4 Особливості права постійного землекористування

За радянських часів право постійного користування землею виступало головною формою використання земельних ресурсів. За своїм характером це право було повністю публічно-правовим. За сучасних умов у зв'язку з процесами приватизації земель воно поступово втрачає своє значення для громадян та недер­жавних і некомунальних юридичних осіб, хоча раніше виступало основою земельних відносин. Так, відповідно до п. 6 Перехідних положень ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 р. пе­реоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Правда, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. положення наведеного пункту визнані неконституційними (тобто втрачають чинність) у частині зобов'язання переоформити право постійного користування зе­мельною ділянкою без відповідного законодавчого, організацій­ного та фінансового забезпечення.

Право постійного землекористування як сукупність відповід­них правових приписів закріплено чинним ЗК України в оновле­ному вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користу­вання земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або кому­нальній власності, без встановлення строку.

Особливості цього виду землекористування полягають у його суб'єктному та об'єктному складі, а також стосуються характеру постійного землекористування. Перш за все слід зазначити, що згідно з чинним ЗК України сфера поширення постійного земле­користування суттєво обмежена. Воно, по-перше, стосується лише певної категорії суб'єктів, по-друге, може здійснюватися тільки на землях, що належать до державної або комунальної власності.

Суб'єктами права постійного землекористування є лише юридичні особи, які у встановленому законом порядку набули цього права для досягнення відповідних цілей і мають у зв'язку з цим певні земельні права та обов'язки. Відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою можуть здійснювати підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності та гро­мадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єд­нання), установи та організації. До складу виключного кола суб'єктів, які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою, закон відносить лише деякі види юридич­них осіб. Серед них можна розрізняти, наприклад, державні сільськогосподарські, промислові, будівельні та транспортні підприємства, комунальні житлово-експлуатаційні підприєм­ства, які здійснюють управління житловими комплексами та надають комунальні послуги, оздоровчі, природоохоронні й наукові установи та навчальні заклади державної або кому­нальної власності, органи державної влади та місцевого само­врядування, лісогосподарські та водогосподарські організації, організації інвалідів України, що функціонують на основі Зако­ну України «Про об'єднання громадян» та загальні засади діяльності яких передбачені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та деякі інші. При цьому постійними землекористувачами можуть виступати не тільки державні та комунальні підприємства, а й установи та організації. Саме вони можуть набувати статусу постійних зем­лекористувачів.

Окремі категорії постійних землекористувачів можуть здійснювати не тільки постійне, а водночас й орендне землеви-користання. Така можливість передбачена ст. 24 ЗК України, зокрема, для державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Вони можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юри­дичних осіб. Особливість постійного користування зазначених суб'єктів землями сільськогосподарського призначення полягає в тому, що ці землі можуть бути приватизовані у порядку, вста­новленому ст. 25 ЗК України.

Об'єктами права постійного землекористування можуть ви­ступати лише земельні ділянки, які надаються з усіх категорій земель, що перебувають у державній чи комунальній власності. Значна частина цих земель відповідно до статей 83, 84 ЗК України не може передаватися у приватну власність, оскільки задовольняє важливі соціально-економічні, екологічні, наукові, оздоровчі та інші публічні інтереси. У зв'язку із цим через право постійного користування наведеними землями забезпечується пріоритет саме публічних потреб.

Право постійного землекористування характеризується без­строковістю. Відсутність заздалегідь встановленого строку пра­ва постійного землекористування, з одного боку, надає цьому виду землекористування сталого характеру, а з іншого — підви­щує ступінь стабільності правомочностей постійного землекори­стувача.

Праву постійного землекористування притаманна певна спе­цифіка його виникнення. Це право може виникати лише в ре­зультаті відведення земельних ділянок. Так, ст. 123 ЗК України передбачено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проек­тами відведення цих ділянок. Повноваження цих органів щодо надання земельних ділянок юридичним особам у постійне кори­стування визначені ст. 122 ЗК України. Виникнення права постійного землекористування характеризується публічно-пра­вовими засадами. Договірні та інші приватно-правові засади на­буття цього права є неприйнятними. Акт відведення земельної ділянки як багатостадійний і комплексний юридичний склад (су­купність взаємопов'язаних юридичних фактів) покладений в ос­нову виникнення права постійного землекористування.

Право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його держав­ної реєстрації. Таким документом згідно зі ст. 126 ЗК України є державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 р. № 449.

Право постійного землекористування може бути класифіко­вано за різними критеріями. Так, з урахуванням використання земельних ділянок за основним цільовим призначенням можна розрізняти право постійного землекористування для задоволен­ня сільськогосподарських потреб і потреб житлового та громад­ського будівництва, потреб промисловості, транспорту, зв'язку та оборони, для оздоровчих, рекреаційних, природоохоронних та історико-культурних потреб, ведення лісового та водного госпо­дарства тощо. У свою чергу, право постійного сільськогоспо­дарського землекористування державні і комунальні сільсько­господарські підприємства, установи та організації здійснюють для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також для досягнення науково-дослідних і навчальних цілей. Кожен різновид права постійного землекористування характе­ризується своїми особливостями, що зумовлені метою, для якої надається земельна ділянка, умовами користування нею, права­ми та обов'язками землекористувачів тощо.

<< | >>
Источник: ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція. 2016

Еще по теме 4 Особливості права постійного землекористування:

  1. § 4. Умови припинення права постійного землекористування
  2. § 2. Право постійного землекористування
  3. 5. Особливості права власності на землю та права землекористування у межах населених пунктів
  4. 3. Види права землекористування
  5. § 1. Поняття і принципи права землекористування
  6. 5. Набуття та припинення права землекористування
  7. 1. Поняття і зміст права землекористування
  8. Стаття 142. Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою
  9. Розділ 6 Право землекористування та його види
  10. 2. Суб'єкти та об'єкти права землекористування
  11. § 3. Право орендного землекористування
  12. Постійне користування землею. Оренда.
  13. Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою
  14. 2. Норми конституційного права України, їх особливості та класифікація