Організаційно-підготовчі заходи до проведення допиту

Своєчасна, ретельна та всебічна підготовка до допиту є необхідною умовою отримання найбільш повних й об’єктивних показань у справі. Відсутність планування або неналежна підготовка до допиту призводить до поверховості та безрезультатності допитів.

Під час підготовки до проведення допиту слідчий повинен здійснювати відповідний комплекс організаційно-підготовчих заходів:

1) повне, всебічне та ретельне вивчення матеріалів кримінального провадження. Вивчення слідчим матеріалів кримінального провадження є необхідною передумовою успішного проведення допиту. Аналізу підлягають дані, які містяться як у протоколах слідчих дій, так і в інших матеріалах справи. Це дозволяє виявити існуючі прогалини, розбіжності й суперечності між учасниками процесу та своєчасно вжити заходів щодо їх усунення. У протилежному випадку деякі обставини можуть залишитися невстановленими, що не може не вплинути на повноту, всебічність та об’єктивність розслідування і тягне за собою, як правило, необхідність проведення додаткових або повторних допитів. Вивчення матеріалів провадження дозволяє встановити коло осіб, які підлягають допиту, визначити предмет допиту, сформулювати запитання допитуваному, обрати низку тактичних прийомів, які будуть використовуватися під час допиту. Важливе місце займає аналіз результатів таких слідчих дій, як огляд місця події та обшук. Дослідження їх може бути корисним для висування версій про механізм учинення кримінального правопорушення та осіб, які його вчинили. Ігнорування даної вимоги може призвести до поверховості та нецілеспрямованості допитів;

2) визначення предмета допиту та сформованої слідчої ситуації. Визначення предмета допиту полягає у встановленні обставин, які можуть бути відомі допитуваному. З усього обсягу зібраних відомостей потрібно відібрати ті, що стосуються предмета допиту. На підставі визначеного предмета допиту слідчий формулює запитання для допитуваного та обирає систему тактичних прийомів.

До предмета допиту можна віднести з’ясування таких обставин:

- відомості про виникнення злочинного задуму, об’єкт посягання, мотив злочину, особу злочинця та її відношення до злочинних наслідків;

- способи підготовки та вчинення кримінального правопорушення, послідовність злочинних дій, а також особливості приховування злочинної діяльності (її характер);

- час, місце, обстановка та механізм учинення кримінального правопорушення;

- умови, за яких допитуваний спостерігав будь-які предмети або явища;

- психологічний та фізичний стан особи в момент сприйняття чи після нього;

- загальна здатність допитуваного до певного сприйняття, запам’ятовування та відтворення; обставини, що сприяли або перешкоджали вчиненню кримінального правопорушення;

- способи формування організованої групи та характер злочинної діяльності;

- виявлення психологічної й функціональної структури групи (кількісний і якісний склад, рівень організованості) та розподілу обов’язків;

- кількісний склад групи при учиненні кожного епізоду злочинної діяльності, конкретні дії кожного, навички володіння зброєю та прийомами боротьби;

- виявлення осіб, які не брали безпосередньої участі у скоєних злочинах, але обізнані про їх підготовку, вчинення або приховання;

- наявність корумпованих зв’язків та зв’язків з іншими злочинними групами;

- способи протидії розслідуванню та впливу на потерпілих, свідків та членів групи, які дають правдиві показання;

- відомості про озброєність, засоби зв’язку та технічну оснащеність злочинців;

- наявність в групі конфліктів, протиріч та розбіжностей;

- способи легалізації прибутків та відтворення злочинної діяльності;

- встановлення осіб, які залишилися на волі і продовжують злочинну діяльність або налагоджують зв’язки між членами групи та намагаються створити єдину, вигідну для усіх лінію поведінки, та ін.

Наведений перелік обставин, що підлягають з’ясуванню, не є вичерпним, оскільки предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини у справі;

3) визначення кола осіб, які підлягають допиту, залежить від низки факторів, у тому числі й від обсягу наявної інформації. Вказівки на конкретних осіб, яким відомі певні обставини справи, можуть міститися у справі, а також виявлятися під час проведення розшукових заходів та інших слідчих дій;

4) визначення послідовності проведення допитів. Рішення слідчого про послідовність допитів має ґрунтуватися на оцінюванні таких обставин:

- особи злочинця, його віку, психічних властивостей, наявності злочинного (життєвого) досвіду, судимості, становища в структурі злочинної групи та ролі у вчиненому кримінальному правопорушенні;

- наявності доказів про злочинну діяльність щодо кожного допитуваного та їх зацікавленості у кінцевому результаті досудового розслідування;

- ступеня участі кожного допитуваного у спільній злочинній діяльності групи;

- стан емоційного збудження допитуваного, що є найбільш сприятливим моментом для початку допиту, оскільки після вчинення кримінального правопорушення та безпосереднього затримання правопорушники перебувають у стані напруженості і не здатні повною мірою протидіяти розслідуванню;

- характеристики відносин між членами злочинної групи та ін.

Невідкладному першочерговому допиту підлягають особи, які:

- найбільш поінформовані про обставини справи, не зацікавлені повною мірою у нерозкритті злочину та можуть повно й об’єктивно викласти інформацію, що має значення для кримінального провадження;

- безпосередньо пов’язані між собою епізодами злочинної діяльності, що дозволяє у разі необхідності провести одночасні допити між ними;

- виконували другорядні функції під час вчинення кримінальних правопорушень (зокрема, після викриття злочинної групи вони можуть претендувати на роль свідків чи пособників, але ніяк не співвиконавців);

- мають незначний злочинний досвід, не притягувалися до кримінальної відповідальності, піддаються психологічному впливу, схильні переоцінювати ступінь поінформованості слідчого або мають у групі статус «опозиціонерів» і конфліктують з лідером й іншими членами групи та ін.

Невиправдане зволікання допиту тягне відмову давати показання та приховання доказової інформації, необхідної для розкриття кримінальних правопорушень;

5) вивчення особи злочинця полягає у з’ясуванні його соціально- психологічної характеристики, рівня інтелекту, схильностей, характеру, способу життя та мислення. Цей захід дозволяє слідчому в найкоротший проміжок часу встановити з ним психологічний контакт, обрати ефективні прийоми і способи впливу для отримання правдивих показань, прогнозувати та діагностувати можливу поведінку у тій чи іншій ситуації, що склалася під час допиту;

6) добір речових доказів та інших матеріалів для пред ’явлення допитуваному. До речових доказів можна віднести предмети, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, й усі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних. Серед інших матеріалів, що пред’являються допитуваному, можна назвати листи, документи, записники та ін.;

7) визначення часу проведення допиту. Приймаючи рішення про час допиту, необхідно виходити з конкретної слідчої ситуації, що склалася під час розслідування. Допити підозрюваних, особливо після їх затримання, необхідно проводити негайно, щоб запобігти змові між ними, визначенню лідером загальної лінії поведінки на досудовому слідстві і впливу на допитуваних з боку злочинної групи та інших зацікавлених осіб;

8) визначення способу виклику на допит. Визначаючи спосіб виклику допитуваного, слідчий повинен враховувати, що такий контакт носить не добровільний, а примусовий характер. Тому значна частина викликаних не проявляє позитивних емоцій, що є серйозною перешкодою для встановлення психологічного контакту. Обираючи спосіб виклику на допит, необхідно пам’ятати, що про цей факт може стати відомо іншим особам, які зацікавлені у результатах справи і можуть негативно вплинути на них;

9) визначення місця проведення допиту. Вирішення питання про місце допиту залежить від конкретної слідчої ситуації. Допити, як правило, проводяться за місцем досудового слідства (кабінет слідчого) або за місцем перебування допитуваного (слідчий ізолятор, ізолятор тимчасового утримання). Не можна проводити допит за місцем проживання злочинців або роботи. Це обумовлюється тим, що дії слідчого можна записати на відеокамеру або диктофон, створивши для цього спеціальні умови, з метою подальшої компрометації або шантажування;

10) визначення тактичних прийомів, що будуть застосовуватися при допиті, та підготовка науково-технічних засобів його фіксації;

11) визначення учасників проведення допиту. Коло учасників визначається слідчим з урахуванням слідчої ситуації, що склалася, предмета допиту, особи злочинця та інших обставин, що стосуються майбутнього допиту;

12) забезпечення сприятливих умов для проведення допиту з урахуванням необхідності гарантування безпеки його учасників;

13) планування допиту, що є заключним етапом підготовки до допиту та передбачає визначення порядку проведення допиту. Результати розумової діяльності слідчого під час підготовки до допиту знаходять свій концентрований вираз у плані допиту.

Після закінчення організаційно-підготовчих дій слідчий переходить до робочого етапу - безпосереднього допиту. [68]

Під тактикою допиту слід розуміти сукупність заснованих на процесуальних нормах криміналістичних рекомендацій, які визначають найбільш доцільні прийоми та способи встановлення психологічного контакту з допитуваним, надання йому допомоги у відтворенні події, методи і прийоми правомірного психологічного впливу для одержання правдивих показань, що мають значення для розкриття та розслідування злочинів.

Вибір тактики допиту залежить від факторів, що перебувають у складній взаємодії між собою, зокрема від: ситуації допиту (перший, повторний, додатковий, наявність або відсутність психологічного контакту); особливостей допитуваного (вік, наявність злочинного досвіду, рівень правової

поінформованості), його процесуального положення і рівня зацікавленості; характеру інформації та доказів, якими володіє слідчий.

Застосування тактичних прийомів носить вибірковий характер, що передбачає вибір й використання тих із них, які сприяють одержанню об’єктивних, правдивих та повних показань. Тактичні прийоми не повинні бути ізольованими один від одного. Майстерність й професіоналізм слідчого полягає у тому, щоб, використовуючи усі прийоми і засоби, правильно спланувати їх, вміти варіювати ними під час допитів, відмовляючись від одних і переходячи до інших, виходячи зі слідчої ситуації.

Під тактичним прийомом слід розуміти найбільш раціональний спосіб дій або найбільш доцільну лінію поведінки слідчого в процесі збирання, дослідження та використання доказів. До основних тактичних прийомів допиту, що використовуються у правоохоронній практиці, належать такі:

- встановлення психологічного контакту;

- викладання показань у формі вільної розповіді;

- постановка запитань;

- створення напруги;

- використання різних темпів допиту;

- спостереження за поведінкою допитуваного;

- пред’явлення доказів;

- використання фактора раптовості;

- актуалізація забутого у пам’яті допитуваних;

- створення уявлення про інформованість слідчого;

- розповідь слідчим версій про ймовірний розвиток злочинної події;

- приховування меж інформованості слідчого;

- використання конфліктів у злочинній групі;

- застосування науково-технічних засобів.

Отже, розглянемо більш детальніше зазначені тактичні прийоми.

Встановлення психологічного контакту здійснюється незалежно від процесуального статусу допитуваних та ситуації, в якій здійснюється допит. Психологічний контакт являє собою цілеспрямовану та плановану діяльність слідчого для створення умов, що поглиблюють спілкування з допитуваним у потрібному напрямі для одержання повних і об’єктивних показань, що мають значення для встановлення істини у справі.

Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого знань психології допитуваних та врахування їх індивідуально-психологічних якостей, психічного стану в момент проведення допиту, життєвого і злочинного досвіду та інших обставин, що їх характеризують.

Певний інтерес становлять способи привертати до себе людей, запропоновані Дейлом Карнегі: виявляти щирий інтерес до інших людей; усміхатися; пам’ятати, що для людини звучання її імені - найбільш важливий звук людської мови; бути добрим слухачем; заохочувати інших розповідати про себе; вести розмову в межах інтересів співрозмовника; дати людям відчути їх значимість і робити це щиро.

Психологічний контакт завжди має двосторонній характер, встановлення і підтримання якого залежать як від слідчого, так і від допитуваного, хоча ініціатива повинна належати слідчому.

До способів встановлення психологічного контакту можна віднести такі, як:

- індивідуальний підхід до особи допитуваного;

- демонстрація доброзичливості і неупередженого ставлення до допитуваного;

- коректна поведінка слідчого, який представляє інтереси держави, стосовно допитуваного;

- повідомлення про мету і завдання допиту, роз’яснення значення щирого каяття;

- переконання у невідворотності покарання, визначення обставин, що пом’якшують кримінальну відповідальність;

- роз’яснення процесуального становища допитуваного;

- використання позитивної оцінки якостей допитуваного;

- створення належної обстановки допиту та допит наодинці;

- проведення попередньої бесіди на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не пов’язана з предметом допиту;

- вміння вислухати до кінця;

- демонстрація слідчим поінформованості про обставини (спосіб) життя допитуваного, його проблеми, потреби та інтереси;

- висвітлення позитивних якостей допитуваної особи;

- звертання до логічного мислення та роз’яснення цілей і завдань допиту;

- створення обстановки, що породжує інтерес до допиту та його результатів;

- діагностика лінії поведінки, обраної допитуваним, з метою встановлення причин узгодженої ними позиції та ін.

При встановленні психологічного контакту не можна:

- проявляти особисту зацікавленість у результатах допиту (справи);

- використовувати неправдиві відомості, релігійні почуття та помсту;

- допускати тривале чекання допиту або співчувати допитуваному;

- застосовувати фізичне або психічне насилля, шантаж чи обман;

- закликати до дій, що суперечать нормам етики і моралі, та ін.

Під час встановлення психологічного контакту допитуваний не повинен відчути, що його методично та цілеспрямовано «схиляють» на заздалегідь заплановану тему розмови.

Необхідно зазначити, що на встановлення психологічного контакту з підозрюваними (обвинуваченими) нерідко негативно впливає поява захисника як висококваліфікованого його союзника, що необхідно враховувати під час проведення допитів. Участь захисника вносить певні складнощі та особливості у проведення усіх слідчих дій, особливо у тактику допиту. Захисник добре знає умови, механізм і можливості розслідування. Саме з урахуванням цих особливостей він здійснює захист інтересів підозрюваних (обвинувачених). Користуючись правом на зустріч наодинці з підзахисними, захисники іноді корегують (визначають) лінію поведінки злочинців під час слідства, розроблюють заходи протидії розслідуванню та клопочуть про проведення одночасних допитів зі свідками (потерпілими) з метою психологічного впливу на останніх. Однак наміри захисника можуть реалізуватися лише у заключній частині, оскільки допит починає і веде слідчий. Захисник повинен ставити запитання, коментувати будь- які положення лише з дозволу слідчого і не втручатися у процес допиту. У необхідних випадках слідчий може перервати допит і видалити захисника з кабінету. Але слідчі іноді не звертають уваги на тактичне значення процедурних особливостей допиту і не використовують їх проти захисників, які порушують процедуру допиту.

Під час допитів захисники можуть вживати заходів щодо дискредитації слідчого та відшукання прогалин й помилок, допущених під час розслідування, забезпечуючи тим самим необхідний психологічний настрій своїх підзахисних.

Слідчий має усвідомлювати, що під час допиту стає об’єктом вивчення з боку захисника (який наводить довідки про слідчого, зокрема про його професійні якості, досвід, прогнозує питання і відповіді). Звідси слідчий змушений звузити коло тактичних прийомів, що використовуються під час допиту без захисника, виключити прийоми логічного впливу за допомогою доказів, щоб не розкрити передчасно доказову базу за кримінальним провадженням. Тому доцільно поглиблювати контакт з допитуваним за рахунок зниження глибини його контакту зі своїм захисником. В тих випадках, коли психологічний контакт не встановлено, рекомендується відкласти допит і провести інші слідчі дії - обшуки, слідчі огляди, пред’явлення для впізнання та ін.

Під час допитів допитувані особи мають знаходитися на певній відстані від слідчого, щоб той міг спостерігати за їх нервовими рухами та поведінкою в цілому.

Після встановлення психологічного контакту допитувані починають викладати показання у формі вільної розповіді. Даний тактичний прийом полягає у тому, що у випадках, коли злочинці не ухиляються від дачі показань і не чинять протидію розслідуванню, їм пропонується розповісти усю відому інформацію про їх злочинну діяльність. Застосування цього прийому дозволяє слідчому вивчити особу злочинця, виявити ступінь його інформованості про обставини справи та отримати інформацію про факти, які були невідомі слідчому. Під час вільної розповіді досить інформативними є обмовки, протиріччя та паузи. Зокрема, обмовки і протиріччя вказують на злочинну інформованість допитуваних. Тому для ефективного змістовного аналізу доцільно використовувати відеозапис.

Під час вільної розповіді рекомендується не протоколювати показання, а обмежитися загальними помітками. Ні в якому разі не можна переривати вільну розповідь допитуваного, що може порушити встановлений психологічний контакт, оскільки неуважне ставлення до допитуваного не сприяє укріпленню такого контакту, а призводить до конфліктної ситуації. Якщо допитуваний відмовляється давати показання у формі вільної розповіді, необхідно перейти до запитань про обставини, котрі вже встановлені іншими шляхами і не викликають у слідчого ніяких сумнівів в об’єктивності й достовірності.

У тих випадках, коли допитувані говорять занадто тихо і незрозуміло, дають неправдиві показання, виходять за межі поставленого запитання або намагаються заплутати слідство, доцільно звузити тему вільної розповіді і запропонувати розповісти про інші обставини, які вже відомі слідчому або перевірені оперативним шляхом під час розслідування. Цей тактичний прийом називається поділ теми вільної розповіді.

Якщо допитуваний висловив бажання власноручно викласти показання, то слідчий має надати йому таку можливість, про що у протоколі робиться відповідна відмітка.

Після вільної розповіді допитуваних слідчий ставитъ запитання, щоб уточнити обставини справи та заповнити прогалини у показаннях.

Залежно від змісту та мети поставлені запитання можна поділити на:

- основні (спрямовані на з’ясування предмета допиту та основних відомостей);

- додаткові (спрямовані на встановлення та з’ясування обставин і фактів, які не були висвітлені під час вільної розповіді);

- що нагадують (викликають певні асоціації та відтворюють пам’ять допитуваного з метою з’ясування супутніх фактів або подій, які не були висвітлені);

- що уточнюють, конкретизують або деталізують (спрямовані на детальне з’ясування окремих обставин справи, фактів, явищ);

- контрольні (спрямовані на перевірку об’єктивності показань їх деталізацією, зіставленням з фактами, встановленими за справою).

Під час допиту необхідно конкретизувати питання, спрямовані на з’ясування подробиць щодо формування злочинного задуму, кількості учинених особою кримінальних правопорушень, способів пошуку (приховання) об’єктів злочину, механізму вчинення злочину тощо. У тих випадках, коли допитувані не володіють повною інформацією про вчинені правопорушення, оскільки були безпосередніми виконавцями чи виконували другорядні функції, необхідно з’ясувати, які конкретні дії входили до їх функцій, як розподілялися злочинні доходи тощо.

Питання мають бути короткими, конкретними, зрозумілими і логічно пов’язаними між собою; їх формулювання - виключати можливість отримання зі змісту інформації, необхідної для відповіді; відбивати послідовність учинених дій; конкретизувати і деталізувати попередні відповіді для досягнення можливості спростування чи підтвердження отриманих показань іншими доказами.

Відповіді допитуваної особи на запитання необхідно під час допиту звіряти з іншими відповідями та попередніми її показаннями, виявляти протиріччя між ними та ставити додаткові або контрольні запитання.

Під час допиту необхідно спостерігати за поведінкою допитуваного та його психофізіологічними реакціями, що дозволяє виявити неправду або невідповідність (перекручення) у показаннях допитуваного. Ці зовнішні прояви не мають доказового значення, а являють собою орієнтуючу інформацію, яку можна використовувати для розробки прийомів допиту.

Під час допиту необхідно створювати напругу, яка заснована на суттєвому зниженні у допитуваних осіб здатності повною мірою здійснювати контроль за змістом мовленнєвих повідомлень та поведінкою в цілому. Якщо допитувані відмовляються від дачі показань або дають неправдиві свідчення, а спостереження слідчого вказують, що ці особи перебувають в урівноваженому стані, то необхідно через запитання, пред’явлення доказів або повідомлення певної інформації ввести цих осіб у стан психологічної напруги. Застосовуючи тактичні комбінації, даний прийом доцільно поєднувати з прийомом зняття напруженості, що забезпечується різними засобами: інтонацією, репліками тощо.

Як тактичний прийом доцільно використовувати різний темп допитів (форсований, уповільнений, поєднання форсованого і уповільненого темпів). Специфічний темп допиту вносить нервозність у спілкування (створює напругу), впливає на якість інформації, позбавляє допитуваних можливості обмірковувати свої відповіді та поведінку в цілому, тому має обиратися слідчим відповідно до психологічних особливостей допитуваних осіб та характеру інформації, що підлягає з’ясуванню.

Важливим тактичним прийомом є пред’явлення доказів, який полягає у повідомленні слідчим з метою психологічного впливу про докази, які викривають допитуваних у злочинній діяльності або спростовують їх показання, і демонстрації матеріалів у певній послідовності.

Докази можна пред’являти:

- за наростаючою силою (якщо допитувана особа частково визнає свою вину, йде на діалог зі слідчим);

- за спадаючою силою (пред’явлення спочатку вагомих доказів доцільно щодо осіб, які відмовляються давати показання, чинять протидію розслідуванню, мають стійку позицію на методичне заперечення своєї вини);

- усі разом (при розслідуванні нетяжких кримінальних правопорушень або якщо докази за своїм змістом не є досить переконливими).

Послідовність пред’явлення доказів залежить від слідчої ситуації, що склалася. Недоцільно пред’являти докази ізольовано один від одного, з деякими інтервалами у часі, що надає допитуваному можливість навести свої аргументи щодо пред’явленого матеріалу. Не можна пред’являти докази, якщо злочинці не будуть допитані про обставини, пов’язані з ними.

Отже, даний тактичний прийом вимагає попередньої ретельної підготовки та дозволяє використовувати фактор раптовості, відволікати увагу, створювати напругу та уявлення про інформованість слідчого.

Під час застосування наведених тактичних прийомів необхідно використовувати фактор раптовості, який полягає у тому, що слідчий несподівано задає питання, не пов’язане із попереднім, або пред’являє докази, що стосуються учинення кримінальних правопорушень чи дій з підготовки і приховування слідів правопорушень, з метою викликати негативну реакцію допитуваних осіб, породжену впливом пред’явленої інформації, і спостерігати за нею. Вказаний прийом ефективно застосовувати до осіб, які раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності або не мають злочинного досвіду.

Необхідно пам’ятати, що і злочинці також можуть використовувати наведений тактичний прийом. Слідча діяльність нерідко триває в умовах, коли заінтересовані особи прагнуть отримати інформацію про перебіг розслідування, зібрані докази, заплановані слідчі дії, про свідків, потерпілих, працівників, які проводять досудове розслідування. Для слідчого несподіваними можуть бути дії з боку злочинців, зокрема такі як: зникнення осіб, які проходять за справою; зміна або відмова від давання показань потерпілих і свідків; повна інформованість злочинців про плани та хід розслідування, обсяг доказів та ін., що вимагають адекватної реакції. Вказані дії можуть привести слідчого до стану розгубленості і обумовити неправильну оцінку ситуації, а звідси - прийняття помилкових рішень і тактичні прорахунки.

Якщо особа вчинила кілька однотипних злочинів, то окремі епізоди злочинної діяльності певною мірою «нашаровуються» в її пам’яті один на інший. Звідси важко відтворити картину злочину за кожним епізодом злочинної діяльності. Тому виникає необхідність актуалізації забутого у пам ’яті допитуваних. У цьому випадку можуть застосовуватись такі тактичні прийоми:

- демонстрація доказів та іншої матеріалізованої інформації (відеозапис, фотознімки, фоторобот, рисований портрет, схеми, графіки);

- допит на місці події з метою повторного сприйняття допитуваним обстановки, в якій відбувалася злочинна подія;

- оголошення показань (їх фрагментів) свідків, потерпілих, співучасників злочинів та інших осіб;

- з’ясування попередніх подій та розбиття їх на епізоди;

- деталізація, уточнення, порівняння, аналогія, зіставлення, використання образного мислення, постановка нагадуючих (додаткових) запитань та ін.

Вказані тактичні прийоми допомагають допитуваним повністю відтворити картину злочинної діяльності. При цьому необхідно враховувати особу злочинця та своєрідність забутого матеріалу.

<< | >>
Источник: М. Ю. Будзієвський. Криміналістика (курс лекцій) : навчальний посібник / М. Ю. Будзієвський,О. В. Лускатов, І. В. Пиріг, В. М. Плетенець, К. О. Чаплинський, Ю. А. Чаплинська. - Д. : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ,2013. - 397 с.. 2013

Еще по теме Організаційно-підготовчі заходи до проведення допиту:

  1. Конструкція норми про допит сторін, третіх осіб як свідків (статті 62,184 ЦПК) не вказує на те, хто може бути ініціатором їх допиту. Чи може позивач вимагати, щоб відповідач дав пояснення під присягою і навпаки, а також чи вправі цю дію ініціювати суд?
  2. 7.3. Нефіскальні заходи. Кількісні обмеження та заходи, що мають еквівалентний ефект
  3. Стаття 180. Порядок допиту свідків
  4. Стаття 141. Порядок допиту свідків
  5. Стаття 51. Особи, які не підлягають допиту як свідки
  6. Стаття 184. Допит сторін, третіх осіб, їх представників як свідків
  7. Стаття 182. Порядок допиту малолітніх і неповнолітніх свідків
  8. Стаття 142. Порядок допиту малолітніх і неповнолітніх свідків
  9. Стаття 78. Допит свідка за місцем або у місці його проживання (перебування)
  10. 2.3. Організаційне забезпечення діяльності судів.
  11. §11. Порядок рассмотрения жалоб на постановления о проведении обыска и действия органов предварительного расследования, связанные с его проведением
  12. Господарсько-виробничі, організаційно- господарські та внутрішньогосподарські відносини
  13. Організаційно-правові форми інвестиційної діяльності
  14. §2 Організаційна структура Європейського Союзу
  15. Запобіжні заходи
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -