1. Поняття та склад земель історико-культурного призначення

Однією з важливих складових національного надбання Україн­ського народу є його культурна спадщина — рукотворні та при­родні об'єкти, що донесли до нашого часу свою цінність з архео­логічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектур­ного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. В Україні на державному обліку перебуває понад 130 тис. пам'яток, з них 57 206 — пам'ятки археології (з них 418 — національного значення), 51 364 — пам'ятки історії (з них 142 — національного значення), 5 926 — пам'ятки монументаль­ного мистецтва (з них 44 — національного значення), 16 293 — пам'ятки архітектури, містобудування, садово-паркового ми­стецтва та ландшафтні (з них 3 541 — національного значення). Крім того, в нашій країні функціонує 61 історико-культурний за­повідник. До складу заповідників входять комплекси (ансамблі) пам'яток, що мають особливу культурну цінність, 13 заповідни­кам надано статус національних.

Близько 9 400 населених пунктів України мають понад 70 тис. об'єктів культурної спадщини, що потребують дослідження та взяття на облік. 401 населений пункт включено до Списку істо­ричних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878і.

Культурна спадщина України є невід'ємною частиною світо­вого культурного надбання. До Списку всесвітньої спадщини включено Софійський собор з архітектурним ансамблем, Києво-Печерську лавру у м. Києві, історичний центр м. Львова. Готуються для подання до ЮНЕСКО матеріали щодо інших ви­значних пам'яток, зокрема пам'яток м. Кам'янця-Подільського, з метою включення їх до цього Списку.

Збереження і примноження культурних цінностей належать і до пріоритетних напрямів політики держави у галузі культури та духовного відродження нації. Крім того, культурна спадщина України є невід'ємною частиною світового культурного надбан­ня. Відповідно до ратифікованих Верховною Радою України міжнародних конвенцій охорона культурної спадщини є міжна­родно-правовим зобов'язанням нашої держави перед світовою спільнотою.

Отже, Україна не зможе стати повноправним членом євро­пейської спільноти, якщо вона не забезпечить виконання своїх міжнародно-правових зобов'язань у сфері охорони культурної спадщини. Такі зобов'язання викладені у ряді міжнародно-пра­вових документів, які ратифіковані нашою державою. До них на­лежить Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природ­ної спадщини (ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 жовтня 1988 р. № 6673-ХІ) та Конвенція про охорону підводної культурної спадщини (ратифікована Законом України від 20 вересня 2006 р. № 164-У).

Охорона культурної спадщини є системою правових, орга­нізаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руй­нуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збере­ження, утримання, відповідного використання, консервації, рес­таврації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини. Одним із важливих організацій­них та правових напрямів забезпечення охорони культурної спадщини є встановлення особливого правового режиму земель, на яких розташовані об'єкти культурної спадщини, та виділення їх в окрему категорію земель України — земель історико-культурного призначення. їх площа становить близько 7,1 тис. гек­тарів або 0,01 % території країни.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спад­щини» об'єкти культурної спадщини поділяються на нерухомі об'єкти культурної спадщини та пов'язані з ними рухомі предме­ти. До нерухомих об'єктів культурної спадщини Закон відносить ті об'єкти культурної спадщини, які не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, науко­вого чи художнього погляду та збереження своєї автентичності. Саме нерухомі об'єкти культурної спадщини заносяться до Дер­жавного реєстру нерухомих пам'яток України і набувають право­вого статусу пам'ятки. Отже, об'єкти культурної спадщини мають юридичні ознаки нерухомого майна, оскільки являють собою або земельні ділянки, або земельні ділянки та розташовані на них будівлі чи споруди, або ж окремі частини будівель чи споруд (квартири тощо). Це означає, що в переважній більшості випадків земельні ділянки є або головною, або важливою складовою об'єкта культурної спадщини.

Перелік земель історико-культурного призначення, тобто зе­мель, на яких розташовані об'єкти культурної спадщини, визна­чений у ЗК України саме шляхом позначення об'єктів культурної спадщини, які розташовані на відповідних земельних ділянках. Так, статтею 53 Кодексу визначено, що до земель історико-куль­турного призначення належать землі, на яких розташовані:

1) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіа­льні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, моги­ли, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

2) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зоб­раження, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріп­лень, виробництв, каналів, шляхів;

3) архітектурні ансамблі і ком­плекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавньо­го планування і забудови міст та інших населених пунктів, спору­ди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Крім того, ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що до земель історико-культурного призначення належать не лише земельні ділянки, на яких розта­шовані відповідні об'єкти культурної спадщини, а й охоронні зони навколо таких об'єктів та охоронювані археологічні тери­торії. Зона охорони об'єкта культурної спадщини (пам'ятки) — це встановлювана навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулю­вання забудови, зона охоронюваного ландшафту та зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання. До охоронюваних археологічних тери­торій належать топографічно визначені території чи водні об'єкти, в яких містяться об'єкти культурної спадщини або мож­лива їх наявність. Слід зазначити, що до охоронюваних архео­логічних територій належать земельні ділянки, на яких розта­шовані об'єкти культурної спадщини, які не включені до Дер­жавного реєстру нерухомих пам'яток України, та земельні ділянки, на яких імовірно розташовані такі об'єкти, що має бути підтверджено у процесі археологічних розкопок.

Разом із тим, до земель історико-культурного призначення не належать історичні ареали населених місць, крім тих їх частин, на яких розташовані території пам'яток та їх охоронних зон, тери­торії заповідників, а також охоронювані археологічні території.

Отже, до земель історико-культурного призначення нале­жать земельні ділянки, на яких розташовані занесені до Дер­жавного реєстру нерухомих пам'яток України об'єкти культур­ної спадщини, а також земельні ділянки, на яких встановлені зони охорони об'єктів культурної спадщини та охоронювані ар­хеологічні території.

Цільове призначення земель історико-культурного призна­чення. Цільове призначення земель історико-культурного при­значення полягає в їх використанні для забезпечення збережен­ня предмета охорони об'єктів культурної спадщини, яким є ха­рактерна властивість кожного з таких об'єктів, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої той чи інший об'єкт культурної спадщини й визнається пам'яткою. Тому на земельних ділянках історико-культурного призначення заборо­няється діяльність, яка може призвести до знесення, зміни, заміни та переміщування об'єкта культурної спадщини на інші місця. Крім того, на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, спрямована на зміну призначення пам'ятки, її частин та елементів, здійснення написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (ст. 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини»)1.

Особливості використання земельних ділянок історико-куль­турного призначення та особливості їх цільового призначення визначаються режимами використання об'єктів культурної спадщини, встановлених органами охорони культурної спадщи­ни. Такі режими передбачають внесення якнайменших змін і до­повнень пам'яток та забезпечують збереження їх матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів облад­нання, упорядження, оздоби тощо. Режими використання па­м'яток встановлює: 1) центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток націо­нального значення; 2) орган охорони культурної спадщини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастополь­ської міських державних адміністрацій щодо пам'яток місце­вого значення (ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Законодавство про землі історико-культурного призначен­ня. Статус та правовий режим земель історико-культурного призначення визначається ЗК України та Законом України від 8 червня 2000 р.

«Про охорону культурної спадщини». Ці зако­нодавчі акти є головними правовими актами, які визначають правовий режим цієї категорії земель.

Крім того, важливу роль у визначенні правового режиму зе­мель історико-культурного призначення відіграють нормативно-правові акти, якими деталізується порядок використання й охо­рони об'єктів культурної спадщини, що одночасно є нерухомим майном і тісно пов'язані з земельними ділянками, на яких розта­шовані. До таких нормативно-правових актів належать постано­ви Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списку істо­ричних населених місць України» від 26 липня 2001 р.2, «Про за­твердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини» від 28 грудня 2001 р., «Про за­твердження Порядку видачі дозволів на проведення архео­логічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охоро­ни, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною по­верхнею, під водою на території України» від 13 березня 2002 р.3, «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів вико­ристання історичних ареалів населених місць, обмеження гос­подарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» від 13 березня 2002 р.4, «Про затвердження Порядку роз­роблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природо­охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурно­го призначення» від 25 серпня 2004 р.

Порядок віднесення земельних ділянок до земель історико-культурного призначення. Основною кваліфікуючою ознакою земель історико-культурного призначення є наявність на них об'єктів культурної спадщини. Тому віднесення земельних діля­нок інших категорій земель до земель історико-культурного призначення може здійснюватися за умови виявлення на них об'єктів, які відповідають вимогам, встановленим законодав­ством України до об'єктів культурної спадщини. Порядок вияв­лення об'єктів культурної спадщини визначає центральний ор­ган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Як встановлено у ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини, незалеж­но від форми власності, відповідно до їхньої археологічної, есте­тичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи худож­ньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Дер­жавного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини та всі його елементи по­ширюється правовий статус пам'ятки. Порядок визначення ка­тегорій пам'яток встановлений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Дер­жавного реєстру нерухомих пам'яток України» від 27 грудня 2001 р.1

Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та вне­сення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ят­ки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: а) пам'ятки національного значення — постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; б) пам'ятки місцевого зна­чення — рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Україн­ського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Разом із тим, об'єкти культурної спадщини, зокрема ново виявлені, до вирішення питання про занесення їх до Реєстру підляга­ють охороні відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», про що відповідний орган охорони культурної спадщини у письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган. Однак питання про віднесення земельних ділянок, на яких розташовані такі об'єкти культурної спадщини, може вирішуватися лише після надання їм статусу пам'яток. Отже, до земель історико-культурного призна­чення включаються земельні ділянки, на яких розташовані об'єк­ти культурної спадщини, що занесені до Державного реєстру не­рухомих пам'яток України і мають правовий статус пам'ятки.

Віднесення земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти культурної спадщини, до земель історико-культурного призна­чення передбачає зміну їх цільового призначення. За загальним правилом, встановленим у ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповід­но до їх повноважень. При цьому зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передання цих земель у власність або надання у користування, вилучен­ня (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Обов'язковою умовою зміни цільового призначення земель­них ділянок, на яких виявлені об'єкти культурної спадщини, що отримали статус пам'яток, із включенням таких земельних діля­нок до категорії земель історико-культурного призначення є ви­готовлення та затвердження проектів землеустрою щодо відве­дення земельних ділянок. Порядок виготовлення та затверджен­ня таких проектів землеустрою встановлений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку роз­роблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природо­охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурно­го призначення» від 25 серпня 2004 р. Згідно з постановою за­мовником проекту землеустрою може бути сільська, селищна, міська рада, обласна, районна, Київська або Севастопольська міська держадміністрація, землевласник або землекористувач, інша особа відповідно до закону. У разі прийняття судом рішення про розроблення проекту землеустрою його замовником є фізич­на або юридична особа, на користь якої прийнято рішення.

Розробником проекту землеустрою може бути фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із земле­устрою відповідно до закону. У проекті землеустрою визначаєть­ся:

1) функціональна організація території історико-культурного призначення;

2) місце розташування і розміри земельних ділянок, їх власники та землекористувачі, зокрема орендарі;

3) режим ви­користання та охорони території історико-культурного призна­чення (охоронні зони);

4) межі земельних ділянок, включених до складу територій історико-культурного призначення, щодо вико­ристання яких встановлено обмеження (обтяження), у розрізі землевласників та землекористувачів;

5) розмір охоронної зони.

Проект землеустрою зі встановлення меж території істори­ко-культурного призначення погоджується з власниками і кори­стувачами суміжних земельних ділянок та земельних ділянок, які включаються до категорії земель історико-культурного при­значення без їх вилучення, а також з органом земельних ре­сурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини. Після одержання позитивного висновку державної експертизи проект землеустрою з встановлення меж території історико-культурного призначення розглядається та затверджується сільською, селищною, міською радою, облас­ною, районною, Київською або Севастопольською міською дер­жадміністрацією чи в установленому порядку подається іншим органам, до повноважень яких належить надання у користуван­ня або передача у власність земельних ділянок1. Після затвер­дження проекту землеустрою власникам і користувачам зе­мельних ділянок, на яких розташовані об'єкти культурної спад­щини, видаються державні акти відповідно на право власності чи на право постійного користування землею, в яких зазначається цільове призначення відповідних земельних ділянок.

Як встановлено у ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини», за типами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

1) споруди (витвори) — твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з на­явними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або при­міщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;

2) комплекси (ансамблі) — топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об'єктів культурної спадщини;

3) визначні місця — зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетично­го, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, нау­кового чи художнього погляду. Відповідно, у державних актах цільове призначення земельних ділянок формулюється як при­значення земельної ділянки для використання та охорони від­повідного нерухомого об'єкта культурної спадщини.

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 1. Поняття та склад земель історико-культурного призначення:

  1. § 1. Поняття і склад земель історико-культурного призначення
  2. Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення
  3. Розділ 17 Правовий режим земель історико-культурного призначення
  4. Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення
  5. § 2. Загальний правовий режим земель історико-культурного призначення
  6. 2. Правове регулювання використання та охорони земель історико-культурного призначення
  7. § 3. Спеціальні правові режими земель історико-культурного призначення
  8. РОЗДІЛ 20 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
  9. 1. Поняття, цільове призначення та склад земель сільськогосподарського призначення
  10. § 1. Поняття і склад земель оздоровчого призначення
  11. § 1. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення
  12. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення.
  13. 1. Поняття та склад земель рекреаційного призначення
  14. § 1. Поняття і склад земель рекреаційного призначення