, курортні та історичні населені пункти. Виділен­ня таких населених пунктів має в кожному конкретному ви­падку певну мету (наприклад, забезпечення соціального за­хисту жителів цих пунктів, створення необхідних умов для здійснення профілактики захворювання і лікування людей) і певною мірою впливає на регламентацію земельних відносин у них.

Усі населені пункти, будучи базою зосередження основної маси капітальних вкладень, виконують важливу роль як форма організації суспільного виробництва, розселення людей і забез­печення життєдіяльності населення.

Основні напрями державної політики щодо забезпечення функціонування та розвитку населених пунктів, а також правові й економічні шляхи їх реалізації передбачені Концепцією стало­го розвитку населених пунктів, яка схвалена постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р.

Пріоритети і концептуальні рішення планування й викори­стання території країни, вдосконалення систем розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів визначені Ге­неральною схемою планування території України, яка затвер­джена Законом України від 7 лютого 2002 р.

Територія конкретного населеного пункту як окремого ад­міністративно-територіального утворення складається з різних за призначенням земельних ділянок. Одні з них слугують місцем проживання людей (зайняті житловим фондом), інші — місцем здійснення їх виробничої та іншої діяльності (наприклад, зе­мельні ділянки промислових підприємств). Самостійну роль се­ред цих земель у межах населеного пункту виконують ті, які ви­користовуються для задоволення комунально-побутових і со­ціально-культурних потреб (наприклад, землі під об'єктами соціально-культурного та іншого призначення). Тут можуть бути розташовані також землі під об'єктами культурної спадщи­ни, природно-заповідного і водного фондів тощо.

Найважливіше значення у межах населених пунктів мають землі житлової та громадської забудови, оскільки вони з ураху­ванням цільового призначення використовуються як просторо­во-операційний базис, тобто для розміщення та обслуговування різного роду об'єктів забудови та інших об'єктів загального кори­стування.

Землі житлової та громадської забудови неоднорідні за своїм складом, хоч і використовуються як єдина просторово-тери­торіальна основа. ЗК України не визначає склад цих земель. Між тим серед них розташовані земельні ділянки, які призначені та використовуються для розміщення й експлуатації різних за ха­рактером об'єктів (житлової забудови, громадських будівель і споруд, а також інших об'єктів загального користування).

Залежно від характеру забудови серед земель житлової та громадської забудови можна виокремити земельні ділянки, які призначені та використовуються для житлової чи громадської забудови, а також розміщення інших об'єктів загального кори­стування. У свою чергу, з урахуванням поділу житлової забудо­ви на садибну і не садибну можна розрізняти відповідні земельні ділянки. Йдеться, зокрема, про земельні ділянки для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і спо­руд (присадибні ділянки), земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків тощо. Вони мають різний правовий режим (на­приклад, характеризуються самостійним суб'єктним складом, розмірами тощо).

На відміну від житлової, громадську забудову становлять об'єкти соціально-культурного та комунально-побутового при­значення, які розташовані на відповідних земельних ділянках. До таких об'єктів, зокрема, належать: заклади освіти, установи охорони здоров'я і соціального забезпечення, відпочинку, фіз­культурно-спортивні споруди, культурно-освітні заклади, ми­стецькі установи, підприємства торгівлі, громадського харчу­вання та побутового і комунального обслуговування тощо. Пра­вовий режим земельних ділянок, на яких розташовані ці об'єкти, теж характеризуються певними особливостями.

Слід зазначити, що в межах земель житлової та громадської забудови можуть розміщуватися як капітальні, так і тимчасові будівлі та споруди, які займають відповідні земельні ділянки. За­лежно від характеру об'єктів забудови земельні ділянки, на яких розташовані ці об'єкти і призначені для їх обслуговування, по­винні вважатися відповідно землями житлової чи громадської забудови з урахуванням притаманних їм певних специфічних ознак.

Разом із тим, складовою земель житлової та громадської за­будови виступають і деякі інші землі, на яких розташовані об'єк­ти загального користування, що відіграють важливу роль у за­безпеченні життєдіяльності людей. До цих об'єктів, зокрема, на­лежать: вулиці, провулки, дороги, площі, проїзди, майдани, набережні, пляжі, міські сади, парки, гідропарки, бульвари, кла­довища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо. Вони характеризуються особливою соціальною цінністю, що визначає суспільний інтерес. Він виражається у необхідності збереження їх цільового призначення та встановленні спеціального правово­го режиму використання. Тому регламентації відносин з приводу цих об'єктів притаманне публічно-правове регулювання. Зав­дання публічно-правового підходу в цьому разі полягає у вста­новленні певних обмежень, що стосуються використання зазна­чених об'єктів. Згідно із ЗК України землі, зайняті об'єктами за­гального користування, що належать до земель комунальної власності, не можуть передаватися у приватну власність. Буду­чи складовою земель житлової та громадської забудови, ці зе­мельні ділянки використовуються як шляхи сполучення, для задоволення культурно-побутових та комунально-побутових потреб населення. Вони, як правило, не закріплюються за окре­мими землекористувачами, використовуються необмеженим ко­лом осіб і задовольняють потреби всіх жителів конкретного насе­леного пункту. Експлуатація цих земель здійснюється на безоп­латній основі. Порядок їх використання визначається органами місцевого самоврядування.

До земель житлової та громадської забудови мають належати не лише земельні ділянки, зайняті житловими і громадськими будівлями, спорудами та об'єктами загального користування і призначені для їх обслуговування, а й ті, які відповідно до місто­будівної документації підлягають забудові житловими, кому­нально-побутовими і соціально-культурними будівлями та спо­рудами, а також іншими об'єктами загального користування.

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 2. Поняття і склад земель житлової та громадської забудови:

  1. 4.3. Поняття складу злочину та його ознаки
  2. 6.1. Поняття об'єктивної сторони складу злочину
  3. § 37. Поняття, ознаки, склад правовідносин.
  4. [1] 13. Поняття та склад злочину
  5. 1. Понятие и состав земель промышленности, энергетики, транспорта, связи, радиовещания, телевидения, информатики, земель для обеспечения космической деятельности, земель обороны, безопасности и земель иного специального назначения
  6. 8.1. Поняття й ознаки суб'єктивної сторони складу злочину
  7. Адміністративні правопорушення: поняття, ознаки, склад
  8. 7. Злочини проти громадської безпеки
  9. Тема Правовой режим земель водного фонда и земель запаса
  10. § 3. Мелиорация и рекультивация земель. Консервация деградированных земель
  11. 12.2. Злочини проти громадської моральності