РЕКОМЕНДАЦІЯ КОМІСІЇ 87/62/ЕЕС від 22 грудня 1986 року щодо моніторингу та контролю за великими ризиками кредитних установ*

КОМІСІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і, зокрема статтю 155 Договору;

Враховуючи, що вступ до цієї Рекомендації відповідає цілям, викладеним в Білій Книзі Комісії «Наповнення внутрішнього ринку»1;

Враховуючи, що Консультаційний Комітет, створений відповідно до статті 11 Директиви Ради 77/780/ЕЕС, Першої Директиви Ради від 12 грудня 1977 року щодо узгодження положень законів, підзаконних та адміністративних ак­тів, які стосуються започаткування діяльності кредитних установ та її ведення2, допомагав Комісії у .підготовці цієї Рекомендації щодо гармонізації положень, що регулюють великі ризики;

Враховуючи, що моніторинг та контроль за великими ризиками кредитних установ складають невід'ємну частину пруденційного нагляду; враховуючи, що надмірна концентрація ризиків на одному клієнті або групі пов'язаних між со­бою клієнтів може призвести до неприпустимого рівня концентрації ризику; враховуючи, що така ситуація може вважатись такою, що завдає шкоди плато­спроможності кредитної установи;

Враховуючи, що на спільному банківському ринку кредитні установи без­посередньо конкурують одна з одною, вимоги пруденційного нагляду повинні застосовуватись на всій території Співтовариства для підвищення рівня довіри суспільства, посилення та захисту банківської системи та зменшення випадків порушення принципів чесної конкуренції шляхом запровадження поступового наближення систем звітності та обмеження великих ризиків, встановлені та застосовані державами-членами;

Враховуючи, що система моніторингу та контролю за великими ризиками повинна, з одного боку, надавати компетентному органу дані, що вимагаються, щоб оцінити ризики, та сприяти різноманітності, та, з іншого боку, сприяти співробітництву між компетентними органами держав-членів, а також між ними та компетентними органами третіх країн у питанні застосування цієї системи;

Враховуючи, що загальні стандарти здійснення моніторингу та контролю за ризиками кредитних установ будуть спочатку запроваджені у формі рекоменда­ції; беручи до уваги, що такий інструмент обрано через те, що він надає можли­вість існуючим системам змінюватись поступово, і нові системи, які будуть засновані, не спричинять розладу банківської системи Співтовариства; врахо­вуючи, що імплементація положень цієї Рекомендації сприятиме прийняттю найближчим часом Директиви про здійснення моніторингу та контролю за ве­ликими ризиками;

* Official Journal L 033, 04 02.1987, р 0010-0015. 1 Документ СОМ (85) 310 1 OJ L 322, 17. 12 1977, р ЗО

306

Враховуючи, що стандарти, зазначені в цій Рекомендації, будуть застосову­ватись до всіх кредитних установ, що отримали ліцензію у Співтоваристві; вра­ховуючи, що в деяких державах-членах існує національне законодавство або адміністративні положення, в яких враховано особливі вимоги до спеціалізова­них кредитних установ; беручи до уваги, що якщо діяльність таких установ регулюється аналогічними або більш обмежувальними положеннями, застосу­вання вищезазначених загальних стандартів може бути відкладене, доки на ці спеціалізовані установи не буде поширюватися дія цієї Рекомендації, за умови, що таке відкладання не надає цій установі переваги в конкуренції;

Беручи до уваги, що протягом імплементації Директиви Ради 86/635/ЕЕС щодо річних бухгалтерських звітів та консолідованих звітів банків та інших фі­нансових установ1, та протягом гармонізації системи звітності, визначення спо­собу звітування за результатами розрахунку ризику залишається за державами-членами;

Беручи до уваги, що перелік елементів, з яких складається ризик, міститься в додатку до цієї Рекомендації; враховуючи, протягом подальшої координації держави-члени можуть застосовувати дискреційний коефіцієнт до абсолютної вартості елемента; враховуючи, що передбачається, що всі держави-члени вклю­чать всі нові подібні елементи;

Враховуючи, що група пов'язаних між собою клієнтів визначена, з одного боку, відповідно до положень Директиви Ради 83/349/ЕЕС2, яка зараз застосо­вується щодо банків та інших фінансових установ, згідно з вищезазначеною Директивою 86/635/ЕЕС, і з іншого боку, термінами на основі фінансової або економічної взаємозалежності;

Враховуючи, що поріг, обмеження ризиків та запропоновані коефіцієнти оцінки, передбачені цією Рекомендацією, є початковим етапом процесу гармо­нізації, держави-члени можуть застосовувати більш суворі вимоги;

Враховуючи, що звітний період, передбачений цією Рекомендацією, вима­гає, щоб кредитна установа надавала дані щодо ризиків щонайменше кожного року; враховуючи, що компетентним органам рекомендується вимагати більш частішого звітування згідно з належними вимогами,

РЕКОМЕНДУЄ ДЕРЖАВАМ-ЧЛЕНАМ:

1. здійснювати моніторинг та контроль за великими ризиками кредитних установ відповідно до положень, наведених в Додатку, що додається;

2. подавати Комісії протягом 24 місяців від дня повідомлення про цю Реко­мендацію тексти основних законів, підзаконних та адміністративних положень, які були прийняті щодо цієї Рекомендації, та надавати Комісії інформацію щодо будь-яких подальших змін в цій сфері.

Ця Рекомендація адресована державам-членам. Вчинено в Брюсселі, 22 грудня 1986 року.

За комісію Віце-президент

1 OJ L372, 31. 12 1986, р. 1. 2OJ L 193, 18 7 1983, р 1.

307

ДОДАТОК

МОНІТОРИНГ ТА КОНТРОЛЬ ЗА ВЕЛИКИМИ РИЗИКАМИ КРЕДИТНИХ УСТАНОВ

Стаття 1. Визначення

Для цілей цієї Рекомендації:

— «кредитна установа» визначена згідно з першим пунктом статті 1 Дире­ктиви Ради 77/780/ЕЕС;

— «компетентні органи» визначені згідно з першим пунктом статті 1 Дире­ктиви Ради 83/350/ЕЕС1;

— «органи державної влади» визначені згідно з першим пунктом статті 2 Директиви Комісії 80/723/ЕЕС2;

— «ризик» означає будь-яку послугу (використану чи ні), надану кредит­ною установою клієнту або групі пов'язаних між собою клієнтів, на ба­лансові чи позабалансові статті, та включає зобов'язання та потенційні зобов'язання, які розглядаються компетентним органом як важливі, коли оцінюються можливі ризики цієї установи. Перелік ризиків надається в Додатку до цієї рекомендації;

— «власні кошти» визначаються згідно з СОМ (86) 169/23;

— «група пов'язаних між собою клієнтів»4 означає дві або більше особи, фізичні чи юридичні, що несуть ризик тієї ж самої кредитної установи або будь-якої з її дочірніх компаній, спільно або самостійно, але які є взаємопов'язані у спосіб, коли:

(і) один з них прямо чи непрямо здійснює контроль над іншими, як це визначено в статті 1 Директиви 83/348/ЕЕС, або

(іі) їхні сукупні ризики представляють для кредитної установи єдиний ризик, оскільки вони настільки взаємопов'язані між собою, що якщо один з них має фінансові проблеми, інший чи всі вони схоже мають труднощі з виплатами. З допомогою прикладу такої взаємопов'яза-ності, кредитна установа повинна враховувати наступне:

— спільну власність,

— спільне керівництво,

— перехресні гарантії,

— пряму комерційну взаємозалежність, яка не може бути замінена в коро­ткий строк.

Якщо виявляється така взаємопов'язаність, є розумним розглядати такі зо­бов'язання як єдиний ризик.

Стаття 2. Сфера дії

1. Відповідно до пунктів 2 та 3, ця Рекомендація застосовується до кредит­них установ, як визначено в статті 1.

2. Державам-членам не потрібно застосовувати цю Рекомендацію щодо:

1 OJ L 193, 187 1983, р 18

2 OJ L 195, 29 7 1980, р 35 3OJC243, 27 9 1986, Р4

4 Хоча в контексті оцінки великого ризику надзвичайно складно надати однозначне, лаконі­чне та юридичне вірне визначення поняттю «група пов'язаних між собою клієнтів», є абсолютно необхідним, тим не менше, для адміністрації кредитної установи визначити, чи Існує фінансова, правова чи економічна взаємозалежність між будь-якими з й клієнтів

308

(а) кредитних установ, зазначених в статті 2 (2) Директиви 77/780/ЕЕС із змінами, внесеними Директивою 86/524/ЕЕС1;

(б) установ однієї і тієї ж держави-члена, які, як зазначено в статті 2 (4) (а) Директиви 77/780/ЕЕС, є структурними підрозділами материнської ком­панії в тій державі-члені. В цьому випадку, не порушуючи застосування цієї Рекомендації щодо материнської компанії, до всіх, включно мате­ринської компанії та її структурного підрозділу, повинен застосовува­тись консолідований нагляд за великими ризиками.

3. Протягом подальшого узгодження держави-члени можуть відкласти на певний строк застосування цієї Рекомендації до спеціалізованих кредитних уста­нов, окремі операції яких регулюються спеціальним національним законодав­ством або адміністративними положеннями, що стосуються, серед іншого, мо­ніторингу та контролю за великими ризиками. Комісія повинна бути поінформована про ці категорії кредитних установ протягом шести місяців з дня повідомлення про цю Рекомендацію.

Стаття 3. Звіт про великі ризики

1. Кредитна установа звітує компетентному органу щонайменше кожного року про кожен великий ризик, як це передбачено пунктом 2, та про інші ризики, як це передбачено пунктом 3.

2. Ризик кредитної установи вважається великим, якщо його сума стано­вить або перевищує 15% власних коштів.

3. В тих державах-членах, в яких не існує системи обміну інформацією по кредитах, а також в тих державах-членах, в яких така система існує, але яка не відповідає вимогам, зазначеним в пункті 4, та незалежно від того, чи існує великий ризик для цієї кредитної установи, компетентні органи вимагають звіт, зазначений в пункті 1, про щонайменше десять ризиків найбільшої відсоткової вартості.

4. Звіти, які кредитна установа подає до системи обміну інформацією по кредитах держави-члена, може вважатись такою, що задовольняє вимоги, за­значені в цій статі, за умови, що:

(і) система обміну інформацією по кредитах керується або перевіряється компетентними органами або будь-яким іншим органом державної вла­ди, що звітує перед цими компетентними органами;

(іі) ризики обліковуються або кредитною установою, або системою обміну інформацією по кредитах або компетентними органами;

(ііі) інформація, надана системі обміну інформацією по кредитах, чітко від­повідає визначенню ризику, наведеного в четвертому абзаці статті 1.

Стаття 4. Обмеження великих ризиків

1. Кредитна установа не може нести ризик стосовно клієнта або групи по­в'язаних між собою клієнтів, якщо його відсоткова вартість перевищує 40% власних коштів.

2. Кредитна установа не може нести великі ризики, які в сумі перевищують 800 % власних коштів.

3. Обмеження, зазначені в пунктах 1 та 2, можуть бути перевищені лише за виключних обставин і, в таких випадках, компетентні органи вимагають від кредитної установи або збільшити обсяг власних коштів, або вжити відновлюю­чих заходів.

5OJ L309, 4 11. 1989, р. 15

309

4. Компетентні органи можуть повністю або частково виключити із застосу­вання пунктів 1 та 2 наступних клієнтів або груп пов'язаних між собою клієнтів:

(і) органи державної влади:

(а) будь-якої держави-члена,

(б) тих країн, що містяться в списку індустріалізованих країн, складено­му МВФ для статистичних цілей;

(іі) установи Європейських Співтовариств та міжнародні громадські органі­зації, членом яких є відповідна держава-член.

5. Компетентні органи можуть повністю або частково виключити із застосу­вання пунктів 1 та 2:

(а) ризики, забезпечені точною безвідзивною гарантією, або поручительст­вом тих організацій, що зазначені в пункті 4;

(б) ризики, забезпечені грошовим депозитом або зареєстрованими цінними паперами, за умови, що вартість останніх підрахована належним чином.

6. Компетентні органи можуть виключити із застосування цієї Рекомендації «міжбанківські» ризики із строком сплати шість місяців або менше. Незалежно від обмежень, зазначених в пунктах 1 та 2, компетентні органи можуть передба­чити більші обмеження або альтернативний коефіцієнт оцінки «міжбанківсь-ких» ризиків, що залишилися, та для ризиків, що покриваються гарантією кре­дитної установи.

Стаття 5. Треті країни

1. Компетентні органи можуть вимагати від структурного підрозділу, голо­вний офіс якого знаходиться в третій країні, доповідати їм про великі ризики структурного підрозділу з метою здійснення моніторингу та контролю. Питан­ня застосування цього пункту може залежати від двосторонньої угоди між від­повідними компетентними органами з метою забезпечення принципу «внутрі­шнього контролю в межах країни».

2. Держави-члени не повинні застосовувати щодо структурного підрозділу кредитної установи, головний офіс якого знаходиться в третій країні, положен­ня, що створили б для нього більш сприятливі умови, ніж для структурного під­розділу кредитної установи, головний офіс якого знаходиться в Співтоваристві.

3. Застосування цієї Рекомендації щодо кредитних установ, головні офіси материнських компаній яких заходяться в третіх країнах, а також щодо креди­тних установ, розташованих в третіх країнах, головні офіси материнських ком­паній яких знаходяться в Співтоваристві, може залежати від двосторонньої уго­ди, укладеної на основі принципу взаємності, між компетентними органами держав-членів та відповідних третіх країн. Метою таких угод є надання можли­вості для компетентних органів держав-членів отримувати необхідну інформа­цію для забезпечення моніторингу та контролю за великими ризиками кредит­них установ в межах Співтовариства, які мають участь за межами Співтовариства, і щоб компетентні органи в третій країні могли отримувати необхідну інформа­цію для здійснення нагляду за материнськими компаніями, головні офіси яких знаходяться на їх території, які мають участь в кредитних установах, розташо­ваних в одній або більше державах-членах.

4. До початку переговорів щодо угод з третіми країнами держави-члени інформують про це Комісію та Консультативний комітет, створений згідно зі статтею 11 Директиви 77/780/ЕЕС. Комісія повинна забезпечити координацію

310

цілей, що переслідуються цими переговорами, для чого вона може звернутись за допомогою до Консультативного комітету.

Стаття 6. Консолідація

1. За ризиками кредитної установи, яка має участь, як визначено в статті 1, абзац 3 Директиви 83/350/ЕЕС, в іншій кредитній установі або фінансовій уста­нові, здійснюється моніторинг та контроль на консолідованій основі в обсязі та у спосіб, згідно з вимогами, передбаченими державами-членами при застосу­ванні Директиви 83/350/ЕЕС.

2. На додаток до вимог пункту 1, компетентні органи Держави-члена можуть також здійснювати моніторинг та контроль за великими ризиками окремих кре­дитних установ на частково консолідованій або неконсолідованій основі.

Стаття 7. Допоміжні заходи

1. Держави-члени забезпечують, щоб не було правових перешкод, які б за­важали будь-якій кредитній або фінансовій установі надавати кредитній уста­нові, яка має участь в ній, інформацію, необхідну для здійснення моніторингу та контролю за великими ризиками відповідно до цієї Рекомендації.

2. Держави-члени дозволяють своїм компетентним органам здійснювати обмін інформацією, необхідною для забезпечення відповідно до цієї Рекомендації моніторингу та контролю за великими ризиками; зрозуміло, що у випадку з фінансовими установами, збір інформації або володіння інформацією не може ні в якому разі сприйматись як факт здійснення нагляду за такими фінансови­ми установами компетентними органами.

3. Будь-який обмін інформацією між компетентними органами, передба­чений цією Рекомендацією, належить до професійної таємниці, як це передба­чено статтею 12 Директиви 77/780/ЕЕС; будь-яка така інформація використо­вується виключно з метою здійснення моніторингу та контролю за платоспро­можністю відповідної кредитної установи.

4. Якщо, при застосуванні цієї Рекомендації щодо кредитної установи, ком­петентний орган однієї держави-члена бажає у конкретних випадках перевіри­ти інформацію стосовно кредитної або фінансової установи, що знаходиться в іншій державі-члені, він повинен зробити запит до компетентного органу тієї держави-члена про здійснення такої перевірки. Орган, який отримав такий за­пит, повинен в межах своєї компетенції або здійснити перевірку інформації самостійно, або дозволити органу, що зробив запит, здійснити таку перевірку, або дозволити це аудитору чи експерту.

Стаття 8. Перехідні положення щодо ризиків, які перевищують обмеження

1. Якщо на момент вжиття заходів при застосуванні цієї Рекомендації, кре­дитна установа вже понесла ризик або ризики, які перевищують або обмеження великого ризику або обмеження суми великих ризиків, як це зазначено в стат­ті 4, компетентний орган вживає заходів для приведення ризику або ризиків кредитної установи у відповідність з положеннями цієї Рекомендації.

2. Порядок приведення ризику або ризиків повинен бути розроблений, при­йнятий, імплементований та завершений у строк, який компетентний орган вважає розумним та таким, що відповідає правилам чесної конкуренції. Компе­тентні органи інформують Комісію про графік прийнятого порядку імплемен­тації.

311

ДОДАТОК

ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ «РИЗИК»

Додаткова інформація

Наведені нижче пункти містять перелік елементів, які держава-член може включати до терміну «ризик». Під час здійснення подальшої координації, дер­жави-члени мають право закріплювати коефіцієнт зваження елементів, наведе­них нижче; однак, Комісія рекомендує, щоб елементи, зазначені в розділах А та Б (і), були зважені на 100%. Оскільки цей перелік є примірним, він не вважа­ється вичерпним, Комісія закликає держави-члени включати в термін «ризик» будь-які аналогічні елементи.

А. Балансові статті:

— позики та аванси, в тому числі овердрафти;

— чеки та векселя;

— лізинг;

— акції та інші цінні папери;

— облігації;

— депозитні сертифікати. Б. Позабалансові статті:

(і) гарантії та інші можливі зобов'язання:

— акцепти,

— індосамент на векселях, на якому не зазначена назва іншої кредитної установи,

— гарантії у формі субституту кредиту,

— документарні акредитиви, видані та підтверджені,

— угоди з правом регресу,

— гарантії та відшкодування, в тому числі тендерні облігації та гарантії виконання угод та митні та податкові облігації,

— безвідзивний акредитив стенд-бай; (іі) Зобов'язання:

— угоди про продаж активів з наступним викупом,

— активи, придбані згідно з форвардними угодами купівлі-продажу,

— несплачена частина частково сплачених акцій та цінних паперів,

— зобов'язання стенд-бай, такі як безвідзивні револьверні кредитні лінії,

— андеррайтинг, включаючи зобов'язання з випуску боргових розписок і револьверні андеррайтингові зобов'язання,

— безвідзивні овердрафти, зобов'язання позики, купівлі цінних паперів або надання гарантій чи акцептування.

ДИРЕКТИВА РАДИ 89/117/ЕЕС

від 13 лютого 1989 року щодо зобов'язання стосовно публікації щорічних бухгалтерських документів

структурними підрозділами кредитних та фінансових установ,

що створені у державах-членах, головний офіс яких знаходиться

на території іншої держави-члена*

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського економічного спів­товариства і, зокрема, його статтю 54,

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

У співробітництві з Європейським Парламентом2,

Беручи до уваги висновок Економічного і соціального комітету3,

Враховуючи, що створення європейського внутрішнього ринку передбачає, що до структурних підрозділів кредитних установ і фінансових установ, які мають свої головні офіси в іншій державі-члені, повинні застосовуватися такі самі правила, як і до структурних підрозділів кредитних установ і фінансових установ, які мають свої головні офіси в тій самій державі-члені; враховуючи, що це означає, що стосовно публікації щорічних бухгалтерських документів для структурних підрозділів таких установ, які мають свої головні офіси в інших державах-членах, достатньо публікувати щорічні бухгалтерські документи своєї установи в цілому;

Враховуючи, що в якості складової майбутнього механізму координації ви­мог щодо розкриття у відношенні структурних підрозділів передбачено, що де­які документи і звіти, які стосуються структурних підрозділів, що здійснюють свою діяльність у державі-члені, мають публікуватися певними типами компа­ній, які керуються законодавством іншої держави-члена, включаючи банки та інші фінансові установи, враховуючи, що стосовно розкриття бухгалтерських документів зроблено посилання на особливі положення, які мають бути вста­новлені для банків та інших фінансових установ;

Враховуючи, що існуюча практика деяких держав-членів, коли від структу­рних підрозділів кредитних установ і фінансових установ, що мають свої голо­вні офіси поза межами цих держав-членів, вимагається публікувати річні звіти, які стосуються їхньої власної діяльності, після прийняття Директиви Ради 86/635/ЄЕС від 8 грудня 1986 р річних бухгалтерських звітів та консолідованих звітів банків та інших фінансових установ4, більше не є виправданою; врахову­ючи, що публікація річних звітів структурних підрозділів не може ні в якому разі забезпечити громадськості і, зокрема, кредиторам адекватну картину фі­нансової ситуації суб'єкту підприємницької діяльності, оскільки частка цілого не може розглядатися відокремлено;

Враховуючи, що з іншого боку, з огляду на сучасний стан інтеграції, потре­ба у певній інформації щодо діяльності структурних підрозділів, заснованих у

* Official Journal L 044, 16.02.1989, p. 0040—0042.

1 OJ C230, 11 9.1986, p.4

1 OJ C 319, 30.11 1987, p64 І C 290, 14.11.1988, p.66

' OJ C 345,21.12 1987, p.73

4OJ L 372, 31.12.1986, p. 1

313

державі-члені кредитними установами і фінансовими установами, головні офі­си яких розташовані поза межами цієї держави-члена, не може не братися до уваги; враховуючи, що, тим не менше, обсяг цієї інформації має бути обмежено таким чином, щоб запобігти перекрученням в конкуренції;

Враховуючи, що, однак, ця Директива зачіпає тільки вимоги щодо розкрит­тя річних звітів і ніяким чином не зачіпає зобов'язань структурних підрозділів кредитних установ і фінансових установ щодо надання інформації відповідно до інших вимог, які випливають, наприклад, із соціального законодавства, від­носно прав працівників на інформацію, прав приймаючих держав-членів на нагляд за кредитними установами чи фінансовими установами, і податкового законодавства, а також для статистичних цілей;

Враховуючи, що, рівність у конкуренції відносно структурних підрозділів кредитних установ і фінансових установ, головні офіси яких розташовані в кра-їнах-не членах, означає, що такі структурні підрозділи, з одного боку, при пуб­лікуванні щорічних бухгалтерських документів повинні дотримуватися таких самих стандартів, як і стандарти Співтовариства, або еквівалентних до них, але, з іншого боку, що такі структурні підрозділи не повинні публікувати річні звіти щодо їхньої власної діяльності, якщо вони виконують вищезгадану умову;

Враховуючи, що еквівалентність щорічних бухгалтерських документів кре­дитних установ і фінансових установ, головні офіси яких розташовані в краї-нах-не членах, яка вимагається відповідно до цієї Директиви, може призвести до проблем з оцінкою; враховуючи, що, таким чином, для вирішення цієї та інших проблем у сфері, яка регулюється цією Директивою, зокрема стосовно її імплементації, необхідно, щоб ними займалися спільно представники держав-членів і Комісії в Контактному комітеті; враховуючи, що з метою обмеження кількості таких комітетів, таке співробітництво має здійснюватися в рамках Комітету, заснованого відповідно до статті 52 Директиви Ради 78/66/ЕЕС від 25 липня 1978 р. щодо річних звітів певних типів компаній5, зі змінами і допов­неннями, внесеними до неї Директивою 48/569/ЕЕС6; враховуючи, що, тим не менше, у випадку, коли потрібно вирішувати проблеми, які стосуються креди­тних установ, має бути належним чином створений Комітет,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1. Сфера дії

1. Координаційні заходи, встановлені цією Директивою, застосовуються до структурних підрозділів, заснованих у державі-члені кредитною установою і фінансовою установою, в розумінні статті 2 (1) (а) і (Ь) Директиви 86/635/ЕЕС, головні офіси яких розташовані поза межами цієї держави-члена. У разі, якщо кредитна установа чи фінансова установа має свій головний офіс у країні-не члені, ця Директива має застосовуватися у випадках, якщо кредитна установа чи фінансова установа має правову форму, подібну до правових форм, вказаних у вищезазначеній статті 2 (1) (а) і (Ь).

2. Третій пункт статті 1 Директиви 77/780/ЕЕС7 застосовується mutatis mutandis до структурних підрозділів кредитних установ і фінансових установ, які охоплюються цією Директивою.

1 OJ L 222, 14.8.1978, р. 11. 6 OJ L 314, 4.12.1984, р. 28. 1 OJ L 322, 17.12.1977, р. ЗО.

314

головні офі-; братися до ги обмежено

>до розкрит-( підрозділів ї відповідно Іавства, від-ш-членів на податкового

підрозділів овані в кра-

<< | >>
Источник: Вовк Т., Друзенко Г., Зугравий Г., Качка Т., Коноваленко І., Парапан М., Перестюк Н.. Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського Союзу та перспекгиви адаптації законодавства України. — Харків,2002. — 912с.. 2002

Еще по теме РЕКОМЕНДАЦІЯ КОМІСІЇ 87/62/ЕЕС від 22 грудня 1986 року щодо моніторингу та контролю за великими ризиками кредитних установ*:

  1. РЕКОМЕНДАЦІЯ КОМІСІЇ 2000/408/ЕЕС від 23 червня 2000 року щодо опублікування інформації про фінансові інструменти та про інші питання, спрямованої на уточнення інформації, яка повинна надаватися у відповідності до Директиви Ради 86/635/ЕЕС від 8 грудня 1986 року щодо річних бухгалтерських звітів та консолідованих звітів банків та інших фінансових установ (що повідомлена у документі за номером С(2000) 1372)*
  2. ДИРЕКТИВА РАДИ 86/635/ЕЕС від 8 грудня 1986 року щодо річних звітів та консолідованих звітів банків та інших фінансових установ*
  3. РЕКОМЕНДАЦІЯ КОМІСІЇ 77/534/ЕЕС від 25 липня 1977 року щодо Європейського кодексу поведінки стосовно трансакцій з цінними паперами, що підлягають обігу*
  4. РЕКОМЕНДАЦІЯ КОМІСІЇ 92/48/ЄЕС від 18 грудня 1991 щодо страхових посередників*
  5. ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ 2000/12 від 20 березня 2000 року щодо започаткувавші діяльності кредитних установ та ЇЇ ведення *
  6. ДИРЕКТИВА РАДИ 91/674/ЕЕС від 19 грудня 1991 року щодо річних звітів та консолідованих звітів страхових компаній'
  7. ДРУГА ДИРЕКТИВА РАДИ 84/5/ЕЕС від ЗО грудня 1983 року щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів*
  8. ДИРЕКТИВА 2001/24/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ від 4 квітня 2001 року стосовно заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідації кредитних установ*
  9. ДИРЕКТИВА РАДИ 92/96/ЕЕС від 10 листопада 1992 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя та про внесення змін до директив 79/267/ЕЕС і 90/267/ЕЕС (третя директива, яка стосується страхування життя)*
  10. ДИРЕКТИВА РАДИ 91/675/ЕЕС від 19 грудня 1991 щодо утворення Комітету з питань страхування*
  11. ДИРЕКТИВА РАДИ 72/166/ЕЕС від 24 квітня 1972 року щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та виконання зобов'язання щодо страхування такої відповідальності*
  12. ДИРЕКТИВА РАДИ 77/92/ЕЕС від 13 грудня 1976 року щодо заходів зі спрощення ефективного здійснення свободи підприємництва та свободи надання послуг стосовно діяльності страхових агентів та брокерів (ex ISIC Group 630) та, зокрема, перехідних заходів стосовно такої діяльності*
  13. ДИРЕКТИВА РАДИ 88/361/ЕЕС від 24 червня 1988 року щодо імплементації статті 67 Договору*
  14. ДИРЕКТИВА РАДИ 76/580/ЕЕС від 29 червня 1976 року, що вносить зміни до Директиви 73/239/ЕЕС щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя*
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -