§ 3. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Визнання землі нерухомим майном і включення її до цивільно­го обігу зумовлюють необхідність детального аналізу взаємозв'язку правового режиму такої найважливішої категорії земель, як землі сільськогосподарського призначення, і правомочностей громадя-нина-власника щодо цих земель, а отже, й уточнення сфер засто­сування цивільного і земельного права для регулювання відносин власності, пов'язаних із зазначеними землями.

Під поняттям "режим" (франц. ге§іте, від лат. ге§ітеп — уп­равління) розуміється сукупність правил, заходів, норм, необхідних для досягнення якоїсь мети1. Під правовим режимом розуміють встановлені законодавством порядок використання об'єкта, допус­тимі межі та способи розпорядження їм. Він забезпечується відповідними заходами впливу (заохочення і відповідальності) з бо­ку органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Правовий режим земель сільськогосподарського призначення — це теоретичне поняття, яке узагальнює їх правову характеристику як об'єкта земельних відносин і містить вказівку на коло найваж­ливіших правових відносин, які складаються з приводу цих земель. У радянський період розвитку земельного права і законодавства ос­новною складовою і головним елементом правового режиму земель був примат виключної державної власності на них, у тому числі й на землі сільськогосподарського призначення. Аналіз чинного зе-

1 Див.: Советский знциклопедический словарь. — С. 1109

219

мельного законодавства дозволяє дійти висновку, що правовий ре­жим земель сільськогосподарського призначення визначається су­купністю встановлених цим законодавством правил їх використан­ня, включення до цивільного обігу, охорони, обліку, моніторингу.

Безпосереднім об'єктом зазначеного правового режиму є кон­кретне земельне угіддя — земельна ділянка (незалежно від її площі), використовувана за її цільовим призначенням. Це перший елемент правового режиму.

Правовий режим земель сільськогосподарського призначення неоднорідний. Дана обставина обумовлена видами цих земель та їх економічними й екологічними властивостями; юридичним стату­сом суб'єктів, які здійснюють використання зазначених земель; іншими об'єктивними причинами. Тому в літературі прийнято виділяти загальний, особливий і спеціальний правові режими зе­мель сільськогосподарського призначення'.

Загальний правовий режим охоплює всі землі, придатні для по­треб сільського господарства. Основне цільове призначення цих зе­мель — бути засобом виробництва продуктів харчування і кормів для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального госпо­дарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, згідно з ч. З ст. 23 ЗК надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Особливий правовий режим поширюється на сільськогоспо­дарські угіддя з кадастровою оцінкою вище середньорайонного рівня. До них належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, па­совища та перелоги. Правовий режим даних земель полягає в їх пріоритетному використанні для сільськогосподарських цілей.

Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цінних сільськогосподарських угідь. До таких земель відповідно до ст. 150 ЗК належать: землі дослідних полів науково-дослідних уста­нов і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення тощо. Вилучення (викуп) особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб допу­скається лише для будівництва об'єктів загальнодержавного зна­чення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осу­шувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Таке вилучення (викуп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які у свою чергу повинні погодити питання про це з Верховною Радою України.

1 Див.. Ерофеев Б. В. Земельное право: Учебник для вьісших юридических учебньїх заведений. — С. 340.

220

У літературі зазначається, що правовий режим земель сільсько­господарського призначення передбачає вирішення двох основних завдань: 1) забезпечення родючості цих земель, тобто охорони їх якості; 2) збереження кількості зазначених земель, тобто запобіган­ня зменшенню їх площ'.

Перше завдання вирішується шляхом здійснення заходів, спрямованих на збереження та підвищення родючості грунтів; за­хист земель від водної й вітрової ерозії, селів, підтоплення, забо­лочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення та інших процесів, що призводять до їх деградації2; від зараження бактеріальне-паразитичними та карантинними шкідниками і хво­робами рослин, заростання бур'янистими рослинами, чагарником і дрібноліссям, від інших видів погіршення стану земель. Крім то­го, вирішенню цього завдання сприяють рекультивація поруше­них земель, відновлення їх родючості, своєчасне залучення до господарського обігу (ст. 166 ЗК), а також збереження й викори­стання родючого шару грунту і консервація земель (статті 171 і 172 ЗК).

Вирішення другого завдання забезпечується шляхом регулюван­ня надання і вилучення земель, встановлення жорстких обмежень щодо їх переведення до розряду несільськогосподарських. Неабия­ку роль у цьому відіграє закріплення у ЗК таких основних прин­ципів, як пріоритетність земель сільськогосподарського призначен­ня (ст. 23), планування 'їх використання (глава ЗО), відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва (глави 23 і 24). Безумов­но, виконання зазначених завдань в основному забезпечується дер­жавою, яка встановлює стандарти, норми, нормативи, правила, регламенти в галузі забезпечення родючості земель.

Значною мірою проблема збереження й підвищення родючості земель вирішується на рівні управління їх використанням та охо­роною. Це управління здійснюється спеціально уповноваженими державними органами (Мінекоресурсів України, Мінагрополітики України, Держкомземом України та ін.), основними функціями яких є облік, планування, розподіл і перерозподіл, регулювання порядку експлуатації, контроль і правове забезпечення правового режиму використання, охорона земель. Наявність системи спеціально уповноважених державних органів, які здійснюють функції управління в галузі охорони та використання земель, є дру­гим елементом правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Однак усе зазначене вище не зменшує значущості таких обов'язків громадян — власників земельних ділянок сільськогоспо­дарського призначення, як необхідність використання цих земель за їх цільовим призначенням, а також підвищення родючості грун­тів й збереження інших корисних властивостей землі (ст. 91 ЗК).

' Див.: Крассов О. Й. Земельнеє право: Учебник. — С. 270.

! Докладніше про це див.: Закон України "Про меліорацію земель".

221

Громадяни України входять до кола суб'єктів правовідносин, пов'язаних з використанням земель сільськогосподарського при­значення. А суб'єкти, які здійснюють господарську діяльність на сільськогосподарських угіддях, є третім елементом правового режи­му розглядуваної категорії земель.

Треба зазначити, що права й обов'язки суб'єктів правовідносин щодо використання земель залежать як від їх правового статусу, так і від особливостей конкретної земельної ділянки. Таким чи­ном, четвертим елементом правового режиму земель сільськогос­подарського призначення є права й обов'язки суб'єктів пра­вовідносин.

П'ятим елементом правового режиму зазначених земель вчені вважають наявність ефективного правового механізму, забезпечен­ня їх належного використання. До такого механізму належать:

1) норми, виконання яких запобігає порушенню правового ре­ жиму цих земель і забезпечує їх пріоритет перед землями несільсь- когосподарського призначення, а також норми, що не допускають вилучення з господарського обігу цінних сільськогосподарських угідь;

2) норми, застосування яких усуває умови, за яких можливе по­ рушення правового режиму даних земель, наприклад, заборона фінансування проектно-дослідницьких робіт до прийняття відповідним органом рішення про попереднє погодження місця розміщення конкретного об'єкта або судового рішення у разі ви­ никнення спору;

3) покарання за порушення правового режиму земель сільсько­ господарського призначення. Так, відповідальність у вигляді штрафів передбачена за знищення межових знаків, самовільне за­ няття земельної ділянки, псування і знищення її родючого шару тощо;

4) норми, виконання яких дозволяє відновлювати порушення режиму використання розглядуваних земель. Згідно з ними, напри­ клад, самовільно зайняті земельні ділянки повинні бути повернуті за приналежністю без відшкодування витрат, понесених за час не­ законного користування ними.

Таким чином, під правовим режимом земель сільськогосподарсь­кого призначення треба розуміти встановлений законодавством Ук­раїни спеціальний порядок їх використання.

Усі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, мають пріоритетний режим використання. Це означає, по-перше, те, що вони повинні надаватися у першу чергу для сільськогоспо­дарського використання (ст. 23 ЗК). Визначення придатності зе­мель для потреб сільського господарства провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

По-друге, земельним законодавством встановлені певні обме­ження щодо укладення угод із земельними ділянками, призначени­ми для сільськогосподарських цілей. Вони полягають насамперед у визначенні переліку видів земель сільськогосподарського призна-

222

чення, повністю виключених із цивільного обігу, тобто тих, що не можуть бути об'єктами права приватної власності. До них нале­жать, наприклад, техногенно забруднені землі, на яких не забезпе­чується одержання продукції, яка відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), а також деградовані та малопро­дуктивні землі, які вилучаються з цивільного обігу (статті 170 і 172 ЗК). До того ж щодо земель, які знаходяться у приватній власності, земельне законодавство може встановлювати особливі правила ук­ладання угод. Наприклад, відповідно до ст. 130 ЗК покупцями зе­мельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути грома­дяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід ро­боти у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва, а також юридичні особи на­шої держави, установчими документами яких передбачене ведення сільськогосподарського виробництва. А переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають гро­мадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування.

Крім того, згідно з п. 15 Перехідних положень ЗК громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для веден­ня селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 р. про­давати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділян­ки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. Таким чином, на пра­во розпорядження землями сільськогосподарського призначення поширюються певні обмеження, які встановлюються державою з метою мінімізації негативних наслідків, пов'язаних з функціону­ванням ринку землі.

По-третє, виробнича діяльність, пов'язана з господарським ви­користанням земель сільськогосподарського призначення, повинна не погіршувати їх стан, а сприяти відновленню та поліпшенню ро­дючості грунтів, їх корисних властивостей. Тому власники земель­них ділянок і землекористувачі мають вживати заходів для захисту земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочу­вання, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруд­нення відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речо­винами та від інших несприятливих природних та техногенних процесів. Вони також повинні здійснювати рекультивацію поруше­них земель, заходи щодо підвищення родючості останніх та поліп­шення їх інших корисних властивостей. Всі, хто здійснює діяльність, пов'язану з порушенням поверхневого шару грунту, ма­ють здійснювати зняття, складування, зберігання останнього і на­несення його на ділянку, з якої він був знятий, чи на іншу ділян­ку для підвищення її продуктивності та інших якостей.

223

По-четверте, при вилученні (викупі) земель сільськогосподарсь­кого призначення для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарсь­ким виробництвом, тимчасовому занятті сільськогосподарських угідь для інших видів використання, обмеженні використання ос­танніх або погіршенні їх якості тощо власникам землі і землекори­стувачам мають відшкодовуватись збитки і втрати сільськогоспо­дарського виробництва.

<< | >>
Источник: Каракаша І.І.. Земельне право України • Підручник / За ред Погрібного О О , 3-51 — К Істина,2003 - 448 с.. 2003

Еще по теме § 3. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення:

  1. Розділ 12 Правовий режим земель сільськогосподарського призначення
  2. РОЗДІЛ 14 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
  3. § 4. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів
  4. Стаття 170. Особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення
  5. 4. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення особистого селянського господарства та підсобного господарства несільськогосподарськихпідприємств
  6. 2. Правове регулювання оренди земель сільськогосподарського та іншого призначення
  7. 1. Поняття, цільове призначення та склад земель сільськогосподарського призначення
  8. Розділ 16 Правовий режим земель рекреаційного призначення
  9. РОЗДІЛ 2 ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ЩОДО ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
  10. Розділ 15 Правовий режим земель оздоровчого призначення
  11. 2.2. Землеустрій як засіб охорони земель сільськогосподарського призначення
  12. § 1. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення
  13. 1. Загальна характеристика правового режиму земель лісогосподарського призначення.
  14. Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання
  15. § 2. Загальний правовий режим земель рекреаційного призначення
  16. Розділ 17 Правовий режим земель історико-культурного призначення
  17. Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення
  18. Стаття 23. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -