Лекція 5 Криміналістична габітологія

План

1. Історичні аспекти формування вчення про зовнішність людини (габітології). Поняття та класифікація ознак зовнішності людини.

2. Джерела отримання інформації про ознаки зовнішності відомих та невідомих осіб.

3. Опис зовнішності людини за методом словесного портрета.

4. Загальна характеристика способів, методів та засобів фіксації ознак зовнішності людини.

5. Види ідентифікації людини за ознаками зовнішності та фактори, що впливають на об’єктивність сприйняття та зміну ознак зовнішності людини.

Література:

1. Аверьянова Т. В. Криминалистика : учебник для вузов / Т. В. Аверьянова, Р. С. Белкин, Ю. Г. Корухов, Е. Р. Российская ; под ред. Засл. деятеля науки РФ, проф. Р. С. Белкина. - М. : Издательство НОРМА, 2000. - 990 с.

2. Жолнович І. Поняття та структура зовнішності особи / І. Жолнович // Вісник Львів. ун-ту. - 2003. - Вип. 38. - С. 593-598.

3. Задеренко С. В. Портретна експертна ідентифікація на сучасному рівні // Криміналіст. вісник. - 2005. - № 1 (3). - С. 100-108.

4. Зинин А. М., Виниченко И. Ф., Житников В. С., Овсянникова М. Н. Криминалистическое описание внешности человека (функциональные и сопутствующие элементы и признаки) : справочн. пособ. / под ред. проф. В. А. Снеткова. - М. : ВНИИ МВД СССР, 1988. - 242 с.

5. Зинин А. М. Габитоскопия : учебное пособ. / А. М. Зинин, И. Н. Подволоцкий. - М. : Юрлитинформ, 2006. - 192 с.

6. Криміналістика : підруч. для студ. юрид. спец. вищих закладів освіти / кол. авторів : [Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. ] ; за ред. В. Ю. Шепітька. - К. : Видавничій Дім «Ін Юре», 2001. - 684 с.

7. СалтевськийМ. В. Криміналістика (у сучасному вигляді) : підруч. / М. В. Салтевський. - К. : Кондор, 2005. - 588 с. [29]

створювалися помітні ознаки зовнішності. З’явились такі жорстокі способи виділення злочинців із загальної маси людей, як калічення та клеймування. Калічення в минулі часи слугувало покаранням й одночасно створювало фізичні ознаки, що свідчили про характер злочину та навіть про те, скільки разів його було вчинено. «Закони Ману» у Древній Індії (ІІ ст. до н.е.) вимагали за удар, нанесений особою низького статусу вищій особі, відрізати ту частину тіла, котрою було нанесено удар. У Древньому Єгипті за крадіжку відсікали руку. Законодавство Росії в ХУІІ ст. («Соборное уложение» 1649 р.) передбачало відрізання лівого вуха за учинену вперше крадіжку та позбавлення волі на 2 роки; за повторне вчинення крадіжки відрізали праве вухо та позбавляли волі на 4 роки. За крадіжку коня у ратної людини крадію відсікали руку. В 1691 р. Указом Петра І передбачалось всіх злочинців, звільнених від смертної кари, клеймувати буквою «В». При Катерині ΙΙ були введені клейма: «У» - для вбивць, «В» - для крадіїв, «Л» - для брехунів. Іноді клеймували словами «ВОР», «КАТ» та однією буквою на чолі. Для цього використовували пластинку з голками, по якій вдаряли після накладення на тіло, надалі в ранки втирали порох.

У Франції ХТУ-ХУТТТ століть також широко застосовувалось клеймування. Наприклад, буквою «V» позначали крадія, а клеймо з двох таких букв («VV») вказувало на крадія-рецидивіста. У відомому романі А. Дюма «Три мушкетери» згадується про клеймо у вигляді лілеї, нанесене на плече леді Вінтер - «міледі». У Франції таким чином клеймували крадіїв, а лілея означала герб правителя держави.

З часом зазначені варварські способи мітити порушників закону були поступово скасувані, зокрема у Франції в 1832 р., в Росії - у 1863 р. Найдовше клеймували злочинців у Китаї - до 1905 р.

З формуванням демократичних суспільств почали з’являтись нові, досконаліші прийоми та засоби ототожнення злочинців. В Англії та Франції в ХУІІІ ст. почали практикувати «паради злочинців», які утримувалися в тюрмах. Під час «парадів» агенти поліції запам’ятовували прикмети злочинців або розпізнавали серед них осіб, яких раніше вже карали за вчинення злочинів. Це був найбільш поширений метод виявлення серед в’язнів таких, що вже мали судимість, або ідентифікації осіб, хоча й ув’язнених, але розшукуваних за інший злочин.

«Паради» запровадив керівник французької кримінальної поліції (Сюрте) Ежен Франсуа Відок - в минулому сам злочинець, котрий мав феноменальну зорову пам’ять. Він систематично з’являвся у тюрмах, де оглядав в’язнів, запам’ятовуючи їх зовнішність. Після його відставки інспектори Сюрте продовжували проводити «паради».

Розвиток технічних засобів та прийомів використання зовнішності людини для пошуку злочинців поступово призвів до створення реєстраційних і прикметно- описових систем. У 1829 році в Парижі було створено Кабінет судової ідентифікації. На кожного злодія заводили картку, де значились його ім’я, кількість судимостей, опис зовнішності. Реєстраційні картки слугували встановленню особистості суб’єкта та його колишніх судимостей. Винайдення фотографії дало новий поштовх розвитку фіксації ознак осіб. У 40-х роках почали фотографувати злочинців та доповнювати реєстраційні картки знімками. Поступово архів, започаткований Відоком, розширювався. Наприкінці 70-х років ХІХ ст. він вміщував близько 5 мільйонів карток та десятки тисяч фотознімків. Картки розкладались за десятиріччями та в алфавітному порядку. Проте користування картотекою було ефективним лише тоді, коли особа відверто називала своє прізвище, але марним було сподіватись на таке від більшості злочинців. Передивитись же десятки тисяч фотознімків з метою ідентифікації злодія було надто складно.

Наукові методи для реєстрації та впізнання особи почали використовуватися з другої половини ХІХ ст., а поштовхом для їх розвитку стала розробка методів антропометричної реєстрації і так званого «словесного портрету».

У 1879 році до Кабінету судової ідентифікації на посаду писаря поступив Альфонс Бертильйон. Монотонність роботи з сотнями тисяч карток, виконуваної кожного дня, підштовхнула його до пошуку нових шляхів реєстрації та ідентифікації злочинців. Базуючись на теорії бельгійського вченого Адольфа Кетле про індивідуальність розмірів частин тіла кожної людини, він почав обміряти засуджених та в результаті створив метод антропометричної реєстрації. Так, Бертильйон запропонував вимірювати: зріст стоячи та сидячи, довжину розпростертих рук, довжину та ширину голови, відстань між кістками вилиць, довжину та ширину правого вуха, довжину лівої ступні, довжину середнього пальця та мізинця лівої руки, довжину лівого передпліччя. Результати заносились до антропометричної картки, де також зазначали колір радужної оболонки лівого ока та особливі прикмети (рубці, плями, пухлини, татуювання тощо). Відповідно до цієї системи кожна видима частина голови в цілому та обличчя отримувала визначення у вигляді букв, з яких складалась формула зовнішності.

21 лютого 1883 року паризькі газети опублікували перші статті та повідомлення про нову систему ідентифікації А. Бертильйона, котрий вперше ідентифікував людину (злочинця Мартена, що приховався під прізвищем Дюпон). Ефективність нового методу виявилася досить високою і вже в 1884 р. Бертильйону вдалося ідентифікувати 300 осіб, що раніше мали судимості.

Після вражаючого успіху у Франції бертильйонаж почав поширюватися Європою. У Російській імперії перше антропометричне бюро було створено в 1890 р. у Петербурзі. Пізніше так звані антропометричні станції були створені в інших містах імперії.

Похідним від антропометричної реєстрації став метод словесного портрета - опис зовнішності особи, яка реєструється за певними правилами, за допомогою спеціального словника, форм зовнішніх органів людського тіла тощо. Зовнішність людини за методом А. Бертильйона описувалась в найдрібніших подробицях.

Достатньо мовити, що розрізнялось 49 профілів обличчя, велика кількість варіацій окремих частин вушної раковини тощо. При затриманні особи поліцією складався її опис, котрий потім порівнювався зі словесними портретами раніше зареєстрованих. Якщо однойменні ознаки співпадали, проводилась додаткова ідентифікація за допомогою антропометрії. Щоб опис, виконаний одним поліцейським, був зрозумілий іншому, використовувались однакові терміни.

Професор наукової поліції Лозанського університету Р.А. Рейсс, учень, послідовник та пропагандист системи А. Бертильйона, видав у 1904 р. навчальний посібник «Словесний портрет. Пізнання та ототожнення особистості за методом Альфонса Бертильйона».

Наведемо приклад складання словесного портрету в одній з поліцейських установ Російської імперії.

Знайдений в поліцейських архівах опис зовнішності відомої історичної особистості - В.І. Ульянова (Леніна) в період його арешту та висилки наприкінці XIX ст. мав такий зміст: «Прикмети В.І. Ульянова: зріст 2 аршини 5 з половиною вершки, середньої статури, зовнішністю складає враження приємне, волосся на голові та бровах русяве, пряме, на вусах и бороді - рудувате, очі - карі, середньої величини, чоло високе, ніс звичайний, обличчя кругле, риси його правильні, рот помірний, підборіддя кругле, вуха середньої величини».

Антропометрична реєстрація, запропонована А. Бертильоном, втратила своє значення з появою дактилоскопічної реєстрації. Розробляючи свою систему, він навряд чи передбачав, що її допоміжний метод - словесний портрет - буде існувати значно довше за неї та одержить подальший розвиток.

Поступово, із використанням досягнень анатомії, антропології, психології, фізіології, морфології, судової медицини й інших наук, а також з урахуванням слідчої, оперативно-розшукової й експертної практики у криміналістиці сформувалося вчення про зовнішність людини - габітологія.

Ототожнення людини за ознаками зовнішності можливо внаслідок наявності у кожної особи притаманної лише їй індивідуальної сукупності ознак, що відрізняють її від інших людей і навіть близьких родичів. Індивідуальність проявляється у неповторності форм, розмірів та особливостей зовнішніх частин тіла. Сполучення елементів з характерними ознаками створює індивідуальну сукупність прикмет, що забезпечують можливість виділення кожної людини серед багатьох інших та її ототожнення.

Крім індивідуальності ознаки зовнішності мають відносну стійкість. Протягом життя окремі ознаки піддаються віковим та патологічним змінам, що можуть бути більш чи менш вагомими, але в певний проміжок часу сукупність ознак зовнішності людини є неповторною. Найбільшу стійкість мають ознаки, обумовлені кістково-хрящовою структурою, наприклад форма голови. Навпаки, досить швидко змінюється зовнішній вигляд особи при зміні рослинності на обличчі, що необхідно враховувати у ході пошуку людини.

Ознаки зовнішності також відрізняються рефлекторністю, тобто властивістю фіксуватись у різних відображеннях, пам’яті людей.

Таким чином, ознаки зовнішності людини мають такі властивості:

- індивідуальність (неповторність форм, розмірів та особливостей ознак, що створюють індивідуальну сукупність прикмет);

- відносна стійкість (незмінюваність ознак зовнішності людини у певний проміжок часу);

-рефлекторність (властивість фіксуватись у різних відображеннях, пам’яті людей).

Криміналістика вивчає ознаки зовнішності людини, закономірності зміни їх у часі, способи і засоби фіксації і використання для розшуку і ототожнення особи. Термін габітологія як назва галузі криміналістичної техніки, що займається вивченням зовнішності людини, утворено із двох слів - ""habitus’" (зовнішність) і «logos» (вчення).

Крім поняття «габітологія» використовуються ще такі терміни, як «криміналістичне вчення про прикмети людини» (Ю.А. Пересункін), «ідентифікація людини за ознаками зовнішності» (І.Ф. Пантелєєв), «дослідження зовнішньої будови об’єкта» (І. Кертес), «габітоскопія» (вперше запропоновано в 1973 р. В.А. Снетковим як утворення з термінів ""habitus"" та “sсорео” - «розглядати).

Габітологія переважно вивчає лише такі елементи й ознаки зовнішності людини, що спостерігаються візуально, а також окремі, що сприймаються на слух (мова, голос). Інші, що проявляються поза вказаних (наприклад, запах), нею не досліджуються.

Сучасні основні напрямки використання ознак зовнішності людини у правоохоронній діяльності можна визначити таким чином (значення габітології):

- розшук відомих осіб, які переховуються від слідства й суду або втекли з місць позбавлення волі;

- розшук невідомих злочинців;

- розшук безвісті зниклих осіб та встановлення осіб невпізнаних трупів;

- пред’явлення для впізнання живих осіб та трупів;

- перевірка особи затриманого чи іншої особи;

- перевірка документів;

- реєстрація осіб, що вчинили злочини;

- експертне дослідження фотознімків для ототожнення особи;

- складання композиційних портретів невстановлених злочинців за показаннями потерпілих і очевидців;

- відновлення (реконструкція) прижиттєвого вигляду людини за кістковими залишками (черепом) тощо.

Зовнішній вигляд (зовнішність) людини здавна використовують під час упізнання та кримінальної реєстрації злочинців, адже він залишається відносно незмінним протягом усього життя людини. Ознаки, які характеризують зовнішню будову людини, називаються ознаками зовнішності. У кожної людини зовнішній вигляд є суто індивідуальним і має здатність відображатися в матеріальних слідах та у пам’яті у вигляді уявних образів. Ознаки зовнішності є основою криміналістичної ідентифікації під час розв’язання ідентифікаційних та діагностичних завдань.

Учення про ознаки зовнішності людини, їх матеріальні та ідеальні відображення, методи та засоби їх фіксації й використання для встановлення фактів, які відіграють важливу роль у розкритті та розслідуванні злочинів, називається криміналістичною габітологією, або габітоскопією.

Ознака - це характерна, відмітна риса об’єкта. У габітології ознака характеризує зовнішність людини в цілому чи окремі її елементи (зріст, ніс, очі, волосся тощо). Ознаки зовнішності поділяють на власні та супутні.

Власні ознаки - це елементи й ознаки зовнішності людини, що проявляються у процесі її життєдіяльності. Їх поділяють на загальнофізіологічні, анатомічні та функціональні (за Е. Зуєвим); загальнофізичні, анатомо- морфологічні та функціональні (за Ю. Дубягіним); анатомічні та функціональні (за І. Пантелєєвим); особливі прикмети та помітні ознаки.

Супутні ознаки - це предмети одягу, що перебувають у постійному користуванні особи в момент її відображення (куртка, піджак, брюки, плаття, головний убір, взуття), а також носильні речі (портфель, дипломат, парасолька, сумка, годинник, окуляри, сережки, каблучки, запальнички, слухові апарати тощо). ЦІ ознаки також індивідуалізують зовнішній вигляд особи, але їх ідентифікаційна значущість не є суттєвою, бо їх можна змінити.

Загальнофізичні ознаки - це загальні біологічні, соціально-територіальні та популяційні особливості людини. До них належать ознаки загальнофізичні (стать, вік) і демографічні, що характеризують певну расу, національність, народність, етнічну групу чи іншу популяцію, яка живе на певній території.

Анатомічні (анатомо-морфологічні, статичні) ознаки - це особливості зовнішньої будови тіла та скелета людини. Ознаки, які підлягають опису та дослідженню, інколи називають елементами зовнішності. Індивідуальність зовнішнього вигляду проявляється, насамперед, у неповторній сукупності форм, розмірів і особливостей частин тіла. Ці ознаки відносно сталі, особливо ознаки обличчя, тому відіграють важливу роль у процесі впізнання та ототожнення особи. До анатомічних ознак належать зріст, загальна будова тіла, форма голови, лоба, брів, носа, губ, рота, вид і колір волосся, обличчя та інших частин тіла.

Функціональні (динамічні) ознаки є загальними; вони характеризують людину як живу динамічну систему, проявляючись насамперед у русі. Це хода, міміка, жести, мова, голос, спосіб поведінки, навички злочинної професійної діяльності (способи злому, відкривання замків, проникнення у сховище, вчинення вбивства).

Особливі прикмети - це особливості зовнішності, що рідко зустрічаються й різко вирізняють одну людину з-поміж інших через їх неповторність і незвичність. До них належать невідповідності розміру окремих частин тіла (рук, ніг, голови, носа, вух тощо); кольорові аномалії, тілесні нарости, шрами, татуювання, викривлення хребта, горб, родимки, бородавки, особливості ходи, жестикуляції, мови, голосу тощо.

Особливі прикмети можуть бути помітними, тобто такими, що очевидно спостерігаються, кидаються в очі. У такому разі їх називають помітними ознаками. Вони, як правило, розташовані на відкритих частинах тіла, тому з першого погляду привертають увагу незвичайністю (форма, розмір, колір). Помітні ознаки дають змогу одразу ж вирізнити окрему особу з групи людей.

Особливі прикмети й помітні ознаки поділяються на анатомічні (статичні) та функціональні (динамічні).

2.

<< | >>
Источник: М. Ю. Будзієвський. Криміналістика (курс лекцій) : навчальний посібник / М. Ю. Будзієвський,О. В. Лускатов, І. В. Пиріг, В. М. Плетенець, К. О. Чаплинський, Ю. А. Чаплинська. - Д. : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ,2013. - 397 с.. 2013

Еще по теме Лекція 5 Криміналістична габітологія:

  1. Невідомий90910. Теорії походження держави. Лекція, 2015
  2. ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА. Лекція, 2016
  3. М. Ю. Будзієвський. Криміналістика (курс лекцій) : навчальний посібник / М. Ю. Будзієвський,О. В. Лускатов, І. В. Пиріг, В. М. Плетенець, К. О. Чаплинський, Ю. А. Чаплинська. - Д. : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ,2013. - 397 с., 2013
  4. Шутак І. Д.. Юридична техніка : курс лекцій / І. Д. Шутак. - Івано-Франківськ: Лабораторія академічних досліджень правового регулювання та юридичної техніки. Дрогобич : Коло,2015. - 228 с., 2015
  5. T.О. Коломоєць, В.K. Колпаков. Вступ до навчального курсу «адміністративне право України» : текст лекцій / T. О. Коломоєць, В. K. Колпаков. — K. : Ін Юре,2014. — 240 c. — Бібліогр. : c. 210—222., 2014
  6. Т. О. Коросташова и др.. Курс лекцій з криміналістики. Основи одоро- логії / Т. О. Коросташова, Ю. О. Ланцедова, О. С. Тунтула ; [за наук. ред. О. А. Кириченка]. - Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили,2012. - 56 с., 2012
  7. if( !cssCompatible ) { document.write("\ \ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ\ \ \ Основна література\ \ \ 1. Венгеров А. Б. Теория государства и права. — М., 2000.\ \ \ 2. Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копєйчикова. — К., 2000.\ \ \ 3. Комаров С. А. Теория государства и права. — М., 1999.\ \ \ 4. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій. — К.: Вентурі, 1996.\ \ \ 5. Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т. / Под ред. М. Н. Марченко. — М., 1998.\ \
  8. Бірюкова В. В. та ін.. Інформаційно-довідкове забезпечення кримінальних проваджень [текст]підручн. / за заг. ред. Бірюкова В. В. [В. В. Бірюков, В. Г. Хахановський, В. С. Бондар, С. В. Шалімов] - К. : «Центр учбової літератури»,2014. - 288 с., 2014
  9. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
  10. § 45. Юридичний процес: поняття, етапи, види.
  11. Ірнерій (Irnerius)
  12. Список основної літератури
  13. Рекомендована література
  14. ЛІТЕРАТУРА
  15. І. ВСТУП
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -