2. Поняття і склад земель житлової та громадської забудови

Землі житлової та громадської забудови — самостійна катего­рія серед земель України. Вона з'явилася замість земель населе­них пунктів, які відповідно до раніше чинного земельного законо­давства теж характеризувалися самостійним правовим режимом.

Згідно зі ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки у межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забу­дови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. При визначенні поняття цих земель законодавець бере за основу два взаємопов'язаних критерії: їх місце розташу­вання — у межах населених пунктів та цільове призначення — використання для розміщення забудови.

Населений пункт, будучи категорією історичною, виник на пев­ному етапі розвитку суспільства. Серед характерних рис, прита­манних йому, слід відзначити перш за все наявність певної тери­торії, яку займає цей елемент системи розселення. Обов'язковою ознакою населеного пункту виступає також постійний характер його використання як постійного місця життєдіяльності людей.

3 метою створення умов сталого розвитку населених пунктів для забез­печення додержання гарантованих державою соціальних стандартів проживання населення Законом України «Про Генеральну схему пла­нування території України» від 7 лютого 2002 р. передбачено формуван­ня і розвиток загальнодержавної, міжобласних, обласних, міжрайонних, а також районних і внутрішньорайонних систем розселення (Офіційний вісник України. — 2002. — № 10. — Ст. 466).

Кожний населений Пункт (місто, селище чи село) як складова системи розселення займає відповідну земельну територію, ха­рактеризується своїм географічним місцем розташування, налічує певну кількість населення, що постійно проживає в ньо­му, підлягає державному обліку і реєстрації.

Всі населені пункти в Україні виконують у системах розсе­лення різні за своїм характером функції. Згідно з чинним законо­давством серед них виділяють дві категорії — міські та сільські поселення. Міські поселення — це міста (республіканського, об­ласного і районного значення), а також селища. Сільські поселен­ня включають села і селища незалежно від їх адміністративного підпорядкування.

Крім наведеної класифікації, чинне законодавство виділяє також гірські, курортні та історичні населені пункти. Виділен­ня таких населених пунктів має в кожному конкретному ви­падку певну мету (наприклад, забезпечення соціального за­хисту жителів цих пунктів, створення необхідних умов для здійснення профілактики захворювання і лікування людей) і певною мірою впливає на регламентацію земельних відносин у них.

Усі населені пункти, будучи базою зосередження основної маси капітальних вкладень, виконують важливу роль як форма організації суспільного виробництва, розселення людей і забез­печення життєдіяльності населення.

Основні напрями державної політики щодо забезпечення функціонування та розвитку населених пунктів, а також правові й економічні шляхи їх реалізації передбачені Концепцією стало­го розвитку населених пунктів, яка схвалена постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р.

Пріоритети і концептуальні рішення планування й викори­стання території країни, вдосконалення систем розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів визначені Ге­неральною схемою планування території України, яка затвер­джена Законом України від 7 лютого 2002 р.

Територія конкретного населеного пункту як окремого ад­міністративно-територіального утворення складається з різних за призначенням земельних ділянок. Одні з них слугують місцем проживання людей (зайняті житловим фондом), інші — місцем здійснення їх виробничої та іншої діяльності (наприклад, зе­мельні ділянки промислових підприємств). Самостійну роль се­ред цих земель у межах населеного пункту виконують ті, які ви­користовуються для задоволення комунально-побутових і со­ціально-культурних потреб (наприклад, землі під об'єктами соціально-культурного та іншого призначення). Тут можуть бути розташовані також землі під об'єктами культурної спадщи­ни, природно-заповідного і водного фондів тощо.

Найважливіше значення у межах населених пунктів мають землі житлової та громадської забудови, оскільки вони з ураху­ванням цільового призначення використовуються як просторо­во-операційний базис, тобто для розміщення та обслуговування різного роду об'єктів забудови та інших об'єктів загального кори­стування.

Землі житлової та громадської забудови неоднорідні за своїм складом, хоч і використовуються як єдина просторово-тери­торіальна основа. ЗК України не визначає склад цих земель. Між тим серед них розташовані земельні ділянки, які призначені та використовуються для розміщення й експлуатації різних за ха­рактером об'єктів (житлової забудови, громадських будівель і споруд, а також інших об'єктів загального користування).

Залежно від характеру забудови серед земель житлової та громадської забудови можна виокремити земельні ділянки, які призначені та використовуються для житлової чи громадської забудови, а також розміщення інших об'єктів загального кори­стування. У свою чергу, з урахуванням поділу житлової забудо­ви на садибну і не садибну можна розрізняти відповідні земельні ділянки. Йдеться, зокрема, про земельні ділянки для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і спо­руд (присадибні ділянки), земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків тощо. Вони мають різний правовий режим (на­приклад, характеризуються самостійним суб'єктним складом, розмірами тощо).

На відміну від житлової, громадську забудову становлять об'єкти соціально-культурного та комунально-побутового при­значення, які розташовані на відповідних земельних ділянках. До таких об'єктів, зокрема, належать: заклади освіти, установи охорони здоров'я і соціального забезпечення, відпочинку, фіз­культурно-спортивні споруди, культурно-освітні заклади, ми­стецькі установи, підприємства торгівлі, громадського харчу­вання та побутового і комунального обслуговування тощо. Пра­вовий режим земельних ділянок, на яких розташовані ці об'єкти, теж характеризуються певними особливостями.

Слід зазначити, що в межах земель житлової та громадської забудови можуть розміщуватися як капітальні, так і тимчасові будівлі та споруди, які займають відповідні земельні ділянки. За­лежно від характеру об'єктів забудови земельні ділянки, на яких розташовані ці об'єкти і призначені для їх обслуговування, по­винні вважатися відповідно землями житлової чи громадської забудови з урахуванням притаманних їм певних специфічних ознак.

Разом із тим, складовою земель житлової та громадської за­будови виступають і деякі інші землі, на яких розташовані об'єк­ти загального користування, що відіграють важливу роль у за­безпеченні життєдіяльності людей. До цих об'єктів, зокрема, на­лежать: вулиці, провулки, дороги, площі, проїзди, майдани, набережні, пляжі, міські сади, парки, гідропарки, бульвари, кла­довища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо. Вони характеризуються особливою соціальною цінністю, що визначає суспільний інтерес. Він виражається у необхідності збереження їх цільового призначення та встановленні спеціального правово­го режиму використання. Тому регламентації відносин з приводу цих об'єктів притаманне публічно-правове регулювання. Зав­дання публічно-правового підходу в цьому разі полягає у вста­новленні певних обмежень, що стосуються використання зазна­чених об'єктів. Згідно із ЗК України землі, зайняті об'єктами за­гального користування, що належать до земель комунальної власності, не можуть передаватися у приватну власність. Буду­чи складовою земель житлової та громадської забудови, ці зе­мельні ділянки використовуються як шляхи сполучення, для задоволення культурно-побутових та комунально-побутових потреб населення. Вони, як правило, не закріплюються за окре­мими землекористувачами, використовуються необмеженим ко­лом осіб і задовольняють потреби всіх жителів конкретного насе­леного пункту. Експлуатація цих земель здійснюється на безоп­латній основі. Порядок їх використання визначається органами місцевого самоврядування.

До земель житлової та громадської забудови мають належати не лише земельні ділянки, зайняті житловими і громадськими будівлями, спорудами та об'єктами загального користування і призначені для їх обслуговування, а й ті, які відповідно до місто­будівної документації підлягають забудові житловими, кому­нально-побутовими і соціально-культурними будівлями та спо­рудами, а також іншими об'єктами загального користування.

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 2. Поняття і склад земель житлової та громадської забудови:

  1. § 1. Визначення та склад земель житлової та громадської забудови
  2. Стаття 38. Визначення земель житлової та громадської забудови
  3. Стаття 39. Використання земель житлової та громадської забудови
  4. Розділ 13 Правовий режим земель житлової та громадської забудови
  5. § 2. Правове забезпечення використання земель житлової та громадської забудови
  6. 3. Порядок використання земель житлової та громадської забудови
  7. Глава 6 Землі житлової та громадської забудови
  8. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення.
  9. § 1. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення
  10. § 1. Поняття і склад земель оздоровчого призначення
  11. § 1. Поняття і склад земель історико-культурного призначення
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -