6. Вироки Суду.

Арт. 79.

Адміністративний процес не знає системи формальних доказів, тому Суд вирішує справу за своїм внутрішнім переконанням. Але це переконання не може бути безпідставним, цілком вільним і безконтрольним. Воно повинно базуватися на законі і сукупності всіх обставин справи, котрі Суд мусить зважити і оцінити за їх внутрішніми властивостями, керуючися законами логіки, висновками науки і життєвим досвідом, при чім мусить пояснити,чому той чи инший факт він вважає доведеним чи недоведеним.

В процесі цивільному Суд не може доповнювати фактичний матеріял, зібраний сторонами, і обмежується розглядом і оцінкою даних, наведених і доведених сторонами /judex secundum allegata et robata judiciare debet/.

В процесі ж адміністративному він бере під увагу і данні, встановлені ним самим з власної ініціятиви.

В процесі цивільному Суд за принціпом диспозітивности не може присудити позивачу того, чого він не вимагав, або більше, ніж вимагав /ne eat judex ultra petita partium/. Але в процесі адміністративному з огляду на ролю в спорах адміністративних публічно-правного моменту, він може в своєму вироці торкатися і таких речей, яких сторони не вимагали, якщо ці речі звязані з вимогами сторін.

Все це і зазначає даний артикул, що його запозичається з закону 30.V.1917 р./арт. 58/.

Арт. 80.

Обсяг влади Адміністративного Суду в вироці мусить відповідати обсягу його компетенції і фактичним обставинам, які викликали адміністративний спір. Цієї засади додержуються не всі законодавства. Де котрі з них без потреби звужують ефективну силу вироків Адміністративного Суду. Наприклад: в Бельгії і Італії Суд не може ні знести, ні змінити розпорядження органа управління, ні наказати йому вжити заходів до привернення сили порушеного закону. Він мусить, визнавши це розпорядження незаконним, обмежитися розглядом наслідків цього розпорядження по відношенню до предмета позову, підлеглого йому. Теж в Австрії Адміністративний Трибунал або затверджує, або касує адміністративний акт, але не змінює його. В Англії ж навпаки, Суд не тільки касує, а й виправляє акти органів управління. Ця остання система, що гарантує безпосередній реальний результат судової перевірки правомірности управління, уявляється найбільш доцільною в умовах української дійсности, яка потрібуватиме не моралізуючо-правного розумування і посередньо педагогічних впливів на управління, а екзекутивної сили вироків Суду, наочних і реальних наслідків їх.

В даному випадку більш підходить в ідеї приклад Англії, а in concreto артикул 59 закону 30.V.1917 р. з деякими поправками і доповненнями.

Отже Суд в своєму вироці може ухвалити:

І/ залишити без наслідків позовну заяву чи протест, коли виявиться їх безпідставність. З тих же мотивів, що і в випадку, передбаченому артикулом 68, Адміністративний Суд мусить мати право карати позивачівштрафом, коли виявиться явна безпідставність і неслушність позову. В разі позивач,покараний на підставі арт. 68, переніс би справу на розгляд в судовому засіданні і програв би її й тут, то Суд може підвищити штраф в межах наданої йому влади,не додержуючись, коли визнає це за потрібне, розміру встановленого арт. 68. Правило це уявляється доцільним в боротьбі з упертим сутяжництвом.

Колиж навпаки,Суд визнає позовну заяву чи протест слушними, то не обмежуючися

2/ скасуванням спротестованих чи заперечених постанов, розпоряджень, чи чинів, він може наказати відповідному органу управління видати замість скасованого новий акт чи доконати иншого чину згідно вказівкам Суду. Терміни "наказ", "вказівка" по відношенню до органів управління можуть стрінути заперечення з боку оборонців їх авторітету, але це звичайні терміни формульовки екзекутивної силивироків Суду, що існують і в процесі цивільному, за нормами якого "накази" і "вказівки" Цивільного Суду також обовязкові в певних випадках для органів управління.

3/ Доведене невиконання органом управління певного чину,що його йому велить закон чи обовязкове розпорядження, тягне за собою наказ Суду органові управління доконати цього чину. Такий же наказ викликає необхідність певного чину органа управління для привернення законного ладу чи права позивача. Нарешті, Суд може наказати органові управління утриматися від певних чинів.

4/ Коли касується неправомірна постанова чи розпорядження органу управління, що має загальне значіння, а не тільки для позивача, тоді Суд, як це вже подано вище, наказує органові управління видати нову постанову чи розпорядження. Коли ж вонине загального значіння, а індивідуальні – торкаються лише причетних досправи осіб, то тоді Суд може і сам змінити їх, коли прийде до висновку, що вони необхідні.

Позбавляти Адміністративний Суд права,як самому міняти скасований акт органу управління, так і наказувати останньому перевести певну зміну чи доконати певногочину, – серйозних підстав нема. Якщо Суд може ліпше за інші органи влади установити з погляду правомірности дефекти актів органів управління, то очевидно, що він же мусить краще і знати і вказати якими ці акти повинні бути,і як їх доконати. Серйозно про підрив авторітету органів управління цим правом Суда говорити не приходиться. Може ходить лише про зачіплення самолюбства того чи иншого урядовця чи колегії в органах управління, але така можливість змусить їх тільки до більшої обачности: частіше будуть оглядатися на закон і думати про погодження своєї діяльности з правом. Не може бути і змішання двох функцій влади. Суд, як правило, в діяльність органів управління не втручається; лише тоді, коли виникає правно-адміністративний спір, він розглядає його і якщо визнає, що орган управління переступив межіправомірности, наказує йому,виконуючи цим свою звичайну судейську функцію, зробити те, чого правомірність вимагає.

Право наказу виконати вирок Суду є його невідійманеправо, яке надає його вирокам екзекутивну силу, і без якого останні були б абстрактними сентенціями, виконання чи невиконання котрих залежало б від волі програвшого справу. Позбавляти Суд цього права в спорах адміністративних нема підстав.

5/ В позовах установлюючих Суд в своєму вироці констатує існування чи неіснування певного права чи правного відношення.

6/ Нарешті, в позовах про відшкодовання, якщо вимога його доведена, Суд ухвалює про задоволення її,тоб-то про стягнення з запізваного на користь позивача певної суми грошей.

Арт. 81.

Коли в процесі цивільному виявляються ознаки кримінального чину, то Суд цивільний часто припиняє справу до розвязання Судом Кримінальним справи кримінальної, якщо від цього вироку залежить те чи инше вирішення її. Зовсім иншє в процесі адміністративному. Правомірність чи неправомірність акту органа управління незалежить від того, чи звиданням цього акту звязаний чи не звязаний будь який злочин органу, що його видав. Тому і виникнення в адміністративному спорі питання про присутність в справі ознак злочину, хоч би й службового, або навіть і саме порушення кримінального переслідування не зупиняє справи.

Правило це є і в законі 30.V.1917 р. /арт. 60/.

Арт. 82.

Вчинення позову чи протесту може при певних умовах, як то було вже зясовано вище, зупинити заперечений акт чи чин органу управління.Але воно, як рівно і дальший рух справи в Суді Адміністративному, не може позбавити права скасувати їх за адміністративним порядком, як ту владу, що їх видала, так і ієрархично вищу. Мають вони також право і змінити їх. Заборона цього була б лише нічим невиправданим затяганням неправомірного стану.

Це правило також є і в законі 30.V.1917 р./арт. 61/.

Арт. 83.

З моменту скасовання органом управління свого власного чи підвладної йому інстанції запереченого чи спротестованого адміністративного акту або чину, як також відповідної зміни, може відпасти підстава адміністративного спору, і дальше провадження його може бути безцільним. Тому Судові надається право закрити таку справу, якщо немає вимогивідшкодовання. Присутність останньої вимагає закінчення її розвязанням по суті.

Правило це запозичається з закону 30.V.1917 р. /арт. 62/.

Арт. 84.

Але може статися так, що знесення органом управління свого акту чи чину або зміна їх ще не робитиме безцільним дальший рух справи. Маючи на увазі дальші наслідки такого акту чи чину, позивач може бути зацікавленим в тому, щоби Суд своїм вироком, всеж зафіксував їх неправомірність. Тому, якщо в момент зложення позову чи протесту для того малися всі необхідні законні підстави і умови, Суд мусить на вимогу позивача розглянути справу по суті. В випадку програшу справи запізвана сторона не звільняється від обовязку сплачення судових витрат позивачу.

Ідея цього правила запозичена з проекту адміністративно-процесуального кодексу Д-ра Лянгрода /там же, ст. 276/.

Арт. 85.

Хоча в процесі адміністративному і відограє велику ролю інтерес публічний, а засада диспозітивности зазнає тутпевних обмежень, про те позивач в кожній стадії справи може відмовитися від пзову, а Прокуратура від протесту. В такому випадку Суд, якщо запізвана сторона не вимагатиме вироку по суті, в чому, вона іноді може бути заінтересована, – закриває справу, присуджуючи судові витрати з позивача на користь запізваного,якщо він того вимагатиме. Само собою, що зречення адміністративного позову тягне за собою і зречення вимоги відшкодовання.

Ідея цього правила теж запозичається з проекту адміністративно-процесуального кодексу Д-ра Лянгрода /там же, стр. 276/.

Арт. 86.

Але з присутності в кожному спорі адміністративному елементу публічного, з того, що публічні субєктивні права не є строго індивідуальні, випливає те, що не завше Суд закриває справу, хоч би запізвана сторона і погоджувалася на заяву про це позивача. Це бува тоді, коли в справі є третя особа на боці позивача.

Зречення останнього свого позову дає право такій третій особі, якщо вона того забажає, заступити його місце і провадити справу далі.

Тежсаме може зробити і Прокуратура в інтересах публічних, коли б в справі не було третьої особи, або коли б вона не захтіла заступити позивача.

Ідея цього артикулу теж запозичена з проекту Д-ра Лянгрода /там же,ст. 276/.

Арт. 87.

Публічний характер предмету спору виключає можливість розвязання справи угодою сторін, за винятком випадку, коли в позові є вимоги лише майнового характеру. Така справа може бути закінчена на загальних підставах згодою сторін, що її записується до протоколу і затверджується Судом. В разі суперечности мирової закону чи інтересам держави Суд мусить відмовити взатвердженні її. Само собою розуміється, що якщо в справі є третя особа, і вона заперечить закінчення її згодою, то справа мусить іти далі звичайним шляхом.

Арт. 88.

Спосіб оголошення вироків може бути запозичений з процесуального кодексу цивільного. Тільки треба додати, що копія вироку надсилається не тільки органам державногоуправління і самоврядування, якщо вони брали участь в справі, яко сторони, а й Прокуратурі. З огляду на те, що Прокуратура є з обовязку оборонцем публічних інтересів, їй мусить надсилатися копія вироку Суду в кожній справі.

Цей артикул запозичено з закону 30.V.1917 р. /арт. 63/.

<< | >>
Источник: Гриценко І.С., Бевзенко В.М., Коваль С.О., Бевз А.І., Паламарчук І.В., Гура О.В., Кравченко А.В., Сметанюк Р.С.. Адміністративне право і процес УНР в екзилі: невідома правнича спадщина України / Укладачі: Гриценко І.С., Бевзенко В.М., Коваль С.О., Бевз А.І., Паламарчук І.В., Гура О.В., Кравченко А.В., Сметанюк Р.С.; За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Гриценка І.С. – К.: Дакор,2015. – 402 с.. 2015

Еще по теме 6. Вироки Суду.:

  1. Згідно зч.4 ст. 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Чи є обов'язковим для суду такий вирок, в якому визначений розмір шкоди, завданого особі? Чи є обов'язковим для суду, що розглядає цивільну справу, постанова слідчих органів та з яких питань?
  2. 18.5. Постановления суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови
  3. Чи підлягає оскарженню в апеляційному порядку ухвала суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, а також ухвала суду про скасування рішення третейського суду?
  4. 16.5. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
  5. Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
  6. Стаття 375. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови
  7. Якщо судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду на підставі п.бч.1 ст. 311 ЦПК, то якими мають бути подальші дії апеляційного суду та чи не повинен він направити справу для розгляду за підсудністю до відповідного суду?
  8. Вирок військового трибуналу Київського Військового округу (17-28 січня 1946 р.)
  9. Статтею 311 ЦПК передбачено право апеляційного суду скасувати рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд. Чи відповідає це суті та призначенню апеляційного суду, який повинен заново розглянути справу та вирішити спір по суті?
  10. Чи поширюються положення глави З ЦПК щодо складу суду на формування судової колегії касаційного суду?
  11. Які судові рішення апеляційного суду можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції?
  12. Чи мають преюдиціальне значення обставини, встановлені не рішенням суду, а ухвалою суду?
  13. Чи не є відмовою від права на звернення до суду за захистом договір про передачу спору на вирішення до третейського суду?
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -